Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 219/3759/2014-ц

провадження № 61-48685св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Часовоярська міська рада Донецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2018 рокуу складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Канурної О. Д., Кішкіної І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Часовоярська міська рада Донецької області, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтований тим, що з 13 листопада 1999 року сторони перебували у шлюбі, який розірвано 28 листопада 2001 року. Сторони мають сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачем.

Рішенням Артемівського міського суду Донецької області від 30 листопада 2000 року з відповідача на її користь на утримання сина стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 25 % мінімальної заробітної плати, починаючи з 23 листопада 2000 року і до повноліття дитини.

Після припинення спільного проживання відповідач життям сина не цікавиться, не виявляє бажання спілкуватися з ним та не бере участі у його вихованні.

Відповідач ухиляється від виконання обов`язків щодо утримання дитини - заборгованість зі сплати аліментів за період з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2009 року становить 16 524,40 грн. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 травня 2010 року з відповідача стягнуто неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2009 року у сумі 135 253,00 грн. Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2010 року за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання сина відповідача притягнуто до кримінальної відповідальності згідно з частиною першою статті 164 КК України.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2014 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення мотивоване ухиленням ОСОБА_2 від виховання та утримання свого неповнолітнього сина.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2018 року скасовано заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2014 року, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивованевстановленням факту ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_4 , засудженням відповідача за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини за злісне ухилення від сплати аліментів на його утримання, а також тим, що відповідач дитиною і станом її здоров`я не цікавиться, участі в її вихованні не бере, із сином не спілкується. Враховуючи інтереси дитини, суд дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 на час ухвалення судового рішення досяг повноліття, раніше, до 10 лютого 2018 року, Бахмутська райдержадміністрація умов проживання дитини не обстежувала, з батьком профілактичної роботи не проводила, підстав для витребування у Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області як органу опіки та піклування, відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України, письмового висновку щодо розв`язання спору про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не має.

На момент розгляду справи син ОСОБА_4 втратив правовий статус дитини, і тому правових підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, просила її скасувати та залишити в силі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У лютому 2019 року вказану справу передано до Верховного Суду.

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2014 року позов задоволено, відповідача позбавлено батьківських прав щодо дитини. Під час ухвалення вказаного судового рішення суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи з урахуванням інтересів дитини.

Заяву про перегляд заочного рішення відповідач подав до суду більше ніж через три роки після того, як рішення суду про позбавлення батьківських прав набрало законної сили, суд скасував вказане рішення через чотири роки після набрання ним чинності.

З часу припинення шлюбних відносин відповідач життям сина не цікавився, не турбувався про його здоров`я, не виявляв бажання спілкуватися з ним, не брав участі у вихованні сина незважаючи на те, що позивач із сином проживала на одній вулиці з відповідачем.

Суд першої інстанції проігнорував її заперечення проти скасування заочного рішення та помилково його скасував.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що на момент розгляду справи син ОСОБА_4 втратив правовий статус дитини, і тому правових підстав для задоволення позову не має.

Проте такий висновок суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також усталеній практиці Європейського суду з прав людини рішення у справах: «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації», де зазначено, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду судових рішень мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню під час розгляду справи, тому ухвалив несправедливе рішення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_2 вважає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи. Відповідач погоджується з рішенням Донецького апеляційного суду, але не погоджується з його мотивувальною частиною. Просить залишити без задоволення касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 04 березня 2000 року Часовоярським виконкомом Артемівської міськради Донецької області (а. с. 9, т. 1).

Згідно з довідкою про склад сім`ї № 5 від 12 червня 2014 року, яка видана Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Октрид", ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 (а. с. 10, т. 1).

Згідно з довідкою № 446 від 13 червня 2014 року, яка видана Часовоярською загальноосвітньою школою І - ІІІ ступенів № 15 Артемівської міської ради, ОСОБА_2 , батько ОСОБА_4 , учня 8-а класу Часовоярської загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів № 15, не бере участі у вихованні сина (батьківські збори не відвідує, учбовими досягненнями дитини не цікавиться) (а. с. 11, т. 1).

Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2010 року ОСОБА_2 визнано винним за частиною першою статті 164 КК України за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14, т. 1).

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 травня 2010 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2009 року включно у розмірі 135 253,22 грн (а. с. 20 - 25, т. 1).

Згідно з довідкою № 28614 від 03 липня 2014 року, яка видана Відділом державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції Головного управління юстиції у Донецькій області, станом на 03 липня 2014 року сума боргу ОСОБА_2 за виконавчим листом №2-4363 від 25 червня 2010 року, виданим Артемівським міськрайонним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів становить 135 253,22 грн (а. с. 26, т. 1).

Згідно з довідкою № 07 вх. 1305 від 01квітня 2018 року, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області, з державної соціальної допомоги ОСОБА_2 як особи з інвалідністю ІІІ групи стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : за період з 01 жовтня 2016 року до 31 березень 2018 року стягнуто 11 813,50 грн, станом на 01квітня 2018 року розмір заборгованості за аліментами становить 7 632,51 грн (а. с. 128, т. 1).

Згідно із свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 , виданим 12 квітня 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінив ім`я на ОСОБА_4 (а. с. 120, т. 1).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0912443 від 12 лютого 2018 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний інвалідом ІІІ групи на строк до 01 березня 2019 року, інвалід з дитинства (а. с. 121 т. 1).

Згідно з висновоком комісії із захисту прав дитини Часовоярської міської ради № 11 від 10 липня 2014 року доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 12, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другоюстатті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Статтею 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» також визначено, що дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосованим до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи встановлені судом першої інстанції обставини справи, скасував оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав втрати ОСОБА_4 правового статусу дитини та дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зауважує, що згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини у справі про позбавлення батьківських прав важливе значення має, чи був заявник залучений до процесу прийняття рішень, розглядаючи провадження в цілому, в тій мірі, яка є достатньою для забезпечення відповідного захисту його інтересів, беручи до уваги обставини справи, а також важливість прийнятих рішень (рішення у справі Elsholz v. Germany, N 25735/94, п. 52, ЄСПЛ 2000-VIII, рішення у справі P., C. And S. V. The United Kingdom, п. 119, та рішення у справі Venema v. the Netherlands, N 35731/97, п. 91, ЄСПЛ 2002-X, з посиланням на рішення у справі W. v. United Kingdom від 08 липня 1987 року, Серія A N 121, ст. 28-29, п. 64).

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що цивільне провадження у справі стосувалось сімейних відносин заявника та позбавлення його батьківських прав. Ці питання як за національним законодавством, так і у оскаржуваному провадженні мали ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці (пункт 57).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конценція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Верховний Суд зауважує, що вирішуючи спір, суд має забезпечувати гарантії справедливого судового розгляду, а саме принцип рівності сторін, згідно з яким кожній стороні має бути надана можливість представити справу, включаючи докази у справі, за таких умов, щоб сторона не перебувала в гіршому становищі, ніж інша.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його «цивільних прав та обов`язків». «Право на суд» та право на доступ не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (Philis v. Greece (Філіс), § 59; De Geouffre de la Pradelle v. France (Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), § 28, і Stanev v. Bulgaria (Станєв проти Болгарії)).

Відповідно до частини дев`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року (на час постановлення заочного рішення) відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Згідно із статтею 227 ЦПК України 2004 року відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Відповідно до статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Згідно із частиною першою статті 232 ЦПК України 2004 року заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 232 ЦПК України 2004 року скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом двох обставин: відповідач не з`явився в судове засідання, в якому ухвалено заочне рішення, та не повідомив про причини неявки з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Із матеріалів справи випливає, що зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження відповідача було відоме суду, проте суд викликав його через оголошення у пресі.

Матеріали справи не містять доказів про направлення відповідачу копії заочного рішення.

Крім того, вирішуючи у січні 2015 року питання про виправлення описки в рішенні суду, суд не направляв повідомлення сторонам у справі, а також копію ухвали відповідно до вимог статті 219 ЦПК України 2004 року.

Із матеріалів справи не відомо, коли саме і за яких обставин відповідачу стало відомо про ухвалене заочне рішення у справі. Проте у грудні 2017 року він подав заяву про його перегляд, в якій, зокрема, посилався на недотримання процедури його повідомлення про розгляд справи.

З огляду на встановлені обставини заочного розгляду справи судом першої інстанції, Верховний Суд зауважує, що неможливо стверджувати про додержання статті 6 Конвенції стосовно дотримання справедливої процедури розгляду цієї справи та доступу відповідача до суду.

Тому скасування судом першої інстанції заочного рішення від 2014 року у 2018 році не може свідчити про порушення принципу правової визначеності, оскількиобмеження доступу відповідача до суду у цій справі є непропорційним поставленій меті - позбавлення його батьківських прав.

Отже, доводи позивача про безпідставне скасування судом першої інстанції заочного рішення є необґрунтованими.

На час розгляду справи судом першої інстанції, після скасування заочного рішення, дитині виповнилося 18 років, тому висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є обґрунтованим і відповідає вимогам матеріального права (стаття 164 СК України).

У зв`язку з викладеними інші доводи касаційної скарги не мають правового значення і не впливають на законність, обґрунтованість та справедливість рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. С. Олійник

Судді: І. Ю. Гулейков

В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

Г. І. Усик