Справа № 740/5033/15-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/565/19 Категорія - ч. 1 ст. 286 КК України Доповідач ОСОБА_2
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 грудня 2019 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Чернігові кримінальне провадження за апеляційними скаргами представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та прокурора Ніжинської місцевої прокуратури ОСОБА_8 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ніжина, Чернігівської області, громадянина України, маючого професійно-технічну освіту, працюючого водієм, одруженого, раніше не судимого, проживаючого та зареєстрованого в АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
представника потерпілого адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_10 ,
представника цивільного
відповідача ПрАТ «СТ «Гарантія» - ОСОБА_11
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 286 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Позов Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Комунального лікувально-профілактичного закладу «Ніжинська центральна міська лікарня ім.М.Галицького» до ОСОБА_9 про стягнення 4819 грн. 07 коп. витрат на лікування потерпілого - залишено без розгляду.
Позов Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради до ОСОБА_9 про стягнення 2477 грн. 20 коп. витрат на лікування потерпілого - залишено без розгляду.
Позов ОСОБА_6 до ПрАТ «СТ «Гарантія», ТОВ «АТП-Відродження», ОСОБА_9 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишено без розгляду.
Речові докази: автобус марки «ПАЗ-32054-СПГ», д.р.н. НОМЕР_1 - повернуто ТОВ «АТП-Відродження», як законному володільцю; автомобіль марки «ВАЗ-21112, д.р.н НОМЕР_2 » - повернуто потерпілому ОСОБА_6 , як законному володільцю.
Судові витрати за залучення експертів у розмірі 9522 грн. 40 коп. визначено віднести на рахунок держави.
Судом першої інстанції встановлено, що досудовим розслідуванням ОСОБА_9 обвинувачувався в тому, що 05 лютого 2013 року близько 17 год. 45 хв., в темний час доби, керуючи автомобілем марки ПАЗ-32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_12 , який на той час перебував в оренді у TOB «АТП- Відродження», здійснюючи перевезення пасажирів по маршруту Ніжин - Галиця, рухався по дорозі від с. Леонідівка до с. Галиця Ніжинського району. Під час руху по даній ділянці дороги, яка була вкрита шаром укатаного снігу, автобус ПАЗ-32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_9 рухався по центру дороги колесами у накатаних коліях таким чином, що ліва частина автобуса знаходилась на зустрічній смузі руху, чим порушив вимоги п. 11.1., 11.3. ПДР, де сказано, що в п.11.1. «Кількість смуг на проїзній частині для руху нерейкових транспортних засобів визначається дорожньою розміткою або дорожніми знаками 5.16, 5.17.1, 5.17.2, а за їх відсутності - самими водіями з урахуванням ширини проїзної частини відповідного напрямку руху, габаритів транспортних засобів і безпечних інтервалів між ними», п.11.3. «На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу». При виявленні зустрічного автомобіля марки ВАЗ 21112 д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , що наближався зі сторони с. Галиця, ОСОБА_9 став намагатись звільнити зустрічну смугу руху, скерувавши автобус вправо, при цьому передні колеса автобуса виїхали з колій і передня частина автобуса змістилась вправо, а задні колеса стали буксувати та залишились в коліях. Оскільки ОСОБА_9 не зміг таким чином звільнити зустрічну смугу руху, він прийняв міри до здійснення вимушеної зупинки автобуса, при цьому задня ліва частина автобуса знаходилась на зустрічній смузі руху та не давала можливості автомобілю марки ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 безпечно розминутись з автобусом. Таким чином ОСОБА_9 було допущено порушення вимог п.п.13.1.,13.3. ПДР, де сказано, що п.13.1. «Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу», п.13.3. «Під час обгону, випередження, об`їзду перешкоди чи зустрічного роз`їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху». Крім того ОСОБА_9 після здійснення вимушеної зупинки автобуса не було вжито заходів, щоб прибрати транспортний засіб та попередити інших учасників дорожнього руху, а саме водія автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_6 про вимушену зупинку, увімкнувши аварійну світлову сигналізацію, чим ОСОБА_9 порушив вимоги п.п.15.14., 9.9. (а) ПДР, де сказано, в п.15.14. «У разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9 - 9.11 цих Правил», п.9.9.(а) «Аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена: а) у разі вимушеної зупинки на дорозі», в результаті чого водій автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_6 не мав об`єктивної можливості своєчасно виявити перешкоду для руху та вжити своєчасно заходів до уникнення зіткнення із автобусом, що призвело до зіткнення автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 із задньою лівою боковою частиною автобуса ПАЗ-32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1 . В результаті ДТП водій автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження. Згідно висновку експерта №75 від 13 березня 2013 року у потерпілого ОСОБА_6 мали місце тілесні ушкодження у вигляді: забою грудної клітки справа, закритого осколкового перелому лівого надколінника, які спричинили тривалий розлад здоров`я та відносяться до середнього ступеня тілесних ушкоджень.
Порушення водієм ОСОБА_9 вимог п.п.11.1., 11.3., 13.1., 13.3., 15.14., 9.9. (а) Правил дорожнього руху перебуває у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Дії ОСОБА_9 досудовим розслідуванням були кваліфіковані за ч.1 ст. 286 КК України, що виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Виправдовуючи ОСОБА_9 у пред`явленому обвинуваченні, суд першої інстанції визнав недопустимими ряд доказів, наданих стороною обвинувачення у підтвердження його вини. Зокрема, схему пригоди від 05.02.2013 року із фототаблицею до неї визнано недопустимим доказом через те, що складена старшим інспектором ВДАІ Ніжинського МВ УМВС ОСОБА_13 ,, який не мав повноважень на проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, при цьому складена вона була до внесення відомостей до ЄРДР 06.02.2013 року. Визнання її не недопустим доказом потягло за собою відповідно до ст. 86, 89 КПК України, визнання недопустимим висновку експерта НДЕКЦ УМВС України в Чернігівській обалсті від 14.02.2013 року № 54, дані для проведення якого були отримані зі схеми пригоди, визнаної судом недопустимим доказом. Так само посилання на дану схему містилися у протоколі слідчого експерименту від 02.08.2013 року за участю ОСОБА_9 , крім того, зазначено судом, що під час даного слідчого експерименту ОСОБА_9 надав показання в якості свідка, що судом розцінено як порушення фундаментальної засади кримінального провадження щодо свободи від самовикриття, внаслідок чого даний документ також судом визнано недопустимим доказом. Разом з тим, судом зазначено, що ряд доказів, зокрема протокол огляду місця події від 06 лютого 2013 року, висновок експерта від 13 березня 2013 року лише підтверджують наявність дорожньо-транспортної пригоди за участі транспортних засобів під керуванням ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , отримання ОСОБА_6 тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 05 лютого 2013 року.
Також зазначено, що ухвалою суду від 24 січня 2018 року було доручено органу досудового розслідування провести слідчі дії-слідчий експеримент в порядку ст. 240 КПК України в умовах максимально наближених до обставин дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 05 лютого 2013 року, однак дана ухвала залишилася невиконаною у зв`язку з невідповідністю погодних умов та стану дорожнього покриття через часткову відсутність снігового покриття на дорозі.
Відповідно ж до висновку експерта Чернігівського НДЕКЦ МВС України від 15 травня 2018 року № 172 автотехнічної експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди, висновки якого детально розписані у вироку суду, встановити конкретні обставини дорожньо-транспортної пригоди та визначити причинний зв`язок ДТП з діями обвинуваченого не вдалося можливим.
Показання ж обвинуваченого, які узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_14 щодо руху автобусу, намагання виїхати з колії та буксування не були спростовані у встановленому порядку та, на переконання суду першої інстанції, підтверджують рух автобуса ПАЗ під час дорожньо-транспортної пригоди та відсутності його зупинення під час безпосереднього зіткнення із автомобілем ВАЗ. Висновок експерта НДЕКЦ УМВС України в Чернігівській області від 14 лютого 2013 року №54 щодо механізму контакту між транспортними засобами та перебування автобусу ПАЗ у нерухомому стані із не виключенням можливості руху автобуса з малою швидкістю визнаний судом недопустимим доказом.
Тоді як належні та допустимі докази на підтвердження допустимої швидкості руху автомобіля ВАЗ 21112, під керуванням ОСОБА_6 при умові видимості в напрямку руху суду не надані. Згідно висновку експерта Чернігівського НДЕКЦ МВС України від 15 травня 2018 року № 172 оцінити дії ОСОБА_6 на відповідність вимогам п. 12.2 ПДР не представилось можливим по причині недостатності наданих вихідних даних, даний висновок обґрунтований за умови руху автомобіля марки ВАЗ-21112 зі швидкістю 60 км/год.
З огляду на те, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а надані суду стороною обвинувачення докази, які були визнані належними та допустимими, підтверджують лише факт ДТП та отримання потерпілим ОСОБА_6 тілесних ушкоджень внаслідок даної пригоди, однак не доводять того факту, що саме обвинуваченим в даній дорожній обстановці було порушено правила дорожнього руху та причинний зв`язок з настанням наслідків у виді ДТП, внаслідок чого суд першої інстанції розтлумачив усі сумніви на користь обвинуваченого і дійшов висновку про недоведеність пред`явленого обвинувачення.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник потерпілого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України з призначенням відповідного покарання та просить стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого витрати на правову допомогу.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом безпідставно визнано неналежним доказом ряд документів, зокрема, схему пригоди, оскільки остання складена інспектором, який у судовому засідання пояснив, що дана схема складалася ним в рамках адміністративного провадження, а після того, як було встановлено, що потерпілий отримав тілесні ушкодження, з`явилися підстави для внесення відомостей в ЄРДР, тому вважає, що даний документ є належним доказом. З цих підстав вважає, що не можуть бути визнані неналежними і висновки експертів, вихідні дані для проведення яких були отримані зі схеми пригоди та фототаблиці до неї, а також протоколи слідчих експериментів, оскільки для останніх використовувалися не лише дані зі схеми, а й свідчення учасників ДТП, які користувалися наданими їм процесуальними правами.
Також зазначає, що судом не було належним чином оцінено проведення двох слідчих експериментів 09.02.2017 та 17.02.2017, під час яких було враховано всі зауваження зі сторони як обвинуваченого так і потерпілого, під час яких не використовувалася схема, а транспортні засоби були виставлені відповідно до показань учасників ДТП. Даними висновку експерта за результатами цих слідчих експериментів однозначно було встановлено порушення ОСОБА_15 вимог пунктів 11.1, 11.3, 13.1, 13.3, 15.14, 9.9 (а), при цьому невідповідність вимогам 11.3, 15.14, 9.9 (а) перебуває у причинному зв`язку із виникненням ДТП.
Крім того, вказує, що висновок суду про те, що на момент ДТП автобус рухався і у водія не було підстав вмикати аварійну сигналізацію, суперечить матеріалам провадження, оскільки під час слідчих експериментів водіями були розставлені транспортні засоби як на момент ДТП, автобус при цьому розташовувався не прямолінійно до осьової лінії дороги, а під кутом, чим створював аварійну обстановку, а припущення, що автобус рухався, а за таких обставин, він рухався по зустрічній смузі, що свідчить про очевидну винуватість водія ОСОБА_9 , тому вважає, що виправдувальний вирок є безпідставним.
Прокурор також не погодився з вироком суду та просить скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, просить дослідити ряд доказів, допитати обвинуваченого, потерпілого та експерта, визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 5 місяців арешту, на підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України просить звільнити його від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що судом не взято до уваги доказів, які підтверджують винуватість Дереки, при цьому належних доводів спростування таких доказів не наведено, при цьому зазначає, що в суді було встановлено, що ОСОБА_9 рухався частково по зустрічній смузі руху, оскільки умисно, на свій ризик задля зручності рухався по накатаній колії, тоді як мав можливість і повинен був діяти згідно з вимогами ПДР, попри це, забуксувавши при виїзді з колії, усвідомлюючи створену небезпеку, не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, легковажно розраховуючи, що відповідних заходів щодо зменшення швидкості та запобіганню зіткнення має вжити водій зустрічного автомобіля.
Також вказує, що було проведено слідчі експерименти за участі як обвинуваченого так і потерпілого, в ході яких транспортні засобі були виставлені за словами останніх, які не мали заперечень. За результатами отриманих даних було проведено експертизу, висновком якої від 15.05.2018 року було встановлено порушення водієм ОСОБА_9 п. п. 11.1, 11.3, 13.1, 13.3, 15.14, 9.9 (а) ПДР, при цьому зазначено, що порушення останнім п. 11.3, 15.14, 9.9. (а) перебуває у причинному зв`язку з виникненням даної ДТП, тоді як водій ОСОБА_6 не мав технічної можливості запобігти зіткненню застосуванням екстреного гальмування ні при обставинах, вказаних потерпілим при слідчому експерименті, ні при обставинах, зазначених обвинуваченим, тобто дії водія ОСОБА_6 не знаходяться у причинному зв`язку з виникненням ДТП.
Посилання суду на відсутність підтвердження допустимої швидкості руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_6 з посиланням при цьому на покази обвинуваченого та свідка ОСОБА_16 , апелянт спростовує тим, що такі їх покази не можуть бути взяті до уваги, оскільки в таких дорожніх умовах (темна пора доби, неосвітлена ділянка дороги, рух автомобіля фронтально до особи) було неможливо встановити з якою швидкістю наближається автомобіль, а показання останніх щодо можливого роз`їзду, спростовує слідчими експериментами та висновком експерта, яким встановлено, що враховуючи габаритну ширину автомобіля ВАЗ (1,68 м) з технічної точки зору відстань між лівим заднім габаритом автобуса ПАЗ та лівим за напрямком руху автобуса, краєм проїзної частини (1м) не дозволяла безпечний об`їзд.
Заслухавши доповідача, прокурора, представника потерпілого та потерпілого, які підтримали вимоги поданих ними апеляційних скарг та просили їх задовольнити, обвинуваченого, його захисника та представника цивільного відповідача, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг з підстав їх необґрунтованості, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А :
05 лютого 2013 року близько 17 год. 45 хв., в темний час доби, ОСОБА_9 , керуючи автобусом марки ПАЗ-32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1 , здійснюючи перевезення пасажирів по маршруту Ніжин - Галиця, рухався по дорозі від с. Леонідівка до с. Галиця Ніжинського району. Під час руху по даній ділянці дороги, яка була вкрита шаром укатаного снігу, автобус ПАЗ-32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_9 рухався по центру дороги колесами у накатаних коліях таким чином, що ліва частина автобуса знаходилась на зустрічній смузі руху, чим порушив вимоги п. 11.1., 11.3. ПДР. При виявленні зустрічного автомобіля марки ВАЗ 21112 д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , що наближався зі сторони с. Галиця, ОСОБА_9 став намагатись звільнити зустрічну смугу руху, скерувавши автобус вправо, при цьому передні колеса автобуса виїхали з колій і передня частина автобуса змістилась вправо, а задні колеса стали буксувати та залишились в коліях. Оскільки ОСОБА_9 не зміг таким чином звільнити зустрічну смугу руху, він прийняв міри до здійснення вимушеної зупинки автобуса, при цьому задня ліва частина автобуса знаходилась на зустрічній смузі руху та не давала можливості автомобілю марки ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 безпечно розминутись з автобусом. Таким чином ОСОБА_9 було допущено порушення вимог п.п.13.1.,13.3. ПДР. Крім того ОСОБА_9 після здійснення вимушеної зупинки автобуса не було вжито заходів, щоб прибрати транспортний засіб та попередити інших учасників дорожнього руху, а саме водія автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_6 про вимушену зупинку, увімкнувши аварійну світлову сигналізацію, чим ОСОБА_9 порушив вимоги п.п.15.14., 9.9. (а) ПДР, в результаті чого водій автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_6 не мав об`єктивної можливості своєчасно виявити перешкоду для руху та вжити своєчасно заходів до уникнення зіткнення із автобусом, що призвело до зіткнення автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 із задньою лівою боковою частиною автобуса ПАЗ-32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1 . В результаті ДТП водій автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді: забою грудної клітки справа, закритого осколкового перелому лівого надколінника, що спричинили тривалий розлад здоров`я, та які згідно висновку експерта №75 від 13 березня 2013 року відносяться до середнього ступеня тілесних ушкоджень.
Порушення водієм ОСОБА_9 вимог п.п. 11.3., 15.14., 9.9. (а) Правил дорожнього руху перебуває у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Обвинувачений ОСОБА_9 у суді апеляційної інстанцій вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав та пояснив, що він керував автобусом ПАЗ та рухався в напрямку с.Голиця. Дорога була засніжена і була одна колія по якій і рухався автобус. Десь за 300 м обвинувачений помітив фари зустрічного автомобілю і вирішив його пропустити. При цьому передня частина автобуса виїхала із колії, а задня ні, хоча обвинувачений здійснив усі від нього залежні дії задля уникнення зіткнення. Наполягав, що його автобус перебував у русі та буксував, у автобуса були ввімкнені фари у режимі ближнього світла, протитуманні та габаритні вогні, та вважає що, водій автомобіля ВАЗ не зміг вчасно зупинитись, тому і трапилось зіткнення саме через велику швидкість автомобіля ВАЗ. Аналогічні показання обвинувачений надав і в суді першої інстанції.
На думку колегії суддів апеляційного суду такі показання обвинуваченого надані з метою уникнення кримінальної відповідальності і спростовуються зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Так, потерпілий ОСОБА_6 у суді апеляційної інстанцій пояснив, що 05 лютого 2013 року він керував автомобілем ВАЗ та рухався з с.Голиця. Швидкість автомобіля була близько 50 км/год і він рухався лівою стороною по колії, а правою по свої стороні. Приблизно за один кілометр він помітив світло фар зустрічного автобуса і взагалі виїхав з колії, щоб розминутися з автобусом, оскільки ширина дороги дозволяла це зробити. Однак коли він проїжджав мимо автобусу, то метрів за двадцять побачив, що задня частина автобусу перебуває на смузі руху. Через невелику відстань він не зміг вчасно зупинити автомобіль і тому відбулось зіткнення. Аналогічні покази були надані потерпілим і в суді першої інстанції.
Такі його показання узгоджуються із показаннями в суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_14 , щодо того, що автобус намагався роз`їхатися із зустрічним автомобілем, однак буксував, передні колеса виїхали з колії, а задні не змогли.
Показання ж потерпілого щодо моменту видимості задньої частини автобусу на проїзній частині узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_17 , який брав участь у слідчому експерименті за участі ОСОБА_9 , керував таким автомобілем та показав, що не бачив габаритів фар автобусу, видимість же, що автобус стоїть боком виникає не більше ніж за 10 м.
Крім показань потерпілого та свідків, вина обвинуваченого також підтверджується письмовими доказами, які безпосередньо дослідила колегія суддів апеляційного суду, а саме: протоколом огляду місця події від 06.02.2013 року (том 3, а.п. 39-45); висновком судово-медичної експертизи за матеріалами медичної документації ОСОБА_6 № 75 від 13.03.2013 року (том 2, а.п. 95-96); висновком комісійної судово-медичної експертизи ОСОБА_6 № 159 від 03.06.2015 року (том 2, а.п. 160-165); висновком судової транспортно-трасологічної експертизи від № 54 від 14.02.2013 року (том 2 а.п. 98-113); висновком експертизи №59 від 12.03.2013 року технічного стану автомобіля ВАЗ (т.2 а.п.114-121); протоколом проведення слідчого експерименту від 09.02.2017 року (том 3, а.п. 167-174); протоколом проведення слідчого експерименту від 17.02.2017 року (том 3, а.п. 184-192); висновком експерта за результатами проведення автотехнічної експертизи обставин ДТП № 172 від 15.05.2018 року (том 3, а.п. 228).
Так, згідно протоколу огляду місця події від 06.02.2013 року, схеми огляду місця події та фототаблиці, було оглянуто місце ДТП, розташування транспортних засобів. Зокрема, встановлено, що розмір проїзної частини від лівого узбіччя до правого становить більше 5 метрів. Автомобіль ВАЗ згідно схеми пригоди перебуває на накату снігу на смузі руху цього автомобіля, в той час як автобус перебуває лівим заднім колесом у колії зліва по напрямку його руху. При цьому ця колія знаходилась на відстані 1 м 80 см. від лівого узбіччя.
Вказана схема в повній мірі підтверджує показання як водія автобусу ОСОБА_9 стосовно того, що ліве заднє колесо автобусу знаходилось в лівій колії по ходу його руху так і показання водія автомобіля ВАЗ ОСОБА_6 , що зіткнення відбулось на смузі його руху.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання вказаної схеми недопустимим доказом з тих підстав, що вона складена старшим інспектором ВДАІ і до внесення відомостей до ЄРДР, оскільки працівники ВДАІ були наділені повноваженнями щодо складання схеми ДТП відповідно до діючої на той час Інструкції з оформлення працівниками патрульної служби МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої Наказом МВС України від 10 липня 2015 року №842. Дана схема була складена відразу після ДТП, а відомості до ЄРДР щодо пригоди було внесено після встановлення факту отримання тілесних ушкоджень одним з водіїв.
Дана схема була підписана всіма учасниками пригоди та свідками, які відповідно погодились з даними, зазначеними у ній, тому колегія суддів вважає дану схему ДТП належним та допустимим доказом.
Відповідно колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо недопустимості в якості доказу висновку судової транспортно-трасологічної експертизи від № 54 від 14.02.2013 року, оскільки даний висновок отриманий в порядку, визначеному КПК України.
Згідно даного висновку визначено механізм ДТП, в тому числі і місце первинного контакту транспортних засобів, який узгоджується як зі схемою ДТП так і з показаннями учасників пригоди.
Оскільки схема ДТП, на думку колегії суддів, є належним та допустимим доказом, то безпідставним є і визнання судом першої інстанції недопустимим доказом висновку експерта №96 від 11 березня 2015 року. Згідно даного висновку за умов дорожньо-транспортної пригоди у відповідності до показів ОСОБА_9 з технічної точки зору в діях водія ОСОБА_9 вбачається невідповідність вимогам п.п.11.3., 15.14.,9.9.ПДР, яка є причиною виникнення даної пригоди.
Також, апеляційний суду вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо визнання недопустимим доказом висновку експертизи №59 від 12 березня 2013 року технічного стану автомобіля ВАЗ з тих підстав, що в ньому невірно зазначено номер автомобіля НОМЕР_3 . Як вбачається із даного висновку з фототаблицею, на дослідження експерта надано автомобіль ВАЗ 21112 д.н.з. НОМЕР_2 , а помилка у номері даного автомобіля не є підставою для визнання висновку експерта недопустимим доказом. Відповідно до вказаного висновку експерта система рульового керування та гальмівна робоча система автомобіля ВАЗ на момент ДТП знаходились у справному стані.
Під час проведення слідчих експериментів від 09.02.2017 року та 17 лютого 2017 року за участю обвинуваченого та потерпілого було проведено розташування транспортних засобів на момент ДТП і після нього, зроблені ряд замірів.
Вказані протоколи слідчих експериментів, які визнані судом першої інстанції допустимими доказами були враховані під час проведення авто технічної експертизи.
Відповідно до висновку автотехнічної експертизи обставин ДТП № 172 від 15.05.2018 року (том 3, а.п. 228) було встановлено, що водій ОСОБА_9 допустив порушення п.п. 11.1, 11.3, 13.1, 13.3, 15.14, 9.9 а ПДР при цьому невідповідність вимогам п. 11.3., 15.14, 9.9 а ПДР перебуває у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди; водій ОСОБА_6 не мав технічної можливості запобігти зіткненню шляхом застосування екстреного гальмування ні при обставинах вказаних при проведенні слідчого експерименту за його участі, ні при обставинах, встановлених слідчим експериментом за участі обвинуваченого ОСОБА_9 ; дії водія ОСОБА_6 не знаходяться у причинному зв`язку з виникненням ДТП.
Будучи допитаним як у суді апеляційної інстанцій, експерт ОСОБА_18 , який був залучений до проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченого та в подальшому проводив автотехнічну експертизу, пояснив, що дії обвинуваченого знаходяться у причинному зв`язку з наслідками у виді ДТП, водій ОСОБА_6 не мав технічної можливості уникнути зіткнення. Вихідні дані для проведення автотехнічної експертизи він брав із постанови про призначення експертизи та матеріалів справи.
Судом першої інстанції висновок автотехнічної експертизи обставин ДТП № 172 не взято до уваги, оскільки на думку суду не визначена швидкість автомобіля ВАЗ під керуванням потерпілого, однак на думку колегії суддів даний висновок експерта є належним та допустимим доказом, а посилання суду першої інстанції на не встановлення швидкості автомобіля під керуванням потерпілого ніякими іншими доказами не спростовуються і на кваліфікацію дій обвинуваченого не впливають.
Факт отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_6 в результаті дорожньо-транспортної пригоди підтверджується висновками судово-медичної експертизи №75 від 11 лютого 2013 року та комісійної судово-медичної експертизи №159 від 03 червня 2015 року. Вказаним доказам судом першої інстанції не була надана оцінка, однак підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.
Таким чином, незважаючи на невизнання вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України з посиланням на вину іншого учасника ДТП, досліджені апеляційним судом у відповідності до вимог КПК України докази свідчать про доведеність вини обвинуваченого, тому доводи апеляційних скарг сторони обвинувачення з даного приводу є слушними.
Так, диспозицією ч. 1 ст. 286 КК України визначено відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Об`єктивною стороною такого злочину є встановлення діяння, наслідків та причинного зв`язку між ними, для визначення якого важливе значення має характер порушення, на який впливають певні фактори, у тому числі і погодні умови, тому для визначення причинного зв`язку між діянням та наслідками вирішальним є проведення експертизи.
Під час повторного розгляду справи у суді першої інстанції після скасування вироку, судом було доручено органові досудового розслідування провести слідчий експеримент, таких було проведено два, в ході яких ОСОБА_9 та ОСОБА_6 приймали участь у якості обвинуваченого та потерпілого, автомобілі виставлялися обома учасниками ДТП, всі зауваження учасників були враховані. Наслідком стало встановлення невідповідності дій водія ОСОБА_9 . Правилам дорожнього руху та причинний зв`язок його дій із виникненням ДТП, що в повній мірі узгоджується із показаннями усіх учасників кримінального провадження та висновками проведених експертиз.
Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.
З огляду на що, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_9 допустив порушення пунктів 11.3, 15.14, 9.9а Правил дорожнього руху, внаслідок чого виникла дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої воді автомобіля ВАЗ ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Дії ОСОБА_9 необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Призначаючи ОСОБА_9 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України, колегія суддів апеляційного суду враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином невеликої тяжкості, необережну форму вини, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, позитивно характеризується, має постійне місце роботи, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває.
Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає необхідним призначити обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді арешту строком 5 місяців. Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_9 та запобігання вчиненню нових злочинів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі.
Згідно ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України, відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, вчинений він 05 лютого 2013 року, тобто строк давності притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності на час розгляду справи в апеляційній інстанції сплинув.
Матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що після вчинення зазначеного кримінального правопорушення обвинувачений ухилявся від слідства або суду, або вчинив новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Згідно ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього кодексу.
Таким чином, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_9 підлягає звільненню від призначеного вироком суду апеляційної інстанції покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
Згідно ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ст. 1206. Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Враховуючи викладене підлягає задоволенню позов Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Комунального лікувально-профілактичного закладу «Ніжинська центральна міська лікарня ім.М.Галицького» до ОСОБА_9 про стягнення 4819 грн. 07 коп. витрат на лікування потерпілого та позов Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради до ОСОБА_9 про стягнення 2477 грн. 20 коп. витрат на лікування потерпілого.
Позов ОСОБА_6 до ПрАТ «СТ «Гарантія», ТОВ «АТП-Відродження», ОСОБА_9 про стягнення матеріальної та моральної шкоди необхідно залишити без розгляду у зв`язку з поданою цивільним позивачем відповідною заявою (том 3, а.п. 205).
Згідно ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Таким чином, підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави судові витрати, пов`язані із залученням експерта: при проведенні транспортно-трасологічної експертизи № 54 від 14.02.2013 року у сумі 1223 грн. 60 коп.; автотехнічних експертиз № 59 від 12.03.2013 року у сумі 782 грн. 40 коп.; № 96 від 11.03.2015 року 3693 грн. 20 коп., експертизи № 172 від 15.05.2018 року 3432 грн., а всього 9131 гривня 20 копійок.
Також з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_6 підлягають стягненню витрати на правову допомогу в сумі 50000 гривень, які документально підтверджені (т.4 а.п.12-14).
Речові докази: автобус марки «ПАЗ-32054-СПГ», д.р.н. НОМЕР_1 - повернути ТОВ «АТП-Відродження»; автомобіль марки «ВАЗ-21112, д.р.н НОМЕР_2 » - повернути потерпілому ОСОБА_6 ..
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 409 КК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: 1) неповнота судового розгляду; 2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; 3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції є необґрунтованими та такими, що не відповідають сукупності зібраних у кримінальному провадженні доказів, а відтак виправдувальний вирок щодо ОСОБА_9 не може залишатися в силі та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 409, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 411 КПК України підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового вироку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 418, 420 КПК України.
Керуючись ст. ст. 373, 374, 404, 405, 407, 409, 411, 420 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року щодо ОСОБА_9 - скасувати.
Постановити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді арешту строком 5 місяців.
Звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п.2 ч.1 ст.49 КК України.
Позов Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Комунального лікувально-профілактичного закладу «Ніжинська центральна міська лікарня ім. М.Галицького» до ОСОБА_9 задовольнити та стягнути з ОСОБА_9 до міського бюджету м.Ніжина УК м.Ніжина (код 24060300, р/р 31410544700005 код 37716092 МФО 853592 УДКС у Чернігівській області) - 4819 (чотири тисячі вісімсот дев`ятнадцять) гривень 07 коп. витрат на лікування потерпілого ОСОБА_6 .
Позов Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради до ОСОБА_9 задовольнити та стягнути з ОСОБА_9 до місцевого бюджету м.Чернігова (р/р 31413544700002 в ГУ ДКСУ у м.Чернігові код 38054398 МФО 853592) - 2477 (дві тисячі чотириста сімдесят сім) гривень 20 коп. витрат на лікування потерпілого ОСОБА_6 .
Позов ОСОБА_6 до ПрАТ «СТ «Гарантія», ТОВ «АТП-Відродження», ОСОБА_9 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишити без розгляду.
Речові докази: автобус марки ПАЗ -32054-СПГ, д.р.н. НОМЕР_1 , - повернути ТОВ «АТП-Відродження»; автомобіль марки ВАЗ-21112, д.р.н НОМЕР_2 - повернути потерпілому ОСОБА_6 .
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь держави судові витрати, пов`язані із залученням експертів у розмірі 9131 (дев`ять тисяч сто тридцять одна) гривня 20 копійок.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 витрати на правову допомогу в сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень.
Вирок набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до вказаного суду.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
