Справа № 209/1795/18
Провадження № 2/209/148/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2019 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Байбари Г.А.,
за участі: секретаря Кулік О.О.,
позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,
представників відповідача – ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам'янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_4 кам’янська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 15 червня 2018 року звернулася до суду з позовом, в якому просить визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, яка померла 12 січня 2012 року.
На обґрунтування позову зазначила, що вона є рідною онукою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 12 січня 2012 року ОСОБА_6 померла. Їй було відомо про смерть бабусі, оскільки вона постійно підтримувала з нею зв’язок. ОСОБА_6 мала дітей, тому вона вважала, що все майно, яке їй належить, успадкує її син ОСОБА_5. Весь цей час їй нічого не було відомо про те, що ОСОБА_6 склала заповіт, яким заповіла їй частину квартири за адресою: м. Кам’янське (раніше Дніпродзержинськ), проспект Івана Франка (раніше ОСОБА_7)АДРЕСА_1. Про заповіт бабусі вона дізналася випадково із газети, коли серед оголошень побачила, що її розшукує державний нотаріус. Одразу ж після цього 01 червня 2018 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 Проте, постановою нотаріуса від 08 червня 2018 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропущення строку для прийняття спадщини. На даний час вона позбавлена можливості у встановленому законом порядку юридично оформити спадщину, тому вимушена звернутися до суду з цим позовом. Посилаючись на ч.3 ст. 1272 ЦК України, вважає, що строк, встановлений законом для звернення до нотаріальної контори для прийняття спадщини, пропущений нею з поважних причин і тому може бути поновлений судом.
Представник відповідача – ОСОБА_3 надала відзив на позовну заяву (а.с. 24-25), де зазначено, що відповідач не визнає позов ОСОБА_1 в повному обсязі через незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість. 12 січня 2012 померла мати відповідача – ОСОБА_6. Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй на праві приватної власності частину квартири за адресою: АДРЕСА_2. Відповідач, згідно ч.3 ст. 1286 ЦК України, прийняв спадщину після смерті своєї матері, бо постійно проживав разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини та не заявив протягом встановленого ст. 1270 ЦК України строку про відмову від спадщини. Посилаючись на ч.1 ст. 1269, ч.1 ст. 1270, ч.1, 3 ст. 1272 ЦК України, п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, вважає, що право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов’язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкоємцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, а визначення судом додаткового строку для прийняття спадщини можливо тільки, якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, якими є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. В своєму позові позивач зазначає, що саме через те, що вона не знала, що ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого заповідала їй частину квартири, вона не подавала заяви про прийняття спадщини до нотаріуса, тим самим пропустила установлений законом строк. Також звертає увагу суду на те, що в своєму позові позивач у якості додатку додає копію заповіту до своєї позовної заяви і зазначає, що оригінал зберігається у неї. Тобто є всі підстави вважати, що вона не тільки дізналася з оголошення із газети про те, що її розшукує нотаріус, як зазначила у своєму позові, а й знала про спадщину і раніше, так як ОСОБА_6 склала заповіт ще у 2001 році і він весь час зберігався у позивача. Інших причин щодо поважності пропуску строку для прийняття спадщини позивач у своєму позові не зазначила. Вважає, що вказана позивачем причина пропуску строку для прийняття спадщини (незнання існування заповіту) не може бути визнана поважною, що узгоджується і роз’ясненнями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладеними у листі № 24-753/04-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування». Таким чином, звертаючись до суду з позовом, позивач не надала належних та допустимих доказів того, в у вказаний період було пов’язано з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв’язку з чим позивач не виконала свій процесуальний обов’язок із доведення тих обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог. Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин, при відсутності будь-яких перешкод і труднощів для подання заяви не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку. Посилаючись на ч.3 ст. 12 ЦПК України, просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Позивач надала суду відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 51-52), де зазначила, що вона не згодна з обставинами, викладеними у відзиві на позов, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та дійсності. Вказаний відзив не містить жодного доказу або обґрунтування незаконності її вимог. Твердження, викладене у відзиві з приводу того, вона, нібито, знала про існування заповіту, так як заповіт весь час зберігався у неї, є хибним та таким, що не відповідає дійсності. Про існування заповіту їй нічого не було відомо, про нього вона дізналася із оголошення у засобах масової інформації – газеті «ОСОБА_3 газета» № 22 від 30 травня 2018 року, прочитавши яке, вона почала шукати документи серед речей її померлої матері ОСОБА_8, і знайшла документи, які залишилися після її смерті. ОСОБА_1 документів, які належали її матері, яка доводилася померлій ОСОБА_6 дочкою, вона знайшла заповіт на своє ім’я. Після смерті ОСОБА_6 в неї залишилися її рідні діти: син ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_8 (дівоче прізвище ОСОБА_5) ОСОБА_9, яка є її, позивача, матір’ю. Між відповідачем та її, позивача, матір’ю існували певні домовленості з приводу спадщини їх матері ОСОБА_6, про які їй, позивачу, нічого не було відомо, і вона вважала, що все майно, яке належить бабусі ОСОБА_6 перейде у володіння спадкоємців першої черги. Ні після смерті у 2012 році бабусі ОСОБА_6, ні після смерті у 2014 році матері ОСОБА_10 їй нічого не було відомо про існування складеного бабусею на її ім’я заповіту. Про своє право на спадщину вона дізналася із оголошення, після чого серед речей померлої матері відшукала заповіт. Таким чином, причиною пропуску для подання заяви про прийняття спадщини були об’єктивні, непереборні, істотні обставини, які не залежали від її волі і на які вона жодним чином не могла вплинути. Посилання відповідача на роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в листі № 24-753/04-13 від 16 травня 2013 року щодо питання поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини станом на жовтень 2018 року є неактуальними та такими, що втратили свою дію. Згідно правової позиції, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Таким чином, вважає доводи відповідача надуманими та безпідставними, що не відповідають дійсності, а тому вони повинні бути відхилені. Підтримує свій позов в повному обсязі і просить його задовольнити.
Представник відповідача – ОСОБА_3 надала заперечення на відповідь на відзив (а.с. 57-58), де зазначила, що у своїй відповіді на відзив позивач наголошує, що поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини було те, що весь цей час їй не було відомо про існування заповіту. Проте, позивач у якості додатку до позову додає копію заповіту і зазначає, що оригінал зберігається у неї. Тобто, є всі підстави вважати, що позивач знала про спадщину і раніше, так як ОСОБА_6 склала заповіт ще у 2001 році, і він весь цей час зберігався у позивача. Також у відповіді на відзив позивач зазначає, що одразу ж після того, як вона прочитала оголошення в газеті, вона дізналася про існування заповіту і почала його шукати. Вона не пішла до нотаріальної контори, яка її викликає, вона саме починає шукати заповіт серед речей покійної матері. Звертає увагу суду на те, що у змісті оголошення нотаріуса позивач викликається до Другої кам'янської нотаріальної контори для оформлення спадщини після померлої ОСОБА_6. Проте, невідомо як позивач дізналася про заповіт із оголошення в газеті, коли у тексті оголошення слово «заповіт» зовсім відсутнє, тим більше шукати заповіт там, знаючи, де він точно лежить. Вважає, що позивач весь час знала про існування заповіту, що підтверджується діями позивача, які викладені у її позові та у відповіді на відзив. Інших причин щодо поважності пропуску строку для прийняття спадщини позивач не зазначила. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Третя особа – представник Другої кам’янської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився. Від в.о. завідувача Другої кам’янської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 до суду надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника нотаріальної контори.
Виходячи з наведеного, відповідно до ч. 3. ст. 211 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу у судовому засіданні за відсутності третьої особи.
Під час підготовчого засідання, за клопотанням позивача із Другої кам’янської державної нотаріальної контори була витребувана спадкова справа після померлої 12 січня 2012 року ОСОБА_6
Позивач у вступному слові стисло виклала зміст та підстави своїх позовних вимог щодо предмету позову та надала пояснення, аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просила позов задовольнити. Також пояснила суду, що вона не знала про наявність заповіту своєї бабусі ОСОБА_6, яка померла 12 січня 2012 року, бо заповіт знаходився у її матері ОСОБА_10 ЇЇ знайома дала газету, де її запрошували до нотаріальної контори для оформлення спадщини. Вона приїхала до нотаріальної контори, де їй сказали, що є заповіт на її ім’я, який необхідно відшукати. У документах своєї матері, яка померла 22 серпня 2014 року, вона знайшла заповіт і поїхала з ним до нотаріальної контори, де їй роз’яснили, що вона повинна звернулися до суду для поновлення строку.
Крім того, позивач ОСОБА_1, допитана як свідок, згідно ст. 234 ЦПК України, надала показання про те, що 12 січня 2012 року померла її бабуся ОСОБА_6. За життя вона мешкала у трикімнатній квартирі зі своїм чоловіком та сином ОСОБА_5. Дідусь помер раніше. У бабусі було троє дітей: її, позивача, мати ОСОБА_8, відповідач ОСОБА_5 та ОСОБА_12. Після смерті бабусі відповідач залишився проживати у цій трикімнатній квартирі, яка розташована по проспекту Івана Франка (раніше ОСОБА_7)АДРЕСА_1 в м. Кам’янське. Її, позивача, мати померла 22 серпня 2014 року. Вона страждала на хворобу Паркінсона і в неї були провали у пам’яті. У червні 2018 року із оголошення у газеті вона дізналася, що її розшукує нотаріальна контора з приводу спадщини ОСОБА_6 У оголошенні не йшлося про заповіт. З газетою вона поїхала до Другої кам’янської державної нотаріальної контори, де їй повідомили, що існує заповіт ОСОБА_6 на її ім’я, що він десь є і його необхідно відшукати. Вона почала шукати заповіт у речах своєї померлої матері, які знаходилися у квартирі АДРЕСА_3. За життя матері вона мешкала то разом з нею, то окремо від неї. Після смерті бабусі вона постійно мешкала разом із своєю матір’ю, бо після дорожньо-транспортної пригоди вона захворіла. ОСОБА_1 документів матері вона знайшла заповіт бабусі, який був у пом’ятому стані, у плямах. Їй невідомо, як і де мати зберігала заповіт. На другий день вона поїхала до нотаріальної контори із знайденим заповітом. Нотаріус ОСОБА_11 сказала їй, щоб вона зверталася до суду для поновлення строку для прийняття спадщини, і вона звернулася до адвоката. Між її матір’ю, відповідачем та іншою сестрою були добрі стосунки. Їй невідомо, чи знали мати, відповідач та їх сестра про існування заповіту. Після смерті матері вона не розбирала її документи. Брала документи матері, щоб оформити спадщину після її смерті. Після смерті бабусі вона не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, бо у бабусі було троє дітей, які є спадкоємцями першої черги. ЇЇ мати також не зверталася із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі, бо хворіла, і може не знала, що має право звернутися. Чи зверталася мамина сестра з приводу спадщини ОСОБА_6, їй невідомо. В нотаріальній конторі їй сказали, що із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі звернувся відповідач.
Представник позивача - ОСОБА_2 у вступному слові підтримувала позовні вимоги ОСОБА_1, вважає, що строк для прийняття спадщини пропущений позивачем з поважних причин, і законом не передбачений обов’язок спадкодавця повідомляти спадкоємців про наявність заповіту.
У вступному слові представник відповідача – ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити в його задоволенні.
У вступному слові представник відповідача – ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позову. Вважав, що правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, не поширюється на вказані позивачем обставини, оскільки Верховний Суд України висловив свою позицію щодо невиконання обов’язків нотаріусами при заведенні спадкової справи. Що стосується позивача, то в неї були документи її померлої матері і вона мала можливість переглянути їх, а неуважність не є підставою для поновлення строку. У 2014 році документи були у позивача, тому з 2014 року до дня звернення до суду з позовом минув строк позовної давності, про застосування якої, він заявляє. Відповідач звернувся до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину весною 2018 року, а після цього нотаріус опублікувала оголошення. Просив відмовити в задоволенні позову, бо у ОСОБА_1 відсутні поважні причини пропуску для прийняття спадщини.
Вислухавши вступне слово позивача, представників відповідача, показання позивача, допитаної як свідка, дослідивши письмові докази у справі, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
У судовому засіданні встановлено, що 12 січня 2012 року померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть ( а.с. 27).
Факт родинних відносин між померлою ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_5 підтверджується свідоцтвом про народження відповідача ( а.с. 28).
З 20 лютого 1987 року і до дня смерті ОСОБА_6 була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (раніше Дніпродзержинськ), проспект Івана Франка (раніше ОСОБА_7)АДРЕСА_1, і разом з нею був зареєстрований її син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується довідками ТОВ «ЄРЦ КП» № 1/113952, № 1/113953 від 22 травня 2018 року (ас. 40 оберт).
Як вбачається із спадкової справи, копія якої витребувана судом від Другої кам’янської державної нотаріальної контори, 22 травня 2018 року відповідач ОСОБА_5 звернувся до Другої кам’янської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої 12 січня 2012 року матері ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 38). У своїй заяві ОСОБА_5 зазначив, що на день смерті матері залишилося спадкове майно, що складається з частки квартири, що розташована в АДРЕСА_4, і він прийняв це майно у спадок, оскільки спільно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
За заявою відповідача 22 травня 2018 року Другою кам’янською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа після померлої 12 січня 2012 року ОСОБА_6, номер у спадковому реєстрі 62452315, номер у нотаріуса 282/2018 (а.с. 43).
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_5 22 травня 2018 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої 12 січня 2012 року матері ОСОБА_6, як спадкоємець першої черги за законом, який прийняв спадщину, згідно ч.3 ст. 1268 ЦПК України, бо постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
При заведенні спадкової справи державний нотаріус Другої кам’янської державної нотаріальної контори, отримавши від спадкоємця ОСОБА_5 повідомлення про відкриття спадщини, на виконання вимог п. 2.2. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, яке було чинним на час заведення спадкової справи, перевірила за даними Спадкового реєстру наявність заведення спадкової справи, спадкового договору, заповіту.
Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 51996271 від 22 травня 2018 року (а.с. 41), у Садковому реєстрі було знайдено інформацію про наявність чинного заповіту (номер у Спадковому реєстрі 7731010), заповідача ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 2-1739, посвідченого 29 вересня 2011 року Другою кам’янською державною нотаріальною конторою, який зберігається у Другій кам’янській державній нотаріальній конторі.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах – посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов’язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких невідоме.
Пунктом 3.2. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, передбачено, що для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз’яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
На підставі отриманої зі Спадкового реєстру інформації, на виконання вимог ст. 63 Закону України «Про нотаріат» та п. 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, державний нотаріус Другої кам’янської державної нотаріальної контори здійснила виклик позивача ОСОБА_1, як спадкоємця за заповітом, шляхом повідомлення про це у пресі, надавши оголошення про запрошення ОСОБА_1 до Другої кам’янської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після померлої ОСОБА_6. Вказане оголошення було опубліковано у газеті «ОСОБА_3 газета» № 22 від 30 травня 2018 року (а.с. 11).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, яка була допитана як свідок, надала показання про те, що після того, як нею було прочитано оголошення нотаріуса, вона одразу ж поїхала до Другої кам’янської державної нотаріальної контори, де дізналася про існування заповіту ОСОБА_6 на свою користь. Вона одразу ж стала шукати серед документів своєї померлої 28 серпня 2014 року матері ОСОБА_8 заповіт бабусі ОСОБА_6 Відшукавши заповіт, вона пред’явила його нотаріусу.
Згідно заповіту, посвідченого 29 вересня 2001 року державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори (зараз Другої кам’янської державної нотаріальної контори), зареєстрованого в реєстрі за № 2-1739 ( а.с. 10), ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, що мешкає в АДРЕСА_5, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй частину квартири № 28, що знаходиться в Дніпропетровській області м. Дніпродзержинську, по проспекту Карла Маркса в будинку 28, вона заповідала ОСОБА_1.
01 червня 2018 року ОСОБА_1 подала до Другої кам’янської державної нотаріальної контори заяву про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_6 ( а.с. 44).
Проте, і зв’язку з тим, що позивач протягом встановленого законом шестимісячного строку після смерті спадкодавця ОСОБА_6 не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, постановою нотаріуса ОСОБА_11 від 08 червня 2018 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_6 (а.с. 8).
Таким чином, судом встановлено, що тільки після того, як відповідач ОСОБА_5 повідомив нотаріуса про відкриття спадщини після померлої ОСОБА_6, подавши 22 травня 2018 року заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, та після опублікування нотаріусом 30 травня 2018 року оголошення у пресі, із бесіди з нотаріусом позивач ОСОБА_1 дізналася про існування чинного заповіту ОСОБА_6 на свою користь, як спадкоємця за заповітом, і звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Суд не має підстав не довіряти показанням позивача ОСОБА_1, допитаної в якості свідка, про те, що до публікації оголошення їй не було відомо про те, що вона має право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_6, а також про те, що заповіт вона відшукала у речах та документах своєї матері тільки після бесіди з нотаріусом, бо це підтверджується наявними у справі: Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 51996271 від 22 травня 2018 року оголошенням, заявою ОСОБА_5 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, заявою ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Позивач ОСОБА_1 дізналася про наявність заповіту та звернулася із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після того, як відповідач повідомив нотаріуса про відкриття спадщини після померлої ОСОБА_6, а державний нотаріус опублікував відповідне оголошення в газеті.
Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважної причини, суд може надати йому додатковий строк, достатній для подання їм заяви для прийняття спадщини.
Враховуючи зазначені позивачем обставини та досліджені судом докази на їх підтвердження, суд приходить до висновку, що позивачу ОСОБА_1 дійсно не було відомо про існування заповіту і з цієї причини, яку суд вважає поважною, вона пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_6
У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, вказано про те, що за змістом статті 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. При вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача стосовно того, що висловлена вище правова позиція стосується тільки випадків невиконання нотаріусами своїх обов’язків щодо перевірки наявності заведених спадкових справ, спадкового договору, заповіту та того, чи вчиняв нотаріус дії для повідомлення спадкоємців (позивачів) про відкриття спадщини, чи викликав позивача, як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошенняабо повідомленгня у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
Верховний Суд України чітко вказав на те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а також про те, що при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права..
У судовому засіданні представник позивача заявив про застосування позовної давності в зв’язку з тим, що позивач дізналася або могла була дізнатися про існування заповіту у 2014 році, бо в неї були документи померлої матері, а через свою неуважність вона не знайшла заповіт.
Проте, суд не приймає до уваги цю заяву про застосування позовної давності, бо відповідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давностіпосинається від дня, коли особадовідалася або могла довідатисяпро порушення свого права, або про особу яка його порушила.
Наявнясть заповіту, про який позивач дізналася від нотаріуса після повідомлення відповідача про відкритті спадщини після померлої ОСОБА_6, ніяким чином не порушувала прав позивача. Можливість самостійно розшукати цей заповіт після смерті матері позивача у 2014 році не може вважатися початком перебігу позовної давності для звернення до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, бо позивач, не знаючи про наявність такого заповіту, не повинна була його шукати.
Дійшовши до висновку про те, що позивач ОСОБА_1 дійсно не була обізнана про наявність заповіту ОСОБА_6, та враховуючи правову позицію, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, суд вважає, що ОСОБА_1 пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_6 з поважних причини, а тому їй необхідно визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 259, 263-265, суд,
УХВАЛИВ:
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_4 кам’янська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Визначити ОСОБА_1 додатковий строк терміном у три місяці, з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання нею заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після померлої 12 січня 2012 року ОСОБА_6.
Повне рішення складено 04 березня 2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.А. Байбара.
