Ухвала
05 липня 2019 року
м. Київ
справа № 755/12429/17
провадження № 61-11899ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Тітова М. Ю. розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акважитлосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Акважитлосервіс» (далі - ТОВ «Акважитлосервіс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позовна заява мотивована тим, що позивач надає послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири № НОМЕР_1 у зазначеному будинку .
ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов`язання з оплати за житлово-комунальні послуги, внаслідок чого виникла заборгованість за надані ТОВ «Акважитлосервіс» послуги з утримання будинку та прибудинкової території.
Враховуючи наведене, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 97 295, 49 грн основного боргу, 25 282, 25 грн інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 3 852, 70 грн, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, позов ТОВ «Акважитлосервіс» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Акважитлосервіс» заборгованість за житлово-комунальні послуги та послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території у розмірі 86 309, 91 грн, інфляційні втрати у розмірі 24 689, 53 грн, 3 % річних у розмірі 3 852, 96 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 направила засобами поштового зв`язку до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, в якій просила скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що з 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 1 921 грн.
Предметом спору у даній справі є стягнення 126 430, 44 грн на відшкодування заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат та 3 % річних, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн x 100 = 192 100 грн), відтак зазначена справа є малозначною в силу вимог закону.
Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституцій України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
ухвалив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акважитлосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. Ю. Тітов
