ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/1982/19 Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
при секретарі Баглай О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Служби безпеки України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні;
- зобов`язати сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.01.2017 по 30.08.2018 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність управління Служби безпеки України в Чернігівській області щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні та зобов`язано управління Служби безпеки України в Чернігівській області сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2017 по 30.08.2018 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.
Не погоджуючись з вказаним рішенням управління Служби безпеки України в Чернігівській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з березня 2000 року по грудень 2016 року проходив кадрову військову службу в управлінні Служби безпеки України в Чернігівській області.
Наказом Голови Служби безпеки України від 24.12.2016 № 1554-ос позивач був звільнений із військової служби та виключений зі списків особового складу наказом начальника управління Служби безпеки України в Чернігівській області від 12.01.2017 № 8-ос.
Управління Служби безпеки України в Чернігівській області здійснило виплату позивачу компенсації за неотримане речове майно платіжним дорученням від 27.11.2017 № 1435 на розрахунковий рахунок публічного акціонерного товариства «Ощадбанк». Вищезазначену компенсацію позивач отримав 05.12.2017 відповідно до виписки по картковому рахунку позивача в публічного акціонерного товариства «Ощадбанк».
Відповідно до видаткового касового ордера від 22.12.2017 № 310 ОСОБА_1 управлінням Служби безпеки України в Чернігівській області була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 112 000, 00 грн.
Відповідно до видаткового касового ордера від 30.08.2018 № 172 ОСОБА_1 управлінням Служби безпеки України в Чернігівській області була виплачена компенсація ПДФО, утримана з компенсації за неотримане речове майно, в розмірі 5 512, 80 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовну заяву частково, мотивував своє рішення тим, що управлінням Служби безпеки України в Чернігівській області, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій, а сума середньомісячного заробітку, яка належить до виплати ОСОБА_1 у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, підлягає стягненню, оскільки позивач навів достатньо обставин на підтвердження позовних вимог.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, зокрема, що при зверненні до суду 08.07.2019 із позовними вимогами щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільнення та щодо сплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 12.01.2017 по 30.08.2018 позивачем без поважних причин пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Також, апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що несвоєчасний розрахунок з позивачем відбувся не з вини відповідача. Крім того, за загальним правилом під час вирішення справ даної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів вважає доводи апелянта частково обґрунтованими та не погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України всановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Отже, колегія суддів зазначає, що в справах щодо, зокрема, захисту трудових прав, хоча і пов`язаних з проходженням військової служби, встановлюється тримісячний строк звернення до суду.
При цьому, слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналась про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Також, колегія суддів, вважає за необхідне звернути увагу на висновки, які викладені у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012.
В данному рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. З аналізу наведених положень, Конституційний суд прйшов до висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, зокрема, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження у даній справі є правомірність дій/бездіяльності управління Служби безпеки України в Чернігівській області щодо непроведення своєчасного повного розрахунку та зобов`язання відповідача сплатити середній заробіток за час затримки при звільненні позивача за період з 12.01.2017 по 30.08.2018.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу, що датою остаточного розрахунку при звільненні є 30.08.2018, а тому, саме з цієї дати позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх трудових прав.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 805/1917/17-а, від 03.09.2019 у справі № 320/5789/18, від 09.08.2019 у справі № 420/5793/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки позивач звернувся до суду лише 08.07.2019 з позовними вимогами за період з 12.01.2017 по 30.08.2018, то він пропустив тримісячний строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.
Більше того, враховуючи вказану вище дату звернення позивача з даним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_1 пропустив навіть і шестимісячний строк звернення до суду, визначений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Згідно із ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на предмет спору у даній справі та зважаючи на дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом - 08.07.2019, тобто, з пропуском визначеного частиною 1 статті 233 КЗпП України, строку для звернення до адміністративного суду за захистом трудових прав, хоча і пов`язаних з проходженням військової служби, а також враховуючи недоведеність існування підстав вважати причини пропуску строку поважними, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі вимог ст. 123 КАС України.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення про залишення позовних вимог без розгляду, оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу управління Служби безпеки України в Чернігівській області задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 30.10.2019.
