ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши матеріаликримінального провадження№12018150270000506за апеляційнимискаргами прокурораНовобузького відділуБаштанської місцевоїпрокуратури Миколаївськоїобласті ОСОБА_5 та потерпілої ОСОБА_6 на вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 червня 2019 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новий Буг, Миколаївської області, громадянина України, не працюючого, не одруженого, з середньою спеціальною освітою, зареєстрованого за місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 , не судимого,
-обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 cт.286 КК України,
учасники судового провадження
прокурор ОСОБА_8
обвинувачений ОСОБА_7
захисник ОСОБА_9
представник потерпілої адвокат ОСОБА_10
в с т а н о в и в :
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційнійскарзі прокурор проситьскасувати вирокв частинізвільнення обвинуваченогона підставіст.75КК Українивід відбуванняпокарання звипробуванням зпідстав неправильногозастосування законуУкраїни прокримінальну відповідальність,та ухвалитив ційчастині новийвирок,яким визнати ОСОБА_7 засудженим зач.2ст.286КК Українидо покаранняу виді5років позбавленняволі безпозбавлення правакерування транспортнимизасобами. В іншій частині вирок залишити без змін.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги потерпілої.
В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі.
Короткий зміст заперечень обвинуваченого ОСОБА_7 .
В запереченнях на апеляційну скаргу потерпілої, обвинувачений просить вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Короткий зміст вироку.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.286 КК Українита призначено покаранняу виді позбавлення волі строком на 5 років без позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, якщо протягом вказаного строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього відповідно ст.76 КК України наступні обов`язки:
- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання,
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 на відшкодування матеріальної шкоди 44870 (сорок чотири тисячі вісімсот сімдесят) гривень.
У задоволенні вимоги щодо стягнення щомісячної допомоги на утримання неповнолітньої дитини відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави витрати за проведення судових експертиз у сумі 3718 (три тисячі сімсот вісімнадцять) гривень.
Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора.
В апеляційнійскарзі прокурор, зазначає, що не оспорює висновки суду щодо кваліфікації дій та доведеності вини обвинуваченого. Разом з тим, на його думку, вирок суду першої інстанції є незаконним в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання.
Вказує, що судом не враховано, що саме через злочинну недбалість обвинуваченого та грубе порушення ним вимог п.10.1,12.1 ПДР України настали незворотні наслідки загибель людини.
Звертає увагу, що тяжкість вчиненого ОСОБА_7 правопорушення обумовлена тим, що він не має права керування автомобілем. Проте при аналізі способу вчинення правопорушення суд не надав належної оцінки вказаному факту та не зважив на те, що обвинувачений усвідомлював, що сідаючи за кермо без права керування транспортними засобами, він порушує правила дорожнього руху та піддає небезпеці не тільки своє життя, але й життя пасажира та інших учасників дорожнього руху. Незважаючи на це, обвинувачений не відмовився від керування транспортним засобом, а допущені ним під час рух порушення Правил дорожнього руху є наслідком відсутності в нього відповідних знань та навичок керування.
Стверджує, що за неможливості призначити додаткове покарання, застосуванням положень ст.75 КК України суд фактично звільнив обвинуваченого від відповідальності за вчинення тяжкого злочину та не забезпечив реальних заходів до попередження можливості обвинуваченим порушувати Правила дорожнього руху в подальшому.
Зазначає, що суд звільнивши обвинуваченого від відбування покарання при відсутності для цього підстав, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставно застосував ст.75 КК України, у зв`язку з чим вирок підлягає скасуванню.
Узагальнені доводи апеляційної скарги потерпілої.
Вказує, що суд допустив неповноту судового розгляду, висновки суду викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Вважає, безпідставним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції, відносно того, що ОСОБА_7 не перебував у стані гострого наркотичного сп`яніння, оскільки ОСОБА_7 20 серпня 2018 року, протягом дня, вживав спиртні напої разом з її сином ОСОБА_11 , що частково підтверджується висновком експерта за № 103 від 25 жовтня 2018 року, відповідно до якого при судово-токсикологічному дослідженні крові з трупа ОСОБА_11 виявлений етиловий спирт в крові 1.49‰, що може відповідати легкому алкогольному сп`янінню у живих осіб. Крім того, звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_7 після вчинення злочину пішки на відстані більш ніж 12 кілометрів дійшов додому та ліг відпочивати, тобто він чітко усвідомлював свої дії та зник з місця злочину з метою уникнення своєчасного медичного обстеження на предмет алкогольного та наркотичного сп`яніння. Також виявлені лікарем ОСОБА_12 візуальні ознаки та поведінка засудженого під час медичного огляду вказували на наркотичне сп`яніння.
Зазначає, що судом не надано правової оцінки та не досліджено, з яких підстав ОСОБА_7 володів автомобілем OPEL VEKTRA 2/ ODTL KOMBI», р.н. НОМЕР_1 , та те що, ОСОБА_7 керував вказаним автомобілем не маючи права керування транспортними засобами.
Стверджує, що судом безпідставно не визнано обтяжуючою обставиною невідшкодування в добровільному порядку завдану злочином шкоду.
Узагальнені доводи заперечень обвинуваченого.
В заперечення на апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 обвинувачений ОСОБА_7 вказує, що в матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту перебування ним в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, а висновок лікарія щодо перебування його в стані гострого наркотичного сп`яніння був попередній на підставі візуального огляду з урахуванням його поведінки під час медичного огляду.
Категорично заперечує факт вживання спиртних чи наркотичних речовин 20.08.2018 року, стверджує, що його поведінка була обумовлена стресовим станом та перенесеними в результаті ДТП травмами.
Звертає увагу, що на даний час він в повному обсязі в добровільному порядку відшкодував матеріальну шкоду.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Судом першоїінстанції встановлено,що 20 серпня 2018 року ОСОБА_7 , в порушення вимог п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України, тобто не маючи права керувати транспортним засобом, керував технічно несправним автомобілем марки «OPEL VEKTRA 2/ ODTL KOMBI», р.н. НОМЕР_1 , несправність якого полягала у невідповідності вимогам підпункту 31.4.5 «а» та «г» пункту 31.4 Правил дорожнього руху України, якими забороняється експлуатація транспортних засобів за наявності таких технічних несправностей: всі чотири колеса автомобіля мають залишкову висоту малюнка протектора 1,6 мм та на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними. Рухаючись автодорогою Р-55 сполучення «Новий Буг - Вознесенськ» в Новобузькому районі Миколаївської області у напрямку м. Новий Буг, зі швидкістю приблизно100 км/год з увімкненим дальнім світлом фар головного освітлення, грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3 «б», 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її змін, перед зміною напрямку свого руху не переконався у безпеці руху, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість, допустив виїзд на праве узбіччя по ходу свого руху, внаслідок чого втратив контроль над своїм транспортним засобом, який у некерованому стані переїхав проїзну частину та зіткнувся зі стовбуром дерева у кюветі поза зустрічною смугою руху на відстані 2 км+700 м від стели м. Новий Буг Миколаївської області. У результаті ДТП пасажир ОСОБА_11 , який перебував у салоні автомобіля на передньому пасажирському сидінні, від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель людини.
При призначенні покарання ОСОБА_7 суд, врахував обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, його наслідки, які є тяжкими, спосіб вчинення злочину і його мотиви, форму вини, обстановку вчинення злочину, особу обвинуваченого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, вчинив необережний злочин, за місцем проживання характеризується позитивно, наявність пом`якшуючої покарання обставини - щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також вимоги ст. 50 КК України, вважав необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 призначити покарання у виді п`яти років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Разом з тим, враховував, що ОСОБА_7 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, критичне ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, його поведінку після вчинення злочину, який на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння не перебував, вчинив необережний злочин, вважав, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому відповідно до вимог ст. 75 КК України, звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням та, враховуючи думку потерпілої щодо застосування суворої міри покарання до обвинуваченого, встановити максимальний іспитовий строк з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та представника потерпілої на підтримку доводів апеляційних скарг, пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг та просили залишити вирок суду без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель людини та кваліфікація його дій зач.2 ст.286 КК України відповідно, є правильними, апелянтами не оспорюються, а тому в цій частині вирок суду першої інстанції апеляційним судом, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряється.
Щодо призначеного ОСОБА_7 покарання, то апеляційний суд вважає його недостатньо мотивованим і обґрунтованим в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
При призначенні ОСОБА_7 покарання,судом враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч.2ст.286 КК України, який віднесений кримінальним законом до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що обвинувачений раніше не судимий, на обліку у психіатра та нарколога неперебуває, до кримінальної відповідальності притягається вперше, вчинив необережний злочин, за місцем проживання характеризується позитивно, обставину, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття, обставин, що обтяжує покарання судом не встановлено.
Проте, висновок про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання з випробуванням відповідно до положень ст.75 КК України, суд фактично не умотивував, а тільки вказав, що мета кари виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів буде досягнута у разі призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України із застосуванням ст.75 КК України та покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.
Разом з тим, згідно зі ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого від відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Стаття 75КК України застосовується лише у тому разі, коли для цього є умови і підстави. Приймаючи рішення про звільнення особи від відбування покарання, суд зобов`язаний у вироку навести переконливі мотиви, які б свідчили про можливість виправлення особи без відбування покарання.
Разом з тим, прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, суд не обґрунтував належним чином можливість його виправлення без відбування покарання реально, не зазначив, які саме обставини справи та дані про особу обвинуваченого давали підстави для такого висновку.
Так, суд при призначені покарання формально зазначив, але належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який є тяжким, його наслідки, а саме загибель потерпілого, спосіб вчинення та його мотиви.
Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 , судом визнано щире каяття останнього. Проте, відповідно до роз`яснень, наведених у п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 №12 щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
У вказаному випадку не можна врахувати таку обставину, як щире каяття, оскільки воно проявляється виключно у визнанні вини обвинуваченим, який жалю щодо своєї поведінки не висловив, жодних заходів до виправлення ситуації особисто не вжив, матеріальну шкоду потерпілій відшкодував лише після ухвалення стосовно нього обвинувального вироку..
Судом також не прийнято до уваги та належним чином не оцінено той факт, що тяжкість вчиненого ОСОБА_7 правопорушення обумовлена тим, що він не має прав на керування транспортними засобами. При аналізі способу вчинення правопорушення суд не надав належної оцінки вказаному факту та не зважив на те, що обвинувачений усвідомлював, що сідаючи за кермо автомобіля без права керування транспортними засобами, він порушує правила дорожнього руху та піддає небезпеці не тільки своє життя, але й життя пасажира та інших учасників дорожнього руху. Незважаючи на це, обвинувачений не відмовився від керування транспортним засобом, а допущені ним під час рух порушення Правил дорожнього руху є наслідком відсутності в нього відповідних знань та навичок керування.
Також, судом не надано належної оцінки та не враховано той факт що після скоєння ДТП обвинувачений залишив місце події, що свідчить про відсутність у ОСОБА_7 критичної оцінки своїм діям.
З урахуванням викладеного є неправильним висновок суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, з покладанням обов`язків з числа передбачених ст.76 КК України. Характер і ступінь суспільної небезпеки цього злочину, його наслідки, свідчать про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування реального покарання. Реальне відбування ОСОБА_7 покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
В силу неправильного застосування судом кримінального закону, на підставі ч.1 п.4 ст.420 КПК України вирок суду підлягає скасуванню в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання, з постановленням нового вироку.
Враховуючи наведене, апеляційні скарги прокурора та потерпілої підлягають задоволенню.
Керуючись ст.405, 407, 420, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційні скарги прокурора Новобузького відділу Баштанської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_5 та потерпілої ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 червня 2019 року відносно ОСОБА_7 в частині звільнення його від відбування призначеного цим вироком покарання, з випробуванням з іспитовим строком 3 роки на підставі ст.75 КК України, з покладанням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України - скасувати.
Постановити новий вирок.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.2 ст.286 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
Початок строку відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 в порядку виконання вироку.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 3-х місяців з дня проголошення.
Копія вироку суду апеляційної інстанції підлягає врученню засудженому та прокурору негайно після його проголошення. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а тим, що не були присутні в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Головуючий
Судді
