Справа № 161/17945/18
Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б.
Провадження № 22-ц/802/640/19 Категорія: 18
Доповідач: Бовчалюк З. А.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 червня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Матвійчук Л.В.,
з участю секретаря судового засідання - Галицької І.П.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, набутих та збережених без достатньої правової підстави за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2019 року,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, набутих та збережених без достатньої правової підстави посилаючись на те, що 19 жовтня 2017 року він передав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 151 000 грн, 27 жовтня 2017 року - 50 000 грн, 06 листопада 2017 року - 40 000 грн, 17 листопада 2017 року - 50 000 грн, 07 грудня 2017 року - 60 000 грн, 28 грудня 2017 року - 55 000 грн.
Позивач зазначав, що відповідач отримавши вказані суми та обіцяючи вчинити певні дії, а саме укласти договір купівлі-продажу корпоративних прав або повернути ці кошти, ухилився від вчинення будь-яких дій. На даний час кошти в сумі 356 000 грн йому не повернуто і ніяких договірних стосунків між ним та відповідачем оформлено не було.
У зв`язку з наведеним позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь кошти, набуті та збережені ним без достатньої правової підстави у розмірі 356 000 грн, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти, набуті та збережені без достатньої правової підстави у розмірі 356 000 грн, а також 3 912,40 грн судового збору.
В поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 з підстав неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що місцевий суд з порушенням норм матеріального права дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_2 , оскільки неправильно встановив обставини у даній справі, зокрема судом не враховано того, що між ним та позивачем існують договірні правовідносини, які пов`язані із виконанням умов договору купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства «Західтренд» (далі - ПП «Західтренд»). Між ними було погоджено істотні умови договору, в тому числі предмет, ціну, строки виконання зобов`язань. Крім того, між ними було досягнуто домовленості про розстрочення платежу за вказаним договором, позивач повинен був частинами сплатити завдаток в розмірі 356 000 грн, а решту - 844 000 грн, позивач повинен був сплатити після укладення письмового договору купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Західтренд» на суму 1 200 000 грн. З метою підтвердження справжності намірів щодо купівлі корпоративних прав ПП «Західтренд» позивач власноручно написав документ «Взаєморозрахунок» у якому зафіксовані істотні умови вказаного договору, а саме: ціну договору - 1 200 000 грн, сторін договору, а також суму завдатку за договором та строки сплати частинами - 356 000 грн, з яких 151 000 грн позивач мав сплатити до 19 жовтня 2017 року, 50 000 грн - до 27 жовтня 2017 року, 40 000 грн - до 06 листопада 2017 року, 50 000 грн - до 17 листопада 2017 року, 60 000 грн - до 07 грудня 2017 року, 55 000 грн - до 28 грудня 2017 року. Однак позивач жодного разу не приступив до виконання своїх зобов`язань, зафіксованих у документі «Взаєморозрахунок», щодо сплати завдатку за договором купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Західтренд» та усіляким чином уникав підписання такого договору. Позивач прийнявши від нього в управління дане підприємство, кошти в розмірі 356 000 грн не передав, чим порушив свої зобов`язання, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову і стягнення з нього цих коштів як набутих та збережених без достатньої правової підстави.
Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з таких мотивів.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в даній справі, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що між сторонами по справі відсутні договірні правовідносини, а отримані ОСОБА_1 від ОСОБА_2 кошти в розмірі 356 000 грн, набуті та збережені без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ці кошти підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.
З такими висновками місцевого суду колегія суддів погоджується, вважає їх обґрунтованими і такими, що узгоджуються з нормами матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами по справі у 2017 році існувала домовленість про купівлю ОСОБА_2 у ОСОБА_1 корпоративних прав на ПП «Західтренд» за ціною 1 200 000 грн з виплатою до моменту укладення договору 356 000 грн завдатку.
У квітні 2018 року позивач ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог було відмовлено (а.с. 87-90). Судами було встановлено, що зміст наданих позивачем письмових доказів під назвою «взаєморозрахунок» та «розписка» не містять жодних умов передання коштів відповідачу саме в борг та його зобов`язання про їх повернення.
Під час розгляду вказаної справи судами не встановлено обставин, які б спростовували передачу коштів ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_1 , а лише заперечувалася правова природа договірних відносин, які виникли між сторонами. Відповідачем у вказаній справі заперечувалося існування між ним та позивачем усної домовленості щодо продажу останньому корпоративних прав зі сплатою завдатку.
Сторонами по справі не заперечувалося, що жодних письмових договорів між ними ні під час складання «Взаєморозрахунку», а ні на момент розгляду справи в суді укладено не було.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 у своїх вимогах покликався на те, що грошові кошти в розмірі 356 000 грн були передані ним відповідачу за усною домовленістю між ними щодо укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав.
Місцевим судом встановлено, що наданий позивачем письмовий доказ під назвою «Взаєморозрахунок», містить рукописний текст «Взаєморозрахунок ведем від (одного мільйона двісті тисяч грн.) 1 200 000 грн 00 коп. між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 » (а.с.10). Вказаний документ містить зазначення дат - 2017-10-19, текст «отримав 151 000 грн.» скріплений підписом відповідача; 2017-10-27, текст «50 000 грн.» скріплений підписом відповідача; 2017-11-06, текст «40 000 грн.» скріплений підписом відповідача; 2017-12-07, текст «60 000 грн.» скріплений підписом відповідача; 2017-12-28, тексту «55 000 грн.» скріплений підписом відповідача, який даної обставини не заперечував.
Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідач не заперечував, що вказані підписи, проставлені поряд з датами та сумами у «Взаєморозрахунку», належать саме йому. При цьому стверджував, що він ставив свій підпис виключно на прохання позивача на підтвердження подальшого авансування сум, які вказані у даному документі.
У відповідності до частини першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
За результатами перегляду судових рішень щодо неоднакового застосування положень статей 1212, 1213 ЦК України, ВСУ неодноразово зазначав, що вказані норми застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Відповідно, якщо суд встановлював наявність між сторонами договору, то визнавав застосування до таких відносин статті 1212 неправильним (постанова від 14 жовтня 2014 року у справі №3-129гс14, постанова від 25 лютого 2015 року у справі №3-11гс15, постанова від 02 лютого 2016 року у справі № 6-3090цс15).
Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що між сторонами по справі відсутні належним чином оформлені договірні відносини, оскільки договір купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Західтренд» між ними не укладався, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли з цивільних відносин та регулюються статтею 1212 ЦК України, оскільки кошти в розмірі 356 000 грн відповідач отримав від позивача без достатньої правової підстави, що підтверджується наявними у справі доказами.
Отже висновок суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 є правильним та відповідає встановленим у справі обставинам.
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги покликання відповідача на те, що даний «Взаєморозрахунок» лише декларував можливі майбутні правовідносини між сторонами та засвідчував терміни, з настанням яких позивач повинен був сплачувати суми завдатку, оскільки з цього «Взаєморозрахунку» вбачається, що підписи відповідача розміщуються послідовно по датах після слова «отримав», що свідчить про реальне отримання ним зазначеної суми коштів.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 вказав, що протягом чотирьох місяців (жовтень - січень 2017-2018 років) ОСОБА_2 був ним допущений до керівництва ПП «Західтренд» та здійснював ним повне управління, користувався майном товариства, мав право керування належним товариству транспортним засобом.
Такі пояснення, на думку колегії суддів, свідчать про обґрунтованість доводів позивача щодо передачі ОСОБА_1 коштів, які зазначені у «Взаєморозрахунку» і як наслідок доступ до ПП «Західтренд», яке належало ОСОБА_1
Відповідачем ОСОБА_1 всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів та не доведено обставин, які б спростовували доводи позивача щодо передачі йому коштів у сумі 356 000 грн згідно згаданого «Взаєморозрахунку».
На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про задоволення позову ОСОБА_2 відповідає вимогам закону.
Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
Твердження апеляційної скарги про помилковість визначеного судом судового збору є безпідставними. Судом першої інстанції при постановлені рішення стягнуто з відповідача в користь позивача витрати понесені позивачем за сплату судового збору при зверненні до суду з даним позовом та при зверненні з заявою про забезпечення позову, яка була судом задоволена.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Волинський апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2019 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді :
