ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/1162/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 (у складі колегії суддів: Буравльов С.І. (головуючий), Пашкіна С.А., Ткаченко Б.О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 (суддя Приходько І.В.)

у справі № 910/1162/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Люмах»

про стягнення заборгованості в сумі 317 077,02 грн,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» (далі - ТОВ «ДС Пром Груп») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Люмах» (далі - ТОВ «Гарант Люмах») про стягнення заборгованості в сумі 317 077,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/18 в частині оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 249 524,35 грн, яку позивач просив стягнути з урахуванням, передбачених умовами договору, пені за несвоєчасне виконання зобов`язання в сумі 34 947,03 грн за період з 11.09.2018 по 30.01.2019, штрафу за порушення строків оплати товару в розмірі 10 % від суми боргу, що становить 24 952,43 грн, а також 3 % річних в сумі 2 912,25 грн та інфляційних втрат в сумі 4 740,96 грн, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що вимоги позивача не є достатньо обґрунтованими, оскільки останнім належними та допустимими доказами не доведено обставин реального виникнення між сторонами господарських правовідносин шляхом укладення та прийняття до виконання договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/18 та не надано доказів, які свідчили б про порушення його законних прав та інтересів відповідачем у межах позадоговірних відносин.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2019 року ТОВ «ДС Пром Груп» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу ТОВ «ДС Пром Груп» обґрунтовує, зокрема, тим, що при вирішенні справи судами попередніх інстанцій не застосовано положення статей 6, 7 ЦК та не враховано, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; відповідно до статей 3, 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа як доказу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму; судами попередніх інстанцій не надано оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема умовам договору від 10.09.2018 № 10/09/18, товарно-транспортній накладній від 11.09.2918 № А110918-1, подорожньому листу та показанням свідка, які підтверджують факт поставки товару за зазначеним договором; суди попередніх інстанцій не звернули уваги на факт оформлення та реєстрації позивачем податкових накладних по двом операціям поставки товару, що свідчить про неповне з`ясування судами обставин справи; апеляційним судом безпідставно не прийнято письмові докази та не враховано, що такі докази на час розгляду справи у суді першої інстанції не існували.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ «ДС Пром Груп», заявлена до ТОВ «Гарант Люмах», про стягнення заборгованості за договором поставки від 10.09.2018 № 10/09/18 обґрунтована тим, що 10.09.2018 позивач з власної електронної пошти надіслав на електронну пошту відповідача примірник договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/18, а відповідач 10.09.2019 з електронної пошти надіслав позивачу скан-копію договору з підписом та печаткою. На підтвердження факту укладення згаданого договору та виникнення між сторонами господарських зобов`язань позивачем надано скріншоти електронного листа з зображенням надісланих файлів та зазначено про відсутність оригіналу договору, підписаного та скріпленого печатками обох сторін.

Також судами установлено, що відповідно до пункту 1.1 скан-копії зазначеного договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/18 постачальник (позивач) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти та передавати у власність замовника (відповідача), а замовник зобов`язується прийняти і оплатити товар - бітумну емульсію різних типів. Згідно з пунктом 1.2 цього договору асортимент, кількість та ціна товару, що підлягає поставці згідно умов даного договору, зазначається у видаткових накладних.

За умовами пункту 4.1 зазначеного договору розрахунки за поставлений товар проводяться за 100 % передоплатою після отримання від постачальника рахунка на оплату товару.

10.09.2018 ТОВ «Гарант Люмах» перерахувало на рахунок ТОВ «ДС Пром Груп» два платежі у загальній сумі 298 054,24 грн з призначенням платежів: «оплата за емульсія бітумна». Будь-яких посилань на номер та реквізити договору, рахунок-фактуру, видаткову накладну тощо вказані платежі не містять.

11.09.2018 позивачем на електронну пошту відповідача було надіслано електронний лист, що містив скановану копію рахунка на оплату від 11.09.2018 № 55 та видаткову накладну від 11.09.2018 № 96 на суму 249 524,35 грн. Ці обставини позивач підтвердив виключно скріншотами із зображенням надісланих файлів. Оригіналу видаткової накладної, підписаної сторонами, позивачем надано не було.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов зазначеного договору, своєчасно не розрахувався за поставлений товар, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем.

ТОВ «Гарант Люмах», заперечуючи проти позову, послалося на те, що договір поставки від 10.09.2018 № 10/09/18 є неукладеним, оскільки цей договір відповідачем підписано не було, оригінал зазначеного договору, підписаного самим позивачем, відповідачу також не передавався. Водночас відповідач зауважив, що на підставі виставленого позивачем рахунку від 10.09.2018 № 53 він здійснив 100 % передоплату за емульсію бітумну на загальну суму 276 054,24 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 10.09.2018 № 587 на суму 198 000,00 грн та платіжним дорученням від 10.09.2018 № 589 на суму 78 054,24 грн. Після оплати позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною від 10.09.2018 № 94 на суму 276 054,24 грн. У подальшому жодних замовлень на поставку товару та відповідно самої поставки не було, будь-яких інших підписаних документів від позивача не надходило.

За змістом частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 ГК).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1 статті 181 ГК).

Відповідно до частин 1, 2 статті 205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У пункті 1 частини 1 статті 208 ЦК передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частини 1, 2 статті 207 ЦК).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частина 3 статті 207 ЦК).

Позивач, стверджуючи про укладення договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/18 та виникнення між сторонами господарських зобов`язань, на підтвердження цього факту надав суду лише скріншоти електронних листів з зображенням надісланих файлів.

Разом із тим суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такі роздруківки електронної переписки не є належним доказом укладення між сторонами зазначеного договору та вчиненням сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов`язань за цим договором.

Так, на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Статтею 5 зазначеного Закону визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Отже, як правильно зауважено судами попередніх інстанцій, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідно до статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам, дійшли висновку, що надані позивачем роздруківки електронного листування не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належними доказами у справі. При цьому судами встановлено відсутність будь-яких доказів того, що копії договору та видаткової накладної, електронні листи, скріншоти яких наявні в матеріалах справи, створювалися у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», та що вони підписувалися електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Такі обставини унеможливлюють ідентифікацію відправника повідомлення, а зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не взято до уваги наявні в матеріалах справи докази ведення між сторонами електронної переписки.

Доводи ТОВ «ДС Пром Груп», викладені у касаційній скарзі, про те, що юридична сила електронного документа як доказу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки за встановлених судами попередніх інстанцій обставин надані позивачем копії документів не є електронними документами в розумінні положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», отже, не можуть мати юридичної сили як доказу.

Разом із тим судами попередніх інстанцій установлено, що зміст копії договору від 10.09.2018 № 10/09/18, наявний у матеріалах справи, свідчить про те, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, а додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені печатками.

Отже, оскільки договір від 10.09.2018 № 10/09/18 не має ознак електронного документа, не підписаний електронними цифровими підписами сторін, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що такий правочин міг набрати чинності виключно після його фізичного підписання сторонами та скріплення печатками у паперовому вигляді. Проте позивачем не було надано суду належним чином оформлених ані оригіналу свого примірника договору, ані копії такого документа, як і не було надано належним чином оформлених документів на підтвердження факту реальної поставки товару, у тому числі поза межами договірних відносин.

Водночас судами встановлено, що ТОВ «Гарант Люмах», заперечуючи проти підписання договору, не заперечувало факту поставки товару на суму 276 054,24 грн, за який відповідач повністю розрахувався 10.09.2018, що підтверджується банківською випискою, копія якої наявна в матеріалах справи. При цьому, у призначенні платежу за цією банківською випискою відсутнє будь-яке посилання на договір від 10.09.2018 № 10/09/18, рахунок на оплату, видаткову накладну тощо.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги встановлені у справі фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин реального виникнення між сторонами господарських правовідносин шляхом укладення та прийняття до виконання договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/18, а також не надано доказів, які свідчили б про порушення його законних прав та інтересів відповідачем у межах позадоговірних відносин.

Доводи ТОВ «ДС Пром Груп» щодо неналежної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів, які, на думку позивача, підтверджують факт укладення договору між сторонами у справі та його виконання, що визнано судами недоведеними, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки повторне дослідження обставин, що вже були встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та переоцінка тих доказів, які вже оцінювалися судами в процесі розгляду цієї справи, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У сукупності оцінивши надані сторонами докази та правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, у редакції, чинній до 08.02.2020, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Ураховуючи зазначені положення законодавства та обставини, установлені судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 08.02.2020, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 910/1162/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий