Справа № 815/1226/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2018 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Марина П.П.
секретар судового засідання Станкова О.Ф.
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Малиновського об’єднаного Управління пенсійного фонду України в місті Одесі про зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Малиновського об’єднаного Управління пенсійного фонду України в місті Одесі про зобов’язання Малиновського об’єднаного Управління пенсійного фонду України в місті Одесі провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів. Позивач вважає, що відповідачем необґрунтовано, протиправно та незаконно відмовлено у поновленні виплати пенсії, припинення якої пов’язано з виїздом за кордон. Відмова Малиновського об’єднаного Управління пенсійного фонду України в м.Одесі вмотивована відсутністю міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, відсутністю місця реєстрації на території України та законодавчого механізму для виплати пенсії громадянам, які мешкають за кордоном. На думку позивача вищезазначені підстави не можуть слугувати відмовою у виплаті пенсії, адже виходячи з правової та соціальної природи пенсії, її виплата не повинна бути пов’язана з такою умовою як постійне місце проживання в Україні чи відсутність законодавчого механізму врегулювання спірних правовідносин. Крім іншого, позивач зазначає, що рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року положення п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають ОСОБА_2 України (є неконституційними), а тому право громадян України, які постійно проживають за кордоном відновлено.
Представник відповідача проти позовних вимог позивача заперечує в повному обсязі та вважає, що у Малиновського об’єднаного Управління пенсійного фонду України в м.Одесі відсутні підстави для поновлення пенсії ОСОБА_1 В обґрунтування своєї позиції відповідач у відзиві на позов (а.с.240-243) посилається на те, що позивач проживає за кордоном (Ізраїль), а на теперішній час питання виплати пенсії особам, які перебувають на постійному проживанні у країнах, з якими не укладено угоду про пенсійне забезпечення, законодавством не врегульовано. Конституційним судом України визнано такими, що не відповідають ОСОБА_2 України, положення п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, із зазначених підстав, у об'єднаного управління відсутні нормативно-правові акти, які б регулювали автоматичне поновлення раніше призначених пенсій. Поновлення пенсії здійснюється при зверненні з відповідною заявою за матеріалами, наявними в пенсійній справі, з урахуванням додатково наданих документів. Також, позивачем до заяви про поновлення виплати пенсії не долучені документи про фактичне проживання позивача в межах України. Щодо прохання позивача нарахувати компенсацію втрати частини пенсії, у зв’язку з порушенням її виплати відповідач зазначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Тобто йдеться про виплату компенсації, нарахованих, але не виплачених сум. Однак, відповідач зазначає, що такого нарахування пенсії позивачу не проводилось.
Представником позивача, на електронну адресу суду 14.05.2018 року було направлено заяву про проведення підготовчого судового засідання без участі позивача та його представників. Проте, суд зазначає, що розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження, яким не передбачено проведення підготовчого судового засідання.
Представником відповідача через канцелярію суду 14.05.2018 року було надано клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Оскільки від позивача, його представника та представника відповідача не надходило заяв чи клопотань щодо заслухання свідка чи експерта, судом, керуючись положеннями ст.229 КАС України, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон КС194436 (а.с.149-165).
Позивачу, по досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, призначено пенсію за віком, відповідно до копії пенсійного посвідчення наявного в матеріалах справи (а.с.167-168).
Судом встановлено, що позивач перебувала на обліку в Малиновському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі та отримувала пенсію за віком з 18.01.1979 року.
09.12.1999 року позивач виїхала за кордон на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Пенсія ОСОБА_1 була виплачена за шість місяців наперед.
З моменту виїзду за кордон виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено на підставі ст.ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Представником позивача 26.07.2017 року було подано до Малиновського об’єднаного УПФУ в м.Одесі заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії (а.с.193-196).
За наслідками розгляду заяви позивача 02.08.2017 року відповідачем було прийнято рішення №4929 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком (а.с.198).
Зазначене рішення було вмотивовано відсутністю між Україною та Ізраїлем угоди про виплату пенсій та спеціального закону України, яким передбачені умови, норми та механізми виплати пенсій громадянам, які виїхали або будуть виїжджати на постійне місце проживання за кордон. Також, відповідач вказує, що до заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії не долучені документи про фактичне проживання позивача в межах України.
Зазначене рішення стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом.
Частиною 2 ст.19 ОСОБА_2 України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.
Відповідно до ст.24 ОСОБА_2 України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
ч.1 ст.46 ОСОБА_2 України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року N 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених ОСОБА_2, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Гарантоване громадянам ОСОБА_2 України право на соціальний захист детально передбачене в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та в Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Так, в ч.3 та ч.4 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зазначено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Статтею 51 цього ж Закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не було укладено.
Рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають ОСОБА_2 України (є неконституційними).
В зазначеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного суду України від 19.05.2015 року по справі №21-168а-15 та від 08.12.2015 року по справі №645/2730/15-а.
Також, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має право відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Суд зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи уповноваженим представником позивача 26.07.2017 року було подано до Малиновського об’єднаного УПФУ в м.Одесі заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії з усіма необхідними документами.
Відповідно до п.2.8. Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
В п.2.22 Порядку №22-1 визначено, що документами, що засвідчують місце проживання особи, є паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.
Згідно із п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Згідно із п.4.10 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про необхідність особистого подання позивачем заяви до Малиновського об’єднаного УПФУ в м.Одесі про поновлення виплати пенсії, адже пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Разом з тим, суд не погоджується з твердженнями представника позивача стосовно поновлення виплати пенсії за віком позивачу, починаючи з 07.10.2009 року, виходячи з наступного.
Припинення виплати пенсії позивачу з 1999 року було здійснено на підставі її виїзду за кордон у відповідності до діючого на момент виїзду законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Представник позивача звернувся із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії саме 26.07.2017 року.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині зобов’язання Малиновського об’єднаного УПФУ в м.Одесі провести поновлення та виплату позивачу пенсії за віком шляхом призначення її знову відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі з проведенням індексації саме з 26.07.2017 року – з моменту звернення із заявою.
Також, позивач просить зобов’язати провести поновлення та виплату пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходів, посилаючись на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати».
З даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Проте, як вже зазначалось, виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена у зв’язку з її виїздом за кордон, а тому не здійснювалось нарахування пенсії і, в свою чергу, не було і не могло бути жодних затримок на один і більше календарних місяців виплати доходів. Тобто, суд не вбачає підстав для проведення компенсації втрати частини доходів за даних обставин.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які наявні у справі щодо їх належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд,
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Малиновського об’єднаного Управління пенсійного фонду України в місті Одесі про зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов’язати Малиновське об’єднане Управління пенсійного фонду України в місті Одесі провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 26.07.2017 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1, ІК НОМЕР_1, АДРЕСА_1, Ізраїль.
Відповідач: Малиновське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі, код ЄДРПОУ 41249156, 65007, м. Одеса, вул. Прохорівська, 3
Суддя П .П. Марин
.
