У Х В А Л А
10 грудня 2019 року
м. Київ
Справа №815/1226/18
Провадження №11-1206апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи № 815/1226/18 за позовом ОСОБА_1 до Малиновського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі про зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року,
УСТАНОВИЛА:
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 26 липня 2017 року шляхом призначення її знову, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Пенсійний фонд України зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Водночас, було зазначено, що припинення виплати пенсії позивачу з 1999 року було здійснено на підставі її виїзду за кордон у відповідності до діючого на момент виїзду законодавства, тому пенсія належить до виплати саме з 26 липня 2017 року, тобто, з дати звернення позивача до Малиновського об`єднаного Управління пенсійного фонду України в місті Одесі.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року змінити в частині строку, з якого має бути поновлена виплата її пенсії. Так, позивач просила зобов`язати Малиновське об`єднане Управління пенсійного фонду України в місті Одесі провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог саме з 07 жовтня 2009 року.
Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що позивачка знала, що її пенсія поновлюється із 2009 року, тобто з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення у справі № 25-рп/2009, яким були скасовані дискримінаційні положення пенсійного законодавства, оскільки інформація щодо виконання зазначеного рішення Конституційного Суду України була відсутня на офіційному веб-сайті Пенсійного фонду України. Про порушення свої прав позивачка дізналася тільки 02 червня 2017 року від свого адвоката.
Крім того, скаржник наголошує, що Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» чітко встановлено, що за наявності вини органу пенсійного фонду - поновлення виплати пенсії за минулий час відбувається без обмеження будь-яким строком, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Отже, при встановлені протиправності дій органу Пенсійного фонду України щодо його незаконної відмови у поновленні пенсії - однозначно слідує поновлення пенсії без обмеження будь-якими строками, як це встановлено зазначеним Законом. Так, позивач має право на відновлення пенсії з 07 вересня 2009 року - з дати прийняття Конституційним Судом України рішення у справі № 25-рп/2009, яким були скасовані дискримінуючі положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Строк, з якого має бути поновлена пенсія, є категорією матеріального права і регулюється виключно пенсійним законодавством України, адже в частині першій статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» прямо встановлено перелік діючого законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, а в частинах першій та другій статті 5 Закону підкреслено, що саме цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону і, що виключно цим Законом визначаються види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, мінімальний розмір пенсії за віком, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхування та інше;
Отже, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, коли замість строку поновлення пенсії, який повинен встановлюватися виключно у відповідності зі статтями 46 та 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застосували строк, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для звернення до суду з позовом.
Ухвалою від 29 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 08 листопада 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 8 частини першої Перехідних положень КАС України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2019 року суддею-доповідачем визначено Анцупову Т. О.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду мотивував своє рішення необхідністю відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 08 грудня 2015 року у справі № 645/2730/15-а.
Так, Верховний Суд України в постанові від 08 грудня 2015 рок у справі № 645/2730/15-а, в якій спір є аналогічний тому, який розглядається у цій справі (№ 815/1226/18), тобто щодо поновлення раніше призначеної пенсії (але припиненої відповідно до пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») починаючи з 07 жовтня 2009 року - дати прийняття Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009, а не дати звернення із заявою про поновлення пенсії до органу Пенсійного фонду України, висловив правову позицію про те, що виниклі в зв`язку з цим спори мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права, - статей 99, 100 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).
Така правова позиція в подальшому була неодноразово застосована Верховним Судом України (зокрема, в постановах від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі № 404/4541/15-а) та Верховним Судом (зокрема, від 30 січня 2018 року у справі № 408/2861/17-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 757/12134/14-а, від 12 березня 2019 року у справі № 441/1239/17, від 30 травня 2019 року у справі № 552/1380/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 426/7157/16-а, від 04 жовтня 2019 року у справі № 404/4541/15-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 160/7699/18), тобто на теперішній час є сталою та підлягає застосуванню при вирішенні аналогічних спорів.
В ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2019 року зазначено, що складність цієї правової проблеми (застосування строків при поновленні виплати призначеної пенсії) полягає у тому, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Системний аналіз законодавства дає підстави для висновку, що в Україні не існувало і не існує сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
З огляду на значну кількість справ цієї категорії, які перебувають у провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, значення таких справ для осіб, які проживають за кордоном, з метою ефективного судового захисту прав позивача у цій справі, а також з огляду на положення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і релевантної практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступу від сформованого у постанові Верховного Суду України від 08 рудня 2015 року у справі № 645/2730/15-а висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Оскільки колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
З огляду на відсутність клопотань від учасників справи про розгляд касаційної скарги за їх участю, справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи.
Водночас суд вважає за необхідне поінформувати учасників справи щодо вчинення процесуальних дій стосовно розгляду їх справи в порядку письмового провадження шляхом надіслання копій цієї ухвали.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 248, 345 і 346 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу № 815/1226/18 за позовом ОСОБА_1 до Малиновського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі про зобов`язання вчинити певні дії.
2. Призначити справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на 12 лютого 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
В. С. Князєв
