КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №754/5841/17 Головуючий у І інстанції - Галась І.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/10202/2019 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Журби С.О., Писаної Т.О.
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна про визнання договору недійсним, застосування реституції, -
встановив:
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, застосування реституції.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що Деснянський районний суд м. Києва 04 серпня 2015 року ухвалив заочне рішення по справі №754/9109/15 про стягнення боргу, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу було задоволено та стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 борг у загальному розмірі 2 069 897,02 грн.
Деснянський районний суд м. Києва видав виконавчий лист №2-4035/15 від 02 жовтня 2015 року.
Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Поповою А.О. була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №49080845 від 23 жовтня 2015 року.
Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Годзь Є.І. була прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по виконавчому провадженню ВП №49080845 від 27 жовтня 2015 року.
12 лютого 2016 року було проведено державну реєстрацію права власності нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна квартира, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа 72,5кв.м., житлова площа 41,9кв.м., адреса АДРЕСА_1 . Форма власності - приватна. Вид спільної власності - спільна часткова. Розмір частки - 1/3. Власник - ОСОБА_2
25 березня 2016 року ОСОБА_5 , діючи по довіреності в інтересах ОСОБА_2 подав до Деснянського районного суду м. Києва заяву про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року.
08 квітня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва своєю ухвалою, заяву представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задовольнив, заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасував, призначив розгляд справи в загальному порядку.
28 квітня 2016 року в судовому засіданні було розглянуто заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все нерухоме та рухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_2 , яку ухвалою повернуто заявнику.
В ухвалі звернуто увагу, що згідно ч.4 ст.153 ЦПК України суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду.
29 квітня 2016 року на адресу Деснянського районного суду м. Києва було направлено повторно заяву про забезпечення позову по справі №754/9109/15-ц, з врахуванням положень викладених в ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року. Було внесено заставу на депозитний рахунок суду в розмірі 20 699,00 грн., а також інші докази, які свідчили про намір відповідача ОСОБА_2 відчужити належну йому 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на 1/3 частку квартири, загальною площею 72,5кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2
17 травня 2016 року було зроблено додатково запит до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до отриманої інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 28 квітня 2016 року о 12 год. 11 хв. ОСОБА_2 уклав договір дарування 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 із своєю мамою ОСОБА_3 . Таким чином про факт укладання договору дарування позивачу стало відомо тільки 17 травня 2016 року.
Вказує, що на момент коли відбувалось судове засідання в Деснянському районному суді м. Києва 28 квітня 2016 року, останній знаходився в приватного нотаріуса та укладав договір дарування.
В зв`язку з укладанням договору дарування по відчуженню 1/3 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , не зважаючи на наявність ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2017 року про накладання арешту, дана ухвала фактично залишилась не реалізованою.
Вважає, що таким чином ОСОБА_2 , зловживаючи своїми правами передбаченими ЦПК України, ввів суд в оману, та з метою уникнути цивільної відповідальності та перешкодити виконанню судового рішення по стягненню з нього грошового боргу шляхом реалізації належного йому майна, провів відчуження 1/3 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , своїй матері ОСОБА_3
Вказує, що приймаючи до уваги поведінку ОСОБА_2 під час судового розгляду цивільної справи №754/9109/15-ц, провадження 2/754/4035/15, а саме те, що протягом всього розгляду справи ОСОБА_2 визнавав факт отримання грошових коштів, про що він повідомляв будучи допитаним по цій справі, як свідок, а в подальшому відмовився від своїх показів свідка, змінив їх на протилежні, а саме на не визнання свого боргу і заперечення отримання грошей і попередніх своїх показів, настояв на проведені експертизи.
Вся поведінка ОСОБА_2 була направлена на затягування розгляду справи, при цьому з його сторони відбувалося зловживання своїми правами. Метою затягування розгляду справи є пропуск позовної давності для оскарження договору дарування укладеного 28 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
В зв`язку із заявленим клопотанням по проведенню судової експертизи, для забезпечення прав всіх учасників судового розгляду Деснянський районний суд м. Києва ухвалою від 23 лютого 2017 року призначив судову почеркознавчу експертизу. На підставі викладених обставин вважає, що Договір дарування 1/3 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , укладений 28 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 містить ознаки фіктивності, не спрямований на реальне настання правових наслідків, укладений з метою перешкодити виконанню судового рішення, а отже повинен бути визнаний недійсним.
Зазначено, що як вбачається з показів даних ОСОБА_2 в судовому засіданні по справі №754/9109/15-ц, провадження 2/754/4035/15, останній і в подальшому проживає та користується квартирою розташованою за адресою АДРЕСА_1 , тобто реальних правових наслідків відчуження даної нерухомості для ОСОБА_2 не настало.
Вказує також про те, що даний договір дарування укладено без наміру створення реальних правових наслідків, про що свідчить наступний факт.
Право власності на 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 набув на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
В разі, якби ОСОБА_2 мав дійсний намір відмовитись від своєї частки в спадковому майні він мав право написати заяву нотаріусу про відмову від права на спадщину, вказавши в цій заяві особу, на користь якої він відмовляється від права на спадщину.
Цього ОСОБА_2 не робив до моменту, поки не дізнався про накладений арешт на майно та про можливість відчуження даного майна.
Позивач ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 , виданий 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дослідивши докази, встановивши обставини справи, прийшов до неправильного висновку щодо дійсних обставин справи та відсутності доказів, які надала сторона позивача про існування наявного умислу на укладання договору дарування частки квартири між близькими родичами, з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому ОСОБА_2 своїх цивільно-правових зобов`язань перед ОСОБА_1 .
Звертає увагу, що рішення Деснянського районного суду м. Києва у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, набрало законної сили 21 травня 2018 року, а Договір купівлі-продажу частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 було укладено 26 червня 2018 року. Рівно через місяць після набрання рішенням законної сили.
Тобто до часу поки рішення не набрало законної сили бажання продавати частку у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 в ОСОБА_3 не було.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року (справа №754/9109/15ц, провадження 2/754/4035/15) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 борг у загальному розмірі 2 069 897,02 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3 654грн.
23 жовтня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Поповою А.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №49080845, з виконання виконавчого листа №2-4035/15, виданого Деснянським районним судом м. Києва 02 жовтня 2015 року про стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 боргу у загальному розмірі 2 069 897,02 грн.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Годзь Є.І. від 27 жовтня 2015 року, при примусовому виконані виконавчого листа №2-4035/15, виданого Деснянським районним судом м. Києва 02 жовтня 2015 року про стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 боргу у загальному розмірі 2 069 897,02 грн. накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення 2 069 897,02 грн. та оголошення заборони на його відчуження.
Також встановлено, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року (справа №754/4771/16-ц, провадження 2/754/3201/16) заяву представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасовано.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року (справа №754/9109/15-ц, провадження №2/754/3368/16) заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року (справа №754/9109/15-ц, провадження №2/754/3368/16) заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Накладено арешт на 1/3 частку квартири, загальною площею 72,5кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2
28 квітня 2016 року з однієї сторони - ОСОБА_2 , іменований як «Дарувальник», а з другої сторони - ОСОБА_3 , іменована далі як «Обдарована» уклали Договір дарування частки квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В., зареєстровано в реєстрі за №489.
Згідно п.1 Договору, Дарувальник - ОСОБА_2 , розуміючи значення своїх дій щодо безоплатності цієї угоди, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, насильства або якихось погроз, ПОДАРУВАВ, а Обдарована - ОСОБА_3 ПРИЙНЯЛА в дар 1/3 частку квартири під номером АДРЕСА_1 .
Згідно п.6 Договору, відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП від 23 лютого 2016 року актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно Квартири відсутня.
Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП від 23 лютого 2016 року актуальна інформація про обтяження стосовно Дарувальника - ОСОБА_2 , відсутня.
Згідно п.п.14.1. Договору, ОСОБА_2 , підписуючи цей договір, заявляє про дійсність намірів здійснити цей договір і про відсутність заперечень щодо кожної з умов цього договору.
Згідно п.п.14.2. Договору, ОСОБА_3 , підписуючи цей договір, заявляє про дійсність намірів здійснити цей договір і про відсутність заперечень щодо кожної з умов цього договору.
26 червня 2018 року ОСОБА_3 (надалі іменується «Продавець») - з однієї сторони і ОСОБА_4 (надалі іменується «Покупець») - з другої сторони, попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи в здоровому розумінні, ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладення Договору уклали Договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру.
Згідно п.1 Договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру - ОСОБА_3 зобов`язується продати та передати у власність, а Покупець зобов`язується оплатити та прийняти у власність, частку у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно п.3 Договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру - документом, що підтверджує право власності Продавця на частку в розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру, яка відчужується за цим Договором, є Договір дарування частки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. 28 квітня 2016 року за р. №489.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на частку в розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. 28 квітня 2016 року, номер запису про право власності: 14386995, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 515450480000.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не міститься ознак умислу направленого на приховання реальної мети укладення спірного договору, оскільки стороною позивача не доведено, що укладаючи ці договори відповідачі не мали на меті реальне настання наслідків за договором дарування, а саме передання у повне володіння, користування та розпорядження майном 1/3 частки квартири.
Стороною позивача не було доведено належними та допустимими доказами, та не здобуто судом під час розгляду справи, що укладаючи оспорюваний договір дарування, відповідачі діяли без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором з направленням дій сторін договору на перехід права власності на нерухоме майно з метою свідомого наміру невиконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .
На момент укладення Договору дарування частки квартири рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу винесено не було, нерухоме майно під арештом чи забороною не перебувало.
Крім того, при укладенні договору дарування частки квартири від 28 квітня 2016 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було вільне волевиявлення на його укладення, вони самостійно підписали вказаний договір та вказаний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором.
Договір дарування квартири був укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, зареєстрований у встановленому порядку, і обдаровувана прийняла дарунок, а тому стала повноправним власником цього майна.
При укладенні договору дарування частки квартири від 28 квітня 2016 року, сторонами були витримані всі вимоги діючого законодавства, сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту, договір було підписано сторонами за доброю волею.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів у повній мірі погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявний склад цивільного правопорушення, як то протиправна поведінка, негативні наслідки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і негативними наслідками.
Так, Деснянський районний суд м. Києва 04 серпня 2015 року ухвалив заочне рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 борг у загальному розмірі 2 069 897,02 грн. Вирішено питання про судові витрати.
02 жовтня 2015 року Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2-4035/15.
23 жовтня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Поповою А.О. відкрито виконавче провадження ВП №49080845.
27 жовтня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Годзь Є.І. була прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по виконавчому провадженню ВП №49080845.
12 лютого 2016 року було проведено державну реєстрацію права власності нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна квартира, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа 72,5кв.м., житлова площа 41,9кв.м., адреса: АДРЕСА_1 . Форма власності - приватна. Вид спільної власності - спільна часткова. Розмір частки - 1/3. Власник - ОСОБА_2 .
25 березня 2016 року ОСОБА_5 діючи в інтересах ОСОБА_2 подав до Деснянського районного суду м. Києва заяву про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року, за наслідками розгляду якої було скасоване заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року, а справу призначено до розгляду в загальному порядку на 28 квітня 2016 року.
28 квітня 2016 року в судовому засіданні було оголошено перерву у зв`язку із неявкою відповідача, який подав через канцелярію суду відповідну заяву, повідомивши, що хворіє та не зможе з`явитися в судове засідання.
На момент, коли відбувалось судове засідання Деснянського районного суду м. Києва 28 квітня 2016 року, та в якому було оголошено перерву в зв`язку з хворобою відповідача ОСОБА_2 , останній знаходився у приватного нотаріуса та укладав договір дарування.
Вищезазначене свідчить про наявність складу цивільного правопорушення, оскільки ОСОБА_2 зловживаючи своїми правами, ввівши суд в оману щодо своєї хвороби, та з метою уникнути цивільної відповідальності та перешкодити виконанню судового рішення по стягненню з нього грошового боргу, шляхом реалізації належного йому майна, провів відчуження 1/3 частки квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_3 , з метою створення умов, при яких виконати судове рішення по стягненню боргу буде неможливо.
Відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
За правилами ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Також, колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №369/11268/16-ц, провадження №14-260цс19), в якій зазначено наступне.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203,215,234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що при укладенні 28 квітня 2016 року оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про визнання договору дарування недійсним.
Разом з тим, вимога про застосування реституції, а саме повернення майна первісному власнику задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до роз`яснень п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - реституція, як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.
Позивач не є стороною договору купівлі-продажу 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною Венерою Леонідівною, цей договір не був предметом оскарження, є чинним, а отже реституцію не може бути застосовано.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п.3 ч.2, ч.13 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що колегія суддів скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, відповідно з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі по 975 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування 1/3 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В., укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 975 гривень судового збору, з кожного.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 05 вересня 2019 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана
