Постанова
Іменем України
03 липня 2019 року
м. Київ
справа № 711/3007/15-ц
провадження № 61-18021св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 вересня 2016 року у складі головуючого-судді Колода Л. Д. та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Храпка В. Д., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 ., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 02 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «СЕБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит у розмірі 290 000 доларів США зі строком повернення до 02 вересня 2015 року зі сплатою плаваючої процентної ставки за користування кредитним коштами. 10 жовтня 2012 року між сторонами укладено додатковий договір № 5 до вищевказаного кредитного договору, згідно з яким встановлено залишок заборгованості на день його укладення 149 258,25 доларів США з максимальним лімітом заборгованості у гривні, який становить 1 222 425,07 грн та кінцевим строком повернення до 02 жовтня 2020 року.
Для забезпечення виконання умов кредитного договору 10 жовтня 2012 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , укладені договори поруки, згідно з якими поручителі поручилися кожен окремо перед банком за виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору та додаткових договорів до нього в повному обсязі.
У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у позичальника, станом на 26 березня 2015 року, утворилась заборгованість у сумі 1 761 539, 64 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 209 691,48 грн; заборгованість за процентами - 363 582,74; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 97 631,78 грн; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 90 633,64 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 вересня 2016 року позов ПАТ «Фідобанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 ., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 761 539,64 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що через неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку, як з боржника, так і з поручителів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 вересня 2016 року змінено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 725 596,31 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 725 596,31 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 725 596,31 грн. В задоволенні позову до ОСОБА_5 відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд не звернув уваги на доводи ОСОБА_3 щодо застосування наслідків спливу позовної давності, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення розміру пені в межах річного строку перед зверненням позивача до суду з указаним позовом. Крім того, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскільки солідарна відповідальність боржника та поручителів виникла за різними договорами поруки, тому поручителі не можуть нести солідарну відповідальність між собою, а відповідають кожен окремо солідарно з боржником. Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_5 , апеляційний суд виходив із того, що порука припинилась відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України. При цьому апеляційний суд виходив із того, що до поручителя ОСОБА_5 досудова вимога про обов`язок погашення заборгованості протягом 15 днів з дати відправлення даної вимоги направлялася ще 17 вересня 2013 року, тобто направленням такої вимоги банк змінив строк виконання основного зобов`язання для поручителя ОСОБА_5 з 02 жовтня 2020 року на 02 жовтня 2013 року, у зв`язку з чим 03 жовтня 2013 року розпочався шестимісячний строк дії поруки, який закінчився 02 квітня 2014 року, а з указаним позовом банк звернувся 02 квітня 2015 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що банк, надіславши на адресу поручителів 17 вересня 2013 року вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором змінив строк виконання основного зобов`язання, та звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості до відповідачів у березні 2015 року, пропустив шестимісячний строк на звернення до суду з позовом, передбачений статтею 559 ЦК України, тобто договори поруки на момент розгляду справи припинили свою дію, а тому банк втратив своє право на звернення до суду з вимогами про повернення боргу до поручителів. Також в матеріалах справи не міститься жодного доказу, який би підтвердив порушення відповідачем (позичальником) взятих на себе зобов`язань, що потягло порушення прав позивача, оскільки позичальник сплачував кошти для погашення кредиту щомісячно.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року справу № 711/3007/15-цза позовом ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_3 ., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
08 травня 2018 року вищевказану справу передано до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справив касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Суди встановили, що 02 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «СЕБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит у розмірі 290 000 доларів США зі строком користування кредитом до 02 вересня 2015 року включно, із плаваючою відсотковою ставкою за користування кредитними коштами.
10 жовтня 2012 року між сторонами укладено додатковий договір № 5 до кредитного договору від 02 вересня 2008 року, пунктом 2 якого встановлено залишок заборгованості на день його укладення 149 258,25 доларів США з максимальним лімітом заборгованості в гривнях, який становить 1 222 425,07 грн. Базовою валютою за цим додатковим договором є гривня.
Пунктом 2.4. додаткового договору передбачено, що позичальник зобов`язався здійснити погашення заборгованості в іноземній валюті в повному обсязі в день підписання цього додаткового договору; в національній валюті в терміни, встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 до додаткового договору, але в будь-якому випадку не пізніше 02 жовтня 2020 року.
Пунктом 2.5 сторони встановили за користування кредитними коштами річну ставку відсотків за користування траншами в доларах: LIBOR (3 міс.)+10% річних. Річна ставка за користування траншами в гривні в період з 10 жовтня 2012 року по 09 жовтня 2013 року - 12,37575 % річних, а в період з 10 жовтня 2013 року до закінчення строку кредитування - 14,37575 % річних.
Длязабезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 перед ПАТ «Фідобанк» за кредитним договором від 02 вересня 2008 року та додаткових угод до нього були укладені чотири договори поруки року між банком та поручителями: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , згідно з якими останні кожен окремо поручивсяперед кредитором за виконання позичальником своїх обов`язків за кредитним договором.
Згідно розрахунку наданого позивачем, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 26 березня 2015 року становить 1 761 539,64 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 209 691,48 грн; заборгованість за відсотками - 363 582,74 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 97 631,78 грн; пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 90 633, 64 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Під виконанням сторонами зобов`язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов`язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як установлено судом, боржник ОСОБА_3 (а відтак і поручителі) взяли на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами не пізніше 02 жовтня 2020 року, сплачуючи її щомісячно частинами протягом всього строку дії кредитного договору з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту.
Кредитним договором від 02 вересня 2008 року, з урахуванням додаткового договору до нього від 10 жовтня 2012 року, передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому, або у визначеній частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових та інших зобов`язань за цим договором та/або умов договору забезпечення (пункт 3.8.1 додаткового договору). При цьому виконання боржником боргових зобов`язань повинно бути проведено позичальником та/або поручителем протягом семи робочих днів з дати отримання відповідної вимоги.
Пунктом 3.4 договорів поруки передбачено, що обов`язок поручителя виконати боргові зобов`язання виникає у поручителя при отриманні від кредитора письмової вимоги. Така вимога вважається отриманою поручителем, якщо кредитор надіслав її поштою за адресою вказаною у договорі.
ПАТ «Фідобанк» скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, умовами кредитного договору, а також договорів поруки, та направив 02 вересня 2014 року позичальнику та поручителям вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі в тридцятиденний строк з дня надіслання банком вимоги, що підтверджується квитанціями поштового відділення про направлення рекомендованих листів на адресу відповідачів.
Отже ПАТ «Фідобанк» змінив строк виконання основного зобов`язання з 02 жовтня 2020 року на 03 жовтня 2014 року і саме з цього часу необхідно обчислювати строк передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк, звернувшись до суду з позовом до поручителів 02 квітня 2015 року, не пропустив, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, шестимісячний строк з дня настання строку виконання основного зобов`язання, який змінено банком на 03 жовтня 2014 року, а тому порука не припиналась за договорами поруки, укладеними з поручителями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..
Також колегія суддів погоджується з висновком суду щодо припинення поруки за договором, укладеним між банком та ОСОБА_5 , оскільки йому ще 17 вересня 2013 року була направлена вимога про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі протягом 15 днів з дати відправлення вказаної вимоги, що свідчить про зміну банком строку виконання зобов`язань за кредитним договором для поручителя ОСОБА_5 з 02 жовтня 2020 року на 02 жовтня 2013 року, у зв`язку із чим строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України розпочався з 03 жовтня 2013 року та закінчився 03 квітня 2014 року, а з позовом, зокрема до ОСОБА_5 банк звернувся 02 квітня 2015 року.
Визначаючи розмір заборгованості, суд апеляційної інстанції правильно, з урахуванням частини другої статті 258 ЦК України, а також умов кредитного договору та договорів поруки, зменшив розмір пені, стягнувши її в межах одного року, що передував зверненню до суду з указаним позовом. При цьому апеляційним судом правильно враховано, що обсяг зобов`язань поручителя перед кредитором не може бути більшим за обсяг зобов`язань самого боржника, в тому числі в частині сплати неустойки, а тому стягнення із поручителів неустойки у межах трирічного строку позовної давності, як це передбачено договорами поруки, а із самого боржника - в межах річного строку, тобто у меншому розмірі, суперечить вимогам частини другої статті 554 ЦК України.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», § 58, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статями 409, 410, 416 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук
