Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 263/6103/19
провадження № 61-20629 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.
Гулька Б. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у місті Маріуполі Донецької області,
третя особа - Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 серпня 2019 року у складі судді Соловйова О. Л. та постанову Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів:
Баркова В. М., Мироненко І. П., Мальцевої Є.Є.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України
у м. Маріуполі Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним.
Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2014 року вона, як суддя
у відставці, отримувала щомісячне довічне грошове утримання.
Відповідно до положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Пенсійний фонд України, як податковий агент, щомісячно утримував з її грошового утримання податок з доходів фізичних осіб.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року
№ 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
Вважала, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання їй було завдано майнової шкоди у розмірі утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору за період з листопада 2014 року по березень 2018 року включно -
89 185,93 грн.
На підставі вказаного, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь
з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоду у розмірі 89 185,93 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 28 серпня 2019 року у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі №263/6103/19 відмовлено, провадження у справі закрито.
Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що 03 червня 2019 року,
у подібній справі Великою Палатою Верховного Суду розглянуто касаційнускаргу УДКСУ у м. Хмельницькому на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 лютого 2018 року
у цивільній справі №686/23445/17 (провадження №14-162цс19) рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області
від 03 травня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.
Крім того, суд зазначав, що оскільки звільнення судді у зв`язку з виходом
у відставку наділяє його правом на отримання щомісячного довічного грошового утримання, розмір якого визначається у відсотковому відношенні до суддівської винагороди працюючого судді відповідного суду, то спори, пов`язані з визначенням розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання і їх виплатою, є такими, що пов`язані
з проходженням та звільненням з публічної служби. А тому на них поширюється юрисдикція адміністративного суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 28 серпня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Зазначив, що вказаний позов відноситься до компетенції адміністративного судочинства та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилається на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 серпня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки в даній справі йдеться про порушення предметної юрисдикції, а у наведеній судами постанові Великої Палати Верховного Суду інші фактичні обставини
і правовідносини.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 263/6103/19 із Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що справа не може бути віднесена до тих справ, які мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач не оспорювала законність дій органів, які за компетенцією при здійсненні управлінських функцій утримували податок, то на момент їх утримання вони діяли відповідно до вимог закону, який був чинний,
а у подальшому визнаний таким, що не відповідає Конституції України,
що змусило її позиватися до держави Україна.
Зазначала, що спір виник не щодо розміру довічного грошового утримання, яке призначається при звільненні за проходження публічної служби,
а повернення податку, утриманого після звільнення з публічної служби.
Звернення до суду було вчинене у зв`язку з порушенням її права власності на кошти, тобто призначене довічне грошове утримання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У грудні 2019 рокуМаріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що судові рішення є законними і обґрунтованими, судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, просило ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 серпня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суд від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають
у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень пункт 7 частини першої статті 4 КАС України.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних
з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона
у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити
із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна
служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862- XII «Про статус суддів»
( далі- Закон № 2862-XII), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 01 січня 2012 року).
У преамбулі Закону № 2862-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції України і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Статтею 1 Закону № 2862-XII передбачалося, що професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов`язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.
Питання обрання (призначення) суддів регулювалося статтею 9 Закону № 2862-XII, у частинах другій та третій якої зазначалося, що судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстроково. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються на посаду судді строком на п`ять років Президентом України. Порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України визначається Законом України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України».
Питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів регулювалося главою VIIIЗакону № 2862-XII.
Відповідно до частини четвертої статті 44 (матеріальне і побутове забезпечення суддів) Закону № 2862-XII суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Згідно із Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ( далі- Закон № 107-VI) внесено зміни до частини четвертої статті 44 Закону № 2862-XII щодо визначення розміру надбавки за вислугу років від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
З урахуванням змін, внесених Законом № 107-VI, частину четверту статті 44 Закону № 2862-XII викладено у новій редакції, а саме: суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року
№ 10-рп/2008 визнано неконституційними зміни, внесені до статті 44 Закону № 2862-XII Законом № 107-VI.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у місті Маріуполі Донецької області майнової шкоди
у сумі 89 185,93 грн, завданої позивачці внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці останній завдало майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.
Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду
у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв`язку
із прийняттям неконституційного акту.
Крім того, з аналізу клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Положенням частини шостої статті 403 ЦПК України визначено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Отже, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної та суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Згідно з частиною статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами,
із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, із якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 28 серпня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду
від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
