ПОСТАНОВА
Іменем України
11 лютого 2020 року
Київ
справа №826/8945/15
адміністративне провадження №К/9901/19315/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали заяви Офісу великих платників податків ДФС про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30.06.2016 у справі № 826/8945/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників та Державної фіскальної служби України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000344301 від 26.03.2015, № 0000314301 від 26.03.2015, № 0000304301 від 26.03.2015, № 0000274301 від 26.03.2015, № 0000294301 від 26.03.2015, рішення № 0000334301 від 26.03.2015, № 0000354301 від 26.03.2015, № 0000364301 від 26.03.2015, № 0000584301 від 20.05.2015 про застосування штрафних санкцій, вимогу № Ю-0000374301 від 26.03.2015 про сплату боргу (недоїмки), а також рішення № 9226/6/99-99-10-01-07-15 від 29.04.2015 та № 9458/6/99-99-10-01-03-15 від 30.04.2015 про результати розгляду скарг.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2015 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано: податкове повідомлення-рішення № 0000344301 від 26.03.2015 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1162862,08 грн.; рішення № 0000334301 від 26.03.2015 про застосування штрафних санкцій; рішення № 0000354301 від 26.03.2015 про застосування штрафних санкцій; рішення № 0000364301 від 26.03.2015 про застосування штрафних санкцій; рішення № 0000584301 від 20.05.2015 про застосування штрафних санкцій; вимогу № Ю-0000374301 від 26.03.2015 про сплату боргу (недоїмки); податкове повідомлення-рішення № 0000314301 від 26.03.2015. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2015 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2015 скасовано в частині відмови в задоволенні адміністративного позову з прийняттям у цій частині нової постанови про задоволення позовних вимог. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000344301 від 26.03.2015, № 0000304301 від 26.03.2015, № 0000274301 від 26.03.2015, № 0000294301 від 26.03.2015, а також рішення № 9226/6/99-99-10-01-07-15 від 29.04.2015 та № 9458/6/99-99-10-01-03-15 від 30.04.2015 про результати розгляду скарг. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2015 залишено без змін.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 30.06.2016 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2015 змінено в частині задоволення позову про визнання протиправними та скасування рішень № 9226/6/99-99-10-01-07-15 від 29.04.2015 та № 9458/6/99-99-10-01-03-15 від 30.04.2015 про результати розгляду скарг. Прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2015 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції в частині задоволення позову, Офісу великих платників податків ДФС звернувся до Верховного Суду України із заявою про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд ухвалою від 18.10.2016 відкрив провадження за заявою Офісу великих платників податків ДФС про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30.06.2016 у справі № 826/8945/15.
У зв`язку з припиненням своєї діяльності Верховний Суд України передав заяву Офісу великих платників податків ДФС до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Відповідно до частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування вимог заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30.06.2016 в частині задоволення позову заявник відображає зміст та висновки, викладені судом касаційної інстанції щодо застосування норм пунктів 103.3, 103.7 статті 103 Податкового кодексу України у рішенні, про перегляд якого Офісу великих платників податків ДФС звернувся до Верховного Суду України, та звертає увагу, що при розгляді аналогічних справ Вищим адміністративним судом України у своїх рішеннях, а саме - ухвала від 25.03.2014 у справі №К/800/45009/13, постанови від 03.02.2014 у справі №К-32467/10 та від 25.04.2013 у справі К/9991/17173/11, ухвала від 18.04.2012 у справі №К-19508/17 по-іншому застосовано положення пунктів 13.1, 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .
У даній справі, судами, зокрема, з`ясовано, що 16.11.2006 між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (позичальником) та банком-нерезидентом «VTB BANK EUROPE PLC» (кредитором) укладено договір про надання строкового кредиту.
Згідно з пунктом 3.1 цього договору кредит надається шляхом здійснення єдиного переказу кредитором на відповідний кредитний рахунок. Позичальник, в свою чергу, періодично, кожних півроку, сплачує кредитору проценти в доларах США на непогашену основну суму кредиту за процентною ставкою, що обчислюється відповідно до положень цього кредитного договору (пункт 4.1 договору).
Пунктом 8.6 кредитного договору, крім того, передбачено, що кредитор заявляє, що: він є банком, який на дату цього договору є резидентом юрисдикції, яка має угоду про уникнення подвійного оподаткування з Україною, за якою сплата процентів українськими позичальниками може здійснюватись без відрахувань або утримань українських податків (після виконання будь-яких необхідних формальностей, які вимагаються щодо цього), якою є Сполучене Королівство; він не має постійного представництва в Україні; він не має жодних намірів здійснювати, протягом періоду кредиту, будь-який корпоративний захід, реорганізацію або зміну податкової юрисдикції, які призвели б до того, що кредитор перестав би відповідати вимогам до резидента Сполученого Королівства згідно зі статтею 4 Угоди про уникнення подвійного оподаткування.
Відповідно до вимог Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 270, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зареєстровано вказаний кредитний договір в Національному банку України. Згідно із зазначеним повідомленням кредитором за кредитним договором та фактичним отримувачем процентів (доходу) за кредитом значиться саме банк-нерезидент «VTB BANK EUROPE PLC» (резидент Великобританії), що не враховано ні податковим органом при здійсненні контрольного заходу, ні судом першої інстанції при вирішенні спору в цій частині.
Відповідно до пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом.
Пунктом 160.2 статті 160 Податкового кодексу України передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов`язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Згідно зі статтею 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна від 10 лютого 1993 року проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватись тільки в цій другій Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти і підлягає оподаткуванню в цій другій Договірній Державі у відношенні цих процентів.
Термін «проценти» при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій і боргових зобов`язань.
Відповідно до пунктів 103.1, 103.2 статті 103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
За правилами пункту 103.3 статті 103 Податкового кодексу України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.
При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.
Пунктом 103.7 статті 103 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні банками та фінансовими установами України операцій з іноземними банками, пов`язаних з виплатою процентів, підтвердження факту, що такий іноземний банк є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, не вимагається, якщо це підтверджується витягом з міжнародного каталогу «International Bank Identifier Code» (видання S.W.I.F.T., Belgium International Organization for Standardization, Switzerland).
Отже, враховуючи достеменне встановлення судом апеляційної інстанції тих обставин, що нерезидент «VTB BANK EUROPE PLC» (Великобританія) є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) розглядуваного доходу в розумінні пунктів 103.2, 103.3 статті 103 ПК України, а також з огляду на подання позивачем витягу з міжнародного каталогу «International Bank Identifier Code» з інформацією про кредитора, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначені доходи нерезидентом повинні оподатковуватись у Великобританії.
При цьому суд апеляційної інстанції об`єктивно відхилив доводи податкового органу, підтримані судом першої інстанції, про те, що фінансування розглядуваного кредиту здійснено за рахунок випуску боргових цінних паперів Нідерландським підприємством «Finance & Credit Ukraine B.V.», позаяк таке твердження зроблено на припущеннях, виходячи із наявної інформації про випуск боргових цінних паперів, які лише підтверджують факт проведення емісії цінних паперів названим нерезидентом, втім не обумовлюють виплату та одержання доходу у вигляді процентів за користування грошовими коштами відповідно до умов спірного кредитного договору.
Разом з тим, в ухвалі від 25.03.2014 у справі №К/800/45009/13 Вищий адміністративний суд України, з урахуванням положень статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що проценти, сплачені позивачем за договорами позики резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення, не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному в статті 2 Закону України «Про систему оподаткування»..
Аналогічно висновку Вищий адміністративний суд України дійшов висновку при прийнятті постанови від 25.04.2013 у справі К/9991/17173/11.
В ухвалі від 18.04.2012 у справі №К-19508/17 Вищий адміністративний суд України перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині застосування пунктів 13.1, 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та вимог Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 08.02.1995 та з урахуванням того, що норми міжнародних договорів передбачають зменшення, а не звільнення від оподаткування, погодився з судом апеляційної інстанції про правомірність визначення грошових зобов`язань з податку на прибуток нерезидентів.
При прийнятті постанови від 03.02.2014 у справі №К-32467/10, Вищий адміністративний суд виходив з того, що проценти, сплачені позивачем резиденту Естонської Республіки за кредитним договором, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування. Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод.
Отже, в згаданих вище рішеннях Вищого адміністративного суду України, яке оскаржується та на які посилається скаржник в заяві, різні обставини та прийняті із застосуванням різних норм матеріального права.
Враховуючи викладене, заява Офісу великих платників податків ДФС не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 235-242, 244, 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України та підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII), суд -
постановив:
У задоволенні заяви Офісу великих платників податків ДФС про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30.06.2016 у справі № 826/8945/15 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
________________________
________________________
________________________
В.В.Хохуляк
Л.І.Бившева
І.Я. Олендер
Судді Верховного Суду
