ПОСТАНОВА
Іменем України
23 січня 2020 року
м.Київ
справа №440/793/19
провадження №К/9901/27617/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Глобинської міської ради
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 (суддя Костенко Г.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2019 (головуючий суддя Лях О.П., судді Рєзнікова С.С., Бегунц А.О.)
у справі № 440/793/19
за позовом ОСОБА_1
до Глобинської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, встановив:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Глобинської міської ради, в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Глобинської міської ради від 28.02.2019 "Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, місце розташування на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5320680500:00:005:0065";
- зобов`язати Глобинську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, місце розташування на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5320680500:00:005:0065.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є протиправною.
3. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 у справі №440/793/19 позов задоволено повністю.
4. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2019 у справі №440/793/19 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 у справі №440/793/19 залишено без змін.
5. Глобинська міська рада з вищевказаними судовими рішеннями не погодилася, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2019 у справі №440/793/19 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
6. Ухвалою Верховного Суду від 15.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі №440/793/19.
7. 11.11.2019 від позивача до Верховного Суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 04.06.2018 №3972-СГ та рішення тридцять шостої сесії першого скликання Глобинської міської ради від 20.06.2018 №493 було передано з державної власності в комунальну власність Глобинської міської територіальної громади в особі Глобинської міської ради земельні ділянки згідно з Актом приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 06.06.2018, зокрема і земельну ділянку кадастровий номер 5320680500:00:005:0065 площею 15,20 га, яка обтяжена у використанні правом постійного користування.
9. 13.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до Глобинської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту с. Бориси, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5320680500:00:005:0065.
До вказаної заяви позивачем було додано копії паспорта, ідентифікаційного номера, графічного матеріалу, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
10. Рішенням Глобинської міської ради від 28.02.2019 №216 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що обрана земельна ділянка обмежена правом постійного користування (державний акт ПЛ-84 від 04.07.1996).
11. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
12. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що рішення сорок шостої сесії першого скликання Глобинської міської ради від 28.02.2019 №216 не містить вказівок на наявність підстав відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України.
13. Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, місце розташування на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5320680500:00:005:0065, суди виходили з того, що прийняття відповідачем безпідставного та необґрунтованого рішення є по суті зловживанням своїми повноваженнями та вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача.
Суд першої інстанції наголосив, що жодних інших аргументів (крім вказаних у відзиві) на користь відмови у наданні позивачу запитуваного дозволу Глобинська міська рада не навела і судом виявлено не було. Тому варіант правомірної поведінки відповідача вбачається єдиним можливим: надання дозволу на розробку проекту землеустрою в силу відсутності підстав відмови, передбачених ст. 118 ЗК України.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що органи місцевого самоврядування наділені дискреційними повноваженнями в сфері надання земельних ділянок комунальної власності у користування та у власність громадянам та юридичним особам.
15. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанції не враховано той факт, що земельна ділянка за кадастровим номером 5320680500:00:005:0065 обтяжена правом постійного користування і позивачем, при подання заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, не було подано погодження землекористувача, як того вимагає положення ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України.
VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.
17. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".
18. За змістом ч. 1 - 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У ст. 121 ЗК передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. "б" ч. 1), для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара (п. "в" ч. 1).
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
19. Верховний Суд акцентує увагу на тому, що ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.
20. Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
21. Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
22. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.
23. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
24. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.
25. Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед судами попередніх інстанцій була перевірка та надання оцінки підставам відмови у наданні позивачам дозволу на розробку проектів землеустрою.
При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для відмови відповідачем визначено те, що земельна ділянка, яка зазначена позивачем в графічних матеріалах обтяжена правом постійного користування.
26. Натомість, судом першої інстанції було встановлено, що згідно із державним актом на право постійного користування землею ПЛ-84 від 04.07.1996 ОСОБА_2 на підставі рішення восьмої сесії 22 скликання Глобинської районної ради народних депутатів Глобинського району Полтавської області від 12.03.1996 надано у постійне користування земельну ділянку площею 15,20 га, яка розташована на території Борисівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, про що зроблений відповідний запис у Книзі записів держаних актів на право постійного користування землею за №111.
Наявність у ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5320680500:00:005:0065 площею 15,20 га, яка перебуває у комунальній власності, підтверджується також витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5310427002019 від 01.04.2019 та інформацією з Державного реєстру речових права на нерухоме майно №168574675 від 08.05.2019.
Право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5320680500:00:005:0065 площею 15,20 га ОСОБА_2 на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції припинено не було.
Позивачем до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, місце розташування на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5320680500:00:005:0065 від 02.03.2019 не додано погодження землекористувача ОСОБА_2 на передачу такої земельної ділянки ОСОБА_1 відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України.
Позивач посилається на те, що право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 припинено автоматично у зв`язку з його смертю 12.09.2015.
27. Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №908/799/17, від 02.08.2019 у справі № 915/823/18, від 13.08.2019 у справі №908/1393/18, від 15.10.2019 у справі № 920/840/17.
28. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про те, що позивачем не було додано погодження землекористувача ОСОБА_2 на передачу такої земельної ділянки ОСОБА_1 відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України є необґрунтованими і вказана обставина не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України.
При цьому, невнесення відомостей до державних реєстрів про припинення права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка на момент звернення позивача до відповідача знаходилася у комунальній власності, і тому саме у Глобинської міської ради був обов`язок щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 та внесення відповідних даних до державних реєстрів.
29. Отже, суди попередніх інстанцій вірно застосували норми права щодо визнання протиправною відмови відповідача у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки.
30. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, слід виходити з такого.
31. Верховний Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
32. Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
33. Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.
34. Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.
35. Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
36. Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
37. Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок:
«…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
68. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
69. У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.
70. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними».
38. Верховний Суд при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від вищевикладеної правової позиції.
39. Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.
40. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, місце розташування на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5320680500:00:005:0065.
41. Враховуючи зазначене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій.
42. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
43. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Глобинської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2019 у справі №440/793/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб
