П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
___________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 серпня 2019 р.
м.Одеса
Справа № 420/2934/19
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. Дата і місце ухвалення: 24.06.2019р., м. Одеса
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук`янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання незаконною бездіяльності та стягнення коштів,-
В С Т А Н О В И Л А :
14.05.2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, в якій позивач просить суд визнати незаконною бездіяльність щодо не здійснення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку в день звільнення; стягнути середній заробіток за весь час затримки належних йому до виплати при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ коштів у сумі 51 374,40 грн. з відповідача.
07 червня 2019 року за вх. № 20608/19 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду. В обґрунтування заявленого клопотання представник відповідача вказує на те, що для стягнення заборгованості за заробітною платою працівник має право звернутися до суду без обмеженням жодним строком, що вбачається зі змісту ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Проте, у разі звернення за стягненням середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та виплатою за затримку при видачі трудової книжки строк звернення до суду обмежується трьома місяцями. Дана позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України по справі № 1-5/2012 від 22.02.2012 року. Крім цього, в аргументування заявленої процесуальної позиції представник посилається на правові висновки Верховного Суду та тлумачення загальних принципів Європейським судом з прав людини.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 року клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду задоволено, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 24.06.2019р. та направити справу до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
У своїй скарзі апелянт зазначає, що в ухвалі суду першої інстанції неправильно трактуються положення ч.2 ст.233 КЗпП України, щодо стягнення належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком, адже затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов`язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.
Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідач вважає безпідставним посилання апелянта на ч.2 ст.233 КЗпП України, оскільки пільга щодо відсутності обмежень будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної позивачеві заробітної плати не поширюється на заявлені в даному позові вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині проведення несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області від 29.05.2008р. №29 о/с позивача звільнено у відставку з ОВС України на підставі п. 65 (а) (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114.
Наказом ГУ МВС України в Одеській області від 08.07.2008р. №419о/с внесено зміни до наказу від 29.05.2008р. №29о/с в частині звільнення у відставку за п 65 (б) (через хворобу) Положення про проходження служби.
Остаточний розрахунок з позивачем відбувся 14.04.2009р., що не спростовувалося сторонами по справі.
Підставою для залишення без розгляду поданого ОСОБА_1 позову став висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду, встановленого КАС України, та не зазначення ним поважних причин пропуску такого строку.
При, цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на положення ч.2 ст.233 КЗпП України, зазначивши, що вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, так як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, звернення до суду з позовом про стягнення якої не обмежується будь-яким строком.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Для встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин вказаної норми з`ясуванню, передусім, підлягає чи входить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати, у справах про стягнення якої працівник не обмежений будь-яким процесуальним строком.
Так, відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Предметом поданого ОСОБА_1 позову, який оскаржуваною ухвалою повернено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, є стягнення з ГУ МВС України в Одеській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (проведення несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні).
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Зокрема, згідно приписів вказаної норми в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Оскільки встановлено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення ч.2 ст.233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що подання у даному випадку позову до суду обмежується строком звернення, передбаченим КАС України.
Висновок з приводу правової природи заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.01.2019р. по справі №910/4518/16, який, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права.
У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Поперечний М.В . зазначає, що остаточний розрахунок відповідачем з ним проведено 14.04.2009р., тоді як з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні сум звернувся 14.05.2019р. При цьому, в поданій заяві про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 не зазначає поважних причин пропуску такого пропуску, які б могли слугувати підставою для його поновлення, а свою позицію обґрунтовує посиланням на те, що у даному випадку звернення з позовом до суду не обмежено будь-яким строком, помилковість якої правильно встановлено судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З вказаних норм слідує, що якщо судом після відкриття провадження виявлено, що позивачем пропущено строк звернення до суду і позивачем не заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення, подана позовна заява залишається без розгляду.
Дотримання строків звернення до суду є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.
Законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тобто, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно залишення без розгляду позову ОСОБА_1 на підставі ч.3 ст.123 КАС України.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування ухвали суду першої інстанції від 29.03.2019р. відсутні.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 20 серпня 2019 року.
Головуючий : І.Г. Ступакова
Судді : А.І. Бітов
О.В. Лук`янчук
