КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 755/17944/18 Головуючий 1 інстанція -Марфінова Н.В.
Провадження № 22-ц/824/8938/19 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
П О С Т А Н О В А
іменем України
30серпень 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Сержанюка А.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у порядку спрощеного позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Оксана Олексіївна про визнання договору недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
В листопаді 2018 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання договору недійсним.
Свої вимоги обґрунтував тим, що 03 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір позики відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 250000,00 доларів США. Отримання ОСОБА_4 грошових коштів підтверджується письмовою власноручно складеною ОСОБА_4 розпискою у присутності її чоловіка ОСОБА_2 про що останнім підтверджено у розписці.
Оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири загальною площею 29,4 квм, житловою площею 15,5 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 , укладений 05 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Оксаною Олександрівною, зареєстрований за номером 1405; скасувати рішення приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Косенко Оксани Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 липня 2013 року індексний номер №3706880; зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко Оксану Олександрівну здійснити внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за рішенням від 05 липня 2013 року індексний номер №370688. та понесені позивачем судові витрати.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Оксана Олександрівна, про визнання договору недійсним - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 , 15 травня 2019 року подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з`ясуванням судом обставин справи, що мають значення для справи
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки доказам наявних в матеріалах справи, крім того не надано належної оцінки спірному правочину в частині розпорядження спільною сумісною власністю подружжя, що є додатковою підставою недійсності правочину.
Зазначив, що спірна квартира була придбана шлюбною парою Андрущенків за грошові кошти отримані в позику від нього.
Тому просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи, що предметом даного спору є визнання договору недійсним від 05 липня 2013 року за № 1405, а не сама сума боргу, крім того самої суми заборгованості сторони не оскаржують, тому колегією суддів з урахуванням статті 274 ЦПК України розглядає справу в письмовому провадженні за наявними доказами в матеріалах справи.
Крім того, колегією суддів встановлено, що постановами державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 06.12.2013 року Рибаком Д.І . відкрито виконавчі провадження №41128555 та №41128507 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 203605,96 грн, тож виконання рішення суду триває, і відсутні будь-які дані про повернення виконавчих листів без виконання у зв`язку з відсутністю будь-якої можливості виконати рішення суду про стягнення боргу.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31.07.2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 319736,25 грн. та судовий збір у розмірі 3441,00 грн.
Також встановлено, що постановами державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 06.12.2013 року Рибаком Д.І . відкрито виконавчі провадження №41128555 та №41128507 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 203605,96 грн. та 116130,29 грн. відповідно.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено в ході судового розгляду, належних і допустимих доказів на підтвердження того, що договір купівлі-продажу, укладений між відповідачами, є фіктивним та, укладаючи його, сторони діяли без наміру створення відповідних правових наслідків.
З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст. 202, 203 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ст.ст. 204, 209, 210 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
За змістом ст.ст. 626, 655 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.ст. 657, 658 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
З урахуванням змісту положень ст. 234 ЦК України, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин, а у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Визнання судом недійсним договору у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Крім того, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише удавано, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для створення враження повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Отже, оскільки правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, визнається судом недійсним і ЦК України у ст. ст. 234 називає такі правочини фіктивними.
У ст. 234 ЦК України не передбачено коло осіб, які мають право звертатися з позовом про визнання фіктивного правочину недійсним, тобто це можуть зробити сторона фіктивного правочину або інші заінтересовані особи.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що надані позивачем докази взагалі не спрямовані на будь-яке намагання сторони позивача підтвердити той факт, що відповідач ОСОБА_2 . здійснивши відчуження майна продовжує володіти та користуватися ним, тобто не надано доказів на підтвердження фіктивності правочину.
Сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу між близькими особами без доведення того, що договір вчинений без наміру створення правових наслідків, що дії сторін договору були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близької особи з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, не дає підстави вважати цей договір фіктивним.
ОСОБА_2 , будучи власником майна, розпорядився ним на власний розсуд, відчуживши його на підставі договору купівлі-продажу. Статус особи, якій продано квартиру, по відношенню до продавця, не має правового значення, оскільки у силу вимог чинного законодавства України щодо договорів купівлі-продажу, за договором купівлі-продажу покупцем може бути будь-яка особа, у тому числі й близька особа або родич.
Отже, колегія суддів, погоджуючись з судом першої інстанції, приходить до переконливого висновку, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства, позивач не довів ту обставину, що договір купівлі-продажу, укладений між відповідачами, є фіктивним та, укладаючи його, сторони діяли без наміру створення відповідних правових наслідків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Отже, суд першої інстанції, вірно встановив фактичні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про залишення позову без розгляду.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Керуючись ст. 7, 328, 355, 356, 369,375, 381, 382 ЦПК України,колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: Н.В. Ігнатченко
А.С. Сержанюк
