Постанова

Іменем України

09 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 740/5033/15-к

провадження № 51-152 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013260180000188, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ніжина Чернігівської області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Цивільні позови Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Комунального лікувально-профілактичного закладу «Ніжинська центральна міська лікарня ім. М.Галицького» та Чернігівської міської лікарні № 2 до ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ПрАТ «СТ «Гарантія», ТОВ «АТП-Відродження», ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що 05 лютого 2013 року близько 17:45 у темний час доби, керуючи автобусом ПАЗ-32054-СПГ, д.н.з. НОМЕР_1 , він прямував із с. Леонідівка до с. Галиця Ніжинського району Чернігівської області по закатаній колії дороги, вкритій шаром снігу, таким чином, що ліва частина автобуса перебувала на зустрічній смузі руху. Надалі, побачивши автомобіль ВАЗ-21112, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , який рухався в зустрічному напрямку, ОСОБА_6 намагався звільнити зустрічну смугу руху та скерував автобус вправо, при цьому передня частина автобуса виїхала з колії, а задні колеса почали буксувати та залишились у ній. Порушуючи вимоги пунктів 11.1, 11.3, 13.1, 13.3, 15.14, 9.9а Правил дорожнього руху (далі ПДР), ОСОБА_6 не зміг звільнити керований ним автобус із зустрічної смуги руху, чим не дав можливості водію автомобіля ВАЗ-21112 безпечно розминутись з автобусом, у результаті чого допустив зіткнення вказаних транспортних засобів. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ-21112 ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_8 , представника потерпілого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_9 задоволено.

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасовано.

Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді арешту на строк 5 місяців.

Звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Задоволено цивільний позов Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Комунального лікувально-профілактичного закладу «Ніжинська центральна міська лікарня ім. М.Галицького» та стягнуто з ОСОБА_6 4819,07 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_7 .

Задоволено цивільний позов Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської лікарні № 2 та стягнуто з ОСОБА_6 2477,20 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_7 .

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ПрАТ «СТ «Гарантія», ТОВ «АТП-Відродження», ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 витрати на правову допомогу в розмірі 50000 грн.

Крім того, вироком суду апеляційної інстанції також вирішено долю речових доказів та прийнято рішення стосовно процесуальних витрат.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить вирок апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що апеляційний суд безпідставно визнав належним та допустимим доказом схему ДТП, складену 05 лютого 2013 року інспектором ВДАІ до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, що суперечить вимогам ст. 86 КПК України. На цих підставах вважає, що не можна визнати належними та допустимими докази, які ґрунтуються на зазначеній схемі ДТП, зокрема протокол огляду місця події від 06 лютого 2013 року, висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № 54 від 14 лютого 2013 року, висновок експертизи обставин та механізму ДТП № 96 від 11 березня 2015 року. Зазначає, що висновок автотехнічної експертизи № 172 від 15 травня 2018 року зроблений на підставі припущень, без встановлення відповідності дій водія автомобіля ВАЗ-21112 вимогам пунктів 12.2, 12.3 ПДР, а тому є неналежним доказом.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях прокурор ОСОБА_8 просить вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст.411 КПК України) чинним законом не передбачено.

У касаційній скарзі засуджений наголошує про незаконність вироку апеляційного суду, вважає, що таке рішення постановлено з порушенням матеріального та процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до статей 404, 407 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК України.

Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК України.

Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК України.

Зі змісту статей 7, 404, 420 КПК України у їх взаємозв`язку вбачається, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.

Скасовуючи вирок місцевого суду, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого щодо безпідставності та необґрунтованості виправдувального вироку місцевого суду є слушними.

При цьому апеляційний суд дійшов переконання, що висновки місцевого суду про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, є необґрунтованими.

Такі висновки апеляційний суд зробив на підставі показань потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також показань експерта ОСОБА_12 .

Разом з тим, апеляційним судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_6 дані, що містяться у: протоколі огляду місця ДТП від 06 лютого 2013 року та схемі до нього; протоколах проведення слідчих експериментів від 09 лютого 2017 року та від 17 лютого 2017 року.

Також судом апеляційної інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: висновку судово-медичної експертизи за матеріалами медичної документації ОСОБА_7 № 75 від 13 березня 2013 року; висновку комісійної судово-медичної експертизи ОСОБА_7 № 159 від 03 червня 2015 року; висновку судової транспортно-трасологічної експертизи № 54 від 14 лютого 2013 року; висновку технічного стану автомобіля №59 від 12 березня 2013 року; висновку автотехнічної експертизи № 172 від 15 травня 2018 року.

Таким чином, у вироку апеляційного суду в повній відповідності вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що свої висновки про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, апеляційний суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку.

На переконання колегії суддів, дії засудженого ОСОБА_6 з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення та встановлених доказів апеляційний суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 286 КК України.

Що стосується доводів засудженого про недопустимість як доказу схеми ДТП, оскільки її складено 05 лютого 2013 року інспектором ВДАІ до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, то колегія суддів вважає їх непереконливими.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що інспектором ВДАІ Ніжинського МВ УМВС України у Чернігівській області ОСОБА_13 після ДТП 05 лютого 2013 року було складено схему, яка підписана без зауважень усіма учасниками пригоди.

Схема ДТП підтверджує розміщення транспортних засобів безпосередньо після зіткнення. Сторони кримінального провадження про недостовірність відомостей, які в ній містяться, під час судового розгляду не вказували.

У своїх показаннях свідок ОСОБА_13 зазначив, що складав схему саме в рамках оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення за порушення правил дорожнього руху, оскільки про наявність тілесних ушкоджень на час складання такої схеми ніхто із учасників ДТП не повідомляв.

Відповідно до диспозиції ст. 286 КК України обов`язковою умовою, за якої діяння особи слід кваліфікувати саме за вказаною статтею, є факт заподіяння потерпілому тілесного ушкодження середньої тяжкості.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, внесено не на момент складання схеми ДТП, а вже наступного дня 06 лютого 2013 року, тобто після встановлення факту заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про допустимість як доказу у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 схеми ДТП від 05 лютого 2013 року.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги засудженого про неналежність та недопустимість протоколу огляду місця події від 06 лютого 2013 року, висновку судової транспортно-трасологічної експертизи № 54 від 14 лютого 2013 року, висновку експертизи обставин та механізму ДТП № 96 від 11 березня 2015 року, зроблених з урахуванням даних схеми ДТП від 05 лютого 2013 року.

Також колегія суддів не може погодитись із доводами касаційної скарги засудженого про неналежність як доказу висновку автотехнічної експертизи, оскільки його підсумки ґрунтуються на припущеннях.

Висновок автотехнічної експертизи № 172 від 15 травня 2018 року (а. с. 228240) складено судовим експертом сектору автотехнічних досліджень, який має вищу освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод», із стажем роботи за фахом з 2008 року.

Так, за результатом експертного дослідження судовий експерт дійшов висновку, що у даній дорожній обстановці з технічної точки зору у діях водія ОСОБА_6 вбачається невідповідність вимогам пунктів 11.1, 11.3, 13.1, 13.3, 15.14, 9.9а ПДР, при чому невідповідність вимогам пунктів 11.3, 15.14, 9.9а ПДР перебуває у причинному зв`язку із виникненням ДТП. Крім того, встановлено, що за умови руху автомобіля ВАЗ 21112 зі швидкістю 40-60 км/год у разі відповідності дій водія ОСОБА_7 вимогам п. 12.2 ПДР, останній не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом екстреного гальмування, а його дії не перебувають у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Зазначений висновок експерта апеляційним судом визнано належним та допустимим доказом, покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 , та в колегії суддів не викликає сумнівів щодо достовірності його результатів, про що, зокрема, вказує засуджений у своїй касаційній скарзі.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3