ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 908/1393/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Грузицька І. В.,
за участю представників:
прокуратури - Збариха С. М.,
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "М-Куб"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2019 (судді: Чередко А. Є., Білецька Л. М., Пархоменко Н. В.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2018 (суддя Мірошниченко М. В.) у справі
за позовом керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (Малотокмачанської сільської об`єднаної територіальної громади Оріхівського району Запорізької області в особі Малотокмачанської сільської ради)
до Селянського (фермерського) господарства "М-Куб"
про витребування земельних ділянок із незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У липні 2018 року керівник Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Селянського (фермерського) господарства "М-Куб" (далі - СФГ "М-Куб") про витребування із незаконного володіння СФГ "М-Куб" на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області земельних ділянок - кадастровий номер 2323982500:03:001:0134 , площею 3,6 га, і кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 , площею 0,8 га, розташованих на території Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (далі - Малотокмачанська сільрада).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні земельні ділянки загальною площею 4,4 га були передані на підставі державного акта на право постійного користування землею від 11.03.1997 серії ЗП № 00001300101 громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, а 20.03.1997 ОСОБА_1 створив і зареєстрував СФГ "М-Куб".
Прокурор наголосив, що 07.04.2016 ОСОБА_1 (свідоцтво про смерть від 11.04.2016 № 189) помер, у зв`язку з чим право постійного користування ОСОБА_1 земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 4,4 га припинилося зі смертю цієї особи, і, відповідно, із цього часу втратив чинність державний акт на право постійного користування землею від 11.03.1997 серії ЗП № 00001300101 , зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 167, у частині надання у користування земельної ділянки.
Отже, прокурор, посилаючись на положення пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, статей 92, 116, 126 цього Кодексу, статей 317, 318, 387, 1212, 1218 Цивільного кодексу України, статей 20, 23 Закону України "Про фермерське господарство", наголошує, що з часу смерті громадянина ОСОБА_1 , якому було надано земельну ділянку для ведення сільського фермерського господарства, СФГ "М-Куб" протиправно утримує земельні ділянки - кадастровий номер 2323982500:03:001:0134 (площею 3,6 га) і кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 (площею 0,8 га), тому зазначені земельні ділянки підлягають витребуванню у відповідача.
Крім того, прокурор акцентував, що згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
1.3. СФГ "М-Куб" у відзиві на позовні заяву просить відмовити у її задоволенні, наголошуючи, що у статті 141 Земельного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування землею, не передбачено такої підстави як смерть громадянина, якому земельну ділянку було надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. Позивач не спростовує, що станом на час смерті ОСОБА_1 , якому було надано землю, спірні земельні ділянки перебували у постійному користуванні СФГ "М-Куб", що убачається зі змісту статуту господарства. Отже законним землекористувачем земельної ділянки, зважаючи на положення Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції від 20.12.1991, чинній на час отримання державного акта), є СФГ "М-Куб", яке створено та зареєстровано у визначеному законом порядку.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.11.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2019, позов задоволено повністю, витребувано із незаконного володіння СФГ "М-Куб" на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області земельні ділянки - кадастровий номер 2323982500:03:001:0134 , площею 3,6 га, і кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 , площею 0,8 га, розташовані на території Малотокмачанської сільради.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірні земельні ділянки було надано у постійне користування громадянину ОСОБА_1 , вони не входять до складу майна фермерського господарства і це господарство не може користуватися ними після смерті ОСОБА_1 , адже будь-які права приватних осіб щодо спірних земельних ділянок припинилися зі смертю належного користувача.
Суди також послалися на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 і від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс-16 акцентували, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, якій таке право надано, і це право не може бути передано або автоматично перейти до створених нею юридичних осіб.
2.2. Крім того, згідно з ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2019 до участі у справі залучено Малотокмачанську сільську об`єднану територіальну громаду Оріхівського району Запорізької області в особі Малотокмачанської сільради як правонаступника ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, СФГ "М-Куб" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2018 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2019 у справі скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, наголошуючи на неправильному застосуванні судами норм матеріального права, а саме статей 387, 1212 Цивільного кодексу України, ненаданні судами оцінки та невзятті до уваги доказів законності набуття СФГ "М-Куб" земельної ділянки.
Так, скаржник наголошує, що громадянин ОСОБА_1 отримав земельну ділянку згідно з вимогами чинного на той час законодавства, цільове призначення цієї земельної ділянки забезпечувало правові підстави для створення специфічного суб`єкта підприємництва - СФГ "М-Куб" і подальшої господарської діяльності цього суб`єкта. Протягом усього часу існування господарства цільове призначення земельної ділянки і правовий зв`язок між господарством і земельною ділянкою зберігалися, про що свідчать норми права стосовно покладення обов`язків речових прав не на суб`єкта, зазначеного у державному акті на право постійного користування земельною ділянкою, а на юридичну особу - СФГ "М-Куб".
Крім того, заявник касаційної скарги вважає помилковим посилання судів на правову позицію Верховного Суду України у справах № 6-2329цс16, № 6-3113цс-16 і Верховного Суду у справі № 908/799/17 стосовно того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини, наголошує, що у цьому випадку немає спадкових правовідносин. Так, СФГ "М-Куб" зазначає, що господарство не є належним користувачем спірних земельних ділянок з огляду на спадкування права користування земельними ділянками після смерті ОСОБА_1 на ім`я якого оформлено державний акт, а є належним користувачем спірних земельних ділянок із часу державної реєстрації селянського (фермерського) господарства на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство".
СФГ "М-Куб" також акцентує, що зі змісту оскаржуваних рішень неможливо визначити коло учасників справи і їх процесуальний статус, зважаючи на ухвалу суду апеляційної інстанції про заміну ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області його правонаступником у спірних правовідносинах - Малотокмачанською сільрадою у зв`язку із передачею спірної земельної ділянки із державної у комунальну власність. Суди не взяли до уваги, що на час розгляду справи земельної ділянки державної власності, кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 , площею 0,8 га не існує у зв`язку зі зміною форми власності, що свідчить про створення нового об`єкта - земельної ділянки комунальної власності, кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 .
3.2. У відзиві на касаційну скаргу прокурор, заперечуючи проти її задоволення, просить залишити судові рішення без змін, акцентуючи, що з дня смерті особи, якій згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою такі земельні ділянки було надано у користування, СФГ "М-Куб" не мало право користуватися цими земельними ділянками, що правильно установили суди.
При цьому прокурор зауважує, що предметом спору у цій справі визначені та залишаються земельні ділянки - кадастровий номер 2323982500:03:001:0134 , площею 3,6 га, і кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 , площею 0,8 га, а підставою позову визначено відсутність у СФГ "М-Куб" права користуватися цими земельними ділянками, що мало наслідком звернення до суду з відповідним позовом на підставі статті 387 Цивільного кодексу України.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:
- на підставі розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області від 11.03.1997 № 165 громадянину ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею серії ЗП № 0001300101 , згідно з яким ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 4,4 га ріллі, розташовану на території Малотокмачанської сільради в межах згідно з планом, для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт видано 11.03.1997 і зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 167 із внесенням у подальшому змін до державного акта;
- згідно з розпорядженням Оріхівської районної державної адміністрації від 20.03.1997 № 202 ОСОБА_1 створив і зареєстрував СФГ "М-Куб";
- за змістом пунктів 1.3, 1.4 статуту СФГ "М-Куб" (у редакції від 30.06.2015) ОСОБА_1 був засновником і головою господарства. Господарство веде свою діяльність на землях Малотокмачанської сільради - зокрема, кадастровий номер 2323982500:03:001:0134 , площею 3,6 га, і кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 , площею 0,8 га.
- згідно з актовим записом про смерть від 11.04.2016 № 189, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оріхівського районного управління юстиції у Запорізькій області, громадянин ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 09.02.2017 приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області, зареєстрованого у реєстрі за № 150, ОСОБА_2 (донька померлого ОСОБА_1 ) є спадкоємцем права на частку у статутному капіталі СФГ "М-Куб" - 40 часток, що у грошовому виразі становить 40,00 грн;
- згідно з рішенням загальних зборів членів СФГ "М-Куб", оформленим протоколом від 01.03.2017 № 1/2017, затверджено нову редакцію статуту, внесено відповідні зміни щодо розміру внесків учасників до статутного капіталу господарства, обрано головою господарства ОСОБА_2 . У пункті 1.4 статуту СФГ "М-Куб" зазначено, що господарство веде свою діяльність на землях Малотокмачанської сільради - зокрема, кадастровий номер 2323982500:03:001:0134 (площею 3,6 га) і кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 (площею 0,8 га).
Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформацією, наданою відділом у Оріхівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельні ділянки з кадастровими номерами 2323982500:03:001:0134 , площею 0,8 га, і кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 , площею 0,8 га, сформовані відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 11.03.1997 серії ЗП № 0001300101 , виданого на ім`я громадянина ОСОБА_1
4.3. Предметом позову у цій справі є вимога прокурора про витребування із незаконного володіння СФГ "М-Куб" на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області земельних ділянок - кадастровий номер 2323982500:03:001:0134 , площею 3,6 га, і кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 , площею 0,8 га, розташованих на території Малотокмачанської сільради, із посиланням на пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, положення статей 92, 116, 126 цього Кодексу, статей 317, 318, 387, 1212, 1218 Цивільного кодексу України, статей 20, 23 Закону України "Про фермерське господарство" у зв`язку зі смертю особи, якій згідно з державним актом на право постійного користування землею у 1997 році було надано у користування спірні земельні ділянки.
4.4. Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 землі - 11.03.1997) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
Згідно з частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З головою укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції від 22.06.1993, яка діяла на час надання ОСОБА_1 права постійного користування землею) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції від 22.06.1993, яка діяла на час надання ОСОБА_1 державного акта) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
За змістом частин 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.
4.5. Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
У статті 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час подання позову до суду - 17.07.2018) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема для ведення фермерського господарства.
4.6. За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, у тому числі, земельні ділянки.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).
У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).
У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:
- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;
- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;
- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.
4.7. Згідно з пунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (постанова Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).
Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.
За змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".
Крім того, згідно з частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
4.8. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив, що земельні ділянки, надані у постійне користування громадянину ОСОБА_1 , не входять до складу майна СФГ "М-Куб", тому це господарство не може користуватися ними після смерті ОСОБА_1 , адже будь-які права приватних осіб щодо зазначених земельних ділянок припинилися зі смертю належного користувача.
СФГ "М-Куб" не надало правовстановлюючих документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірними земельними ділянками.
Ураховуючи положення чинного як на час отримання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування, так і на час розгляду справи, колегія суддів вважає правильним висновок судів, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, якій таке право надано, та не може бути передано або автоматично перейти до створених нею юридичних осіб.
4.9. Водночас суди установили, що згідно з витягами із Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2304137902018, № НВ-2304137742018, сформованими станом на 06.04.2018, земельні ділянки - кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 (площею 0,8 га) і кадастровий номер 2323982500:03:001:0134 (площею 3,6 га) перебувають у державній власності.
За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Згідно зі статтею 324 цього Кодексу земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.
Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (стаття 325 Цивільного кодексу України).
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Із правового аналізу статті 387 цього Кодексу вбачається, що у зазначеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).
З урахуванням зазначених положень законодавства та з огляду на те, що як установив суд першої інстанції, як на час звернення прокурора з позовом до суду, так і на час ухвалення Господарським судом Запорізької обасті рішення від 14.11.2018, земельні ділянки - кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 (площею 0,8 га) і кадастровий номер 2323982500:03:001:0134 (площею 3,6 га) перебували у державній власності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, наявності правових підстав для задоволення позову про витребування зазначених земельних ділянок із користування СФГ "М-Куб".
4.10. Доводи СФГ "М-Куб" стосовно того, що зі змісту оскаржуваних судових рішень неможливо визначити коло учасників справи і їх процесуальний статус з огляду на ухвалу суду апеляційної інстанції про заміну ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області його правонаступником у спірних правовідносинах - Малотокмачанською сільрадою у зв`язку із передачею спірної земельної ділянки із державної у комунальну власність, а отже створення у зв`язку зі зміною власника нового об`єкта - земельної ділянки, кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 , колегія суддів зазначає таке.
За змістом статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (стаття 791 зазначеного Кодексу).
Отже, здійснення 25.01.2019 реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2323982500:02:001:0133 , площею 0,8 га на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 26.09.2018 № 8-1750/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність не свідчить про створення нового об`єкта.
Станом на день звернення прокурора із позовом та ухвалення судом першої інстанції рішення спірні земельні ділянки перебували у державній власності, а передача у подальшому однієї земельної ділянки у комунальну власність не спростовує правильності висновків судів про наявність правових підстав для витребування земельних ділянок із незаконного користування СФГ "М-Куб".
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.
5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не вбачається.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "М-Куб" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2019 і рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2018 у справі № 908/1393/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді К. М. Пільков
Ю. Я. Чумак
