ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Київ
05 жовтня 2015 року 13:10 справа №826/8945/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Гарника К.Ю., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом
Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
до
Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників Державної фіскальної служби України
про
визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач 1) та Держаної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 2), в якому, з урахування заяви про збільшення позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000344301, №0000314301, №0000304301, №0000274301, №0000294301; рішення про застосування штрафних санкцій від 26 березня 2015 року №0000334301, №0000354301, №0000364301; рішення про застосування штрафних санкцій від 20 травня 2015 року №0000584301; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26 березня 2015 року №Ю-0000374301; рішення про результати розгляду скарги від 29 квітня 2015 року № 9226/6/99-99-10-01-07-15 та рішення про результати розгляду скарги від 30 квітня 2015 року №9458/6/99-99-10-01-03-15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8945/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 12 серпня 2015 року позивач позовні вимоги підтримав, представник відповідача 1 та відповідача 2 проти задоволення позову заперечили; за спільним клопотанням представників сторін на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до податкового повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 26 березня 2015 року №0000344301 з урахуванням вимог підпункту 14.1.225 пункту 14.1. статті 14, пункту 51.1. статті 51, підпункту 102.2.1 пункту 102.2., пункту 102.1. статті 102, пункту 103.1., пункту 103.2, пункту 103.7 статті 103, підпункту 134.1.2. пункту 134.1 статті 134, пункту 152.8 статті 152 Податкового кодексу України, за порушення вимог пунктів 103.3, 103.4 статті 103, підпунктів "а", "в" пункту 160.1, пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на 6 142 868,21 грн.: за основним платежем - 4 914 294, 57 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 228 573,64 грн.
Рішенням від 26 березня 2015 року №0000334301 за порушення вимог, передбачених частиною другою статті 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 3 439 369,28 грн.
Рішенням від 26 березня 2015 року №0000354301 за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок авансових платежів), застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 10% таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум у розмірі 343 936,93 грн.
Рішенням від 26 березня 2015 року №0000364301 за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 12 179,02 грн. та донарахована сума єдиного внеску у розмірі 512,01 грн.
Рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20 травня 2015 року №0000584301 позивачу визначені штрафні санкції у розмірі 12 179,02 грн.
Відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 26 березня 2015 року №Ю-0000374301 від позивача вимагається сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 512,01 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 26 березня 2015 року №0000314301 згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 162.1.1 пункту 162.1. статті 162, абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1. пункту 168.1., пункту 168.4 статті 168, абзацу "а" пункту 171.2 статті 171, статті 176 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами на 806 914,63 грн.: за основним платежем - 645 531,70 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 161 382,93 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 26 березня 2015 року №0000304301 згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, статті 123 Податкового кодексу України , за порушення підпункту "б", пункту 185.1. статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1. статті 188, пункту 189.4 статті 189 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 91 022,85 грн.: за основним платежем - 72 818,28 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18 204,57 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 26 березня 2015 року №0000274301 згідно пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1 статті 135, абзацу "а" підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, абзацу "є" підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, абзацу "ж" підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, підпункту 135.5.13 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.4, пункту 137.8, пункту 137.21 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4 статті 138, абзацу "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, абзацу "г" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 139.1.12 пункту 139.1 статті 139, пункту 145.1 статті 145, пункту 146.13, пункту 149.9 статті 146, пункту 153.5 статті 153, пункту 153.6 статті 153 Податкового кодексу України позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 162 514 550,96 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 26 березня 2015 року №0000294301 згідно пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1 статті 135, абзацу "а" підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, абзацу "є" підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, абзацу "ж" підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, підпункту 135.5.13 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.4, пункту 137.8, пункту 137.21 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4 статті 138, абзацу "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, абзацу "г" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 139.1.12 пункту 139.1 статті 139, пункту 145.1 статті 145, пункту 146.13, пункту 149.9 статті 146, пункту 153.5 статті 153, пункту 153.6 статті 153 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток банківських організацій на 55 451 253 грн: за основним платежем - 44 361 002,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11 090 250,60 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 10 березня 2015 року №250/28-10-43-10/09807856 "Про результати документальної виїзної планової перевірки Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (код за ЄДРПОУ 09807856) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року" (далі по тексту - акт перевірки).
02 квітня 2015 року позивач подав до Державної фіскальної служби України скаргу №3-131000/5881 на вищезазначені рішення, податкові повідомлення-рішення та вимогу про сплату недоїмки.
Рішенням від 29 квітня 2015 року №9226/6/99-99-10-01-07-15 про результати розгляду скарги відповідач 2 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26 березня 2015 року №10-0000374301, рішення про застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів) від 26 березня 2015 року №0000354301, рішення про застосування штрафних санкцій за порушення вимог передбачених частиною другою статті 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 26 березня 2015 року №0000334301 Міжрегіонального головного управління ДФС-Центрального офісу великих платників залишив без змін, рішення про застосування штрафних санкцій нарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 березня 2015 року №0000364301 Міжрегіонального головного управління ДФС-Центрального офісу з обслуговування великих платників - скасував, та воно відповідно вважається відкликаним з дня прийняття даного рішення, зобов'язав Міжрегіональне головне управління ДФС-Центральний офісу великих платників винести нове рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у відповідності до вимог чинного законодавства, а скаргу позивача від 02 квітня 2015 року №3-131000/5881 в частині оскарження вищезазначених документів - задовольнив частково.
Рішенням від 30 квітня 2015 року №9458/6/99-99-10-01-03-15 про результати розгляду скарги відповідач 2 залишив без змін податкові повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000344301, №0000274301, №0000294301, №0000314301, а скаргу позивача - без задоволення.
Позивач не погоджується з вищевказаними рішеннями та податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки), зазначеними рішеннями відповідача 2 від 29 квітня 2015 року №9226/6/99-99-10-01-07-15 та від 30 квітня 2015 року №9458/6/99-99-10-01-03-15 про в повному обсязі з підстав невідповідності висновків податкового органу під час перевірки нормам законодавства.
Доводи відповідача 1, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками акта перевірки від 10 березня 2015 року.
Відповідач 2 письмові заперечення на адміністративний позов до суду не надав.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
Відповідачем 1 проведено планову виїзну перевірку позивача з питань втримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складений акт від 10 березня 2015 року №250/28-10-43-10/09807856 (далі по тексту - акт перевірки).
В акті перевірки від 10 березня 2015 року №250/28-10-43-10/09807856 зазначені наступні порушення зі сторони позивача:
в порушення вимог пункту 103.3, пункту 103.4 статті 103,підпункту "в" пункту 160.1, пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України з урахуванням підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14, пункту 51.1 статті 51, підпункту 102.2.1 пункту 102.2, пункту 102.1 статті 102, пункту 103.1, пункту 103.2, пункту 103.7 статті 103, підпункту 134.1.2 пункту 134.1 статті 134, пункту 152.8 статті 152 Податкового кодексу України не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи нерезидентів, отриманий з України до або в момент виплати такого доходу, на загальну суму 4 914 294,57 грн.;
в порушення вимог підпункту "б" пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 пункту 188.1 статті 188, пункту 189.4 статті 189 Податкового кодексу України занижено об'єкт оподаткування податку на додану вартість на суму комісійної винагороди у розмірі 599 896,70 гри. за надані банківською установою послуги з пошуку клієнтів, які мають бажання і можливість укласти договір страхування на умовах Страхової Компанії, в т.ч.: консультування та інформаційні послуги, що в свою чергу призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 119 979,34 грн.;
в порушення вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1 статті 135, абзацу "а" підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, абзацу "є" підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, абзацу "ж" підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, підпункту 135.5.13 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.4, пункту 137.8, пункту 137.21 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4 статті 138, абзацу "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, абзацу "г" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 139.1.12 пункту 139.1 статті 139, пункту 145.1 статті 145, пункту 146.13, пункту 149.9 статті 146, пункту 153.5 статті 153, пункту 153.6 статті 153 Податкового кодексу України занижено податок на прибуток на загальну суму 44 361 002,40 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 162 514 550,96 грн.
Стосовно визнання податкового повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000344301, відповідно до якого визначена сума податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 6 142 868, 21 грн.: за основним платежем - 4 914 294,57 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1 228 573,64 грн. необхідно зазначити наступне.
Відповідач 1 в акті перевірки від 10 березня 2015 року дійшов висновку проте, що позивач не утримав податок з доходу нерезидента - Компанії "СК2" із джерелом їх походження з України до або в момент виплати такого доходу, зокрема у вигляді сплачених роялті у розмірі 930 289,54 грн.
Судом встановлено, що 17 квітня 2008 року між позивачем та нерезидентом - Компанією "СR2" (Великобританія) укладено ліцензійний договір.
Згідно преамбули ліцензійного договору позивач придбав у Компанії "СR2" (Великобританія) на не виключній основі ліцензію на внутрішнє використання Програмного забезпечення "Bank World", на умовах внесення плати за ліцензію (роялті).
Відповідно до пунктів 8.1 та 9.2 Ліцензійного договору Компанія "СR2" (Великобританія) підтверджує, що має право ліцензувати програмне забезпечення без порушення прав інтелектуальної власності будь-якої третьої сторони і всі права належать виключно Компанії "СR2" (Великобританія).
Довідками від 17 січня 2012 року та від 02 січня 2013 року Королівською податковою та митною службою Великобританії та Північної Ірландії за фіскальні роки 2012 та 2013 відповідно підтверджено статус Компанії "СR2" - резидент Великобританії, підлягає оподаткуванню в Великобританії як юридична особа.
Перевіркою підтверджено та не заперечується відповідачами, що позивач сплачував Компанії "СR2" (Великобританія) платежі у вигляді роялті на підстав актів виконаних послуг щодо передачі ліцензійних прав на використання програмного забезпечення "Bank World" (наявність довідки про резидентство, платіжних документів, інвойсів, актів виконаних робіт відповідачем не заперечується).
Свідоцтвом Служби захисту авторських прав Великої Британії від 06 березня 2015 року реєстраційний №284690580 підтверджується, що Компанія "СR2" є власником авторських прав на програмне забезпечення "Bank World".
Відповідач 1 під час перевірки зробив висновок, що позивач не надав документи щодо підтвердження вимог, викладених у пункті 103.3. статті 103 Податкового кодексу України в частині підтвердження права на отримання таких доходів нерезидентом в частині підтвердження фактичної належності у власності (бенефіціарство), а саме: Реєстраційне посвідчення програмного забезпечення, що має бути зареєстрованим у Службі захисту авторських прав Великобританії.
Такий висновок відповідач 1 зробив на підставі наявності Свідоцтва про реєстрацію у Офісі з гармонізації внутрішнього ринку, згідно з яким Компанія "СR2" знаходиться за адресою: Баллімонт Хауз, Парквей Бізнес Центр, Баллімонт Кросс, м. Дублін, 24 ІЕ (Ірландія), повністю ігноруючи дані довідок від 17 січня 2012 року та від 02 січня 2013 року про резидентство Компанії "СR2" у Великобританії.
Відповідно до частини першої статті 437 Цивільного кодексу України авторське право виникає з моменту створення твору.
Порядок виникнення і здійснення авторського права регламентується Законом України "Про авторське право і суміжні права".
Згідно частини першої статті 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Частиною другою статті 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку.
Отже, з аналізу норм законодавства про авторське право суд приходить до висновку, що власник авторського права не зобов'язаний реєструвати свої права, а лише має таке право.
Згідно з підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Відповідно до пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, роялті.
Пунктом 160.2 статті 160 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3-160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Відповідно до частини першої статті 4 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, підписаної 10 лютого 1993 року, яка набрала чинності 11 серпня 1993 року, для цілей цієї Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-якого аналогічного критерію; цей термін, разом з тим, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи або приріст вартості майна з джерел у цій Державі.
Статтею 12 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, підписаної 10 лютого 1993 року, яка набрала чинності 11 серпня 1993 року, встановлено, що роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватися в цій другій Договірній Державі, якщо цей резидент фактично має право на одержання цих роялті і підлягає оподаткуванню у відношенні до роялті в цій другій Договірній Державі. Термін "роялті" при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержують як відшкодування за користування або надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи кінематографічні фільми, будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за інформацію ("ноу-хау"), що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду.
Відповідно до пункту 103.1 статті 103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Згідно пункту 103.2. статті 103 Податкового кодексу України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Пунктом 103.4. статті 103 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Згідно пункту 103.5. статті 103 Податкового кодексу України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Отже, з урахуванням наявності Довідок від 17 січня 2012 року та від 02 січня 2013 року Королівської податкової та митної служби Великобританії та Північної Ірландії за фіскальні роки 2012 та 2013 стосовно резидентсва Компанії "СR2" в Великобританії, беручи до уваги наявність свідоцтва про право власності на програмне забезпечення від 06 березня 2015 року, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000344301 в частині утримання податку з доходу нерезидента - Компанії "СR2" із джерелом їх походження з України до або в момент виплати такого доходу, зокрема у вигляді сплачених роялті у розмірі 930 289,54 грн., та штрафних санкцій у сумі 232 572,54 грн.
В акті перевірки від 10 березня 2015 року також зазначено, що позивач не надав документи щодо підтвердження вимог, викладених у пункті 103.3 статті 103 Податкового кодексу України в частині підтвердження права на отримання доходів нерезидентом Компанії "VTB Capital PLC" (Великобританія) в частині підтвердження фактичної належності у власності (бенефіціарство) процентних доходів, як наслідок, позивач не утримував податок у сумі 3 984 005,03 грн. з доходу нерезидента "Finance&Сгеdit Ukrain B.V." із джерелом їх походження з України до або в момент виплати такого доходу у вигляді сплачених процентів.
Судом встановлено та не заперечується відповідачами, що 16 листопада 2006 року між позивачем (в якості позичальника) та "VTB BANK EUROPE PLC" (Великобританія) (в якості кредитора) підписано кредитний договір (далі по тексту - Кредитний договір).
Відповідно до пункту 2 Кредитного договору кредитор надає позичальнику, на умовах та з врахуванням положень цього договору, строковий кредит одноразовим платежем в сумі 10 000 000,00 доларів США.
Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору в рамках дії кредитного договору надано визначення наступним термінам: "Емітент" означає "Фінанси & Кредит Україна Б.В."; "Облігації" означає Облігації Участі в Кредиті на суму 100 000 000 дол. США під 10,375% із терміном погашення у 2010 році Емітента, які будуть випущені на умовах Договору про Довірче Управління від 24 червня 2006 року або в суміжні дати із обмеженим правом регресу для цілей фінансування Кредиту; "Суб-участь" - в будь-який час означає суму, що дорівнює сукупній основній сумі Кредиту, наданого Емітентом за Договором про Суб-участь у Кредиті, яка залишається непогашеною на такий час; "Договір про Суб-участь у Кредиті" означає договір про суб-участь у Кредиті, датований приблизно датою цього Договору, між Емітентом та Кредитором; "Угода про Підписку" означає угоду про підписку, пов'язану із Облігаціями, датовану приблизно датою цього Договору.
Згідно підпункту "b" пункту 3.1. Кредитного договору кредит надається шляхом здійснення одноразового платежу, що буде переказаний кредитором на кредитний рахунок, і позичальник спише кошти за кредитом 24 листопада 2006 року або в іншу дату, яка може бути погоджена сторонами цього договору, за умови що Емітент отримав повну суму надходжень від випуску Облігацій і Емітент взяв участь у фінансуванні кредиту, як передбачено в договорі про суб-участь у кредиті, і кредитор підтвердив отримання такого фінансування.
Відповідно до пункту 3.2. Кредитного договору в якості компенсації за надання кредиту позичальнику кредитором, позичальник цим погоджується сплатити коштами, доступними в той самий день, відповідно до листа про комісії та витрати, всі суми, які мають бути сплачені позичальником за таким листом, до 14:30 23 листопада 2006 року.
Пунктом 7.5. Кредитного договору визначено, що зменшення суми Кредиту у випадку анулювання Облігацій встановлено наступне. Позичальник або будь-який інший член Групи має право час від часу купувати Облігації на відкритому ринку на конкурсних засадах або на підставі приватного договору за будь-якою ціною. Якщо такі Облігації передані Позичальником або будь-яким членом Групи Кредитору (для подальшої передачі Емітенту) для анулювання, разом із дозволом на адресу реєстратора анулювати такі Облігації (за умови що, у випадку передачі Облігацій для анулювання сукупна основна сума таких Облігацій становить не менше 1000000 дол. США), Кредит буде вважатися достроково погашеним в сумі, що дорівнює сукупній сумі Облігацій, переданих для анулювання, разом із нарахованими відсотками на них та без подальшого зобов'язання Позичальника щодо оплати такої суми.
Підпунктом 5.2. пункту 5 Кредитного договору визначено, що кредит надається під проценти за ставкою 10,375 відсотків річних.
Відповідно до пункту 8.3. Кредитного договору без шкоди для положень Статті 8.1 (Додаткові суми), якщо кредитор повідомляє Позичальника, що: "він або Емітент зобов'язаний зробити відрахування або утримання для або на рахунок будь-яких податків з будь-якого платежу, який він або Емітент (залежно від обставин) зобов'язаний здійснити щодо або по відношенню до Облігацій або які Кредитор зобов'язаний здійснити щодо або по відношенню до Договору про суб-участь у Кредиті або Облігацій (залежно від обставин), і він або Емітент (залежно від обставин) зобов'язаний ( при умові отримання коштів від Позичальника) згідно з умовами суб-участі або Облігацій (залежно від обставин) сплатити додаткові суми у зв'язку з цим, Позичальник погоджується сплатити Кредитору за два Робочі Дні до строку здійснення платежів за Договором про суб-участь у Кредиті або Облігаціями (залежно від обставин), такі додаткові суми, що дорівнюють додатковим платежам, які Кредитор або Емітент (залежно від обставин) був би зобов'язаний здійснити згідно з умовами Облігацій з тим щоби чиста сума, отримана кожним держателем Облігацій дорівнювала сумі, яку такий держатель отримав би, якби таке утримання або відрахування не вимагалося за або по відношенню до суб-участі або Облігацій (залежно від обставин) ; та/або він зобов'язаний сплатити будь-які Податки (за винятком податків, нарахованих на Кредитора шляхом посилання на його сукупний чистий дохід) стосовно будь-якого платежу, отриманого ним згідно з цим Договором або Емітентом згідно з Договором про суб-участь у Кредиті, або якщо будь яка заборгованість стосовно будь-якого такого платежу у будь-який час подається, накладається, стягується або нараховується проти Кредитора, Позичальник як тільки це буде можливо після та в будь-якому випадку протягом 30 календарних днів з дати письмового запиту Кредитора, відшкодовує Кредитору такий належним чином документований платіж або заборгованість, разом з будь-якими процентами, штрафами, видатками та витратами, що підлягають сплаті або понесені в зв'язку з ними.
Будь-які платежі, які мають здійснюватися Позичальником згідно з цією статтею 8.3 разом іменуються "Суми відшкодування". Для уникнення сумнівів, положення цієї Статті 8.3. не застосовуватимуться до будь-якого відрахування або утримання Податків Стосовно Кредиту, стосовно яких застосовуються положення про сплату Додаткових Сум згідно з Статтею 8.1."
Відповідно до пункту 8 повідомлення про договір від 16 листопада 2006 року №2-072400/115019, яке зареєстровано Національним Банком України 20 листопада 2006 року за №6128, тип процентної ставки та її розмір з урахуванням маржі, комісій, неустойки, інших зборів, що передбачені Кредитним договором: фіксована: 10,99% (по договору 10,375% річних + комісії 0,61% річних).
Пунктом 11 повідомлення про договір від 16 листопада 2006 року №2-072400/115019 визначено, що інші збори, що передбачені договором (комісії за зобов'язання, анулювання, дострокове погашення тощо): комісія за управління та надання кредиту в сумі 1 989 877,22 доларів США.
Актом перевірки від 10 березня 2015 року встановлено, що згідно з наданими до перевірки первинними документами, за перевірений період здійснені наступні розрахунки:
Згідно із SWIFT від 21 липня 2011 року на суму 4 987 500 дол. США позивачем перераховано за період з 25 січня 2011 року по 25 липня 2011 рок на користь нерезидента "VTB Capital PLC" (Лондон) 4 987 500 дол. США;
Згідно із SWIFT від 23 січня 2012 року на суму 4 987 500 дол. США позивачем перераховано за період з 25 липня 2011 року по 25 січня 2012 року на користь нерезидента "VTB Capital PLC" (Лондон) 4 987 500 дол.;
Згідно із SWIFT від 23 липня 2012 року на суму 4 987 500 дол. США позивачем перераховано за період з 25 січня 2012 року по 25 липня 2012 року на користь нерезидента "VTB Capital PLC" (Лондон) 4 987 500 дол. США;
Згідно із SWIFT від 23 січня 2013 року на суму 4 987 500 дол. США позивачем перераховано за період з 25 січня 2013 року по 25 січня 2013 року на користь нерезидента (Лондон) 4 987 500 дол, США;
Згідно із SWIFT від 23 липня 2013 року на суму 4 987 500 дол. США позивачем перераховано за період з 25 січня 2013 року по 25 липня 2013 року на користь нерезидента "VTB Capital PLC" (Лондон) 4 987 500 дол. США.
Бухгалтерська проводка по зазначеній операції: Дт 373941.51001 Кт 15007012342840. Загальна сума перерахованих Банком валютних коштів за відсотки складає 24 937 500 дол. США (еквівалент 199 200 251,25 грн.).
Відповідно до пункту 103.7. статті 103 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) при здійсненні банками та фінансовими установами України операцій з іноземними банками, пов'язаних з виплатою процентів, підтвердження факту, що такий іноземний банк є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, не вимагається, якщо це підтверджується витягом з міжнародного каталогу "International Bank Identifier Code" (видання S.W.I.F.T., Belgium International Organization for Standardization, Switzerland).
З метою підтвердження того факту, що Кредитор є резидентом країни, з якою укладений міжнародний договір України, на виконання вказаних вимог Податкового Кодексу України, позивачем до перевірки був наданий Витяг вищевказаного міжнародного каталогу "International Bank Identifier Code" з інформацією про Кредитора.
Суд приходить до висновку, що відповідач 1 дійшов вірного висновку про те, що фінансування зазначеної позики в повному обсязі здійснено за рахунок випуску Нідерландським підприємством Finance&Сгеdit Ukrain B.V. із залученням та спільно з VTB Ваnk (Euroре) боргових цінних паперів (номінованих у доларах США, ISIN - ХS0275465879) та їх розміщенням на майданчиках Берлінської (Boerse Berlin) та Ірландської фондових бірж (Irish Stock Exchange).
Перевіркою зроблено висновок, що Компанія "VTB Capital PLC" не є кінцевим отримувачем грошових коштів виплачених українським банком у вигляді процентів відповідно кредитного договору.
Суд погоджується з таким висновком відповідача 1 на підставі наступного.
Відповідач 1 на підтвердження своїх висновків посилається на те, що з метою підтвердження дотримання позивачем вимог пункту 103.2 та пункту 103.3 статті 103 Податкового кодексу України листом від 11 серпня 2014 року №4289/8/28-10-43-2-12 на адресу Департаменту міжнародних зв'язків ДФС України на виконання вимог та відповідно до Порядку обміну податковою інформацією за спеціальними письмовими запитами з компетентними органами іноземних країн, затвердженого наказом МФУ від 30 листопада 2012 року №1247, направлено запит для одержання інформації з-за кордону по нерезиденту "VTB Capital PLC" (Великобританія) щодо взаємовідносин із позивачем.
ДФС України листом від 23 грудня 2014 року №16248/7/99-99-12-01-02-17 надало відповідачу 1 відповідь від Центрального офісу зв'язків у м. Алмело (Нідерланди) про наступне: Компанія Finance&Сгеdit Ukrain B.V. профінансувала набуття участі у кредиті отриманого ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" від нерезидента VTB BANK EUROPE PLC. Компанія "Finance&Сгеdit Ukrain B.V." є бенефіціарним власником доходу, оскільки вона не мас контрактного або правового зобов'язання передавати отриманий дохід одній чи декільком сторонам. Компанія "Finance&Сгеdit Ukrain B.V." розпоряджається цими доходами самостійно як остаточний бенефіціар.
Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що вищезазначеній запит та відповідь на нього до матеріалів справи не долучено.
Враховуючи вищенаведене, а саме: вимоги пункту 51.1 статті 51, підпункту 102.2.1 пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України позивач за перевірений період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року не подавав до податкових органів Додатки ПП до Декларації з податку на прибуток банку по нерезиденту- "Finance&Сгеdit Ukrain B.V." (Нідерланди).
Відповідно до статті 11 Конвенції між Україною і Королівством Нідерландів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, підписаної 24 жовтня 1995 року, ратифікованої Україною 12 липня 1996 року, яка набрала чинності для України 02 листопада 1996 року, проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Договірної Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати:
а) 2 відсотки від валової суми процентів у випадку, коли:
i) проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються по будь-якому кредиту будь-якого характеру, наданому банком або будь-якою іншою фінансовою організацією, включаючи інвестиційні та ощадні банки, а також страховими компаніями; або
ii) проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються покупцем механізмів і обладнання у зв'язку з продажем в кредит;
b) 10 відсотків загальної суми процентів у всіх інших випадках.
Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:
а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;
б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;
в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;
г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;
ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;
д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);
е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;
є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;
ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Відповідно до пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними статтею 160 Податкового кодексу України.
У пункті 160.2 статті 160 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Відповідно до пункту 103.1. статті 103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Згідно пункту 103.2. статті 103 Податкового кодексу України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 статті 103 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 103.4 статті 103 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Згідно пункту 103.5. статті 103 Податкового кодексу України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Згідно з пункту 103.7 статті 103 Податкового кодексу України при здійсненні банками та фінансовими установами України операцій з іноземними банками, пов'язаних з виплатою процентів, підтвердження факту, що такий іноземний банк є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, не вимагається, якщо це підтверджується витягом з міжнародного каталогу "International Bank Identifier Code" (видання S.W.I.F.T., Belgium International for Standartization, Switzerland).
Оцінюючи усі докази, досліджені судом, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Кредитним договором прямо передбачено отримання кредитором комісії від позивача за надання кредиту.
Окрім того, з положень пункту 8.3 Кредитного договору встановлено, що відшкодування податків здійснюється або кредитором, а бо Емітентом "Finance&Сгеdit Ukrain B.V." (Нідерланди).
Доказів сплати податків саме кредитором позивачем суду не подано.
Документи стосовно емітента "Finance&Сгеdit Ukrain B.V." (Нідерланди) ні до перевірки, ні до адміністративного позову позивачем не надано.
Відповідно до пункту 103.3. статті 103 Податкового кодексу України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.
Фактичний отримувач доходу не повинен тлумачитись у вузькому, технічному сенсі. Для визначення особи у якості фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але і бути особою, яка визначає подальшу долю доходу.
Крім того, у роз'яснені ДПА України (Лист від 14 травня 2012 року №8229/6/15-1215) зазначається, що якщо договір, який укладено правовласником та платником податків, не є договором комісії, доручення та агентським договором, для оподаткування платежів, які нараховуються на користь нерезидента, платник податку може застосовувати положення ст. 103 Кодексу і міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування.
Таким чином, в зв'язку з залученням до кредитування інших установ, Компанія "VTB Capital PLC" не може вважатися беніфіціарним отримувачем доходу від сплати зобов'язань за кредитним договором. Вказане унеможливлює звільнення позивача від оподаткування процентів, сплачених на виконання умов кредитного договору.
Фінансування зазначеного кредиту здійснено за рахунок випуску боргових цінних паперів Нідерландським підприємством "Finance & Сгеdit Ukraine В.V." та саме ця компанія є бенефіціарним власником доходу, а не кредитор - "VТВ ВАNК ЕUROРЕ РLC".
В зв'язку з наведеним, податкове повідомлення-рішення 26 березня 2015 року №0000344301 в частині не утримання позивачем податку з доходу нерезидента "Finance & Сгеdit Ukraine В.V." із джерелом їх походження з України до або в момент виплати такого доходу, зокрема дохід у вигляді сплачених процентів у сумі 3 984 005,03 грн. відповідає вимогам чинного законодавства.
Стосовно рішення від 26 березня 2015 року №0000334301 про застосування до позивача штрафних санкцій за порушення вимог, передбачених частиною другою статті 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно до якого визначені штрафні санкції до позивача у розмірі 3 439 369,28 грн. та рішення від 26 березня 2015 року №0000354301 про застосування до позивача штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), відповідно до якого визначені штрафні санкції до позивача у розмірі 10% таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум - у розмірі 343 936,93 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В акті перевірки від 10 березня 2015 року відповідач 1 зробив висновок, що позивачем під час виплати заробітної плати та сум допомоги з тимчасової непрацездатності за період з лютого 2011 року по грудень 2013 року порушено пропорційне перерахування єдиного внеску (одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на суму цих виплат єдиний внесок), чим Банк порушив вимоги абзацу другого частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Під час перерахування коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до вказаного Закону нараховується єдиний внесок та здійснюється видача (перерахування) зазначених коштів без одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 2 статті 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", тобто позивачем порушено порядок сплати єдиного внеску, в тому числі при отриманні коштів на виплату заробітної плати авансових внесків з лютого 2011 року по грудень 2013 року в сумі 3 439 369, 28 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що вищезазначені висновки відповідача 1 незаконними та необґрунтованими на підставі наступного.
Згідно абзацу другого частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" банки під час відкриття рахунків зобов'язані вимагати від юридичних та фізичних осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, документи, що підтверджують їх взяття на облік в органі доходів і зборів як платників єдиного внеску, або виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, взяття на облік яких у в органі доходів і зборів здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Частиною другою статті 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що Банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. У разі невиконання цієї вимоги банки за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу доходів і зборів суму, що дорівнює сумі несплаченого єдиного внеску, з правом зворотної вимоги до платників єдиного внеску щодо відшкодування цієї суми.
На виконання вимог частини другої статті 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" Наказом Міндоходів від 09 вересня 2013 року №453 затверджено Порядок прийняття банками на виконання розрахункових документів на виплату заробітної плати (далі по тексту - Порядок).
Пунктом 2 Порядку передбачено, що банки приймають від платників єдиного внеску грошові чеки, платіжні вручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів пише за умови одночасного подання платником єдиного внеску розрахункових документів (документів на переказ готівки) про перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску.
Стаття 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Порядок встановлюють лише контрольні функції для банків при видачі (перерахуванні) коштів клієнтами банку для виплати заробітної плати та регламентують механізм прийняття банками грошових чеків, платіжних доручень та інших розрахункових документів на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати клієнтами банку, на яку нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Стаття 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Порядок не встановлюють обов'язок для позивача погоджувати з контролюючими органами/органами доходів і зборів України довідки-розрахунки при видачі (перерахуванні) коштів заробітної плати працівникам позивача, на яку нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та довідки про видачу коштів для виплати заробітної плати без перевірки сум сплати єдиного внеску.
Таким чином, відсутність у позивача довідки-розрахунку при видачі (перерахуванні) коштів заробітної плати працівникам позивача та довідки про видачу коштів для виплати заробітної плати працівникам позивача без перевірки сум сплати єдиного внеску позивачем не є порушенням статті 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Позивачем впродовж кожного місяця періоду, що перевірявся, здійснювалися авансові платежі з єдиного соціального внеску, що значно перевищували зобов'язання позивача з єдиного соціального внеску на дату тиснення цих платежів.
Позивач в адміністративному позові зазначає, що таблиця авансових платежів та зобов'язань з єдиного соціального внеску, за період що перевірявся, та копії платіжних доручень на сплату єдиного соціального внеску надані для перевірки, що не заперечується відповідачем 1.
Проте, вищезазначене не взято відповідачем 1 до уваги.
Закон зобов'язує платників податків сплачувати єдиний соціальний внесок одночасно з виплатою заробітної плати, але не забороняє робити це раніше, і в таких випадках немає жодних підстав тлумачити це як несвоєчасну сплату.
Отже, висновки відповідача 1 щодо порушення позивачем порядку сплати єдиного внеску, в тому числі при отриманні коштів на виплату заробітної плати (авансових внесків) з лютого 2011 року по грудень 2013 року в сумі 3 439 369,28 грн. є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, як наслідок, рішення від 26 березня 2015 року №0000334301 про застосування штрафних санкцій за порушення вимог, передбачених частиною другою статті 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно до якого визначені штрафні санкції до позивача у розмірі 3 439 369,28 грн.; та рішення від 26 березня 2015 року №0000354301 про застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок авансових платежів), відповідно до якого визначені штрафні санкції до позивача у розмірі 10% таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум - у розмірі 343 936,93 грн., підлягають скасуванню.
Стосовно вимоги відповідача 1 про сплату боргу (недоїмки) від 26 березня 2015 року №Ю-0000374301, відповідно до якої вимагається від позивача сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 512,01 грн. та рішення Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000584301 від 20 травня 2015 року, відповідно до якого визначені штрафні санкції до позивача у розмірі 12 179,02 грн. Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
В акті перевірки від 10 березня 2015 року відповідач 1 прийшов до висновків, що позивач порушив пункт 1 частини другої статті 6, пункт 1 частини першої статті 7, пункт 7 частини п'ятої , частину восьму, частину тринадцяту статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Частиною восьмою статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 3 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 2,6 відсотка винагороди за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, в яких працюють інваліди, встановлюється у розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих інвалідів.
Позивач зазначає, що документами, які додані до перевірки, підтверджується, що єдиний внесок з виплат по договорах підряду на загальну суму 101 106,53 грн. нарахований та сплачений одночасно з нарахуванням виплат за цими договорами згідно умов Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Доказів, які спростовують зазначене твердження позивача відповідачем 1 не надано.
Окрім того, необхідно зазначити, що термін здійснення виплат за договорами цивільно-правового характеру не регламентується Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", як наслідок, звинувачення позивача в заниженні фонду оплати праці та несвоєчасному нарахуванні єдиного внеску є неправомірним.
Матеріалами доданими до перевірки підтверджено, що в серпні 2011 року відбувся перерахунок заробітної плати громадян ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10 за липень 2011 року, сторнована сума зайво нарахованої премії і нарахованого та утриманого єдиного внеску в липні 2011 року.
Позивачем подано відповідачу 1 звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування за серпень 2011 року, в якому показані вищезазначені сторновані суми як від'ємний дохід за серпень 2011 року.
Коригування відбулося після звільнення вищезазначених працівників у липні 2011 року, тому суми не потрапили до "Індивідуальної відомості застрахованої особи" за серпень 2011 року, у зв'язку з чим, у Таблиці 6 Звіту за листопад 2012 року ці суми відображені з від'ємним знаком, як дохід за липень 2011 року і з позитивним - як дохід за серпень 2011 року.
Таким чином, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що рішення від 26 березня 2015 року №0000364301 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, відповідно до якого визначені штрафні санкції до позивача у розмірі 12 179,02 грн. та донарахована сума єдиного внеску у розмірі 512,01 грн.; рішення Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000584301 від 20 травня 2015 року, відповідно до якого визначені штрафні санкції до позивача у розмірі 12 179,02 грн., -прийняті відповідачем 1 з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають скасуванню.
Стосовно винесення податкового повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000314301, відповідно до якого визначена наступна сума податкового зобов'язання позивача за платежем: Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших ніж заробітна плата 11010400 у розмірі 806 914,63 грн.: за основним платежем - 645 531,70 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 161 382,93 грн. суд зазначає наступне.
В акті перевірки від 10 березня 2015 року відповідач 1 робить висновок про те, що в результаті підписання 27 грудня 2013 року договору про задоволення вимог іпотекодержателя саме 27 грудня 2013 року позикодавець ОСОБА_11 отримав додаткове благо на суму 3798594,69 грн. у вигляді непокритої заставним майном суми заборгованості, тому позивачем порушено вимоги підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164. підпункту 168.1.1 пункту 168.1. пункту 168.4 статті 168, абзацу "а" пункту 171.2 статті 171, статті 176 Податкового кодексу України, в частині не нарахування, не утримання та не сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб на суму 645531,70 гривень.
19 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_11 підписано кредитний договір №52-07-Ип/33.
27 грудня 2013 року між позивачем та майновим поручителем - ТОВ "Монтана-21" підписано договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого предмет іпотеки, а саме: майновий комплекс загальною площею 1473.2 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Ірпінь, вул. Тургенівська, 25, перейшов у власність позивача в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_11. за Кредитним договором від 19 грудня 2007 року №52-07-Ип/33.
27 грудня 2013 року актом прийому-передачі передано у власність позивача предмет іпотеки (майновий комплекс загальною площею 1473,2 кв.м,, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Тургенівська, 25).
Згідно з висновком про вартість майна від 24 грудня 2013 року вартість предмету іпотеки становить 2 591 000,00 гривень.
Відповідно до пункту 18 договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 грудня 2013 року позивач гарантує, що після виконання умов даного договору не буде пред'являти жодних вимог до ТОВ "Монтапа-21", а будь-які наступні вимоги позивача щодо виконання ОСОБА_11 основного зобов'язання за кредитним договором є недійсним, та з моменту переходу предмета іпотеки у власність Банку зобов'язання ОСОБА_11 за кредитним договором вважаються виконаним у повному обсязі. Тобто позивачем підтверджено, що перехід прав власності до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відповідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя відбувся фактично 27 грудня 2013 року.
Згідно договору про задоволення вимог іпотеко держателя від 27 грудня 2013 року загальна сума заборгованості ОСОБА_11 перед позивачем, станом на дату укладання договору, становить 6389594,69 грн., з яких заборгованість за кредитом становить 4 923 528,14 грн. та заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом - 1 466 066,55 гривень.
Отже, ОСОБА_11 отримано додаткове благо на суму 3 798 594,69 грн. у вигляді непокритої заставним майном суми заборгованості, що виникла в результаті укладання кредитного договору від 19 грудня 2007 року №52-07-Ип/33 та зобов'язання по якому виконані повністю шляхом підписання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 грудня 2013 року.
Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену Іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права гласності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Частиною четвертою статті 334 Цивільного кодексу України встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Враховуючи необхідність додаткового оформлення зі сторони попереднього власника - майнового поручителя ТОВ "Монтана-21" документів на земельну ділянку, на якій розташований майновий комплекс, оприбуткування предмету іпотеки на баланс позивача та фактичне погашення заборгованості позичальника ОСОБА_11. за Кредитним договором №52-07-Ип/33 від 19 грудня 2007 року відбулось тільки 08 квітня 2014 року.
Таким чином, протягом 2013 року не здійснено списання залишку заборгованості за Кредитним договором від 19 грудня 2007 року №52-07-Ип/33 та відсутні підстави для нарахування податку на доходи фізичної особи ОСОБА_11.
Отже, посилання відповідача 1 на те, що перехід права власності до позивача відбувся 27 грудня 2013 року, не відповідає нормам чинного законодавства.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000314301 є незаконним та підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги позивача визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26 березня 2015 року №0000304301, відповідно до якого визначена наступна сума податкового зобов'язання позивачу за платежем: податок на додану вартість 14010100 у розмірі 91 022,85 грн.: за основним платежем - 72 818,28 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18 204,57 грн. Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.
В акті перевірки від 10 березня 2015 року зазначено, що філією "Одеське регіональне управління" (далі по тексту - філія "ОРУ") позивача занижено об'єкт оподаткування з податку на додану вартість, на суму комісійної винагороди у розмірі 599 896,70 грн. за надані банківською установою послуги з пошуку клієнтів, які мають бажання і можливість укласти договір страхування на умовах Страхової Компанії, в тому числі: консультування та інформаційні послуги, що в свою чергу призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 119979,43 грн.
В акті перевірки від 10 березня 2013 року зазначено та не заперечується позивачем, що Філія "ОРУ" в межах Генеральних Договорів доручення, укладених Банком зі Страховими Компаніями (перелік договорів та їх умови та інформацію щодо їх виконання наведено в акті перевірки від 10 березня 2015 року), надавала послуги з пошуку клієнтів, які мають бажання і можливість укласти договір страхування на умовах Страхової Компанії, в тому числі: консультування та інформаційні послуги пов'язані з підготовкою чи укладанням договорів.
За вказані послуги філія "ОРУ" отримувала комісійну винагороду, як Страховий Агент.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про страхування" страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про страхування" посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.
Згідно вимог частини сьомої статті 15 Закону України "Про страхування" страхові агенти - фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.
Відповідно до статті 38 Закону України "Про страхування" уповноважений орган видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування.
Згідно підпункту 196.1.3 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаною з такою діяльністю послуг страхових (перестраховик) брокерів та страхових агентів.
Таким чином, отримана страховим агентом комісійна винагорода за рахунок страхового платежу за надання послуг зі страхування при наявності відповідної ліцензії не є об'єктом оподаткування ПДВ.
Якщо страховий агент надає послуги з консультування, експертно-інформаційні послуги, виконує роботу, пов'язану з підготовкою, супроводом договорів страхування, у тому числі щодо врегулювання збитків в частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою із страхувальником та інші посередницькі послуги у страхуванні, то зазначені послуги відповідно є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Послуги, які Філія "ОРУ" надавала Страховим Компаніям, а саме: пошук клієнтів, консультування та інформування клієнтів використовуючи інформацію рекламного характеру, не відносяться до діяльності Страхового Агенту.
Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що відповідачем 1 обґрунтовано прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000304301.
Стосовно визнання незаконними та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000274301, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 162 514 550,96 грн.; та податкового повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000294301, відповідно до якого визначена наступна сума податкового зобов'язання позивача за платежем: Податок на прибуток банківських організацій 11020600 у розмірі 55 451 253 грн: за основним платежем - 44 361 002, 40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11 090 250,60 грн. судом встановлено наступне.
В акті перевірки від 10 березня 2015 року відповідач 1 зробив висновок про те, що Філією "ОРУ" укладено Кредитний договір від 25 лютого 2011 року №к-3134 з фізичною особою ОСОБА_5, як з позичальником.
Відповідачем 1 зроблено висновок про порушення позивачем/філією вимог абзацу "ж" підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.4 статті 137 Податкового Кодексу України, в результаті чого знижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 57 295,00 грн.
Перевіркою встановлено, що у зв'язку з порушенням Позичальником строків платежів, передбачених пунктом 4.3. Кредитного договору та додаткової угоди 2 в частині сплати процентів, банківською установою нараховано пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.
Сума пені за період з 01 грудня 2011 року по 23 лютого 2012 року складає в сумі 57 295,00 грн.
Суму пені, передбачену умовами кредитного договору банківською установою до складу доходів не включено.
Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до пункту 6.4 Кредитного договору від 25 лютого 2011 року №к-3134 боржник несе відповідальність по цьому договору виключно в рамках майна, що передано в іпотеку відповідно до пункту 5.1. цього договору.
У відповідності до пункту 5.1 вказаного договору забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є застава (іпотека) квартири, загальною площею 475 м кв., що розташована за адресою АДРЕСА_1.
Як передбачено підпунктом 11.3.1. пункту 11 договору іпотеки від 25 лютого 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №1278, задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, передбаченому статті 37 Закону України "Про іпотеку".
На підставі вказаного іпотечного застереження 03 лютого 2012 року зареєстровано право власності за позивачем на квартиру АДРЕСА_1, згідно із витягом про державну реєстрацію прав №633067935 від 03 лютого 2012 року, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором від 25 лютого 2011 року № к-3134, укладеним з позичальником ОСОБА_14
23 лютого 2012 року в балансі філії "ОРУ" відображено нерухоме майно - трикімнатну квартиру загальною площею 193,8 кв.м., житловою площею 150,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за вартістю 4 316 075 грн. Сплачений податок на доходи фізичних осіб у розмірі 215803,75 грн. та здійснено погашення заборгованості за Кредитним договором від 25 лютого 2011 року № К-3134.
В акті перевірки визначено, що вимоги, які виставлялися позивачем ОСОБА_5 стосовно погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, містили загальні суми заборгованості з урахуванням заборгованості по кредиту, заборгованості по відсотках та заборгованість по пені.
Погашення заборгованості за Кредитним договором від 25 лютого 2011 року №К-3134 та задоволення вимог іпотекодержателя здійснено шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором
Детальний розрахунок вимог позивача, які задоволені шляхом передачі права власності на предмет іпотеки до матеріалів справи позивачем не надано, як наслідок, у суду відсутня можливість дослідити обґрунтованість вимог позивача.
Відповідно до підпункту 135.4.2. пункту 135.4. статті 135 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) дохід банківських установ, до якого включаються: а) процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком; б) комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) позитивний результат за операціями з цінними паперами відповідно до пункту 153.8статті 153 цього Кодексу; г) прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; ґ) позитивне значення курсових різниць відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; д) надлишкові суми страхового резерву, що підлягають включенню до доходу згідно з пунктами 159.2, 159.4 статті 159 цього Кодексу та суми заборгованості, що підлягають включенню до складу доходів згідно з пунктом 159.5 статті 159 цього Кодексу; е) доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з пунктом 153.5 статті 153 цього Кодексу; є) дохід, пов'язаний з реалізацією заставленого майна; ж) інші доходи, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші доходи, передбачені цим розділом.
Відповідно до пункту 137.4. статті 137 Податкового кодексу України датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахування), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.
Отже, рішення відповідача 1, щодо зниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 57 295,00 грн. прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.
В акті перевірки від 10 березня 2015 року відповідачем 1 визначено, що філією "ОРУ" протягом перевіреного періоду укладалися договори оренди приміщень.
В результаті перевірки відповідач 1 зробив висновок, що філією "ОРУ" порушено вимоги підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в частині завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, на загальну суму 4265052 грн. за рахунок включення до їх складу витрат по оренді приміщення, які не підтверджені первинними документами (актами виконаних робіт) по договорах з ОСОБА_15, ФОП ОСОБА_16, ФОП ОСОБА_17 ФОП ОСОБА_18 та ТОВ "Лідерс" (перевіркою не встановлено використання орендованого приміщення у ТОВ "Лідерс" розташованого за адресою: м. Одеса. Лідерсовський бульвар 3-Б, ані як під приміщення Філії, ані як відділення Філії).
Позивач стверджує, що до перевірки надавалися усі договори оренди з ОСОБА_15, ФОП ОСОБА_16, ФОП ОСОБА_17, ФОП ОСОБА_18 та ТОВ "Лідерс", акти приймання-передачі орендованих приміщень, додаткові угоди до договорів оренди, платіжні доручення щодо сплати орендних платежів, у тому числі платіжні доручення на утримання податку з доходів фізичних осіб, меморіальні ордери, на підставі яких відбувалось відображення відповідних сум по рахункам витрат, виписки з сумами, датами та призначенням платежу по рахунках витрат по оренді, а також акти виконаних робіт (наданих послуг) до договору оренди з ТОВ "Лідерс".
Позивач зазначає, що договорами оренди приміщень з зазначеними вище орендодавцями - фізичними особами не передбачено щомісячного складання актів виконаних робіт щодо наданих послуг з оренди приміщень.
Розрахунку з орендодавцями відображені на відповідних рахунках позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що згідно із абзацами "ж", "з" підпункту 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України до витрат банківських установ, зокрема відносяться інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг та інші витрати, передбачені цим розділом.
Відповідно до абзацу "г" підпункту 138.10.1 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
Згідно із абзацом "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до інших витрат відносяться адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів) придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).
В акті перевірки від 10 березня 2015 року зазначено, що в ході проведення перевірки керівництву філії "ОРУ" надані запити від 19 грудня 2014 року та від 17 лютого 2015 року №2 щодо надання депозитних та кредитних договорів з журналами їх реєстрації для підтвердження правильності визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток в сумі 272299301 грн., а саме: процентних витрат, що обліковуються на балансових рахунках 7 класу.
Позивачем надано відповіді від 12 січня 2015 року №46 та від 18 лютого 2015 року №406, в яких з посиланням на статті 60-62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що всі запитувані документи містять банківську таємницю, а саме: найменування клієнтів, відомості про операції та інше.
Як зазначено в акті перевірки, до перевірки не надано оригіналів первинних документів за перевіряємий період, а саме: журнали реєстрації депозитних договорів, оригіналів депозитних договорів, додаткових угод, тощо, окрім оборотно-сальдових відомостей по балансовим рахункам бухгалтерського обліку, що унеможливлює перевірити витрати у вигляді нарахованих (сплачених) процентів за видами витрат від банківських операцій.
До перевірки позивачем надавалися оборотно-сальдові відомості по балансовим рахункам бухгалтерського обліку, журнал реєстрації депозитних договорів (без інформації про ПІБ, назву, ЄДРПО та податковий код клієнта).
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що у журналі реєстрації депозитних договорів, який надавався відповідачу 1 міститься вся інформація, потрібна для перевірки правильності розрахунку процентів, а саме: суми депозитів у розрізі договорів, процентна ставка, строк розміщення вкладу. Окрім того, позивачем до перевірки надавався Реєстр депозитних договорів із зазначенням номеру та дати депозитного договору, суми депозиту, процентної ставки та період дії депозитного договору, інше.
В акті перевірки від 10 березня 2015 року відповідачем 1 зазначено про порушення філією "ОРУ" Податкового кодексу України в частині завищення інших витрат внаслідок списання бензину та амортизаційних відрахуванням за перевіряємий період по автомобілю Іnfiniti НОМЕР_1 в загальній сумі 89451 грн. та по автомобілю Хонда НОМЕР_2 в загальній сумі 80380 грн., оскільки до перевірки не надано доказів їх використання безпосередньо в процесі звичайної діяльності (надання банківських послуг).
Позивач зазначає, що згідно зі свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, виданих РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, вищезазначені автомобілі HONDA та INFINIТІ, що зазначені в Акті, є власністю позивача, відповідачем 1 не заперечується факт перебування автомобілів у власності позивача. До перевірки надані подорожні листи вищезазначених легкових автомобілів в перевіряємому періоді, в яких визначено мету використання автомобілів.
Відповідно до абзацу "в" підпункту 138.10.2. пункту 138.10. статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).
Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 березня 2015 року №0000274301 та №0000294301, та вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.
Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), витрати операційної діяльності включають:
собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;
витрати банківських установ, до яких відносяться:
а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;
б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;
в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;
г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;
ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;
д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);
є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;
ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;
з) інші витрати, передбачені цим розділом.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При вирішення справ такої категорії суди звертають увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником сформовані дані податкового обліку.
У кожному конкретному випадку для перевірки фактичного виконання господарської операції з огляду на її вид та зміст суд повинен з'ясувати, які саме первинні документи у сукупності підтверджують власне існування активу, його рух на шляху до платника податків-набувача (транспортування, зберігання товару, його приймання, у тому числі і шляхом встановлення посадових осіб постачальника та покупця, задіяних у такому процесі), подальше використання товару, рух активів тощо.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Разом з тим, позивач не надав суду жодного доказу, який би підтвердив здійснення господарських операцій з оренди для провадження господарської діяльності позивача, не надано жодного первинного та/або розрахункового документу та документів, які підтверджують рух активів.
Окрім того, позивачем не підтверджено використання орендованих приміщень в господарській діяльності.
Як наслідок, висновки відповідача 1 щодо порушень позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму витрат по оренді приміщень на суму 4265052,00 грн., ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Так само позивачем не надано доказів на підтвердження того, що документів, які надано відповідачу 1 достатньо для перевірки правильності відображення витрат у вигляді нарахованих (сплачених) процентів.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що у журналі реєстрації депозитних договорів, який надавався відповідачу 1 міститься вся інформація, потрібна для перевірки правильності розрахунку процентів, а саме: суми депозитів у розрізі договорів, процентна ставка, строк розміщення вкладу. Окрім того, позивачем до перевірки надавався Реєстр депозитних договорів із зазначенням номеру та дати депозитного договору, суми депозиту, процентної ставки та період дії депозитного договору, інше.
Проте, до матеріалів справи вищезазначені документи не додано, що виключає можливість у суду здійснити дослідження документів та визначити, чи достатньо інформації, яка в них відображена для спростування рішення відповідача 1.
Позивач також зазначає, що до складу завищених на суму 272 299 301,00 грн. витрат у вигляді нарахованих (сплачених) процентів за депозитними договорами, не підтверджених документально, включено витрати на суму 44 647 738,35 грн., які відбулися внаслідок нарахування процентів за відкритими поточними рахунками юридичних та фізичних осіб відповідно до умов договору на розрахунково-касове обслуговування за зазначеними періодами. Таке включення до складу завищених на суму 272 299 301,00 грн. витрат у вигляді нарахованих (сплачених) процентів за депозитними договорами, не підтверджених документально, включено витрати на суму 44 647 738,35 грн., взагалі жодним чином в акті не мотивоване.
Проте, позивачем не надано суду жодних доказів, як б спростовували включення відповідачем 1 витрат на суму 44 647 738,35 грн.
З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що висновки відповідача 1 щодо порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті якого завищено суму витрат у вигляді нарахованих (сплачених) процентів за депозитними договорами, не підтверджених документально на загальну суму 272 299 301,00 грн. прийняті відповідно до чинного законодавства.
Окрім того, позивачем не надано суду свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів Іnfiniti НОМЕР_1 та Хонда НОМЕР_2, а також подорожні листи на ці автомобілі, що виключає можливість дослідити чи усі підстави використання автомобілів, визначені у подорожніх листах, є адміністративними витратами, спрямованими на обслуговування та управління підприємством.
Списання палива і мастильних матеріалів здійснюється, виходячи з даних про пробіг автомобіля та норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43.
Жодних бухгалтерських документів по списанню палива і мастильних матеріалів до суду не надано.
Таким чином, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000274301 та податкового повідомлення-рішення від 26 березня 2015 року №0000294301 нормативно та документально не підтверджуються.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про визнання протиправними та скасування Рішення Державної фіскальної служби України від 29 квітня 2015 року за №9226/6/99-99-10-01-07-15 про результати розгляду скарги, у тому числі в частині зобов'язання Міжрегіонального головного управління ДФС-Центрального офісу великих платників винести нове рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в зв'язку із скасуванням рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 березня 2015 року №0000364301 Міжрегіонального головного управління ДФС-Центрального офісу з обслуговування великих платників, та Рішення Державної фіскальної служби України від 30 квітня 2015 року за №9458/6/99-99-10-01-03-15 про результати розгляду скарги.
Позивачем фактично оскаржуються рішення, прийняті за результатом розгляду скарг позивача в адміністративному порядку.
Статтею 56 Податкового кодексу України врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Згідно абзацу третього пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Оскаржувані рішення прийняті за результатами вирішення податкового спору під час адміністративного оскарження.
Пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних суді поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданнями адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-владних повноважень, порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, з наведених процесуальних норм випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Однак, в даному випадку оскаржувані рішення не містять приписів вчинити обов'язкові дії позивачу та не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, а тому не є рішеннями суб'єкта владних повноважень (актами індивідуальної дії) в розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідно не порушують права свободи та інтереси осіб у сфері публічно - правових відносин.
Таким чином, рішення податкового органу про результати розгляду скарг в під час адміністративного оскарження рішень безпосередньо не покладають на особу суб'єктивного обов'язку та не являють собою остаточне волевиявлення суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
З урахуванням вище викладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування Рішення Державної фіскальної служби України від 29 квітня 2015 року №9226/6/99-99-10-01-07-15 та Рішення Державної фіскальної служби України від 30 квітня 2015 року №9458/6/99-99-10-01-03-15 не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби України - Центральним офісом з обслуговування великих платників частково доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" підлягає частковому задоволенню.
Частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача належить присудити здійснені ним витрати по сплаті судового збору відповідно до частини задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників.
Так, суд встановив, що у процентному відношенні позивачу задоволено майнові вимоги у розмірі 2,53%, (5 777 952,81 грн. з 228 814 785,91 грн.), тобто на користь позивача належить присудити суму сплаченого судового збору за виключенням суми судового збору з частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, а саме: 123,26 грн. (4 872,00 грн.* 2,53%); а на корить Державного бюджету України належить стягнути решту судового збору за майнові вимоги пропорційно відмовленій частині, а саме: 4 748,74 грн. (4 872,00 грн.* 97,47%);
Отже, з урахуванням того, що при подачі адміністративного позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 4 872,00 грн., на користь позивача з Державного бюджету України належить присудити 123,26 грн. (4 872,00 грн. 4 748,74 грн.).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 26 березня 2015 року №0000344301 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 162 862,08 грн., у тому числі за основним платежем - 930 289,54 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 232 572,54 грн.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про застосування штрафних санкцій за порушення вимог, передбачених частиною другою статті 24 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 26 березня 2015 року №0000334301.
4. Визнати протиправним та скасувати рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок від 26 березня 2015 року №0000354301.
5. Визнати протиправним та скасувати рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальними органом ДВС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 березня 2015 року №0000364301.
6. Визнати протиправним та скасувати рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20 травня 2015 року №0000584301.
7. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 26 березня 2015 року №Ю-0000374301.
8. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 26 березня 2015 року №0000314301.
9. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
10. Присудити з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 123,26 грн. (сто двадцять три гривні двадцять шість копійок), за рахунок бюджетних асигнувань Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.А. Кузьменко
Судді Р.О. Арсірій
К.Ю. Гарник
