Справа № 420/2934/19
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2019 року м. Одеса
Зала судових засідань №21
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
За участю секретаря Макаренко А.І.
За участю сторін:
Від позивача: не з`явився,
Від відповідачів: Симонова Г .М.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за адміністративною позовною заявою ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268, адреса: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12) про визнання незаконною бездіяльності та стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
14.05.2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, в якій позивач просить суд визнати незаконною бездіяльність щодо не здійснення з ОСОБА_2 остаточного розрахунку в день звільнення; стягнути середній заробіток за весь час затримки належних йому до виплати при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ коштів у сумі 51 374,40 грн. з відповідача.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження та призначено перше судове засідання на 10.06.2019 року.
07.06.2019 року за вх..№20608/19 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду. В обґрунтування заявленого клопотання представник відповідача вказує на те, що для стягнення заборгованості за заробітною платою працівник має право звернутися до суду без обмеженням жодним строком, що вбачається зі змісту ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Проте, у разі звернення за стягненням середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та виплатою за затримку при видачі трудової книжки строк звернення до суду обмежується трьома місяцями. Дана позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України по справі № 1-5/2012 від 22.02.2012 року. Крім цього, в аргументування заявленої процесуальної позиції представник посилається на правові висновки Верховного Суду та тлумачення загальних принципів Європейським судом з прав людини.
Таким чином, на думку відповідача, крайнім строком звернення ОСОБА_2 до суду із вказаним позовом є 14.07.2009 року, оскільки з ним фактичний розрахунок проведено 14.04.2009р.
Позивач у судове засідання не з`явився. Разом із позовною заявою позивачем до суду було подано заяву про розгляд вказаної справи у порядку спрощеного позовного провадження за відсутності позивача. Заперечення на клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду до суду не надходило, хоча копія клопотання йому була направлена відповідачем 06.06.2019р. Разом з тим, у позовній заяві позивачем наведені міркування стосовно того, що строки подання даного позову до суду не пропущені. Так, позивач зазначав, що у розумінні ст..116, 117 КЗпП України стягнення середнього заробітку, за своєю суттю, є компенсаційною виплатою за порушення права щодо оплати праці та пов`язане з виплатою заробітної плати. З позиції такого тлумачення, на думку позивача, до строків пред`явлення позову застосовуються правила ст..233 КЗпП України (згідно якого позивач може звернутись до суду із даним позовом без обмеження строків) та відповідне тлумачення даної норми Конституційним Судом України у рішенні від 15.10.2013 року.
Дослідивши аргументи сторін, суд дійшов наступних висновків.
Сторонами не заперечується, що оскільки спеціальним законодавством , що стосується позивача (ЗУ «Про міліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС) не врегульовано питання наслідків затримки розрахунку з особою при її звільненні з ОВС, до таких правовідносин слід застосовувати норми загального законодавства - КЗпП України.
Згідно з положення ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд наголошує, що саме ст. 117 КЗпП врегульовано питання виплати працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Частина друга статті 233 КЗпП, на яку посилається позивач у своїй письмовій позиції, передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд зазначає, що Конституційний Суд України у 2012 році розглянув справу № 1-5/2012 за зверненням громадянина ОСОБА_3 з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, та початку його перебігу.
За результатом розгляду вказаної справи, Конституційним Судом України 22 лютого 2012 року прийнято рішення № 4-рп/2012, відповідно до якого, положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
В мотивувальній частині вказаного рішення зазначено, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (п.2.2).
Відповідно до ст. ст. 1,2 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд або Суд) є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків.
У справі, що розглядається адміністративним судом, сторонами не оспорюється дата проведення остаточного розрахунку - 14.04.2009 року. Про це зазначає як сам позивач у адміністративному позові (абз. 4, а.с. 5), це підтверджується довідкою №14/1-354 Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУМВС України в Одеській області (а.с.18).
Ґрунтуючись на положеннях, наведених Конституційним Судом України при тлумаченні ст..233 КЗпП України, судом встановлено, що рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 належить до застосування при вирішенні даного спору, оскільки у вказаному рішенні, Конституційний Суд України визначив строки звернення до суду фізичними особами із позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у відповідності до ст. 117 КЗпП, з урахуванням положень ст. 233 КЗпП, на які посилається позивач.
У даних відносинах чітко прослідковується юридичний факт - проведення остаточного розрахунку 14.04.2009 року. Саме з цим юридичним фактом і пов`язує позивач власні позовні вимоги, що, на думку суду, свідчить про беззаперечне визнання позивачем цього факту. І з цим же фактом суд пов`язує початок перебігу строку на звернення до суду із позовом.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 року по справі №446/509/16 визначив, що «для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався .
Верховний Суд України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-162цс17 дійшов правового висновку, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».
Беручи до уваги тлумачення Конституційного Суду України та висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме тримісячного строку звернення до суду, у зв`язку із чим граничним строком звернення позивача до суду є саме 14.07.2009 року, тобто три місяці з дня фактичного розрахунку.
Суд акцентує увагу на тому, що позивачем при поданні позовної заяви не надано будь-яких підтверджуючих документів, які б обґрунтовували поважність пропуску строку звернення до суду протягом майже 10 років. Крім цього, позивачем не подано клопотання про поновлення пропущеного строку на пред`явлення позову. Позивачем лише визначено правове обґрунтування можливості звернення до суду без обмеження строку, щодо якого суд дійшов висновку про хибність застосування до спірних правовідносин.
Помилковість позиції позивача полягає в тому, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу) не є належною при звільненні сумою, має іншу правову природу, тому положення ч.2 ст.233 КЗпП України до таких правовідносин не можуть застосовуватися.
Аналогічно, не на користь позивача його посилання на рішення КСУ від 15.10.2013р. у справі №1-13/2013, оскільки у цьому рішенні роз`яснено, що під виплатами за визначенням ч.2 ст.233 Кодексу розуміються усі виплати, на отримання яких має право працівник згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій для осіб, які перебувають у трудових відносинах із роботодавцем.
З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом із порушенням строку, визначеного законодавством.
Згідно з положеннями ч. ч. 1,2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 183 КАС України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов має бути залишений без розгляду.
Керуючись ст.122, ч.3 ст. 123, п.8 ч.1 ст. 240, ст.ст.241-243, 248, 250, 256, 295 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за адміністративною позовною заявою ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268, адреса: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12) про визнання незаконною бездіяльності та стягнення коштів - задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268, адреса: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12) про визнання незаконною бездіяльності та стягнення коштів - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складено та підписано суддею 26.06.2019 року.
Суддя М.М. Аракелян
