ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5034/19 Справа № 209/1795/18
Суддя у 1-й інстанції - Байбара Г. А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2019 року
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.
при секретарі - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2019 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – Друга кам`янська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,-
ВСТАНОВИЛА:
В червні 2018 року до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – Друга кам`янська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2019 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – Друга кам`янська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Визначено ОСОБА_2 додатковий строк терміном у три місяці, з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання нею заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2019 року в справі №209/1795/18 та постановити нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.
У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2019 року просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 27).
Факт родинних відносин між померлою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 28).
З 20 ІНФОРМАЦІЯ_2 1987 року і до дня смерті ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , і разом з нею був зареєстрований її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідками ТОВ «ЄРЦ КП» № 1/113952, № 1/113953 від 22 травня 2018 року (ас. 40 оберт).
Судом першої інстанції встановлено, що 22 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Другої кам`янської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 38).
Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що на день смерті матері залишилося спадкове майно, що складається з частки квартири, що розташована в АДРЕСА_1 , і він прийняв це майно у спадок, оскільки спільно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
22 травня 2018 року Другою кам`янською державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_1 була заведена спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , номер у спадковому реєстрі 62452315, номер у нотаріуса 282/2018 (а.с. 43).
Відтак, ОСОБА_1 , 22 травня 2018 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги за законом, який прийняв спадщину, згідно ч.3 ст. 1268 ЦПК України, бо постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
При заведенні спадкової справи державний нотаріус Другої кам`янської державної нотаріальної контори, отримавши від спадкоємця ОСОБА_1 повідомлення про відкриття спадщини, на виконання вимог п. 2.2. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, яке було чинним на час заведення спадкової справи, перевірила за даними Спадкового реєстру наявність заведення спадкової справи, спадкового договору, заповіту.
Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 51996271 від 22 травня 2018 року, у Спадковому реєстрі було знайдено інформацію про наявність чинного заповіту (номер у Спадковому реєстрі 7731010), заповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 2-1739, посвідченого 29 вересня 2011 року Другою кам`янською державною нотаріальною конторою, який зберігається у Другій кам`янській державній нотаріальній конторі (а.с. 41).
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах – посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких невідоме.
Пунктом 3.2. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, передбачено, що для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
На підставі отриманої зі Спадкового реєстру інформації, на виконання вимог ст. 63 Закону України «Про нотаріат» та п. 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, державний нотаріус Другої кам`янської державної нотаріальної контори здійснила виклик ОСОБА_2 , як спадкоємця за заповітом, шляхом повідомлення про це у пресі, надавши оголошення про запрошення ОСОБА_2 до Другої кам`янської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після померлої ОСОБА_3 , оголошення було опубліковано у газеті «Нова газета» № 22 від 30 травня 2018 року (а.с. 11).
З пояснень ОСОБА_2 вбачається, що після того, як вона прочитала оголошення нотаріуса, одразу ж поїхала до Другої кам`янської державної нотаріальної контори, де дізналася про існування заповіту ОСОБА_3 на свою користь. Вона одразу ж стала шукати серед документів своєї померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 матері ОСОБА_4 заповіт бабусі ОСОБА_3 . Відшукавши заповіт, вона пред`явила його нотаріусу.
З заповіту, посвідченого 29 вересня 2001 року державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори (зараз Другої кам`янської державної нотаріальної контори), зареєстрованого в реєстрі за № 2-1739 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що мешкає в АДРЕСА_1 , на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй частину квартири АДРЕСА_2 , вона заповідала ОСОБА_2 (а.с. 10).
01 червня 2018 року ОСОБА_2 подала до Другої кам`янської державної нотаріальної контори заяву про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_3 (а.с. 44).
Проте, і зв`язку з тим, що ОСОБА_2 протягом встановленого законом шестимісячного строку після смерті спадкодавця ОСОБА_3 не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, постановою нотаріуса Астаховоїї О.С. від 08 червня 2018 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_3 (а.с. 8).
Судом першої інстанції встановлено, що тільки після того, як ОСОБА_1 повідомив нотаріуса про відкриття спадщини після померлої ОСОБА_3 , подавши 22 травня 2018 року заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, та після опублікування нотаріусом 30 травня 2018 року оголошення у пресі, ОСОБА_2 дізналася про існування чинного заповіту ОСОБА_3 на свою користь, як спадкоємця за заповітом, і звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно із ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважної причини, суд може надати йому додатковий строк, достатній для подання їм заяви для прийняття спадщини.
У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, вказано про те, що за змістом статті 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. При вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Судом першої інстанції правомірно не прийнято заперечення ОСОБА_1 стосовно того, що висловлена вище правова позиція стосується тільки випадків невиконання нотаріусами своїх обов`язків щодо перевірки наявності заведених спадкових справ, спадкового договору, заповіту та того, чи вчиняв нотаріус дії для повідомлення спадкоємців (позивачів) про відкриття спадщини, чи викликав позивача, як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошенняабо повідомленгня у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця, оскільки Верховний Суд України чітко вказав на те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а також про те, що при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права..
Щодо заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 дізналася або могла була дізнатися про існування заповіту у 2014 році, бо в неї були документи померлої матері, а через свою неуважність вона не знайшла заповіт.
Судом першої інстанції правомірно не прийнято цю заяву про застосування позовної давності, оскільки відповідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатисяпро порушення свого права, або про особу яка його порушила.
Наявнясть заповіту, про який ОСОБА_2 дізналася від нотаріуса після повідомлення ОСОБА_1 про відкритті спадщини після померлої ОСОБА_3 , ніяким чином не порушувала прав позивача. Можливість самостійно розшукати цей заповіт після смерті матері позивача у 2014 році не може вважатися початком перебігу позовної давності для звернення до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, бо позивач, не знаючи про наявність такого заповіту, не повинна була його шукати.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 дійсно не була обізнана про наявність заповіту ОСОБА_3 , дійсно пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_3 з поважних причини, а тому їй необхідно визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта, що заповіт був наявний у позивача в її ж документах до яких вона мала доступ починаючи з 2014 року і в яких потім був віднайдений цей заповіт. До того ж, позивач не скористалася своїм правом на подання заяви про прийняття спадщини, хоча могла це зробити і дізнатися про стан своїх справ. Зволікання із цим, бездіяльність, неуважність та необачність не є перешкодами в розумінні ч. 3 ст. 1272 ЦК. Саме тому, у разі посилання позивача на необізнаність, як на поважну причину пропуску строку, є безпідставним, колегія суддів ставиться критично, оскільки ОСОБА_2 взагалі дізналась про існування заповіту від нотаріуса після повідомлення ОСОБА_1 про відкритті спадщини після померлої ОСОБА_3 через оголошення у пресі 30 травня 2018 року. Доказів обізнаності про існування заповіту ОСОБА_2 апелянтом до суду не надано.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
В .С.Городнича
