Номер провадження 2/754/851/19
Справа №754/5841/17
РІШЕННЯ
Іменем України
22 травня 2019 року Деснянський районний суд міста Києва, в складі:
головуючого - судді - Галась І.А.,
при секретарі - Козловець К.
за участю: представника позивача - Шестакова А.В.
представника відповідача - ОСОБА_1 .
розглянувши у відкритому судовому засідання позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 3-тя особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна про визнання договору недійсним, застосування реституції,
ВСТАНОВИВ:
04 травня 2017 року, Позивач ОСОБА_2 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 3-тя особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна про визнання договору недійсним, застосування реституції.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
Деснянський районний судо м. Києва 04.08.2015 року ухвалив заочне рішення по справі №754/9109/15 про стягнення боргу. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 борг у загальному розмірі 2069897,02 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 3654,00грн.
Деснянський районний суду м. Києва видав виконавчий лист № 2-4035/15 від 02.10.2015 року. Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Поповою Аллою Олегівною була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 49080845 від 23.10.2015р. Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Годзь Євгеном Івановичем була прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошення на його відчуження по виконавчому провадженню ВП № 49080845 від 27.10. 2015 року.
12.02.2016 року було проведено державну реєстрацію права власності нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна квартира, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м) 72,5, житлова площа (кв.м): 41,9, адреса АДРЕСА_1 . Форма власності - приватна. Вид спільної власності - спільна часткова. Розмір частки - 1/3. Власник - ОСОБА_3 .
25 березня 2016 року ОСОБА_6 , діючи по довіреності в інтересах ОСОБА_3 подав до Деснянського районного суду м. Києва заяву про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року.
08 квітня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва своєю ухвалою, заяву представника ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задовольнив. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу скасувано. Призначено розгляд справи в загальному порядку у відкритому судовому засіданні на 09 год. 45 хв. 28 квітня 2016 року.
28 квітня 2016 року в судовому засіданні було оголошено перерву в зв`язку з неявкою відповідача. Відповідачем було подано через канцелярію суду відповідну заяву, в якій він повідомляв, що хворіє та не зможе з`явитися в судове засідання. В судовому засіданні 28 квітня 2016 року було розглянуто заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все нерухоме та рухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_3 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову повернуто заявнику. В ухвалі звернуто увагу, що згідно ч. 4 ст. 153 ЦПК України суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду.
29 квітня 2016 року на адресу Деснянського районного суду м. Києва було направлено повторно заяву про забезпечення позову по справі № 754/9109/15-ц, з врахуванням положень викладених в ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року. Було внесено заставу на депозитний рахунок суду в розмірі 20 699,00грн., а також інші докази, які свідчили про намір відповідача ОСОБА_3 , відчужити належну йому 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на 1/3 частку квартири, загальною площею 72,5 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .
17 травня 2016 року було зроблено додатково запит в державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Відповідно до отриманої інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 28 квітня 2016 року о 12 год. 11 хв. ОСОБА_3 уклав договір дарування 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 із своєю мамою ОСОБА_4 . Таким чином про факт укладання договору дарування позивачу стало відомо тільки 17 травня 2016 року.
Вказує, що на момент коли відбувалось судове засідання в Деснянському районному суді м. Києва 28 квітня 2016 року, і в якому було оголошено перерву в зв`язку з хворобою відповідача ОСОБА_3 , останній знаходився в приватного нотаріуса та укладав договір дарування. В зв`язку з укладанням договору дарування по відчуженню 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 , не зважаючи на наявність ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2017 року про накладання арешту, дана ухвала фактично залишилась не реалізованою.
Вважає, що таким чином ОСОБА_3 , зловживаючи своїми правами передбаченими ЦПК України, ввів суд в оману щодо своєї хвороби, та з метою уникнути, цивільної відповідальності та перешкодити виконанню судового рішення по стягненню з нього грошового боргу шляхом реалізації належного йому майна, провів відчуження 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_4
Вказує, що приймаючи до уваги поведінку ОСОБА_3 під час судового розгляду цивільної справи № 754/9109/15-ц, провадження 2/754/4035/15, а саме те, що на протязі всього розгляду справи ОСОБА_3 визнавав факт отримання грошових коштів, про що він повідомляв будучи допитаним по цій справі, як свідок, а в подальшому відмовився від своїх показів свідка, змінив їх на протилежні, а саме на не визнання свого боргу і заперечення отримання грошей і попередніх своїх показів, настояв на проведені експертизи. Вся поведінка ОСОБА_3 була направлена на затягування розгляду справи, при цьому з його сторони відбувалося зловживання своїми правами. Метою затягування розгляду справи № 754/9109/15-ц, провадження 2/754/4035/15 є пропуск позовної давності для оскарження договору дарування укладеного 28 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В зв`язку із заявленим клопотанням по проведенню судової експертизи, для забезпечення прав всіх учасників судового розгляду Деснянський районний суд м. Києва ухвалою від 23 лютого 2017 року призначив судову почеркознавчу експертизу. На підставі викладених обставин вважає, що Договір дарування 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 укладений 28 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 містить ознаки фіктивності, не спрямований на реальне настання правових наслідків, укладений з метою перешкодити виконанню судового рішення, а отже повинен бути визнаний недійсним.
Зазначено, що як вбачається з показів даних ОСОБА_3 в судовому засіданні по справі № 754/9109/15-ц, провадження 2/754/4035/15 останній і в подальшому проживає та користується квартирою розташованою за адресою АДРЕСА_1 , тобто реальних правових наслідків відчуження даної нерухомості для ОСОБА_3 не настало. Вказує, що також про те, що даний договір дарування укладено без наміру створення реальних правових наслідків свідчить наступний факт. Право власності на 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 набув на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. В разі, якби ОСОБА_3 мав дійсний намір відмовитись від своєї частки в спадковому майні він мав право написати заяву нотаріусу про відмову від права на спадщину, вказавши в цій заяві особу на користь якої він відмовляється від права на спадщину. Цього ОСОБА_3 не робив до моменту поки не дізнався про накладений арешт на майно та про можливість відчуження даного майна.
Посилаючись на викладені обставини справи, позивач просить суд:
1.ухвалити рішення, яким визнати договір дарування 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 , серія та номер 489, виданий 28.04.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним.
До відкриття провадження у справі позивачкою було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої вона просила постановити ухвалу, якою накласти арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Своє клопотання заявник обґрунтувала протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_3 , яка виявилась в укладенні оспорюваного договору (том №1, а.с.34-38).
Ухвалою Деснянського районного суду від 05 травня 2017 року, відмовлено в задоволенні заяви позивача (том №1, а.с.62-63).
Крім того, відповідно до ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року виправлено описку в ухвалі Деснянського районного суду міста Києва від 05 травня 2017 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 3-тя особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна про визнання договору недійсним, застосування реституції та викладено резолютивну частину ухвали в такій редакції «Відмовити в задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову. Копію ухвали направити заявнику» (том №2, а.с.140).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 травня 2017 року відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання (том №1,а.с.66).
В судовому засіданні 15 вересня 2017 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 про витребування доказів та забезпечено докази в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, шляхом витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко Олени Володимирівни - належним чином завірені копії нотаріальної справи за договором дарування серія та номер 489, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 28 квітня 2016 року (том №1,а.с.88-89,98).
На виконання ухвали суду, яка внесена до журналу судового засідання від 15 вересня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. надіслав належним чином завірені копії нотаріальної справи за договором дарування від 28 квітня 2017 року за р.н. 489 (том№1, а.с.105-140).
15 грудня 2017 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В порядку ст. 178 ЦПК України, 29 січня 2018 року представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 подано Відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, просить суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі, виходячи з наступного (том №1, а.с.179-181).
По-перше, 28 квітня 2016 року між Відповідачем-1 та ОСОБА_4 (далі-Відповідач-2) було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кравченко О.В., зареєстрований в реєстрі за №489. На підставі вказаного договору нотаріусом було зареєстровано право власності за Відповідачем-2 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 .
Зазначено, що обставинами, що зумовили укладення договору між Відповідачами, були наступними. Так, 19 грудня 2006 року Відповідач-1 отримав від Позивача 25 000 доларів США, про що склав розписку від 19.12.2006. У період з червня 2009 року по січень 2011 року мати Відповідач-2 здійснювала погашення боргу Відповідача-1 перед Позивачем за рахунок власних коштів на загальну суму 228000 грн. 00 коп.
Між Відповідачами існувала усна домовленість, про те, що вказані кошти будуть повернуті Відповідачем-1 за можливості. Однак, у зв`язку з важким матеріальним становищем, Відповідач-1 довгий час не мав фінансової можливості повернути матері зазначені кошти. Разом з тим, у власності Відповідача-1 перебувала 1/3 квартири, яку останній отримав у спадщину. З метою погасити борг перед матір`ю Відповідачі дійшли згоди, що в рахунок боргу Відповідач-1 подарує Відповідачу-2 належну йому 1/3 частку квартири. Разом з тим, з огляду на те, що іншого житла Відповідач-1 не має, останній отримав дозвіл від матері залишитися проживати у вказаній квартирі. Вказано, що таким чином, Договір дарування був укладений з метою реального настання правових наслідків - передачі права власності на 1/3 частку квартири від Відповідача-1 до Відповідача-2.
Зазначає, що твердження Позивача щодо фіктивності Договору та вимоги щодо визнання вказаного Договору недійсним с безпідставним, адже не підтверджується жодними об`єктивними доказами окрім суб`єктивних припущень Позивача.
По-друге, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року по справі № 754/9109/15-ц було скасовано заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року про стягнення з Відповідача на користь Позивача боргу у загальному розмірі 2069897,02 грн. та судових витрат у розмірі 3654.00 грн., та призначено справу до розгляду.
10 травня 2016 року Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року по справі № 754/9109/15-ц було задоволено заяву Позивача про забезпечення позову та накладено арешт на 1/3 квартири.
Звернули увагу суду, що арешт було накладено 10 травня 2016 року, тоді як Договір дарування був підписаний ще 28 квітня 2016 року. На момент укладення вказаного Договору на майно Відповідача, в тому числі і на 1/3 квартири не було накладено жодних обтяжень, в тому числі арештів.
Факт відсутності обтяжень (арешту) та заборон відчуження 1/3 квартири, Відповідачем -1 перевірявся приватним нотаріусом КМНО Кравченко Оленою Володимирівною при посвідченні Договору. Зазначено, що відповідач не був позбавлений права вільно розпоряджатися належною йому власністю.
Відповідач, користуючись своїми правомочностями законного власника об`єкта нерухомості, яке не було обтяжене будь-якими заборонами, розпорядився 1/3 квартири та подарував її ОСОБА_4 в рахунок погашення існуючого боргу перед, останньою.
При цьому, акцентують увагу суду, що наявність боргу у Відповідача перед Позивачем не є встановленою. Так, наразі триває судовий розгляд справи №754/9109/15-ц про стягнення з Відповідача на користь Позивача боргу.
Вважає звернення Позивача до суду з даною Позивною заявою до набрання законної сили рішенням Дарницького районного суду м. Києва по справі 754/9109/15- ц є, як мінімум, передчасними.
По-третє, Позивач не є стороною оспорюваного Договору та не є заінтересованою особою. Позивач не надав доказів того, що Договором було порушено його права чи законні інтереси, адже Позивач жодного відношення до квартири як на сьогодні, так і на дату укладення Договору не має і не міг мати. Таким чином, звертають увагу суду, що на сьогодні у Позивача відсутні обґрунтовані підстави для позовних вимог, адже оспорюваний Договір жодним чином не стосується інтересів Позивача.
У відповідності до вимог ст. 179 ЦПК України 16 квітня 2018 року представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подано Відповідь на Відзив відповідача ОСОБА_3 , в якому зазначено, що ознайомившись з Відзивом на позовну заяву вважають за необхідне звернути увагу суду на наступні обставини (том №1, а.с.204-208).
Зазначає, що чинний закон не передбачає обмежень звертатися до суду з позовами про визнання правочинів фіктивними для інших заінтересованих осіб. Оскільки сторони не вчиняли жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суди приймали рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. Таким чином, вважають посилання відповідача на відсутність права звернення до суду із позовом про визнання правочину недійсним є незаконним, а отже позивач має право звертатися до суду з даною позовною заявою.
Належним, допустимим та достовірним доказом існування домовленостей між відповідачами є проста письмова форма про повернення Відповідачем-1 , Відповідачу - 2 суму грошових коштів. Оскільки даної письмової форми не має, просить суд не приймати як доказ твердження про існування усної домовленості.
Також просить суд звернути увагу на наступну обставину. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Зазначає, що з відзиву представника Відповідача - 1 вбачається, що договір дарування був укладений з метою погашення заборгованості перед Відповідачем - 2.
Крім того досліджуючи письмовий доказ, а саме Договір Дарування частки квартири звертає увагу суду на наступні обставини.
В п. 1 Договору зазначено: « Я, Дарувальник, розуміючи значення своїх дій щодо безоплатності цієї угоди» і в той же час у Відзиві зазначають про мету вчинення угоди «З метою погасити борг перед матір`ю Відповідачі дійшли згоди, що в рахунок боргу Відповідач-1 подарує Відповідачу - 2 належну йому частку квартири.». Крім того даний дар оцінено не в 228000 грн., які нібито (оскільки відсутній письмовий доказ про укладання між відповідачами правочину), Відповідач-2 сплачувала за Відповідача-1, а згідно п.4 Договору даний дар сторони оцінюють в 135000 грн.
Вважає, що твердження відповідача викладені у відзиві щодо суми нібито погашення заборгованості, шляхом укладання Договору Дарування відрізняються від письмового доказу Договору Дарування.
Також, просить суд звернути увагу на пункт 5 Договору де зазначено, що: «Я, Дарувальник стверджую, що внаслідок відчуження частки квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб...... Щодо цього пункту зазначає, що відбулось порушення прав позивача, а саме право позивача отримати частину боргу відповідача, шляхом стягнення належного відповідачу майна. Тобто Відповідач - 1 не повідомив Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко Олену Володимирівну , що 1/3 частки квартири до березня 2016 року перебувала під арештом, який був накладений 27.10.2015 року постановою старшого держаного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управлянні юстиції у м. Києві Годзь Євгеном Івановичем.
Також, звернув увагу на пункт 8 Договору, в якому зазначено, що : «ми, Дарувальник та Обдаровувана, стверджуємо, що при укладанні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані нами. Те, що даний договір був не безоплатний, виходячи с твердження відповідача, про що зазначено у відзиві є істотним фактом. Те, що відбувається спір, і що на майно Відповідача - 1 було накладено арешт і за рахунок даного майна могло відбутися погашення заборгованості, також є істотним фактом, який свідомо сторонами договору було замовлено та не повідомлено нотаріусу.
Крім того, звернув увагу і на п. 17 Договору, де нотаріусом було роз`яснено 717-728 ЦК України, а отже і ч. 2 ст. 717 ЦК України також була відома сторонам договору, а саме договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, як вже зазначалося метою укладання договору було ніби то: «З метою погасити борг перед матір`ю Відповідачі дійшли згоди, що в рахунок боргу Відповідач-1 подарує Відповідачу - 2 належну йому частку квартири.».
Як вбачається з відзиву на позовну заяву відповідачу ОСОБА_4 було відомо про існування боргу її сина ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 , а також було відомо про наявність судового спору між ними.
Звернув увагу суду на наступну обставину, що у відзиві зазначається, що: «Так, у період з червня 2009 року по січень 20011 року мати Відповідач - 2 здійснювала погашення боргу Відповідача-1 перед Позивачем за рахунок власних коштів на загальну суму 228000 грн.». Тобто правовідносини по поверненню боргу за твердженням Відповідачів виникли в період з червня 2009 року по січень 2011 року. І з 2011 року Відповідач - 1 не повертав борг Відповідачу - 2. В той же час Відповідач - 1 прийняв спадщину 1/3 частки квартири в період 2014 році. А бажання повернути борг Відповідачу виникло тільки в 2016 році, коли вже відбувалися судові засідання за позовною заявою Позивача до Відповідача -1 про стягнення боргу. Крім того, зазначає, що в разі, як би Відповідач - 1 мав дійсні наміри погасити борг перед Відповідачам - 2 він мав би право відмовитися від прийняття спадщини на користь Відповідача - 2. Сам факт прийняття спадщини свідчить про те, що Відповідач - 1 мав на меті стати власником 1/3 частки квартири. Вказує, що тільки після того, як було з`ясовано Відповідачами про намір провести стягнення на 1/3 частки квартири, Відповідачами в терміновому порядку було укладено Договір Дарування. Про терміновість дій Відповідачів свідчить наступний доказ, що 27 квітня 2016 року Відповідач - 1 надав суду заяву, в якій повідомляє про те, що він захворів та просить суд в зв`язку з цим перенести розгляд справи, який призначений 28 квітня 2016 року. Тобто в зв`язку з хворобою на судове засідання Відповідач - 2 з`явитися не зміг, а укласти Договір Дарування 28 квітня 2016 року, в день судового засідання він зміг. Зазначає, що в своїй сукупності ці обставини свідчать, про те що Відповідачами були терміново вчинені дії, метою яких було відчуження 1/3 частки квартири, з метою уникнути цивільно-правової відповідальності у виді стягнення 1/3 квартири
Посилаючись на викладені заперечення на Відзив на позовну заяву, просить суд ухвалити рішення, яким визнати договір дарування 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 , серія та номер 489, виданий 28.04.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним.
29 травня 2018 року, представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , подано письмові заперечення (том №1,а.с.240-242), в яких зазначено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що на підставі договору дарування від 28.04.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київською міського нотаріального округу Кравченко О.В. та внесеного в реєстр за №489, ОСОБА_4 набула право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 Право власності за ОСОБА_4 на підставі договору дарування було зареєстровано 28.04.2016 року. Оформлення за ОСОБА_4 права власності на підставі оспорюваного договору дарування свідчить реальність настання правових наслідків. Вказує, що таким чином підтверджується, що договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було вчинено із наміром отримання останньою у дарунок 1/3 частини вказаної вище квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_3 .
Враховуючи, що після укладення оспорюваного договору 1/3 квартири АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_4 і вона стала єдиним власником вищевказаної квартири і тепер вона може розпоряджатися вказаною квартирою на свій власний розсуд без обмежень, які діяли у зв`язку з тим що вона володіла лише 2/3 вказаної квартири, що свідчить про настання реальних наслідків вчинення вказаного договору.
На підставі викладеного, просить суд позов залишити без задоволення.
В порядку ст. 178 ЦПК України, 18 липня 2018 року ОСОБА_4 подала Відзив на позовну заяву (том №2, а.с.8-10), в якому наголошує, що право власності за нею на підставі договору дарування було зареєстровано28.04.2016 року. Оформлення за нею право власності на підставі оспорюваного договору дарування свідчить про реальність настання правових наслідків. Вказує, що таким чином підтверджується, що договір дарування, укладений між нею та ОСОБА_3 , було вчинено із наміром отримання нею у дарунок 1/3 частини квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_3 . Враховуючи, що після укладення оспорюваного договору 1/3 квартири АДРЕСА_1 перейшла у її власність і вона стала єдиним власником вищевказаної квартири і тепер вона може розпоряджатися вказаною квартирою на свій власний розсуд без обмежень, які діяли у зв`язку з тим що вона володіла лише 2/3 вказаної квартири, що свідчить про настання реальних наслідків вчинення вказаного договору.
Крім того, зазначила, що вже розпорядилась часткою квартири і отримала від цього прибуток, а саме 26.06.2018 року нею продано 1/3 частки квартири третій особі. Зазначила, що враховуючи, що для неї настали правові наслідки від оспорюваного договору, а саме те, що вона стала одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 та ще й в подальшому отримала прибуток від продажу частки цієї квартири, вважає, що договір дарування від 28.04.2016 року не є фіктивним, оскільки настали реальні наслідки після його укладення, а тому позов не підлягає до задоволення.
В судовому засіданні, яке відбулось 11 жовтня 2018 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 про залучення співвідповідача до справи, залучено до участі у справі співвідповідача - ОСОБА_5 (том №2, а.с.36,56-57).
Крім того, 11 жовтня 2018 року представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подано заяву про збільшення розміру позовних вимог (том №2, а.с.44-45), відповідно до якої зазначив, що 21 липня 2018 року позивачем було отримано поштовим листом відзив від ОСОБА_4 .
Згідно поданого відзиву по справі № 754/5841/17 та додатків до нього вбачається, що відповідач-2 ОСОБА_4 (Продавець) 26 червня 2018 року уклала Договір купівлі-продажу з ОСОБА_5 (Покупець).
Згідно п. 1 Договору вбачається, що Продавець зобов`язується продати та передати у власність, а Покупець зобов`язується оплатити та прийняти у власність, частку у розмірі 1/3 (одна третя) у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Згідно абз.1 п. З Договору вбачається, що документом, що підтверджує право власності Продавця , на частку 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру, яка відчужується за цим договором, є Договір дарування частки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. 28 квітня 2016 року за р. № 489.
Вказує, що як вбачається з Договору, Відповідач-2 ОСОБА_4 відчужила 1/3 (одна третю) у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , саме ту частку відносно котрої в суді відбувається спір, а саме визнання Договору дарування частки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. 28 квітня 2016 року за р. № 489 недійсним.
Зазначає, що Покупець ОСОБА_5 не може вважатися добросовісним набувачем частки у розмірі 1/3 (одна третя) у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 за Договором купівлі - продажу. Недобросовісність Покупця ОСОБА_5 підтверджується наступними доказами. 22 грудня 2016 року в цивільній справі № 754/9109/15-ц, провадження 2/754/4035/15 за позовом ОСОБА_2 з ОСОБА_3 представник відповідача ОСОБА_9 подала до Деснянського районного суду міста Києва заяву про виклик свідків. Одним із зазначених свідків в цій заяві була ОСОБА_5 .
14 лютого 2017 року ОСОБА_5 була допитана, як свідок в цивільній справі № 754/9109/15-ц, провадження 2/754/4035/15 за позовом ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , що підтверджується відповідною розпискою про присягу свідка і попередження про кримінальну відповідальність. В подальшому повторно представник відповідача ОСОБА_9 подала до Деснянського районного суду міста Києва заяву про виклик свідків, в якій знову ж таки, як свідок фігурує ОСОБА_5 . Свідок ОСОБА_5 виступала на стороні відповідача ОСОБА_3 . Звертає увагу суду на показання свідка ОСОБА_5 , та зазначає, що ОСОБА_5 , будучи близькою подругою ОСОБА_4 , не могла ж знати про наявність судової справи щодо визнання недійсним договору дарування укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Вважає, що повідомити про наявність судового спору, щодо визнання Договору дарування недійсним, та відобразити це в Договорі купівлі-продажу, було прямим обов`язком продавця ОСОБА_4 . В той же час, знаючи про наявність двох судових справ, а саме цивільної справи справи № 754/9109/15-ц, провадження 2/754/4035/15 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, та цивільної справи № 754/5841/17 справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, ОСОБА_5 повинна була настоювати на внесення даних відомостей в один із пунктів Договору купівлі-продажу, в якому вона була стороною Покупцем. Всі ці обставини в своїй сукупності вважає свідчать про недобросовісність Покупця ОСОБА_5 , оскільки набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину.
Також, звернув увагу суду на наступний факт, що рішення Деснянського районного суду міста Києва цивільної справи справі № 754/9109/15-ц, провадження 2/754/4035/15 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, набрало законної сили 21 травня 2018 року, а Договір купівлі продажу частки у розмірі 1/3 (одна третя) у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 було укладено 26 червня 2018 року. Рівно через місяць після набрання рішення законної сили. Тобто до часу поки рішення не набрало законної сили бажання продавати частку у розмірі 1/3 (одна третя) у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 в ОСОБА_4 не було.
Посилаючись на викладені обставини справи, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач ОСОБА_2 , просить суд:
1.визнати договір дарування 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 , серія та номер 489, виданий 28.04.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним
2.ухвалити рішення та застосувати, як спосіб цивільного захисту процедуру реституції, а саме повернення майна частки у розмірі 1/3 (одна третя) у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 первісному власнику ОСОБА_3 .
12 жовтня 2018 року представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 було подано заяву про забезпечення позову (том №2,а.с.65-67).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2018 року клопотання представника позивача ОСОБА_8 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 3-тя особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна про визнання договору недійсним, застосування реституції задоволено. Забезпечено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 3-тя особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна про визнання договору недійсним, застосування реституції шляхом накладення арешту на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (том №2, а.с.81-82).
В порядку ст. 178 ЦПК України, 29 листопада 2018 року, Відповідач ОСОБА_5 подала Відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому просила суд в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного (том №2, а.с.98-101).
Щодо договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , Відповідач ОСОБА_5 зазначає, що вказана позовна вимога не підлягає до задоволення, оскільки право власності за ОСОБА_4 на підставі договору дарування було зареєстровано 28.04.2016 року. Оформлення за ОСОБА_4 право власності на підставі оспорюваного договору дарування свідчить про реальність настання правових наслідків. Вказує, що таким чином підтверджується, що договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , було вчинено із наміром отримання ОСОБА_4 у дарунок 1/3 частини квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_3 . Враховуючи, що після укладення оспорюваного договору 1/3 квартири АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_4 , вона стала єдиним власником вищевказаної квартири. Вважає, що для ОСОБА_4 настали реальні наслідки вчинення вказаного договору і тому він не може бути визнаний недійсним на підставі фіктивності.
Щодо повернення частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 первісному власнику ОСОБА_3 , зазначила, що вказана позовна вимога також не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В травні ОСОБА_4 звернулась до неї з пропозицією продати частку своєї квартири. 26.06.2018 року вона уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу 1/3 частки квартир АДРЕСА_1 і набула права власності на вказане майно. Відповідно до Інформації з Єдиного реєстру прав на нерухоме майно за нею зареєстроване право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №343 від 26.06.2018 року. Виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. Зазначила, що вона набула права власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 і є добросовісним набувачем вказаної частини квартири.
Вказує, що позивач не є стороною договору купівлі-продажу 1/3 частини вказано квартири, а отже реституцію не може бути застосовано.
Договір купівлі-продажу від 26.06.2018 року не визнаний недійсним, він не є нікчемним, а є чинним та продовжує відповідні правові наслідки, у зв`язку із якими, вона являється добросовісним набувачем та законним володільцем майна, а саме 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 і не може бути позбавлена права власності на це майно.
Крім того позивач зазначає, що вона не є добросовісним набувачем 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , оскільки вона виступала, як свідок у справі 754/91909/15-ц, провадження 2/754/4035/15. Зазначила, що вказане твердження не заслуговує на увагу у вказаній справі, оскільки, вона та ОСОБА_4 виступали у вказаній справі лише як свідки. Справа це була за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, і предметом спору, на скільки їй відомо, не була 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . На момент укладання договору ОСОБА_4 нічого їй не казала, що існують якісь перешкоди чи претензії від третіх осіб, щодо 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
Крім того, відповідно до ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 17.10.2018 року застосовано заходи забезпечення позову у вказаній справі, відповідно до якої накладено арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .
У відповідності до вимог ст. 179 ЦПК України 16 квітня 2018 року представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подано Відповідь на Відзив відповідача ОСОБА_5 , який тотожній відзиву на позовну заяву відповідача ОСОБА_3 (том №2, а.с.151-159).
Додатково наголошує, що ОСОБА_2 не вимагала визнавати за нею право власності на 1/3 (одна третя) у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позов про визнання Договору дарування від 28 квітня 2016 року було подано, в зв`язку з тим, що єдина можливість виконати судове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року це зробити реалізацію майна, що належить ОСОБА_3 , оскільки останній не має жодного доходу, що підтверджується витягом із стенограми судового засідання від 14 лютого 2017 року, суддя Петріщева І.В.
Вказав, що вимоги позивача ОСОБА_2 , є абсолютно законні відповідають загально правовим засадам, ґрунтуються на нормах Цивільного Кодексу України, не суперечать Конституції і законам України.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2019 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 3-тя особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна про визнання договору недійсним, застосування реституції. Призначено справу до судового розгляду по суті (том №2, а.с.174-175).
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, підтримав, посилаючись на обставини, які зазначені в позові та просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.
Відповідач ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна до судового засідання не з`явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено своєчасно та належним чином, що стверджується матеріалами справи.
Відповідач ОСОБА_4 через канцелярію Деснянського районного суду подала заяву (вх. №33162 від 18.07.2018 року) про розгляд справи за її відсутності, в задоволені позову просила відмовити (том №2,а.с.24).
Відповідач ОСОБА_5 через канцелярію Деснянського районного суду подала заяву (вх. №55807 від 29.11.2018 року) про розгляд справи за її відсутності, просила позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення (том №2,а.с.118).
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
З огляду на вищезазначені обставини, та з урахуванням того, що Відповідачі та треті особи будучи повідомлені належним чином про день та час судового засідання, до судового засідання не з`явились в судове засідання, з урахуванням заяв Відповідачів про слухання справи за їх відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_5 та третіх сторін.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням заперечень відповідачів, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Судом встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року (справа №754/9109/15ц, провадження 2/754/4035/15) позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 борг у загальному розмірі 2069897,02 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 3654,00 грн. (том №1, а.с.6-8).
23 жовтня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Поповою Аллою Олегівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №49080845, з виконання виконавчого листа №2-4035/15, виданого Деснянським районним судом м. Києва 02 жовтня 2015 року про стягнення на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 борг у загальному розмірі 2069897,02 грн. (том №1, а.с.9).
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Годзь Євгеном Івановичем від 27 жовтня 2015 року, при примусовому виконані виконавчого листа №2-4035/15, виданого Деснянським районним судом м. Києва 02 жовтня 2015 року про стягнення на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 борг у загальному розмірі 2069897,02 грн. накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 у межах суми звернення стягнення 2069897,02 грн. та оголошення заборони на його відчуження (том №1, а.с.10-11).
Також, судом встановлено, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року (справа №754/4771/16-ц, провадження 2/754/3201/16) заяву представника ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу скасовано.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року (справа №754/9109/15-ц, провадження №2/754/3368/16) заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову повернуто заявнику (том №1, а.с.16-17).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року (справа №754/9109/15-ц, провадження №2/754/3368/16) заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено. Накладено арешт на 1/3 частку квартири, загальною площею 72,5 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 (том №1, а.с.18-20).
Як встановлено судом 28 квітня 2016 року з однієї сторони - ОСОБА_3, іменований як «Дарувальник», а з другої сторони - ОСОБА_4 , іменована далі як «Обдаровувана» уклали Договір дарування частки квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В., зареєстровано в реєстрі за №489 (том №1, а.с.107-109).
Згідно п.1 Договору, Дарувальник – ОСОБА_3 , розуміючи значення своїх дій щодо безоплатності цієї угоди, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, насильства або якихось погроз, ПОДАРУВАВ, а Обдарована - ОСОБА_4 ПРИЙНЯЛА в дар 1/3 частку квартири під номером АДРЕСА_1 .
Згідно п.6 Договору, відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП від 23.02.2016 року актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно Квартири відсутня.
Відповідно до итягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП від 23.02.2016 року актуальна інформація про обтяження стосовно Дарувальника – ОСОБА_3 , відсутня.
Згідно п.п.14.1. Договору, ОСОБА_3 , підписуючи цей договір, заявляє про дійсність намірів здійснити цей договір і про відсутність заперечень щодо кожної з умов цього договору.
Згідно п.п.14.2. Договору, ОСОБА_4 , підписуючи цей договір, заявляє про дійсність намірів здійснити цей договір і про відсутність заперечень щодо кожної з умов цього договору.
Умови щодо встановлення обов`язку обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-які дії майнового чи немайнового характеру, спірний договір не містить.
Також судом достовірно встановлено, що 2 6 червня 2018 року ОСОБА_4 (надалі іменується «Продавець») - з однієї сторони і ОСОБА_5 (надалі іменується «Покупець») - з другої сторони, попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи в здоровому розумінні, ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладення Договору уклали Договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру (том №1, а.с.11-12).
Згідно п.1 Договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру - ОСОБА_4 зобов`язується продати та передати у власність, а Покупець зобов`язується оплатити та прийняти у власність, частку у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно п.3 Договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру - документом, що підтверджує право власності Продавця на частку в розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру, яка відчужується за цим Договором, є Договір дарування частки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. 28 квітня 2016 року за р. №489.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на частку в розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. 28 квітня 2016 року, номер запису про право власності: 14386995, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 515450480000.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Нормами ст. 626, 627 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Водночас, за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до приписів ЦК України, зокрема ст. 16 цього Кодексу, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину фіктивним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу його недійсності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 328 ЦК України чітко прописує, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що судам відповідно до статті 215ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225ЦК України тощо).
Згідно ч.ч.2,3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Обов`язок доведення відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки покладено на позивача.
Відповідно до правового висновку викладеного ВСУ 19.10.2016 року у справі №6-1873цс16 - при розгляді справ про встановлення фіктивності правочину суди повинні брати до уваги те, що у таких правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Позивач вважає, що укладаючи оспорюваний договорів дарування відповідачі не мали наміру фактичної передачі майна вказаного у договорах, а отже вони укладалися без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а тому існує наявність умислу на укладання договору дарування майна між близькими родичами з метою приховання цього майна для реалізації виконання в майбутньому Біжиком П.І . своїх цивільно-правових зобов`язань.
При цьому, як було встановлено судом, на момент укладення договору дарування, нерухоме майно під арештом чи забороною не перебувало.
Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, уразі застосування реституції за недійсними договорами одержувач майна за договорами дарування, визнаним недійсним, зобов`язаний повернути власнику майно.
У кожному випадку суд з`ясовує обставини справи та надає їм оцінку в залежності від того, як вони впливали на волю особи або сторін правочину та чим вони керувалися в своїх діях.
У п. 5 постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказує, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що у діях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не міститься ознак умислу направленого на приховання реальної мети укладення спірного договору, оскільки стороною позивача не доведено, що укладаючи ці договори відповідачі не мала на меті реальне настання наслідків за договором дарування, а саме передання у повне володіння, користування та розпорядження майном 1/3 частки квартири.
Стороною позивача не було доведено належними та допустимими доказами, та не здобуто судом під час розгляду справи, що укладаючи оспорюваний договір дарування, Відповідачі діяли без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором з направленням дій сторін договору на перехід права власності на нерухоме майно з метою свідомого наміру невиконання зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_2
На момент укладення Договору дарування частки квартири рішення суду у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу винесено не було, нерухоме майно під арештом чи забороною не перебувало.
Твердження сторони позивача про існування наявного умислу на укладання договору дарування частки квартири між близькими родичами, з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому ОСОБА_3 своїх цивільно-правових зобов`язань перед ОСОБА_2 , суд вважає не доведеними в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.
Крім того, суд вважає, що при укладенні договору дарування частки квартири від 28 квітня 2016 року у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було вільне волевиявлення на його укладення, вони самостійно підписали вказаний договір та вказаний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором.
Договір дарування квартири був укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, зареєстрований у встановленому порядку, і обдаровувана прийняла дарунок, а тому стала повноправним власником цього майна. Суд вважає, що при укладенні договору дарування частки квартири від 28.04.2016 року, сторонами були витримані всі вимоги діючого законодавства, сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту, договір було підписано сторонами за доброю волею, а тому, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним.
Суд приходить до висновку, що позивачкою не доведено, що укладеними угодами її цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), тому визнання правочинів недійсними, як способу захисту, не може бути застосовано.
Враховуючи вищевикладене, основуючись на вимогах чинного законодавства, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні, оскільки суд відмовляє в позові.
На підставі постанови Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.16, 202-234,236,387,388ЦК України та керуючись ст.ст.4,12,13,18,76,77,78,81,82, 89, 95, 206,229,259,263-265,268,354 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 3-тя особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна про визнання договору недійсним, застосування реституції залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя :
