РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 липня 2019 року
м. Рівне
Справа № 570/4234/16-ц
Провадження № 22-ц/4815/747/19
Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Кушнір Н.В.
Рішення ухвалене в м. Рівне
Рівненський апеляційний суд:
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя: Боймиструк С.В.
судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.,
секретар судового засідання: Тхоревський С.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Коноплястого Я.С. на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 березня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна спільним майном подружжя, про поділ спільного майна подружжя, -
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання майна спільним майном подружжя, про поділ спільного майна подружжя.
Позов мотивує тим, що в результаті здійснення будівельних робіт фактично створено нове майно, а об`єкт договору дарування знищено, позивач у поданій до суду 30 серпня 2016 року позовній заяві, вимоги по якій уточнені у заяві від 05 березня 2019 року, просить визнати домоволодіння АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності сторін, виділити кожному 1/2 його ідеальної частки.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 22 березня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна,спільним майном подружжя, про поділ спільного майна подружжя задоволено.
Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 по 1/2 ідеальної частки будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - адвокат Коноплястий Я.С. не погоджується із рішенням суду першої інстанції та зазначає, що згідно висновку експерта в житловому будинку було проведено капітальний ремонт, внаслідок чого зменшився фізичний знос, що не можна віднести до істотного збільшення його вартості.
Також, вважає, що судом першої інстанції не досліджувалась вартість ремонту, переобладнання житлового будинку, розмір грошових коштів, які були затрачені позивачем на дані поліпшення. Крім того, зазначає, що поліпшення будинку, на які посилається позивач та які перелічені у висновку експертизи, стосуються лише ремонту будинку та її оздоблення, що не є невід`ємною частиною будинку.
Вважає, помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності. За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма ч.1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (мало стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Покликаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Представник ОСОБА_4 - адвокат Коноплястий Я.С. в судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
ОСОБА_2 та його представник адвокатМеркулов С.А. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що збільшення вартості майна та істотність такого збільшення внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя знайшло своє підтвердження і це збільшення вартості майна дає підстави суду визнати житловий будинок спільною сумісною власністю сторін.
Також, зазначає, що не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу трирічного строку позовної давності, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.
Такі висновки місцевого суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 травня 1997 року по 21 жовтня 2009 року.
24 жовтня 2003 року ОСОБА_4 її рідна баба ОСОБА_5 подарувала спірний житловий будинок /1918 року побудови/ житловою площею 46.5 кв . м. з надвірними будівлями АДРЕСА_1
ОСОБА_4 у встановленому законом порядку зареєструвала право власності на майно, а відтак набула правового статусу власника майна. Не має сумнівів, що подароване майно належало лише ОСОБА_4 на праві особистої власності.
Крім того, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки за вказаною адресою площею 0.149 га на підставі рішення Квасилівської селищної ради від 27 жовтня 2004 року № 298 /Державний акт про право власності на земельну ділянку/.
У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Вирішуючи спір місцевий суд обґрунтовано посилався на норми ст.ст. 22,24,25 КпШС України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та відповідні їм за змістом нині діючі норми ст.ст.60, 62,63 СК України за якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 зроблено висновок, що ст.57 СК України визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як ст.62 СК України встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених ст.62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.
За результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи експертом Сайко С.Л. надано висновок № 170615/2 С від 05 вересня 2018 року, згідно якого ринкова вартість спірного домоволодіння в цінах на час проведення експертизи станом на 31 жовтня 2003 року становила 146 338 грн. 00 коп., а на даний час 603 888 грн. 00 коп. За цей період здійснено перепланування та переобладнання будинку, проведено його капітальний ремонт, збудовано погріб Пг/А-1, сходи "а", сарай "Б", огорожа №1, огорожа №2, замощення I, замощення II.
З висновку експерта вбачається, що будинок було переобладнано та переоблаштовано, проведено капітальний ремонт, внаслідок зменшився фізичний знос, збудовані підсобні приміщення, а його ціна збільшилась дуже суттєво.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що висновок експерта містить докладний опис проведеного експертом дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки з поставлених запитань. Оцінивши висновок відповідно до ст.106 ЦПК України, суд не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновків чи суперечливість його іншим матеріалам справи. Висновок експерта сумніву у суду не викликає, сторони його не оспорювали, тому його слід вважати належним та допустимим доказом у справі.
Також є правильною мотивація рішення, що збільшення вартості майна та істотність такого збільшення з`ясовувалося шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об`єкта, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення, при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкту. Вартість спірного майна збільшилася внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя і це збільшення вартості майна є істотним у розумінні норм ст.62 СК України, що дало місцевому суду підстави дійти висновку, що спірний житловий будинок набув статусу спільної сумісної власності сторін.
За таких обставин колегія суддів вважає вимоги позивача про визнання майна спільним майном подружжя не є безпідставними.
Водночас, відповідно до ч.2 ст.72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).
Абзацом третім пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності колегія суддів виходить не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя. Неподання позову про поділ майна, в тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б свідчили про заперечення права одного з подружжя на набуте в період шлюбу майно, яке зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права такого подружжя і вказувати на початок перебігу строку позовної давності.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із висновком Верховного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 2-142/2011.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У в матеріалах справи міститься клопотання представника відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності від 19 червня 2018 року (а.с.161).
Дане клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_4 просила відмовити у задоволенні позовних вимог застосувавши строки позовної давності, оскільки позивач знав про порушення свого майнового права ще під час припинення сімейних відносин, так як після розірвання шлюбу між подружжям виникали спори щодо розподілу рухомого і нерухомого майна, які сторони намагалися вирішити як самостійно так і в судовому порядку.
Так, 21 жовтня 2009 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області по цивільній справі №2-1310 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4
04 червня 2012 року ОСОБА_2 подав до Рівненського районного суду Рівненської області позовну заяву до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання частково недійсним договору дарування нерухомого майна, визнання права власності на частину майна.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області по цивільній справі №1716/1678/2012 від 02 вересня 2013 року, залишено без розгляду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання частково недійсним договору дарування нерухомого майна, визнання права власності на частину майна.
За наведеного, вбачається, що про порушення свого права ОСОБА_2 знав ще в червні 2012 року. а в даній справі звернувся до суду лише в серпні 2016 року, а тому заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги зазначену обставину для застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідачка заявляла про застосування позовної давності, заяв про поважність причин пропущення строку позовної давності стороною позивача не надано, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 березня 2019 року до скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України - якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційна інстанція доходить висновку про необхідність задоволення позову, судовий збір сплачений позивачем при подачі позову слід віднести на його рахунок, судовий збір сплачений відповідачкою при подачі апеляційної скарги в сумі 10210, 92 грн. підлягає до стягнення з позивача на користь відповідача..
Керуючись ст.ст. 367, п.2 ч.1 ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Коноплястого Я.С. задовольнити.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 березня 2019 року скасувати.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна спільним майном подружжя, про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 10210,92 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 12 липня 2019 року.
Головуючий: С.В. Боймиструк
Судді: С.О. Гордійчук
С.В. Хилевич
