Постанова
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 227/1506/18
Провадження № 14-66 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за позовом першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області (далі також прокурор) в інтересах держави до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також ТзОВ) «Агрофірма «Каравай» (далі разом відповідачі), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Яна Валеріївна (далі також нотаріус), Головне управління (далі ГУ) Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання договору міни недійсним
за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року, ухвалене суддею Хоменком Д. Є., та постанову Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Краснощокової Н. С., Жданової В. С. і Корчистої О. І.
Учасники справи:
позивач: перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, який подав позов в інтересах держави,
відповідачі: ОСОБА_1, ТзОВ «Агрофірма «Каравай» (представник адвокат Білоголовий Ян Олегович),
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Я. В., ГУ Держгеокадастру у Донецькій області.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 27 квітня 2018 року прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом, в якому просив визнати недійсним договір міни земельної ділянки на земельну ділянку, укладений відповідачами 14 липня 2016 року (далі договір міни) у період дії заборони на відчуження, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).
2. Мотивував позов такими обставинами:
2.1. За умовами договору міни ОСОБА_1 передала у власність TзOB «Агрофірма «Каравай» належну їй на праві власності та розташовану на території Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 8,0388 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а TзOB «Агрофірма «Каравай» передало у власність ОСОБА_1 належну йому на праві власності та розташовану на території Новоторецької сільської ради Добропільського району Донецької області земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,1000 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
2.2. Згідно з договором міни ОСОБА_1 отримала грошову доплату у сумі 229 813,68 грн до моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору.
2.3. Договір міни укладений з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу (далі ЗК) України у редакції, чинній на час укладення договору міни, яким була встановлена заборона відчуження, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв) (далі заборона відчуження), і статті 14 Закону України від 5 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі Закон № 899-IV), яка передбачає, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.
2.4. Відповідно до висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, обмінюватися за схемою «пай на пай» земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону № 899-IV, тоді як у вказаній справі за умовами договору міни власники земельних ділянок передали у власність один одному належні їм ділянки, які не є земельними частками (паями) та складовими єдиного масиву.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 23 липня 2018 року Добропільський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
4. Мотивував рішення так :
4.1. Згідно з пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, дозволено, як виняток, обмін земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу земельну ділянку відповідно до закону.
4.2. Відповідачі обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а тому на спірні правовідносини не поширюються приписи Закону № 899-IV; він регулює обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками.
4.3. Укладений відповідачами договір міни не є фіктивним чи удаваним у розумінні статей 234 і 235 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, оскільки відповідачі його виконали з дотриманням вимог чинного законодавства, а підстави для визнання цього договору недійсним відсутні.
4.4. Правовідносини, які виникли між відповідачами внаслідок укладення договору міни не суперечать підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають приписам статей 203, 715 і 716 ЦК України.
4.5. Відсутнє належне обґрунтування прокурором доведеності порушення інтересів держави у цій справі, оскільки негативні наслідки від визнання договору міни недійсним нестимуть тільки приватні особи, а не держава.
4.6. Різними є фактичні обставини цієї справи та справи № 6-464цс16, у постанові від 12 жовтня 2016 року в якій Верховний Суд України сформулював висновок, на який звертає увагу прокурор.
4.7. За змістом рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) (далі рішення ЄСПЛ) втручання держави у право особи на мирне володіння майном (розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення) не є виправданим, а держава з часу введення в дію відповідної заборони не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення.
4.8. Заборона внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств і відчуження земельних ділянок, яка діє з 2001 року, є непропорційним обмеженням права приватної власності на землю та права на підприємницьку діяльність.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 23 жовтня 2018 року Донецький апеляційний суд прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін з огляду на таке :
5.1. Суд першої інстанцій обґрунтовано дійшов висновку про те, що правовідносини сторін договору міни не регулюються Законом № 899-IV, дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які ще незареєстровані за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об'єктом цивільних прав. Натомість, відповідачі обмінялися земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які зареєстровані та є обєктами цивільних прав.
5.2. Суд першої інстанції правильно взяв до уваги те, що відповідачі уклали договір, діючи добровільно та розуміючи значення їхніх дій, і виконали його умови.
5.3. Застосовуючи двосторонню реституцію у разі визнання договору міни недійсним, у ОСОБА_1 залишиться земельна ділянка, яка їй непотрібна через великий розмір і неможливість її обробляти самостійно, а крім того, ОСОБА_1 буде зобов'язана повернути ТзОВ «Агрофірма «Каравай» грошову доплату у сумі 229 813,68 грн, що поставить ОСОБА_1 у несправедливі умови. Натомість, ТзОВ «Агрофірма «Каравай» отримає земельну ділянку незначного розміру, яку неможливо належно використовувати у виробництві продукції.
5.4. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, який був застосований у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 570/3834/16-ц і від 10 травня 2018 року у справі № 383/1146/15-ц, щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» у випадку, передбаченому статтею 14 Закону № 899-IV, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вказаний висновок був сформульований до ухвалення рішення ЄСПЛ.
5.5. Доводи апеляційної скарги про те, що суд фактично зробив висновок стосовно невідповідності приписів ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, приписам Конституції України, безпідставні. Суд таких висновків не зробив. Розглянувши позов, заявлений прокурором в інтересах держави про визнання недійсним договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для втручання держави у право відповідачів на мирне володіння їхнім майном.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. 21 листопада 2018 року заступник прокурора Донецької області подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
7. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
8. 23 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
9. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що існує необхідність відступити від сформульованого Верховним Судом України у постановах від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16 висновку щодо застосування пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, а також існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
10. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду підставою відступу від висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеного у постановах від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, вказав рішення ЄСПЛ, оскільки у ньому ЄСПЛ визнав, що запроваджена в Україні заборона відчуження порушує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Конституцію України; на підставі рішення ЄСПЛ власники земельних ділянок (паїв) отримали право звертатися до судів України з позовними заявами про відшкодування шкоди, завданої забороною на відчуження, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).
11. Наявність виключної правової проблеми Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтував необхідністю зміни у світлі рішення ЄСПЛ висловленого Верховним Судом України підходу до визначеної пунктом 15 розділу Х «Прикінцеві положення» ЗК України заборони на відчуження будь-яким способом земель сільськогосподарського призначення, зокрема на їх обмін. Крім того, колегія суддів вказала, що для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду могла би сформулювати позицію, відповідно до якої охочі продати землю мали би довести, що їхня справа аналогічна фабулі справи, в якій ухвалене рішення ЄСПЛ, й отримати від суду дозвіл на відчуження земельних ділянок, зокрема, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. Заступник прокурора Донецької області мотивує касаційну скаргу так :
12.1. Земельні ділянки, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не можуть бути відчужені, оскільки згідно з підпунктом «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення зміни до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України» від 7 грудня 2017 року № 2236-VIII до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
12.2. Обміняними можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення «за схемою пай на пай» лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону № 899-IV, а у цій справі земельні ділянки, передані за договором міни, не є паями, оскільки вже виділені у натурі, оформлені державними актами на право власності на земельну ділянку та не є частинами єдиного масиву (виділені різним власникам і на території різних сільських рад); тому на обєкти міни за договором міни розповсюджується заборона щодо їх відчуження.
12.3. Договір міни укладений не для обміну земельними ділянками, а для того, щоби приховати реальний договір купівлі-продажу, оскільки у договір міни відповідачі включили умову про доплату.
12.4. Суди не врахували висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16 і застосований у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 570/3834/16-ц і від 10 травня 2018 року у справі № 383/1146/15-ц.
12.5. Рішення ЄСПЛ не може трактуватися як дозвіл на вільний обмін земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а є лише підставою для внесення змін до законодавства.
12.6. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави як позивач і належно обґрунтував порушення цих інтересів.
(2) Доводи ТзОВ «Агрофірма «Каравай»
13. 28 грудня 2018 року ТзОВ «Агрофірма «Каравай» подало відзив на касаційну скаргу. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскільки рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими з огляду на таке :
13.1. Прокурор не довів порушення інтересів держави у цій справі, оскільки негативні наслідки від визнання правочину недійсним несуть приватні особи, а не держава.
13.2. Закон № 899-IV не регулює міну земельних ділянок, право власності на які підтверджене відповідним державним актом, а лише міну земельних часток (паїв), права на які підтверджені сертифікатом.
13.3. Пункт 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, встановив заборону відчуження у будь-який спосіб більшості видів земель сільськогосподарського призначення, крім випадків спадкування, обміну та вилучення для суспільного використання, а оскільки сторони уклали договір міни виділених в натурі земельних ділянок, дія заборони на такий договір міни не розповсюджується.
(3) Доводи нотаріуса
14. 28 грудня 2018 року нотаріус також подала відзив на касаційну скаргу. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскільки рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими.
15. Вважає правильним висновок судів про те, що договір міни укладений з урахуванням вимог статей 79-1, 125, 126, 132, пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та статей 715 і 716 ЦК України.
(4) Доводи інших учасників справи
16. ОСОБА_1, ГУ Держгеокадастру у Донецькій області позиції щодо касаційної скарги та відзивів на неї не висловили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо відповідності договору міни з доплатою забороні відчуження
17. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили :
17.1. За договором міни відповідачі обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
17.2. ОСОБА_1 отримала у власність таку земельну ділянку, якою обмінялася з ТзОВ «Агрофірма «Каравай», у спадщину від ОСОБА_2. Відповідно до матеріалів справи останній набув цю земельну ділянку внаслідок виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості).
17.3. Земельна ділянка, якою ТзОВ «Агрофірма «Каравай» обмінялося з ОСОБА_1, була утворена через поділ земельної ділянки, власником якої було це товариство та яку отримало внаслідок виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості).
17.4. Обидві земельні ділянки призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
17.5. За договором міни ОСОБА_1 отримала грошову доплату у сумі 229 813,68 грн.
17.6. Правовідносини, які виникли між відповідачами на підставі договору міни, не суперечать пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, а приписи статті 14 Закону № 899-IV до спірних правовідносин не застосовуються.
18. Прокурор вважав, що договір міни відповідачі уклали з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та статті 14 Закону № 899-IV.
19. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша статті 41 Конституції України). Близький за змістом припис передбачає частина перша статті 317 ЦК України).
20. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
21. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
22. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13 Конституції України).
23. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
24. Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).
25. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).
26. Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).
27. Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
28. Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.
29. Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається:
29.1. Купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб.
29.2. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
29.3. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим законом.
29.4. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
30. Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель» від 6 жовтня 2016 року № 1669-VIII заборона відчуження у такому ж формулюванні продовжена до 1 січня 2018 року, а згідно із Законом України «Про внесення зміни до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України» від 7 грудня 2017 року № 2236-VIII до 1 січня 2019 року.
31. Отже, заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме :
31.1. Можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб (див. пункт 29.1 цієї постанови).
31.2. Можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб (див. пункт 29.2 цієї постанови).
31.3. Можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами (див. пункт 29.2 цієї постанови).
32. Виключення із заборони відчуження згідно з підпунктом «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону Верховний Суд України у постановах від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14 і від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16 витлумачив так :
32.1. Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі № 899-IV.
32.2. Закон № 899-IV застосовується лише одноразово при переведенні земельної ділянки (паю) з невизначеними межами в закріплену на місцевості земельну ділянку з конкретним цільовим призначенням.
32.3. Стаття 14 Закону № 899-IV передбачає, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.
32.4. Частина перша статті 5 Закону № 899-IV встановлює що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.
32.5. Згідно з цією статтею право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю. Ні у ЗК України, ні в інших Законах України немає порядку міни земельних часток (паїв) в інших випадках.
32.6. Обєктами обміну можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення «за схемою пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону № 899-IV.
33. Суд апеляційної інстанції відхилив довід апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16 щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» у випадку, передбаченому статтею 14 Закону № 899-IV, оскільки вказаний висновок був сформульований до ухвалення рішення ЄСПЛ.
34. Суд першої інстанції, застосувавши висновки з рішення ЄСПЛ, вказав, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном (розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення) не є виправданим, а держава з часу введення в дію відповідної заборони не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення.
35. ЄСПЛ у рішенні від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, розглянув заяви Зеленчук Софії Степанівни (яка успадкувала від матері земельну частку (пай), а у 2006 році отримала документи про виділення цієї частки (паю) у натурі (на місцевості) як земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,5917 га) та Цицюри Віктора Антоновича (який успадкував від матері земельну частку (пай), а у 2008 році отримав документи про виділення її у натурі (на місцевості) як земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,41 га). Заявники стверджували, що законодавчі обмеження, накладені на них як на власників земель сільськогосподарського призначення, порушували їхні права, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
36. ЄСПЛ дійшов таких висновків :
36.1. Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників(§ 104).
36.2. Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105).
36.3. Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).
37. ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156). Однак ЄСПЛ звернув також увагу на те, що якщо держава-відповідач необґрунтовано затягуватиме із вжиттям необхідних заходів загального характеру з метою виконання його рішення, з часом це може призвести до ситуації, коли присудження компенсації за статтею 41 Конвенції може, зрештою, стати виправданим, принаймні, для певних категорій власників землі сільськогосподарського призначення (§ 157).
38. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що держава з часу введення в дію заборони відчуження не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення. Проте з огляду на зміст рішення ЄСПЛ обґрунтованим є також довід касаційної скарги про те, що це рішення ЄСПЛ не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг, зокрема обмін, земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.
39. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Верховний Суд України застосував звужувальне тлумачення підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, щодо можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, оскільки на підставі статей 5 і 14 Закону № 899-IV встановив, що такий обмін може відбутися «за схемою пай на пай».
40. Земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).
41. Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод (частина перша статті 131 ЗК України). Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (частина друга вказаної статті).
42. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та пята статті 203 ЦК України).
43. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).
44. Суди встановили, що ОСОБА_1 обміняла свою більшу за розміром земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на меншу за розміром земельну ділянку такого ж призначення, належну TзOB «Агрофірма «Каравай», за що отримала грошову доплату у сумі 229 813,68 грн. Вказане не суперечить частині третій статті 715 ЦК України щодо можливості встановлення доплати у договорі міни. Отже, необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що оскільки у договір міни відповідачі включили умову про доплату, цей договір укладений не для обміну земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а для того, щоби приховати реальний договір їх купівлі-продажу.
45. Крім того, договір міни є різновидом договору купівлі-продажу (§ 6 «Міна» розміщений у главі 54 «Купівля-продаж» ЦК України); сторонами договору міни, як і сторонами договору купівлі-продажу, є продавець і покупець (стаття 655, частина друга статті 715 ЦК України). Тому укладення договору міни з доплатою, як у цій справі, не приховує укладення договору купівлі-продажу.
46. Частина перша статті 14 Закону № 899-IV встановлює один з випадків, коли можливий обмін земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тоді як абзац одинадцятий частини першої статті 5 цього Закону у редакції, чинній на час укладення договору міни, передбачав повноваження сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.
47. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
48. По-перше, стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
49. По-друге, заборона відчуження, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
50. По-третє, наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV у редакції, чинній на час укладення договору міни, повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключала можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
51. Отже, суди у цій справі, дійшовши правильних висновків щодо суті спору, помилково в основу своїх рішень поклали лише факт встановлення у рішенні ЄСПЛ порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції безвідносно до обставин справи та неправильно вважали, що Закон № 899-IV регулює виключно обмін розподілених і визначених у натурі земельних ділянок, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
52. Частина перша статті 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв). Тому відповідний довід ТзОВ «Агрофірма «Каравай» є необґрунтованим.
53. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування правової визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду України лише за наявності для цього належної підстави.
54. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).
55. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
56. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір міни відповідає приписам статей 203 і 715 ЦК України та не суперечить підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни.
57. Крім того, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України щодо застосування підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» і відступає від цього висновку з огляду на таке:
57.1. Підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.
57.2. Частина перша статті 14 Закону № 899-IV не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
57.3. Частина третя статті 715 ЦК України передбачає можливість встановлення у договорі міни доплати.
58. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що висновок Верховного Суду України стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» стосувався припису підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року. А згідно із Законом України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України слова «обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону» були замінені словами «обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків».
59. Згідно з частиною другою статті 37-1 ЗК України, яка чинна з 1 січня 2019 року, власники земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть обмінюватися такими земельними ділянками. Обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків.
(1.2) Щодо порушення інтересів держави у звязку з укладенням договору міни
60. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що відсутнє належне обґрунтування прокурором захисту інтересів держави. Натомість, у касаційній скарзі є довід щодо неправильності такого висновку.
61. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
62. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
63. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац другий частини третьої зазначеної статті).
64. Відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
65. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).
66. У позовній заяві прокурор обґрунтував наявність у нього статусу позивача відсутністю у Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області повноважень на звернення до суду з позовними заявами про визнання правочинів недійсними, а необхідність захисту інтересів держави у сфері земельних правовідносин пояснив потребами у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на обмежені у вільному обігу земельні ділянки сільськогосподарського призначення, захисті та визнанні лише тих прав на ці ділянки, які набуті та підтверджені у передбачений законом спосіб.
67. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на особливий статус земель сільськогосподарського призначення, наявність заборони їх відчуження та відсутність в органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) повноважень на звернення до суду з позовними заявами про визнання правочинів недійсними прокурор обґрунтував необхідність представництва інтересів держави. Проте, оскільки Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів стосовно відсутності законних підстав для визнання договору міни недійсним, немає підстав вважати, що інтереси держави були порушені.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
68. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
69. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
70. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні, зокрема, його мотивувальної частини.
71. З огляду на наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильне судове рішення, неправильно застосували норми права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши у редакції цієї постанови мотивувальні частини рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року та постанови Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року.
(2.2) Щодо судового збору
72. Враховуючи правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій щодо суті спору, судовий збір, сплачений Прокуратурою Донецької області у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, слід покласти на Прокуратуру Донецької області.
(3) Висновки щодо застосування норм права
73. Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).
74. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).
75. У разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону № 899-IV).
76. Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV), а в редакції, чинній з 1 січня 2019 року, до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
77. Частина перша статті 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
78. Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
79. Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
80. Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 1 січня 2019 року до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
81. Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.
Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.
2. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковІ. В. Саприкіна В. С. КнязєвО. М. Ситнік Л. М. ЛобойкоВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
