ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
05.04.2018 м. Ужгород Справа № 907/65/18
за позовом фізичної особи-підприємця Барна Михайла Васильовича, м.Іршава
до відповідача підприємства споживчої кооперації "ХЛІБОКОМБІНАТ" Іршавської районної спілки споживчих товариств, м.Іршава
про стягнення суми 279093,04 грн. заборгованості за договором №1 від 02.01.2012 року у відповідності до ст.ст. 525,526,530,625 ЦК України
Суддя Васьковський О.В.
Представники :
від позивача - Барна М.В., фізична особа-підприємець, Андрейкович О.В., адвокат (свідоцтво про право на зайняття адвокат. діяльністю №816 від 09.09.11), Барна І.М. (дов.№4112 від 29.11.17)
від відповідача - Борсенко О.В.(дов.від 05.03.18)
СУТЬ СПОРУ: стягнення суми 279093,04 грн. заборгованості за поставлений товар, в т.ч. 256990,05 грн. - пені, 17548,20 грн. - інфляційних втрат та 4554,79 грн. - 3% річних, за договором №1 від 02.01.2012 року, у відповідності до ст.ст. 525,526,530,625 ЦК України (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20.03.18).
Позивач просить задоволити позов, мотивуючи тим, що відповідач у встановлений у договорі строк не здійснив оплату за поставлений товар, чим порушив умови договору поставки, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість у сумі 123099,11 грн., яка була оплачена під час розгляду справи у підготовчому провадженні, у зв'язку з чим позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог на вказану суму боргу. Також, позивач, керуючись ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу, три проценти річних у сумі 4554,79 грн. та суму 17548,20 грн. - інфляційних втрат. Крім того, з посиланням на п.5 договору позивач здійснив нарахування пені на існуючу заборгованість відповідача у сумі 256990,05 грн.
У поданих 05.04.18 запереченнях на пояснення відповідача позивач просить суд не брати їх до уваги, обґрунтовуючи тим, що вказаний документ не відповідає вимогам ст.ст.80,161,165 ГПК України, а доводи, наведені в ньому щодо застосування до спірних правовідносин ч.6 ст.231 ГПК України є безпідставними, оскільки борг, що є предметом позову виник не за користування чужими грошовими коштами, а виник, у зв'язку з несвоєчасним виконанням договору купівлі-продажу товару. Вважає, що до спірних правовідносин застосовується норма ч.2 ст.625 ЦКУ та п.5 договору №1 від 02.01.2012 року, зокрема ставка 0,5% пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання., тому Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» до застосування не підлягає, так як не має вищої юридичної сили ніж ЦК України. Вказує, посилаючись на ст.627 ЦК України, що сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, відтак відповідач укладаючи договір №1 від 02.01.2012 року був укладений та підписаний ним, тобто відповідач погодився на всі його умови.
Відповідач у поданих 28.03.18 поясненнях по справі проти позовних вимог про стягнення суми 256990,05 грн. - пені, 17548,20 грн. - інфляційних втрат та 4554,79 грн. - 3% річних заперечує в повному обсязі. Вказує, що позивачем не правильно здійснено розрахунок пені, оскільки відповідно до умов договору та нормативно-правового-регулюванні відповідальності за невиконання грошового зобов'язання розмір пені є значно меншим, у зв'язку з чим відповідачем подано власний розрахунок заявлених позивачем суми пені .
Також, стверджує, що сторони домовились та зафіксували у п.3.4 договору, що при виникненні затримки з оплатою за отримані товари більше десяти календарних днів з моменту отримання товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати. При цьому у п.5.1 договору зазначено, що покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення зобов'язання, відтак вказує на конкуренцію норм договору, яка, як вважає відповідач повністю розв'язується нормами, які регулюють спірні правовідносини. Посилаючись на норми ст.230, ст.231 ГК України, ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та практику Верховного суду України, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення суми 256990,05 грн. пені - відсутні.
У судовому засіданні 28.03.18, у відповідності до ст.216 ГПК України оголошувалась перерва.
Заслухавши уповноважених представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між позивачем (продавець по договору) та відповідачем (покупець по договору) укладено договір №1 від 02.01.12 (далі - договір), згідно п.п. 1.1.-1.2 якого, позивач зобов'язався продати (передати у власність) товар відповідачу на умовах цієї угоди, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити товар на умовах цієї угоди товар в асортименті, кількості за цінами, наведеними у накладній, яка виписується про відпуск товару.
Згідно умов договору продаж товару здійснюється за замовленням покупця (відповідача), або після попередньої оплати вартості товару. Продавець зобов'язується відпустити товар у відповідності з нормативно-технічною документацією виробника, сертифікатом відповідності і якісним посвідченням. Здача-приймання по кількості та якості здійснюється на складі продавця, у порядку, визначеному чинним законодавством (Інструкція П-6, П-7). Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент підписання покупцем видаткових накладних. Претензія щодо кількості товару може бути подана покупцем тільки в день отримання товару. Прийнятий покупцем товар не підлягає поверненню (розділ 2 договору).
Умовами розділу 3 договору визначено, що відпуск товарів здійснюється по цінах згідно з накладною, що є невід'ємною частиною даної угод після попередньої оплати безготівковим видом розрахунків. За усною домовленістю між сторонами відпуск товару може проводитись з відтермінуванням в оплаті до 10 календарних днів. При виникненні затримки з оплатою за отримані товари більше десяти календарних днів з моменту отримання товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати. У разі порушення платіжної дисципліни продавець залишає за собою право припинити продаж товару. Відпуск наступної партії товару здійснюється після надходження грошових коштів за попередню партію на розрахунковий рахунок продавця.
Позивач, звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення суми 123099,11 грн. - основного боргу за договором, яка була оплачена в ході розгляду справи у підготовчому провадженні, у зв'язку з чим позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог на вказану суму, а також 256990,05 грн. - пені, 17548,20 грн. - інфляційних втрат та 4554,79 грн. - 3% річних.
Враховуючи заяву про зменшення позовних вимог від 20.03.18, предметом розгляду даної справи є стягнення суми 256990,05 грн. - пені, 17548,20 грн. - інфляційних втрат та 4554,79 грн. - 3% річних.
Проаналізувавши матеріали справи, оцінюючи заявлені позовні вимоги, подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю правовою природою спірний договір є різновидом договору купівлі-продажу, а саме договором поставки.
Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи впродовж 2016-2017 року у період з 14.11.16 по 19.05.17 на виконання вказаного договору позивачем було здійснено поставку продукції, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними:№1918 від 14.11.16, №1948 від 17.11.16, №1954 від 18.10.16, №1958 від 18.11.16, №1994 від 22.11.16, №1993 від 22.11.16, №2013 від 24.11.16, №2036 від 28.11.16, №2048 від 30.11.16,№2067 від 01.12.16,№2068 від 01.12.16, №2103 від 05.12.16, №2118 від 07.12.16,№2188 від 14.12.16, №2220 від 19.12.16, №2223 від 19.12.16, №2241 від 22.12.16, №2244 від 26.12.16, №2251 від 29.12.16, №3 від 06.01.17, №4 від 10.01.17, №26 від 17.01.17, №54 від 19.01.17, №55 від 19.01.17, №61 від 20.01.17, №93 від 24.01.17, №128 від 30.01.17, №165 від 06.02.17, №202 від 09.02.17, №226 від 14.02.17, №249 від 20.02.17, №274 від 23.02.17, №298 від 27.02.17, №328 від 03.03.17,№352 від 07.03.17, №370 від 10.03.17, №462 від 23.03.17, №476 від 27.03.17, №493 від 29.03.17, №501 від 31.03.17, №522 від 03.04.17, №542 від 05.04.17, №552 від 07.04.17, №587 від 12.04.17,№590 від 13.03.17№603 від 14.04.17, №615 від 19.04.17, №638 від 25.04.17,№654 від 28.04.17, №751 від 19.05.17. Загальна сума поставки за вказаними накладними складає 125687,25 грн.
Відповідач належним чином своїх зобов'язань за договором щодо оплати за поставлений товар не виконав, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість, яка станом на момент подання позову сума основної заборгованості за договором становила 123099,11 грн., що підтверджується актом звіряння розрахунків від 26.01.18 і була оплачена відповідачем у повному обсязі в ході підготовчого провадження по справі.
З наведеного вбачається, що відповідач не заперечує обставин несвоєчасного та неналежного виконання своїх зобов'язань за договором по оплаті за поставлений товар.
Позивачем, у позовній заяві подано розрахунок нарахованих сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, а саме: 256990,05 грн. - пені, 17548,20 грн. - інфляційних втрат та 4554,79 грн. - 3% річних.
В обґрунтування заявленого розміру пені, позивач посилається на п.5.1 договору, згідно якого разі порушення умов оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання; суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Водночас, у розділі 3 договору визначено, що відпуск товарів здійснюється по цінах згідно з накладною, що є невід'ємною частиною даної угод після попередньої оплати безготівковим видом розрахунків та може проводитись з відтермінуванням в оплаті до 10 календарних днів. При виникненні затримки з оплатою за отримані товари більше десяти календарних днів з моменту отримання товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати
За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Частина 6 ст.232 ГК України передбачає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Вказана норма кореспондується із статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно поданого розрахунку позивачем здійснено нарахування пені у сумі 256990,05 грн. з урахуванням 0,5% - ставка пені за кожен день прострочення, у період з 12.02.17 по 24.10.17. В заперечення щодо правильності розрахунку поданого позивачем відповідачем подано контррозрахунок, в якому відповідач посилається на те, що ним враховано положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст.231 ГК України, згідно якого сума пені становить 11214,07 грн.
Однак, враховуючи вищенаведений аналіз нормативно-правових норм, суд констатує, що до спірних правовідносин застосовується саме положення ч.6 ст.232 ГК України, який кореспондується з положенням ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та містить однакове нормативне регулювання щодо ставки пені, яка не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня .
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі №3-121гс11 від 07.11.11, в якій суд дійшов до висновку про те, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який передбачено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не може перевищувати ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
З огляду на вищенаведене, суд відхиляє доводи позивача, наведені у запереченнях на пояснення відповідача щодо відсутності підстав для застосування норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та правомірність нарахування пені згідно договору з урахуванням ставки пені - 0,5% за кожен день прострочення виконання зобов'язань.
Так, згідно наявних матеріалів справи, позивачем у поданому розрахунку зазначено період прострочення: з 12.02.17 по 24.10.17. У підтвердження наявної заборгованості подано акти звіряння розрахунків станом на 28.02.16 на суму 206681,36 грн., 30.09.16 на суму 121816,81 грн., 01.10.17 на суму 124099,11 грн. та станом на 05.01.18.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно розділу 3 «Порядок розрахунків» договору №1: продавець відпускає покупцю товар по цінах згідно з накладною, що є невід'ємною частиною даної угоди (п.3.1); при виникненні затримки з оплатою за отриманні товари більше десяти календарних днів з моменту отримання товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день простроченої оплати (3.4).
Отже, кожний відпуск товару оформлений накладною є доказом виконання позивачем (продавцем) своїх зобов'язань з продажу товару і водночас юридичним фактом виникнення зобов'язання щодо його оплати, а також його виконання на боці відповідача (покупця). Відповідно і застосування штрафної санкції у вигляді пені повинно здійснюватися за фактом прострочення оплати товару за кожною накладною окремо
Однак, з поданих позивачем документів, письмових доводів та розрахунку суд не вбачає можливості встановити настання моменту прострочення, суми прострочення та періоду (тривалості) простроченої заборгованості по кожному факту відпуску товару. Розрахунок містить лише загальний залишок заборгованості без можливості ідентифікувати заборгованість за кожною накладною із урахуванням періодичних платежів відповідачем у погашення заборгованості. При цьому, позивачем у поданому розрахунку зазначено суми заборгованості на вибрану позивачем дату, розмір якої не відрізняється від загальної суми поставки за поданими накладними. Так, на початку розрахунку позивачем зазначено заборгованість у сумі 199219,81 грн. станом на 12.02.17, загальна ж сума поставки за поданими позивачем накладними становить 125687,25 грн. у період з 14.11.16 по 19.05.17.
Крім того, суд констатує, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені з відповідача у період з 12.02.17 по 24.10.17, який перевищує встановлений ч.6 ст. 232 ГК України шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд зауважує, що на виконання вимог ухвали суду від 06.03.18 позивачем не подано витребуваний судом детальний та обґрунтований розрахунок пені з урахуванням положень закону України Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст.231 ГК України, ч.6 ст.232 ГК України.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, перевіривши подані сторонами розрахунки суми 256990,05 грн. пені, заявленої до стягнення, судом встановлено, що поданий позивачем розрахунок пені є необґрунтований та не доведений позивачем належними та допустимими доказами, у відповідності з ст.ст.73,74,76-79 ГПК України.
Крім того, суд зауважує, що позивачем здійснювалась поставка згідно договору на власний розсуд за наявної у відповідача простроченої заборгованості, хоча умовами договору передбачений відпуск товарів після попередньої оплати безготівковим видом розрахунків (п.3.2 договору) та гарантовано відповідачем в гарантійному листі від 03.04.17 №2. При цьому, позивачем не подано та відсутні у матеріалах справи докази пред'явлення відповідачу будь-яких претензій щодо простроченої оплати чи застосування насідків порушення платіжної дисципліни, передбаченої п.3.5 договору.
Відтак, позовні вимоги щодо стягнення пені є необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми 256990,05 грн. - пені належить відмовити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вказані норми, регулюють господарську діяльність, кореспондуючись з положеннями частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом здійснено перерахунок нарахованої позивачем сум 17548,20 грн. - інфляційних втрат та 4554,79 грн. - 3% річних, у межах позовних вимог за наявними в матеріалах справи доказами, згідно якого перерахована сума інфляційних втрат становить 17481,77 грн. та сума 3617,56 грн.-3% річних, в частині яких позов належить задоволити.
З огляду на наведене, позов належить задоволити частково.
Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 73-74, 76-79, 86, 202, 216, 222, 233, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
позов задоволити частково.
Стягнути з підприємства споживчої кооперації "ХЛІБОКОМБІНАТ" Іршавської районної спілки споживчих товариств, (90100, вул.Гагаріна, 116, м.Іршава, Закарпатська область, код ЄДРЮОФОПтаГФ 01730858) на користь фізичної особи-підприємця Барна Михайла Васильовича, (АДРЕСА_1, ід.код НОМЕР_1) суму 21099,33 грн., в т.ч. суму 3617,56 грн. - 3% річних та суму 17481,77 грн. - інфляційних втрат.
Видати наказ.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 18.04.18.
Суддя О.В. Васьковський
