ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" червня 2019 р. Справа№ 910/4761/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Чорної Л.В.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.
за участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 24.06.19
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення
на ухвалу
Господарського суду міста Києва
про
вжиття заходів забезпечення позову
від
23.04.2019
суддя
Бондаренко Г.П., м. Київ
повний текст складений
23.04.2019
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД", м. Київ
до
Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, м. Київ
про
визнання договору укладеним та зобов`язання вчинити дії
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - відповідач) про визнання договору укладеним та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані ухиленням відповідача від підписання договору № 05/03 від 05.03.2019, а тому звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить визнати договір № 05/03 від 05.03.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" та Концерном радіомовлення, радіозв`язку та телебачення укладеним з 01.03.2019 у редакції викладеній в позовній заяві та зобов`язати відповідача підписати в двох примірниках зі свого боку даний договір, а також направити підписаний примірник договору на адресу позивача.
18.04.2019 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи № 910/4761/19 постановив здійснювати у порядку загального позовного провадження та підготовче засідання у справі призначив на 16.05.2019.
19.04.2019 товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" подало до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову у справі № 910/4761/19.
У поданій заві позивач просив суд заборонити Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення вчиняти будь-які дії щодо припинення надання телекомунікаційних послуг товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД", у тому числі будь-яким способом припиняти забезпечення технічних засобів (телекомунікаційного обладнання) товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД", що розміщені на об`єктах Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення безперервним електроживленням, до прийняття рішення у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" до концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання договору укладеним та зобов`язання вчинити дії.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідач як монополіст та єдиний надавач послуг ухиляється від підписання договору з позивачем, який регулює надання телекомунікаційних послуг позивачу з 01.03.2019 та погрожує припинити надання послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 у справі № 910/4761/19 заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Вжито наступні заходи забезпечення позову у справі № 910/4761/19 до набрання рішенням Господарського суду міста Києва по справі законної сили, а саме - заборонено Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення вчиняти будь-які дії щодо припинення надання телекомунікаційних послуг товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" , у тому числі будь-яким способом припиняти забезпечення технічних засобів (телекомунікаційного обладнання) товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД", що розміщені на об`єктах Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення безперервним електроживленням, до прийняття рішення (набрання ним законної сили) у справі № 910/4761/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання договору укладеним та зобов`язання вчинити дії.
Здійснивши оцінку доводів позивача, змісту заявлених у справі позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем захід забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу вчиняти певні дії узгоджується з положеннями ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, не підпадає під заборони, встановлені цією статтею, є адекватним заявленим позовним вимогам, забезпечить ефективний захист порушеного права позивача та забезпечить уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, у разі задоволення позову.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може порушити права та інтереси позивача, може становити загрозу національній безпеці країни, може унеможливити доступ до інформації мільйонам громадян України. Вказане є достатніми підставами для вжиття відповідного заходу забезпечення позову.
Не погодившись із вказаною ухвалою, Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (надалі-скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану ухвалу, через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ст.ст. 28, 33, 38, 63 Закону України «Про телекомунікації», ст. 39 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», п.п. 14, 54, 78 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 № 295, ст.ст. 6, 181 Господарського кодексу України та ст. 642 Цивільного кодексу, а також порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а ухвала місцевого господарського суду має бути скасована.
Скаржник посилаючись на фактичну відсутність укладеного та належним чином оформленого договору про надання телекомунікаційних послуг, та у зв`язку із врегулюванням цього спору у судовому порядку, попереджаючи про можливе припинення надання телекомунікаційних послуг вважає, що Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, як оператор, діє виключно у порядку і спосіб, визначений законодавством України про телекомунікації.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення у 2013 році виключено зі зведеного переліку природних монополій, затвердженого Антимонопольним комітетом України, а тому місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкового висновку щодо зайняття відповідачем монопольного становища.
Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення вважає, що прийнявши ухвалу про заходи до забезпечення позову, місцевий господарський суд фактично змусив державне підприємство безоплатно надавати послуги позивачу, цим самим завдаючи збитків державному об`єкту, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави».
За твердження скаржника, фактичні витрати відповідача на утримання висотних споруд, заробітну плату виробничого персоналу, вартість спожитої електроенергії, охоронні послуги, податок на землю, амортизацію, нарахування на заробітну плату, утримання адміністративно-управлінського персоналу, тощо - які є складовими собівартості витрат, понесених Концерном радіомовлення, радіозв`язку та телебачення при наданні послуг ТОВ «Зеонбуд», зумисне безоплатне надання таких послуг можуть призвести до значного погіршення фінансового стану підприємства та завдасть значних збитків Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення.
На думку відповідача, подальша несплата позивачем наданих Концерном радіомовлення, радіозв`язку та телебачення послуг призведе до критичного дефіциту оборотних коштів та унеможливить здійснення фінансово-господарської діяльності державним оператором телекомунікацій, а тому обраний господарським судом захід для забезпечення позову може призвести до повного припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання.
Також скаржник зазначає про те, що заборгованість позивача перед відповідачем за фактично надані послуги становить 39 838 830,74 грн., що призводить до критичного дефіциту коштів та унеможливить здійснення фінансово-господарської діяльності державним оператором телекомунікацій.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 задоволено клопотання Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення та поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 у справі № 910/4761/19; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4761/19; розгляд апеляційної скарги призначено на 24.06.2019.
11.06.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.
Серед іншого позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що позивач не оплачує надані телекомунікаційні послуги, а також те, що ухвала про забезпечення позову призводить до критичного дефіциту коштів та унеможливлюють здійснення фінансово-господарської діяльності державним оператором телекомунікацій не відповідає дійсності.
На думку, позивача заборгованість за електроенергію Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення не є наслідком надання послуг товариству з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД», оскільки, по-перше, електроенергію споживає не лише обладнання позивача, а й сам відповідач та інші його контрагенти - замовники телекомунікаційних послуг, по-друге, позивач сплачує за фактично надані послуги належним чином, та, відтак, розраховується за спожиту електроенергію.
Також зазначає, що 25.03.2019 Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 300 «Питання електропостачання об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави у сфері телекомунікацій та зв`язку», якою заборонив відключення електроенергії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення як стратегічному об`єкту телекомунікацій.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» зазначає, що останнім до заяви про забезпечення позову надавалися докази того, що 21 та 22 березня 2019 відбулося припинення забезпечення електроживленням телекомунікаційного обладнання позивача, яке розміщене на об`єктах відповідача у Сумській та Полтавській області (станція Білопілля та Красногорівка). У результаті цього було припинене цифрове мовлення у Сумській та Полтавській областях. Відтак, жителі цих областей залишились без доступу до інформації, а тому існує реальна загроза відключення обладнання товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» відповідачем, що призведе до зупинки роботи цифрової телемережі та відсутності у доступі до інформації(телебачення) для мільйонів жителів України.
19.06.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу.
У заперечення відповідача на відзив посилається на наступне:
- враховуючи фактичну відсутність укладеного та належним чином оформленого договору про надання телекомунікаційних послуг, та у зв`язку із врегулюванням цього спору у судовому порядку, попереджаючи про можливе припинення надання телекомунікаційних послуг, позивач як оператор, діє виключно у порядку і спосіб, визначений законодавством України про телекомунікації;
- ухвала суду від 23.04.2019 фактично зобов`язує відповідача всупереч нормам чинного законодавства, збитково для державного підприємства, забезпечувати надання послуг позивачу без укладеного договору, тобто свідомо порушувати закон;
- виконання ж вимог оскаржуваної ухвали, фактично є основою правової позиції товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд», який стверджує, що відповідач здійснює конклюдентні дії на виконання умов договору в редакції позивача;
- сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов договору, фактично договір не підписано і спір з цього приводу є предметом розгляду по справі № 910/4761/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» про визнання договору укладеним та зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання договору укладеним;
- Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення у 2013 році виключено зі зведеного переліку природних монополій, затвердженого Антимонопольним комітетом України;
- твердження позивача, що відповідач займає монопольне становище не відповідає дійсності, та, відповідно, позивач ввів у оману суд першої інстанції, надавши недостовірну інформацію стосовно відповідача.
Відповідач у запереченнях на відзив на апеляційну скаргу вказує, що надає телекомунікаційні послуги товариству з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» із закладенням 1% прибутку, тобто практично за собівартістю. Часткова оплата фактично наданих послуг не покриває реальні витрати, понесені державним підприємством при їх наданні, оскільки відповідачем недоотримано близько 32 мільйонів гривень, що негативно позначається на фінансовому стані підприємства, сприяє росту кредиторської заборгованості, та може призвести до критичного дефіциту оборотних коштів, що взагалі унеможливить здійснення фінансово-господарської діяльності державним оператором телекомунікацій.
У судовому засіданні керівник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 у справі № 910/4761/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» про забезпечення позову відмовити.
Адвокати позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечували, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржу вий судовий акт-без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши думку учасників процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 2. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 3. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. 4. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 5. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 255 ГПК України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову.
Як вже зазначалось вище, 19.04.2019 товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" до Господарського суду міста Києва подало заяву про забезпечення позову у справі № 910/4761/19.
У поданій заві позивач просив суд заборонити Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення вчиняти будь-які дії щодо припинення надання телекомунікаційних послуг товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД", у тому числі будь-яким способом припиняти забезпечення технічних засобів (телекомунікаційного обладнання) товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД", що розміщені на об`єктах концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення безперервним електроживленням, до прийняття рішення у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" до концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання договору укладеним та зобов`язання вчинити дії.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідач як монополіст та єдиний надавач послуг ухиляється від підписання договору з позивачем, який регулює надання телекомунікаційних послуг позивачу з 01.03.2019 та погрожує припинити надання послуг.
В підтвердження вказаних обставин позивачем до заяви про забезпечення позову було додано, в тому числі і лист відповідача, в якому останній повідомляє позивача, що допуск працівників та транспортних засобів позивача на об`єкти відповідача буде відновлено після врегулювання договірних відносин.
Як вже зазначалось вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 було задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» про забезпечення позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктами 1, 2 та п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, шляхом: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборони відповідачу вчиняти певні дії; заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання. Отже, чинне законодавство України передбачає можливість вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії щодо предмету спору.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами ( ч. 3.4. ст. 137 ГПК України).
У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до роз`яснень, які викладені у п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Відтак, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
Так, підстави забезпечення позову не обмежуються лише пов`язаністю з позовною вимогою. Статтею 136 ГПК України передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2851/17.
Отже, метою вжиття заходів щодо забезпечення позову може бути, в тому числі, і уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Як вірно було зазначено місцевим господарським судом, що фактично предметом спору у даній справі є переддоговірний спір щодо укладання господарського договору, укладання якого є обов`язковим на підставі закону.
Предметом позову у справі є вимоги позивача про визнання договору № 05/03 від 05.03.2019 між позивачем та відповідачем укладеним у редакції наведеній в позовній заяві з 01.03.2019 та про зобов`язання відповідача підписати в двох примірниках зі свого боку договір № 05/03 від 05.03.2019 у редакції, наведеній в позовній заяві.
При цьому, до березня 2019 року правовідносини сторін були врегульовані відповідним договором та додатковими угодами до нього та відповідач надавав такі послуги на підставі договору № 1203 з додатковими угодами до нього до березня 2019 року.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Частиною 2 ст. 187 Господарського кодексу України унормовано, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Відповідно, у випадку задоволення позовних вимог, сам факт прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог призведе до відновлення прав позивача.
Разом з тим, реальне та ефективне виконання судового рішення в контексті превенції потенційних труднощів стосовно предмету спору у майбутньому слід розуміти так, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, повинна бути в тому числі захищена від необхідності подання наступних позовів, пов`язаних із предметом спору, підстави пред`явлення яких можуть виникнути через те, що в процесі розгляду спору мала місце зміна відповідних обставин.
Таким чином, заходи забезпечення позову спрямовані на забезпечення виконання судового рішення як такого правового стану, за якого позивачу гарантується отримання повного та ефективного відновлення порушених прав та відсутність необхідності повторного звернення до суду з метою захисту прав, порушення яких потенційно може мати місце протягом судового розгляду та до моменту виконання рішення суду та тим чи іншим чином спричиняти неможливість забезпечення судом повноти реалізації судового захисту як кінцевої мети звернення до суду.
Місцевим господарським судом так і судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається із наданих позивачем до заяви про забезпечення позову доказів, що з 20.03.2019 відповідачем припинене позивачу цифрове мовлення у Сумській та Полтавській областях та що відповідач не здійснює допуск працівників та транспортних засобів позивача на об`єкти відповідача, на яких розміщене обладнання позивача, з підстав відсутності укладеного між сторонами договору.
При цьому, предметом позову у даній справі є вимоги щодо визнання укладеним договору між сторонами, відповідач єдиним власником висотних споруд - башт, де можливо встановлення обладнання для здійснення цифрового мовлення, а позивач, як оператор національної багатоканальної ефірної телемережі у складі чотирьох мультиплексів МХ- 1, МХ - 2, МХ - 3, МХ - 5, має ліцензійні зобов`язання щодо забезпечення трансляції 24 години на добу програм українських телерадіоорганізацій у цифровому форматі безкоштовно для населення України.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище та той факт, що невжиття заходів забезпечення позову може порушити права та інтереси позивача, може становити загрозу національній безпеці країни, може унеможливити доступ до інформації мільйонам громадян України, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про наявність підстав для застосування в даному випадку заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо припинення надання телекомунікаційних послуг позивачу, у тому числі будь-яким способом припиняти забезпечення технічних засобів (телекомунікаційного обладнання) позивача безперервним електроживленням.
Отже, суд першої інстанції правильно зауважив те, що обраний спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв`язок між таким заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, а тому вжитий судом захід до забезпечення позову спроможний забезпечити уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, у разі задоволення позову.
Так само, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно врахував, що цими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність відповідача, порушуватись права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватись обмеження, не пов`язані з предметом спору.
У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин та спроможністю забезпечити уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, у разі задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач у заяві про забезпечення позову достатньо обґрунтував наявність можливості істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі таким, що не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі. Оскаржувана ухвала прийнята з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 у справі № 910/4761/19.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на покладається скаржника.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 11, 74, 129, 136, 137, 240, 255, 267-271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 у справі № 910/4761/19 залишити без змін.
3. Матеріали оскарження ухвали у справі № 910/4761/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено - 10.07.2019.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді Л.В. Чорна
Ю.Б. Михальська
