ПОСТАНОВА

Іменем України

11 лютого 2020 року

Київ

справа №420/2934/19

адміністративне провадження №К/9901/26628/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів Мартинюк Н. М., Соколова В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 (суддя Аракелян М. М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2019 (колегія суддів у складі: Ступакової І. Г., Бітова А. І., Лук`янчук О. В.),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

14.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не здійснення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку в день звільнення та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час затримки належних йому до виплати при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ коштів у сумі 51 374,40 грн.

Позовні вимоги мотивовано, зокрема, тим, що строки подання даного позову до суду не пропущені. Так, позивач зазначав, що у розумінні статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стягнення середнього заробітку, за своєю суттю, є компенсаційною виплатою за порушення права щодо оплати праці та пов`язане з виплатою заробітної плати. З позиції такого тлумачення, на його думку, до строків пред`явлення позову застосовуються правила статті 233 КЗпП України (згідно якого позивач може звернутись до суду із даним позовом без обмеження строків) та відповідне тлумачення даної норми Конституційним Судом України у рішенні від 15.10.2013.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2019, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2019, задоволено клопотання представника відповідача про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів залишено без розгляду.

Судові рішення мотивовано необхідністю застосування до спірних правовідносин саме тримісячного строку звернення до суду, у зв`язку із чим граничним строком звернення позивача до суду є саме 14.07.2009, тобто три місяці з дня фактичного розрахунку. Крім того, суди зазначають, що позивачем при поданні позовної заяви не надано будь-яких підтверджуючих документів, які б обґрунтовували поважність пропуску строку звернення до суду протягом майже 10 років. Крім цього, позивачем не подано клопотання про поновлення пропущеного строку на пред`явлення позову, а лише визначено правове обґрунтування можливості звернення до суду без обмеження строку. Суди зазначають, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу) не є належною при звільненні сумою, має іншу правову природу, тому положення частини другої статті 233 КЗпП України до таких правовідносин не можуть застосовуватися. При цьому суди попередніх інстанцій взяли до уваги висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012. Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.01.2019 по справі № 910/4518/16.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги зазначає, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Крім цього, в аргументування заявленої процесуальної позиції скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду.

Позиція інших учасників справи

Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2019

Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 29.05.2008 № 29 о/с позивача звільнено у відставку з ОВС України на підставі пункту 65 (а) (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 08.07.2008 № 419о/с внесено зміни до наказу від 29.05.2008 № 29о/с в частині звільнення у відставку за пунктом 65 (б) (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114.

Остаточний розрахунок з позивачем відбувся 14.04.2009, що не спростовувалося сторонами по справі.

Вважаючи протиправною таку затримку виплати грошової допомоги при звільнення зі служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в судах першої та апеляційної інстанцій)

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у 2009 році) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною третьою статті 123 КАС України встановлено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У частині другій статті 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати і такий самий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Колегія суддів зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Аналогічну норму було передбачено у частині першій статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у 2009 році.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Аналогічну норму було передбачено у частині другій статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у 2009 році.

За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В аспекті спірних правовідносин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.

При цьому суди попередніх інстанцій взяли до уваги висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.01.2019 по справі № 910/4518/16, відповідно до яких середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 29.05.2008 № 29 о/с позивача звільнено у відставку з органів внутрішніх справ. Остаточний розрахунок відповідачем з ним проведено 14.04.2009, тоді як з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні сум звернувся 14.05.2019.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин саме тримісячного строку звернення до суду, у зв`язку із чим граничним строком звернення позивача до суду є саме 14.07.2009, тобто три місяці з дня фактичного розрахунку. Позаяк від цієї дати минуло майже десять років, то за описаних обставин висновок судів попередніх інстанцій про наявність передбачених процесуальним законом підстав для залишення цього позову без розгляду є правильним.

При таких обставинах посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 є помилковим, оскільки висновки зазначених рішень полягають у тому, що саме на заробітну плату не розповсюджуються строки звернення до суду, проте у цій справі йдеться про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, яка не входить до структури заробітної плати.

Подібні висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі 802/28/16-а, від 20.06.2018 у справі 823/761/17, від 09.08.2019 3 справі № 420/5793/18.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення КАС України та КЗпП України щодо строку звернення до суду з таким позовом.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

Н.М. Мартинюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду