ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 370/1097/16-а

адміністративне провадження № К/9901/11914/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Кравчука В. М., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Макарівського районного суду Київської області (у складі головуючого судді Устимчук М. Ю.) від 22 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Літвіної Н. М., суддів Коротких А. Ю., Хрімлі О. Г.) від 01 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Макарівському районі Київської області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Макарівському районі Київської області (далі - УПФУ в Макарівському районі. Управління), у якому з урахуванням збільшення вимог просив:

- визнати протиправною відмову Управління в призначенні довічного грошового утримання судді;

- зобов`язати УПФУ в Макарівському районі призначити, нарахувати та виплатити звільнене від сплати податків щомісячне грошове утримання судді в розмірі 90 % заробітної плати діючого судді на відповідній посаді, починаючи з 20 травня 2016 року, без обмежень максимальним розміром;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду 150 000,00 грн.

Макарівський районний суд Київської області постановою від 22 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року, адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправною відмову УПФУ в Макарівському районі Київської області в призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці. Зобов`язав Управління призначити, нарахувати та виплачувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% заробітної плати діючого на відповідній посаді судді, починаючи з 20 травня 2016 року, без обмеження максимальним розміром. У задоволенні решти вимог відмовив.

Не погодившись з такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні вимог про виплату довічного грошового утримання, як судді у відставці, без сплати податку та стягнення з відповідача моральної шкоди у вересні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Макарівського районного суду Київської області від 22 липня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року в цій частині і прийняти нову постанову, якою зобов`язати Управління виплачувати йому щомісячне грошове утримання без сплати податку й стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн. У решті судові рішення першої та апеляційної інстанцій просив залишити без змін.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначив, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і не дослідили належним чином усі обставини справи. За позицією скаржника, внесені до Податкового кодексу України (далі - ПК України) зміни стосовно оподаткування пенсійних виплат є неконституційними, а тому не можуть застосовуватися у спірних правовідносинах. Також, на думку позивача, Управління своїми діями завдало йому моральні страждання, які оцінені ОСОБА_1 у 150 000,00 грн.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 вересня 2016 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 вересня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

ОСОБА_1 у період з 11 квітня 1995 року до 12 листопада 2015 року займав посаду судді Верховного Суду України.

Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 року звільнила ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду України у зв`язку з поданням ним заяви про відставку.

Наказом Голови Верховного Суду України від 16 листопада 2015 року № 1040-к його виключено зі складу суддів Верховного Суду з 18 грудня 2015 року.

20 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до УФПУ в Макарівському районі за призначенням щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі ст. 126 Конституції України та ст. 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ «Про статус суддів».

Разом із вказаною вище заявою позивач подав до Управління довідку про стаж судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який станом на 18 грудня 2015 року складав 45 років 2 місяці 1 день.

Крім того, позивач надав до Управління довідку Верховного Суду України від 18 грудня 2015 року № 860, відповідно до якої розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становив 34 036,802 грн.

Проте, 23 травня 2016 року УПФУ в Макарівському районі листом № 27/К-06 відмовило ОСОБА_1 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зазначивши, що за його заявою призначити таке утримання неможливо, оскільки з 01 червня 2015 року на підставі п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Не погоджуючись з відмовою Управління в призначенні йому довічного грошового утримання, як судді у відставці, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову в частині відмови в задоволенні вимог про виплату довічного грошового утримання без сплати податку та стягнення з відповідача моральної шкоди, є предметом касаційного перегляду в даній справі.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.

При ухваленні оскаржуваних судових рішень у частині відмови в задоволенні вимог суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що чинне на момент призначенні позивачу щомісячного грошового утримання податкове законодавство не передбачало можливості звільнення вказаних виплат від справляння податку з доходів фізичних осіб, а тому в разі призначення ОСОБА_1 щомісячного грошового утримання вищого ніж 10 розмірів прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, оподаткування суми, що перевищує вказаний розмір, буде здійснюватися за ставкою, визначеною ст. 167 ПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як убачається з матеріалів справи та зазначалося вище, позивач звернувся до Управління із заявою про призначення йому щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, 20 травня 2016 року.

Разом з цим, з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71-VIII), яким до ПК України внесено зміни щодо порядку справляння податку з доходів фізичних осіб.

Так, відповідно до підп. 162.1.1, 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 ПК України (тут і далі - у редакції Закону № 71-VIII), починаючи з 01 січня 2015 року, платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи, як із джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, податковий агент.

Згідно з підп. 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст.163 ПК України об`єктом оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та доходи, що визначені п. 162.1 ст. 163 цього Кодексу, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

За приписами п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Крім того, Законом України від 02 червня 2016 року № 1411 VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» підп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України викладений в такій редакції: «Суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 01 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Відповідно до зазначеної норми закону не оподатковуються пенсії до 10 прожиткових мінімумів громадян для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), а ті, які перевищують вказану суму - підлягають оподаткуванню.

Отже, у разі призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання в розмірі більше ніж 10 прожиткових мінімумів громадян для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), оподаткування суми, що перевищує вказаний розмір буде здійснюватися за ставкою податку, визначеною ст. 167 ПК України.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про необхідність стягнення з Управління на його користь моральної шкоди в розмірі 150 000, 00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Колегія суддів звертає увагу, що визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач; можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість; тяжкість вимушених змін в його життєвих і суспільних стосунках; ступінь зниження престижу, репутації; час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану; і сама можливість такого відновлення в необхідному чи повному обсязі.

Суд, який розглядає справу, повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, вираженості та справедливості.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вважає, що Управління завдало йому моральну шкоду внаслідок спричинених страждань від відчуття безпорадності та правової незахищеності. Така шкода оцінена позивачем у розмірі 150 000,00 грн.

Однак, позивач не зазначив у чому саме виразилися його страждання, і не надав ґрунтовних доказів, що заподіяні йому нематеріальна шкода спричинена саме неправомірними діями Управління.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи ОСОБА_1 про заподіяння йому протиправними діями УПФУ в Макарівському районі моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн є необґрунтованими і безпідставними, оскільки позивач не надав судам належних та допустимих доказів, які б свідчили про спричинення йому такої шкоди.

Крім того, розглядаючи наведені позивачем аргументи, колегія суддів виходить з того, що всі доводи ОСОБА_1 , викладені в його касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. Висновки судів скаржник не спростував.

Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Макарівського районного суду Київської області від 22 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді

В. М. Кравчук

С. М. Чиркін