КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа №761/12128/19 Головуючий у І інстанції Рибак М.А.
Провадження №22-ц/824/14370/2019 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2019 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2019 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом посилаючись на те, що 26 листопада 2014 року між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та позивачем було укладено договір про надання пакету послуг «ПУ Перший» № 3277783, відповідно до умов якого було відкрито низку банківських рахунків, зокрема поточний картковий рахунок в доларах США № 82148815.
27 листопада 2014 року в рамках зазначеного договору між ПАТ «КБ «Надра» та позивачем було укладено договір строкового банківського вкладу з поповненням № 2075015 , відповідно до умов якого банк прийняв від позивача банківський вклад в сумі 50,00 доларів США, який в подальшому було неодноразово поповнено на загальну суму 7500,00 доларів США.
За наслідками операцій за вказаними договорами на поточному картковому рахунку позивача № 82148815 в банку залишок коштів склав 89,32 доларів США, а за договором вкладу від 27 листопада 2014 року № 2075015 залишок коштів склав 7512,91 доларів США.
На підставі постанови правління Національного банку України від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «КБ «Надра» було віднесено до категорії неплатоспроможних та 06 лютого 2015 року у ньому запроваджено тимчасову адміністрацію в особі уповноваженої особи Фонду.
07 травня 2015 року в процедурі ліквідації банку, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб через банк-агент АБ «Укргазбанк» було виплачено відшкодування за вкладами в загальному розмірі 136838,34 грн. за курсом 17,999763 грн. за долар США.
На думку позивача Фонд під час перерахунку суми валютного вкладу, розміщеного у неплатоспроможному ПАТ «КБ «Надра», застосував неправильний курс долара США до гривні, чим зменшив розмір належних їй сум до сплати.
На підставі викладеного, позивач просила суд стягнути з Фонду на свою користь суму основного боргу на відшкодування завданого збитку 39005,55 грн.; 3% річних з урахуванням індексу інфляції на суму основного боргу 39005,55 грн., відповідно до розрахунку з 07 травня 2015 року до дня фактичного виконання рішення у справі; суму непрямого збитку (упущеної вигоди) у розмірі 13% річних на суму 53999,84 грн., відповідно до розрахунку з 01 листопада 2017 року до дня фактичного виконання рішення у справі та 10000,00 грн. моральної шкоди.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року було закрито провадження у справі.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що ухвалою про відкриття провадження у справі від 02 квітня 2019 року суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у відкритті провадження зважаючи на деліктну природу правовідносин, які виникли між сторонами.
Так предметом позову є відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями відповідача, які полягають у встановленні та застосуванні заниженого курсу долара США до гривні при здійсненні виплат гарантованого відшкодування за вкладами в іноземній валюті в неплатоспроможному банку. При цьому жодних вимог публічно-правового характеру в позові не пред`явлено, що виключає наявність між сторонами публічно-правового спору.
Також в доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, будучи юридичною особою публічного права та суб`єктом владних повноважень в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», здійснює владну управлінську функцію не в усіх правовідносинах, в яких є учасником.
На таку дуалістичність правомочностей Фонду неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в постановах: від 05 червня 2018 року в цивільній справі № 274/3529/16-ц, провадження № 14-8цс18 (ЄДРСР № 74777556');від 05 червня 2018 року в цивільній справі № 598/1470/15-ц, провадження № 14-160цс18 (ЄДРСР № 74777489);від 19 червня 2018 року в цивільній справі № 761/24672/15-ц, провадження № 14-197цс18 (ЄДРСР № 75068836).Деякі функції Фонду мають владний характер, оскільки направлені на урегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, а деякі не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, на акцептування вимог кредиторів банку, а також на виплату вкладникам коштів гарантованого відшкодування за їх вкладами.
В усіх таких випадках Велика Палата Верховного Суду приходила до висновку, що в тих правовідносинах, в яких Фонд не здійснює владну управлінську функцію, виникають спори виключно приватноправового, цивільного характеру, а не публічно-правові спори.
Крім того, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Отже, в даній справі не пред`явлено вимог публічно-правового характеру про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (а таку протиправність вже встановлено судовим рішенням в іншій справі, яке набрало законної сили), а навпаки, заявлено спосіб захисту, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин (відшкодування заподіяної шкоди), то спір в даній справі підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Що також підтверджується правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №826/12003/16, провадження №11-1252апп18 (ЄДРСР №79685848).
За змістом цього правового висновку, позовні вимоги про відшкодування шкоди (цивільно-правовий делікт) фізичних осіб до суб`єктів владних повноважень, і зокрема такі вимогивкладників неплатоспроможних банків саме до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Пред`явлений позов є позовом про відшкодування шкоди, завданої Позивачу протиправними діями Відповідача. При цьому протиправність дій Відповідача, яка полягає у встановленні та застосуванні заниженого курсу долара США до гривні при здійсненні виплат гарантованого відшкодування за вкладами в іноземній валюті саме в неплатоспроможному банку ПАТ «КБ «Надра» - вже встановлена постановою Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року в цивільній справі № 6-1297цс17 (№ 285/1886/15-ц) (ЄДРСР№72057897), а відтак, повторне та додаткове визнання тих самих дій протиправними і адміністративним судом не вимагається.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах 18 квітня 2018 року № 813/921/16, 23 травня 2018 року № 820/3770/16, 06 червня 2018 року № 727/8505/15-ц, 23 січня 2019 року № 285/489/18-ц та інших подібних, згідно з якими спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, що не перевищує 200 000 грн., та затвердження реєстру вкладників для здійснення цих гарантованих виплат - є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Однак суд першої інстанції не звернув увагу на те, що пред`явлений позов не містить вимог щодо формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та/або вимог щодо затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат. Позивача було включено Відповідачем до всіх необхідних переліків та реєстрів. Відповідачем порушено не право Позивача на включення його до певних переліків чи реєстрів, а право Позивача на відшкодування шкоди, завданої Відповідачем.
Також суд першої інстанції закриваючи провадження у справі, не встановив правову природу спірних правовідносин, не дослідив зміст позовних вимог, і дійшов хибного висновку.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача сум майнової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань, передбачених статтею 625 ЦК України (3% річних з урахуванням індексу інфляції), суд першої інстанції послався на висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 № 761/10730/18 (№ 14-116цс19). Проте поза увагою суду залишилось те, що предмет та підстави позову у справі №761/10730/18 не є подібними до таких у даній справі № 761/12128/19, оскільки у справі № 761/10730/18 не пред`являлися позовні вимоги про відшкодування шкоди у спорі деліктного характеру.
Окрім того, під час розгляду справи суд першої інстанції допустився грубих порушень принципу безпосередності судового розгляду та таємниці нарадчої кімнати.
У відповідності до положень ст. 244 ЦПК України після виходу з нарадчої кімнати, суд може або проголосити рішення, або, у виключних випадках, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Таким виключним випадком, який після виходу з нарадчої кімнати зумовлює непроголошення рішення та постановлення ухвали про поновлення судового розгляду, є об`єктивна необхідність в з`ясуванні обставин, що потребують додаткової перевірки, шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії. Інших підстав для непроголошення рішення після виходу з нарадчої кімнати та для поновлення судового розгляду, - законом не передбачено.
Разом з тим, після закінчення поновленого розгляду суд відкриває часткові судові дебати (лише в частині додатково досліджених обставин) або оголошує перерву виключно в тому разі, якщо вчинення необхідних процесуальних дій виявилось неможливим.
У відповідності до положень ст. 244 ЦПК України після виходу з нарадчої кімнати, суд може або проголосити рішення, або, у виключних випадках, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Таким виключним випадком, який після виходу з нарадчої кімнати зумовлює непроголошення рішення та постановлення ухвали про поновлення судового розгляду, є об`єктивна необхідність в з`ясуванні обставин, що потребують додаткової перевірки, шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії. Інших підстав для непроголошення рішення після виходу з нарадчої кімнати та для поновлення судового розгляду, - законом не передбачено.
Однак, норми статті 244 ЦПК України були грубо порушені судом, що унеможливило реалізацію процесуальних прав позивача, і насамперед конвенційного та конституційного права на справедливий та неупереджений судовий розгляд. В порушення частин другої, третьої цієї статті суд не проголосив рішення, незважаючи на те, що підстави для такого непроголошення (необхідність в з`ясуванні обставин шляхом допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії) були об`єктивно відсутніми, і суд навіть не заявляв про необхідність з`ясувати обставин справи, які б потребували додаткової перевірки. Дослідження практики Верховного Суду та його Великої Палати не є з`ясуванням обставин справи, і окрім того, таку практику суд може досліджувати не виходячи з нарадчої кімнати.
Відповідач не заявляв клопотань про дослідження обставин, не заперечував і не спростовував фактичних обставин справи, вичерпно встановлених судом під час розгляду справи по суті. Усі заперечення Відповідача зводились до питань правозастосування, а фактичні обставини не оспорювались. А відтак, в суду взагалі об`єктивно не могла виникнути необхідність в з`ясуванні обставин, які потребують додаткової перевірки в розумінні процесуального закону.
Окрім того, суд не постановив ухвалу про поновлення судового розгляду, в порушення імперативної норми процесуального права, а саме частини другої статті 244 ЦПК України, не проводив судових дебатів з приводу додатково досліджених обставин, в порушення імперативної норми процесуального права частини четвертої статті 244 ЦПК України, оскільки будь-які обставини, які б потребували додаткової перевірки об`єктивно відсутні. Після виходу з нарадчої кімнати 15 липня 2019 року суд жодних обставин не досліджував, жодних процесуальних дій не вчиняв (за винятком оголошення перерви).
Таким чином, суд необгрунтовано та безпідставно, без жодних об`єктивних мотивів вийшов з нарадчої кімнати без проголошення рішення, і оголосив перерву.
З викладеного вбачається грубе порушення судом норм процесуального права щодо безпосередності судового розгляду, виходу до нарадчої кімнати, проголошення і ухвалення рішення, та найважливішого процесуального принципу - таємниці нарадчої кімнати.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з урахуванням такого.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені у позові вимоги із врахуванням повноважень відповідача є спором про виконання відповідачем делегованих державою владних управлінських функцій, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
Відповідно до положень ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно зі ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За правилами ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
Разом з тим, зі змісту позовної заяви не вбачається вимог які б стосувалися делегованих державою повноважень щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків або ж вимог вкладника, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, які складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер й відповідно є публічно-правовим спором, що підлягає розгляду в порідку адміністративного судочинства.
Натомість предметом позову є стягнення курсової різниці при здійсненні гарантованого державою відшкодування, стягнення 3% річних з урахуванням індексу інфляції та упущеної вигоди, які не поєднуються з вимогами про визнання дій Фонду гарантування вкладів незаконними, а тому у відповідності до положень ст. 21 ЦПК України такі спірні правовідносини не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства, оскільки не містять публічно-правового характеру.
Зазначене також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 30 січня 2019 року у справі №826/12003/16.
Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379 України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді:
