Апеляційне провадження № 22-ц/824/15323/2019
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 грудня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи 757/5865/19-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Шахової О.В., суддів Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Куценком Олексієм Володимировичем,
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 9 липня 2019 року, ухваленого в приміщенні суду під головуванням судді Ільєвої Т.Г., -
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що між сторонами укладено договори банківського вкладу, на виконання умов яких нею було передано, а відповідачем прийнято грошові кошти та відкрито банківські рахунки. У зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим та м. Севастополя у 2014 році, її рахунки було безпідставно заблоковано та припинено нарахування відсотків. З метою отримання належних їй коштів та нарахованих по ним відсотків, вона неодноразово зверталася до відповідача із вимогами про розблокування рахунків, розірвання договорів та видачі коштів.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 9 липня 2019 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 готівкою через касу суму вкладу за договорами строкового банківського вкладу: від 21.04.2010 - у розмірі 5 424, 85 Євро, від 30.09.2010 - у розмірі 599,68 Євро, від 25.01.2011 - у розмірі 4 066,59 Євро. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача суми відсотків за договорами строкового банківського вкладу: за договором № SAMDN01000710253774 в сумі 140,3 Євро, за договором № SAMDN025000712109849 в сумі 103,23 Євро, за договором № SAMDN01000713814033 в сумі 192,82 Євро, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, зокрема, що судом першої інстанції не враховано обставини, що у банку відсутня будь-яка інформація стосовно наявності договорів, укладених на території АР Крим, відкритих депозитних рахунків та залишків грошових коштів на них, у зв`язку із втратою відповідачем свого майна та усіх можливих документів стосовно цього ще у 2014 році. Суд помилково вважав, що матеріалами справи підтверджено вказані обставини.
Наявність договорів та квитанцій про зарахування коштів на банківські рахунки у розмірах, на які посилається позивач, доводить виключно факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу та факт внесення коштів на рахунки.
Матеріали справи також не містять доказів щодо підтверджень невиконання обов`язків банком на час звернення позивача до суду.
При ухваленні рішення, суд першої інстанції, як на підставу наявності грошових коштів на банківських рахунках ОСОБА_1 здійснював посилання на копію довідки, виданої начальником Департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського РУ. Клопотання відповідача про витребування оригіналу вказаної довідки суд залишив поза увагою.
Діяльність Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим була припинена 15.05.2014 і банк не видавав і не міг видавати будь-які довідки, зокрема і довідку № 1002012825 від 13.09.2014. Вважав вказану довідку такою, що не містить інформацію про предмет доказування.
В судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» - Куценко О.В. підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
ОСОБА_1 та її представник Кучерина Б.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги. Просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині задоволених позовних вимог, а тому і переглядається апеляційний судом в цій частині відповідно до ст. 367 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені належними і допустимими доказами.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, протягом 2010-2011 років громадянка України ОСОБА_1 , уклала декілька договорів банківського вкладу (депозиту) з ПАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»
21.04.2010 між позивачем та банком укладено договір строкового банківського вкладу № SAMDN01000710253774 (вклад "СТАНДАРТ" з щомісячною виплатою), предметом якого є розміщення вкладу в сумі 5 400 Євро на строк не менше 6 місяців, з виплатою відсотків на суму вкладу з розрахунку 11 % річних ( надалі - договір № 1).
На виконання умов вищевказаного договору банк відкрив позивачу рахунок № НОМЕР_1 , на який було внесено суму вкладу, що підтверджується відповідною квитанцією.
Відповідно до п. 6 договору № 1, у випадку, якщо після закінчення строку дії договору, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад вважається продовженим автоматично на такий же строк. Строк вкладу продовжується автоматично без явки клієнта в банк. При продовженні строку вкладу, розрахунок відсотків здійснюється за відсотковою ставкою діючою в банку для аналогічного виду вкладу станом на останній день строку попереднього вкладу.
Відповідно до п. 7 договору № 1, сторони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону за два дні до дати розірвання договору. Згідно з п. 12 договору № 1, дія договору припиняється з виплатою клієнту суми вкладу та відсотків за вкладом.
30.09.2010 між позивачем та банком було укладено договір банківського вкладу № SAMDN025000712109849 (вклад "СТАНДАРТ" з щомісячною виплатою), на виконання якого позивачем було передано, а відповідачем прийнято банківський вклад в розмірі 2 000 Євро на строк 12 місяців з умовою щомісячної виплати процентів (надалі - договір № 2). Цього ж дня між сторонами було укладено також Угоду про використання аналога особистого підпису на договорах і угодах. На виконання умов договору банк відкрив ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_2 , на який було внесено суму банківського вкладу, що підтверджується відповідною квитанцією, копія якої додається до позовної заяви.
Відповідно до п. 6 договору № 2, у випадку, якщо після закінчення строку дії договору, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад вважається продовженим автоматично на такий же строк. Строк вкладу продовжується автоматично без явки клієнта в банк. При продовженні строку вкладу, розрахунок відсотків здійснюється за відсотковою ставкою діючою в банку для аналогічного виду вкладу станом на останній день строку попереднього вкладу.
Відповідно до п. 7 договору № 2, сторони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону за два дні до дати розірвання договору. Згідно з п. 12 договору № 2, дія договору припиняється з виплатою клієнту суми вкладу та відсотків за вкладом.
25.01.2011 між позивачем та банком було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000713814033 (вклад "СТАНДАРТ" з щомісячною виплатою), предметом якого є розміщення суми в розмірі 4 000 Євро на рахунку на строк не менше 6 місяців з виплатою банком відсотків на суму вкладу з розрахунку 7,5 % річних (надалі - договір № 3). На виконання умов договору банк відкрив на ім`я ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_3 , на який було внесено суму вкладу, що підтверджується відповідною квитанцією, копія якої додається до позовної заяви.
Відповідно до п. 3 договору № 3, у випадку, якщо після закінчення строку дії договору, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад вважається продовженим автоматично на такий же строк. Строк вкладу продовжується автоматично без явки клієнта в банк. При продовженні строку вкладу, розрахунок відсотків здійснюється за відсотковою ставкою діючою в банку для аналогічного виду вкладу станом на останній день строку попереднього вкладу.
13.09.2014 банк видав позивачу довідку про стан її рахунків, зосереджених в ПАТ КБ «Приватбанк», якою підтверджується наявність грошових коштів на рахунках, відкритих банком на виконання договорів банківського вкладу.
Так, залишок коштів за договором № 1 станом на 13.09.2014 складав 5 424,85 Євро, за договором № 2 станом на 13.09.2014 - 599,68 Євро, за договором № 3 станом на 13.09.2014 - 4066,59 Євро.
Після окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, банк заблокував банківські рахунки позивача, на який було внесено суми вкладів та зараховувались проценти, що позбавило можливості користуватися рахунками, відкритими банком на виконання вищевказаних договорів банківського вкладу та навіть отримувати інформацію про них.
20.02.2017 позивач направила до ПАТ КБ «Приватбанк» заяву із вимогою про надання інформації про стан її рахунків, на яких знаходяться грошові кошти за договорами банківського вкладу. Банк проігнорував цю заяву та не надав відповіді, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 вимушена була звернулась до суду за захистом свого права та зобов`язати банк надати інформацію по рахунках.
Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Відповідно до ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає стягненню у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.
Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги стосовно відсутності доказів наявності грошових коштів на рахунках позивача такими, що спростовуються встановленими обставинами справи, виходячи з наступного.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 лютого 2018 у справі № 757/28790/17-ц позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про зобов`язання вчинити дії задоволено в повному обсязі та зобов`язано банк надати позивачу інформацію про стан рахунків, відкритих відповідно до договорів банківського вкладу, укладених в різний час між ОСОБА_1 та банком.
Також, рішенням суду першої інстанції було встановлено, що між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_1 21 квітня 2010 року було укладено договір строкового банківського вкладу № SAMDN01000710253774 вклад «Стандарт» із щомісячною виплатою, предметом якого є розміщення вкладу в сумі 5400 Євро на строк не менше 6 місяців, з виплатою відсотків на суму вкладу з розрахунку 9 % річних. 25 січня 2011 року між тими самими сторонами було укладено договір банківського вкладу «Стандарт» № SAMDN01000713814033, предметом якого є розміщення суми 4000 Євро на рахунку на строк не менше 6 місяців з виплатою банком відсотків на суму вкладу з розрахунку 7,5 % річних. 30.09.2011 ОСОБА_1 було передано, а відповідачем прийнято банківський вклад «Стандарт» в розмірі 2000 Євро на підставі договору № SAMDN025000712109849 з умовою щомісячної виплати процентів. Також, 25 січня 2011 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу «Копилка» № SAMDN01000713814034, предметом якого є розміщення строкового вкладу в сумі 25 Євро на строк не менше 6 місяців з виплатою відсотків на суму вкладу з розрахунку 7.25% річних.
Судом першої інстанції у вказаній справі також було встановлено, що згідно п. 3.9.3.1.1 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», які є невід`ємною частиною договорів банківських вкладів, клієнт банку має право отримувати інформацію про стан рахунку на свою письмову вимогу.
Враховуючи те, що банк не надав відповіді на заяву позивача про надання інформації про стан рахунків, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення ним зобов`язання за договорами банківського вкладу.
Задовольняючи позов у справі, суд першої інстанції також посилався на невиконання відповідачем норм Закону України «Про захист прав споживачів», адже позивач є споживачем фінансово-кредитних послуг, а відповідач неналежним чином виконує зобов`язання за договорами банківського вкладу. Суд зауважив, що банк порушив право позивача як споживача фінансових послуг, передбачене ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої споживач має право на необхідну, доступну, достовірну інформацію про послугу.
Вказане рішення Печерського районного суду м. Києва від 20.02.2018 залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2018 року.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що оскільки діяльність Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим була припинена 15.05.2014 і банк не видавав і не міг видавати будь-які довідки, зокрема і довідку № 1002012825 від 13.09.2014, то визнаючи таку довідку належним доказом у справі суд першої інстанції порушив норми матеріального права.
Відповідно до п. 5 постанови Правління НБУ від 06.05.2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Банкам, у перелік яких входить і ПАТ «Приватбанк», зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.
Припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. До того ж стороною договору є не відокремлений структурний підрозділ, а ПАТ КБ «Приватбанк».
Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.
Згідно ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном.
Кримське відділення лише прийняло грошові кошти, проте діяло не у власних інтересах, а в інтересах ПАТ «КБ «Приватбанк», яке і має нести відповідальність за своєчасне виконання зобов`язань перед позивачем.
Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Укладення договорів банківського вкладу та внесення коштів на рахунки банку за цими договорами підтверджується договорами банківського вкладу та квитанціями про внесення грошових коштів. У квитанціях зазначена та ж сама сума грошових коштів, що і у договорах, ті ж самі рахунки та ті ж самі дати.
Відповідач не надав будь - яких доказів про те, що грошові кошти, які вказані у квитанціях необліковувалися на рахунках банку. Так само не надано доказів, що зазначені документи є сфальшованими та вимог про визнання договорів банківського вкладу недійсними представник банку не заявляв.
Відповідно ж до 204 ЦК України дійсність правочину презюмується.
Частина 1 та 2 статті 614 ЦК України передбачає, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Отже, вина відповідача у зобов`язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами виплату позивачу грошового вкладу та процентів за користування грошима або не доведе іншого розміру заборгованості.
Ні в суд першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду відповідачем не було надано доказів виконання грошових зобов`язань.
Крім того, необхідно враховувати, що позивач є споживачем банківських послуг, отже, правовідносини сторін також регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», а відтак тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання лежить на надавачу послуг.
Разом з цим, відповідач обмежився викладенням письмових заперечень проти вимог позивача, не надавши ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду жодного доказу у підтвердження своїх посилань.
Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк по день фактичного їх повернення вкладникові.
У зв`язку з цим банк був зобов`язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами при отриманні заяви позивача. Проте, банком кошти позивачу не повернені, проценти не сплачені, чим банк порушив свої грошові зобов`язання.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що з банку на користь позивача необхідно стягнути грошовий вклад та проценти по банківському вкладу.
Доводи представника відповідача, що банк не мав можливості здійснювати банківську діяльність на території АР Крим після окупації не звільняють відповідача від виконання своїх зобов`язань, так як одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідачем суду не було надано доказів виплати позивачу процентів за договором банківського вкладу, які були визначені умовами договору, а тому суд першої інстанції правомірно стягнув їх з відповідача у примусовому порядку.
Окрім цього, пунктом 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 року за № 768/8089, яка була чинною на момент укладення договору банківського вкладу - 14 січня 2011 року передбачено, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Згідно із п. 2.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.
Вказані норми спростовують доводи апеляційної скарги, що внесення грошових коштів не може бути підтверджено квитанцією або прибутковим касовим ордером.
Розрахунок відсотків, на підставі якого стягнуто заборгованість, ні позивачем ні відповідачем не оспорювалася.
Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Куценком Олексієм Володимировичем, відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 9 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 5 грудня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді:
