ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 907/65/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Студенця В.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019
(головуючий суддя Якімець Г.Г., судді Бойко С.М., Матущак О.І.)
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Барни Михайла Васильовича (правонаступником якого є ОСОБА_1)
до Підприємства споживчої кооперації "Хлібокомбінат" Іршавської районної спілки споживчих товариств
про стягнення 279 093,04 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1. Фізична особа-підприємець Барна Михайло Васильович (правонаступником якого є ОСОБА_1) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Підприємства споживчої кооперації "Хлібокомбінат" Іршавської районної спілки споживчих товариств про стягнення 279093,04 грн заборгованості за договором №1 від 02.01.2012 за поставлений товар, в т.ч. 256990,05 грн - пені, 17548,20 грн - інфляційних втрат та 4554,79 грн - 3% річних, (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20.03.2018).
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у встановлений у договорі строк не здійснив оплату за поставлений товар, чим порушив умови договору №1 від 02.01.2012.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.04.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ФОП Барни Михайла Васильовича 21099,33 грн, в т.ч. 3617,56 грн - 3% річних та 17481,77 грн - інфляційних втрат. В решті позовних вимог відмовлено.
4. Додатковим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2018 стягнуто з відповідача на користь Фізичної особи-підприємця Барни Михайла Васильовича суму 316,49 грн - судового збору, а також суму 12300,00 грн - витрат на правничу допомогу. Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3869,90 грн покладено на позивача. В задоволенні клопотання ФОП Барни Михайла Васильовича про відшкодування судових витрат за вчинення дій, необхідних для розгляду справи у сумі 2249,73 грн відмовлено повністю. Повернуто ФОП Барні Михайлу Васильовичу з Державного бюджету України судовий збір у сумі 1846,49 грн, сплачений згідно з платіжним дорученням №6032.88 від 12.02.2018.
5. В частині відмови у стягненні пені місцевий суд мотивував свої висновки тим, що: - з письмових доводів позивача та розрахунку суд не вбачає можливості встановити настання моменту прострочення, суми прострочення та періоду (тривалості) простроченої заборгованості по кожному факту відпуску товару; - розрахунок містить лише загальний залишок заборгованості без можливості ідентифікувати заборгованість за кожною накладною із урахуванням періодичних платежів відповідачем у погашення заборгованості; - на виконання вимог ухвали суду від 06.03.2018 позивачем не було подано детального та розрахунку пені; - позивачем здійснювалась поставка згідно з договором на власний розсуд за наявної у відповідача простроченої заборгованості, хоча умовами договору передбачений відпуск товарів після попередньої оплати безготівковим видом розрахунків (п. 3.2 договору) та гарантовано відповідачем в гарантійному листі від 03.04.17 №2, при цьому, позивачем не подано та у матеріалах справи відсутні докази пред`явлення відповідачу будь-яких претензій щодо простроченої оплати чи застосування насідків порушення платіжної дисципліни, передбаченої п. 3.5 договору;
- крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені з відповідача у період з 12.02.2017 по 24.10.2017, який перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, що суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України.
Здійснивши перевірку, наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог лише в частині 17481,77 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3617,56 грн.
6. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.04.2018 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства споживчої кооперації «Хлібокомбінат» Іршавської районної спілки споживчих товариств на користь ОСОБА_1 13 972,21 грн - пені. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення пені - відмовлено. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.04.2018 в частині задоволення позову про стягнення 3 617,56 грн. - 3% річних та 17 481,77 грн інфляційних втрат залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2018 змінено, викладено п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Підприємства споживчої кооперації «Хлібокомбінат» Іршавської районної спілки споживчих товариств (90100, Закарпатська область, м. Іршава, вул. Гагаріна, 116, ідентифікаційний код юридичної особи - 01730858) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) 526,07 грн - судового збору та 12 300 грн - витрат на правничу допомогу». В решті додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2018 залишено без змін.
7. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем з порушенням ч. 6 ст. 232, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» здійснено розрахунок пені за прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором № 1 від 02.01.2012, разом з тим, здійснивши власний розрахунок пені, які підлягають нарахуванню на користь позивача, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню частково в сумі 13972,21 грн. Одночасно апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3617,56 грн та 17 481,77 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
8. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, правонаступник позивача - ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 в частині часткового стягнення пені та в цій частині змінити постанову та стягнути на її користь пеню в розмірі 243017,84 грн (тобто різницю між 256990,05 - 13 972,21 грн) за період 12.02.2017 по 12.02.2018. Скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019в частині відмови в задоволенні апеляційної скарги та в цій частині прийняти нову постанову, якою стягнути на користь ОСОБА_1 нарахований на суму боргу індекс інфляції в розмірі 66,43 грн, нараховані на суму боргу проценти річних в розмірі 937,23 грн, 22479,73 грн судових витрат за вчинення дій, необхідних для розгляду справи в суді першої інстанції , а саме витрати за паливо, придбане для проїзду з м. Іршава до суду в м. Ужгород та в зворотному напрямку на 4 судових засідання. Покласти на відповідача та стягнути на користь скаржника всі понесені у справі судові витрати (судовий збір за подання даної касаційної скарги; витрати, понесені на оплату судового збору в сумі 6032,88 грн за подання позовної заяви в суді першої інстанції; судовий збір за подання касаційної скарги на ухвалу суду). В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 просить залишити рішення та постанову судів попередніх інстанцій без змін.
9. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд під час розрахунку пені безпідставно не врахував умови п. 5.1 договору №1 від 02.01.2012 та застосував до спірних правовідносин ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
10. Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
11. 02.01.2012 між Приватним підприємцем Барна Михайлом Васильовичем (продавець) та Підприємством споживчої кооперації «Хлібокомбінат» Іршавської районної спілки споживчих товариств (покупець) укладено договір №1, відповідно до умов якого продавець зобов`язався продати (передати у власність) товар покупцеві на умовах цієї угоди, а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах цієї угоди товар в асортименті, кількості за цінами, наведеними у накладній, яка виписується при відпуску товару.
12. Згідно з п. 2.1 договору продаж товару здійснюється за замовленням покупця, або після попередньої оплати вартості товару.
13. У розділі 3 договору сторони погодили, що продавець відпускає покупцю товар по цінах згідно з накладною, що є невід`ємною частиною даної угоди. Відпуск товару здійснюється після попередньої оплати безготівковим видом розрахунків. За усною домовленістю між сторонами відпуск товару може проводитись з відтермінуванням в оплаті до 10 календарних днів. При виникненні затримки з оплатою за отримані товари більше десяти календарних днів з моменту отримання товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день простроченої оплати. У разі порушення платіжної дисципліни продавець залишає за собою право припинити продаж товару. Відпуск наступної партії товару здійснюється після надходження грошових коштів за попередню партію на розрахунковий рахунок продавця.
14. Відповідно до п. 5.1 договору у разі порушення умов оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
15. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань та здійснення взаєморозрахунків сторін (п. 4.1 договору).
16. Судами встановлено, що за період з 18.10.2016 по 19.05.2017 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 125 687,25 грн, що підтверджується накладними, копії яких знаходяться у матеріалах справи
17. Судами встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем, з урахуванням здійснених відповідачем проплат за договором №1 від 02.01.2012 станом на 05.01.2018 становила 123 099,11 грн.
18. Звертаючись до суду з даним позовом в лютому 2018 року, позивач просив суд стягнути з відповідача: 402 192,15 грн, з яких: 123 099,11 грн - сума основного боргу, 256 990,05 грн - пеня (за період з 12.02.2017 по 24.10.2017), 17 548,20 грн - інфляційні втрати (за період з березня 2017 року по січень 2018 року ) та 4 554,79 грн - 3% річних (за період з 12.02.2017 по 24.10.2017).
19. Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач сплатив основний борг в розмірі 123 099,11 грн, то позивач зменшив позовні вимоги в цій частині, у зв`язку з чим предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 256 990,05 грн пені, 17 548,20 грн інфляційних втрат та 4 554,79 грн - 3% річних.
Позиція Верховного Суду
20. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наступне.
21. Відповідно до приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає оскаржувану постанову апеляційного суду в межах вимог касаційної скарги.
22. Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
23. За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
24. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).
25. Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
26. Відповідно до 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
27. Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
28. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
29. Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
30. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
31. При цьому за змістом ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
32. У ч. 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
33. У ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
34. Водночас розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).
35. Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
36. Як було зазначено, у п. 5.1 договору сторони погодили, що у разі порушення умов оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
37. Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що визначений у п. 5.1 договору розмір пені перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
38. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що під час розрахунку пені застосуванню підлягає подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла у спірний період.
39. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд під час розрахунку пені безпідставно не врахував умови п. 5.1 договору, оскільки розрахунок пені на підставі вказаного пункту договору суперечить приписам ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».
40. Крім того, апеляційний суд обґрунтовано зауважив про те, що ч. 6 ст. 232 передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
41. При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
42. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 22.08.2019 у справі №914/508/17.
43. Таким чином, надавши оцінку умовам договору №1 від 02.01.2012 та встановивши, що він не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, апеляційний суд дійшов правомірного висновку про те, що при нарахуванні пені в даному випадку підлягає застосуванню обмежувальний строк, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто нарахування пені за кожним фактом поставки не може перевищувати 6 місяців з моменту настання строку для оплати.
44. Крім того, як було зазначено, відповідно до умов договору у разі відпуску товару без попередньої оплати пеня нараховується за прострочення оплати більш ніж на 10 днів по кожній накладній окремо. Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов правомірного висновку про те, що під час розрахунку пені за спірний період необхідно враховувати наведені умови договору при визначенні дати прострочення оплати за кожною поставкою відповідно до кожної накладної окремо.
45. Перевіривши розрахунок позивача, з урахуванням наведених положень законодавства та умов договору, суд апеляційної інстанції встановив, що його здійснено з порушенням ч. 6 ст. 232, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та помилково нараховано пеню на сукупну заборгованість, зокрема по накладних, що містяться у матеріалах справи, а також заборгованість за попередні періоди поставки, накладні по яких у матеріалах справи відсутні.
46. Отже, взявши до уваги накладні, копії яких знаходяться у матеріалах справи, здійснивши розрахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, врахувавши строк нарахування пені, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, а також визначений позивачем у позовній заяві період нарахування пені (з 12.02.2017 по 24.10.2017), суд апеляційної інстанції встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 13 972,21 грн.
47. Доводи касаційної скарги не спростовують правомірності вказаних висновків апеляційного суду, водночас зводяться до посилань на те, що при розрахунку пені необхідно було враховувати розмір пені, визначений п. 5.1 договору, однак вказані доводи вже спростовані судом касаційної інстанції, з урахуванням наведених вище положень законодавства.
48. Крім того, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що правомірним є нарахування позивачем 17548,20 грн - інфляційних втрат та 4554,79 грн - 3% річних.
49. Водночас зі змісту касаційної скарги не вбачається у чому саме полягає порушення апеляційним судом норм матеріального права при здійсненні відповідного розрахунку вказаних сум на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
50. Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду в частині відмови у стягненні на користь позивача 2 249,73 грн витрат на паливо для участі в судових засіданнях в суді першої інстанції, як витрат пов`язаних з розглядом справи на підставі ст. 123 ГПК України, оскільки судами встановлено, що позивач належними та допустимими доказами не довів розмір таких витрат, водночас відповідно до приписів ст. 300 ГПК України переоцінка доказів у справі виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до приписів ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
51. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
52. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).
53. Отже, перевіривши постанову суду апеляційної інстанції в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування апеляційним норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваного судового акта не знайшли свого підтвердження, а фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного господарського суду.
Розподіл судових витрат
54. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 у справі № 907/65/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді Н.М. Губенко
В.І. Студенець
