22-ц/804/320/18
227/1506/18
Головуючий у 1 інстанції: Хоменко Д.Є. Єдиний унікальний номер 227/1506/18
Суддя-доповідач: ОСОБА_1 Номер провадження 22-ц/804/320/18
Категорія: 47
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2018 року Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Краснощокової Н.С.,
суддів: Жданової В.С., Корчистої О.І.,
за участю секретаря Кіпрік Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмуті Донецької області цивільну справу № 227/1506/18 за позовною заявою першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Каравай», треті особи: приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3, головне управління Держгеокадастру в Донецькій області, про визнання договору міни земельної ділянки від 14.07.2016р. недійсним за апеляційною скаргою заступника прокурора Донецької області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області 23 липня 2018 року (суддя Хоменко Д.Є.),
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2018 року перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Каравай», треті особи: приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3, головне управління Держгеокадастру в Донецькій області, про визнання недійсним договору міни земельної ділянки від 14.07.2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай».
Посилався на те, що за вказаним нотаріально посвідченим договором сторони здійснили міну належних їм земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме ОСОБА_2 передала у власність ТОВ «Агрофірма «Каравай» земельну ділянку площею 8,0388га з кадастровим номером 1422085000:01:000:0418, розташовану на території Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області, а взамін ТОВ «Агрофірма «Каравай» передало ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,1000га з кадастровим номером 1422086600:01:000:2520, розташовану на території Новоторецької сільської ради Добропільського району Донецької області з грошовою доплатою в сумі 229 813,68 грн., яку ОСОБА_2 отримала у повному обсязі до підписання договору.
Договір укладений в порушення п.15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України, яким встановлено мораторій на відчуження земельних ділянок та ст.14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», якою передбачено можливість обміну земельних ділянок лише за схемою «пай на пай» та лише у випадку передбаченому ст.14 Закону №899-ІV, а саме в разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. За умовами оскаржуваного договору міни власники земельних ділянок, передали у власність один одному належні їм земельні ділянки, які не є земельними частками (паєм) та складовими єдиного масиву. Оскільки спірний договір міни земельних ділянок укладено у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток, що суперечать вимогам п.15 Перехідних положень ЗК України, тому вони не відповідають вимогам закону і не мають юридичної сили і повинні бути визнані недійсними. Тому просив визнати недійним вказаний договір міни земельної ділянки на земельну ділянку від 14.07.2016 року та стягнути з відповідачів на користь прокуратури Донецької області кошти, витрачені на сплату судового збору при здійснені представництва інтересів держави.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області 23 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
На вказане рішення заступником прокурора Донецької області подана апеляційна скарга, яка разом із справою надійшла до Апеляційного суду Донецької області, ухвалою цього суду від 05 вересня 2018 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою від 26 вересня 2018 року справу призначено до розгляду в Апеляційному суді Донецької області.
На підставі Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» та Указу Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 «Про переведення суддів» апеляційний суд Донецької області ліквідовано, 03 жовтня 2018 року утворено Донецькій апеляційний суд, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція ліквідованого суду, а суддів переведено на роботу на посадах суддів Донецького апеляційного суду, до якого також передані цивільні справи та матеріали ліквідованого суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року визначено склад колегії суддів: Краснощокова Н.С. (головуючий суддя, суддя – доповідач), ОСОБА_4, ОСОБА_5.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року проведено заміну судді Азевича В.Б. у зв’язку із його відрядженням на суддю Корчисту О.І..
У апеляційній скарзі заступник прокурора Донецької області просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні справи судом неправильно визначено характер правовідносин між сторонами, невірно застосовано закон, що їх регулює. Судом не враховано заборону купівлі – продажу, або іншим способом відчуження земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, встановлену пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин). Єдиним нормативним документом, що регулює порядок обміну земель, є Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі Закон №899-IV. Цим Законом визначено порядок обміну земельних ділянок лише за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому ст. 14 вказаного Закону. Законодавець не закріпив у ЗК України чи інших законах України порядок міни земельних часток )паїв) у інших випадках. Таку правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду України від 12.10.2016 року у справі №6-464цс16, від 05.11.2014 року у справі №6-172цс14, від 11.02.2015 року у справі №6-5цс15, у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 570/3834/16-ц, від 10.05.2018 року у справі №383/ 1146/15-ц. Відмовляючи у задоволенні позову суд не врахував,що договір міни земельних ділянок укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що суперечить вимогам пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України , тому договір суперечить закону та повинен бути визнаний недійсним. Невірним є також висновок суду про відсутність належного обґрунтування інтересів держави. Інтереси держави у сфері земельних відносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, захисті та визнанні лише тих прав, які набуто та підтверджено у передбачений законом спосіб (ч.4 ст.13, ч.2 ст. 41 Конституції України). Якщо держава вважатиме вказаний договір дійсним, то вона матиме захищати набуті на його підставі майнові права. Однак, у даному випадку майнові права набуто з порушенням встановлених законом вимог. Оскільки держава має захищати лише законно набуті майнові права, то її інтереси полягають у невизнанні та оспоренні договорів, укладених з порушенням вимог закону. Суд недоречно послався на рішення Європейського суду з прав людини від 22.05.2018 року у справі «Зеленчук та Цицюра проти України», оскільки на момент розгляду справи судом рішення не набрало законної сили та не могло бути застосоване як джерело права. Крім того, вказане рішення не скасовує діючий мораторій на відчуження землі сільськогосподарського призначення, а є лише підставою для зміни законодавства України. Суд фактично зробив висновок щодо невідповідності Земельного Кодексу України вимогам Конституції України, однак, питання конституційності закону належить до компетенції Конституційного Суду України.
Від ТОВ «Агрофірма «Каравай» надійшов відзив на апеляційну скаргу із наданням доказів направлення його копій 25.09.2018 року іншим учасникам справи. У відзиві відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Посилається на те, що рішення є законним та обґрунтованим, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Набуття права власності на земельну ділянку відповідно до спірного договору міни було здійснено у спосіб, що не суперечить закону та не порушує порядок обігу майнових прав, оскільки виключенням із заборони відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є обмін земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до вимог закону. Таким законом є приписи частини б) пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України ( в редакції, чинній на момент укладення договору).
Від приватного нотаріуса Добропільського районного нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу із наданням доказів направлення його копій 28.09.2018 року іншим учасникам справи, у якому третя особа просить залишити рішення без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилається на те, що згідно з договором, що був предметом спору у даній справі, відбувся обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок, які зареєстровані відповідно до законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які виступали об’єктом цивільних прав згідно чинного законодавства. Міна земельних ділянок є законним правом сторін – власників земельних ділянок та на підставі їх вільного волевиявлення може бути використана ними за взаємною згодою Прокурором не доведено недійсність укладення спірного договору.
В засіданні апеляційного суду прокурор Лушер Н.М. підтримувала апеляційну скаргу та наполягала на її задоволенні, представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_6, представник відповідача ТОВ «Агрофірма «Каравай» - адвокат ОСОБА_7, приватний нотаріус ОСОБА_3 проти скарги заперечували та просили рішення залишити без змін.
Представник третьої особи головного управління Держгеокадастру в Донецькій області в засідання апеляційного суду не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи третя особа повідомлена, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення – судової повістки 17.10.2018 року уповноваженій особі. Згідно із ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, відповідачів та третьої особи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд повно і правильно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, дотримався норм процесуального права та обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог.
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 14.07.2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай» був укладений договір міни земельної ділянки на земельну ділянку, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3.
За вказаним договором сторони вчинили обмін належних їм на праві власності земельних ділянок, а саме: земельна ділянка, що розташована на території Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області, площею 8,0388га., кадастровий номер 1422085000:01:000:0418, що належить ОСОБА_2, переходить в особисту власність ТОВ «Агрофірма «Каравай», а земельна ділянка, що розташована на території Новоторецької сільської ради Добропільського району Донецької області, площею 0,1000га., кадастровий номер 1422086600:01:000:2520, що належить ТОВ «Агрофірма «Каравай» переходить в особисту власність ОСОБА_2. Міна проведена з грошовою доплатою в розмірі 229 813, 68 грн., яку ОСОБА_2 отримала у повному обсязі до підписання цього договору.
У позовній заяві у даній справі перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури просив визнати недійсним вказаний договір міни земельної ділянки на земельну ділянку, посилаючись на укладення його з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України, яким встановлено мораторій на відчуження земельних ділянок та ст.14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», якою передбачено можливість обміну земельних ділянок лише за схемою «пай на пай» та лише у випадку, встановленому цим законом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив із того, що позивачем не доведено недійсність укладення договору міни земельних ділянок від 14 липня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай», між власниками відбувся обмін земельними ділянками, які зареєстровані відповідно до законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які можуть виступати об’єктом цивільних прав згідно чинного законодавства. Тому процедура міни вищезазначених земельних ділянок є законним правом сторін - власників земельних ділянок та на підставі їх вільного волевиявлення може бути використане ними за їх взаємною згодою. Позивачем не доведено порушення інтересів держави, оскільки негативні наслідки від визнання правочину недійсним несуть тільки приватні особи, а не держава. Поряд із цим, норми Конституції України, які наведені прокурором, спрямовані на захист права власності і рівність всіх суб‘єктів цього права перед законом, зокрема і права приватної власності ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай» на володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, перебуваючими у їх власності. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є непропорційним обмеженням права приватної власності на землю та на підприємницьку діяльність.
Вказані висновки суду є вірними, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 13 Конституції України що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 22 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина гарантуються і звуження їх змісту не допускається при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно з ч.1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Частина перша статті 78 ЗК України визначає право власності як право володіти, користуватися і розпоряджатися землею.
Згідно ст.715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.
До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст.716 ЦК України).
Пунктом 15 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору) передбачено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Отже, законодавцем дозволено, як вийняток, здійснення обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.
Прокурор посилався на те, що єдиним законом, яким врегульовано обмін земельними ділянками є Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», статтею 14 якого визначено, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.
Суд прийшов до висновку про те, що вказаний Закон визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, у той час, як сторони у справі провели обмін сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами.
Так, ОСОБА_2 є була власником земельної ділянки площею 8,0388га з кадастровим номером 1422085000:01:000:0418 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18.04.2016 року, ТОВ «Агрофірма «Каравай» було власником земельної ділянки площею 0,1000га з кадастровим номером 1422086600:01:000:2520 в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1422086600:01:000:0174, власником якої являлось ТОВ «Агрофірма «Каравай» на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №700625 площею 5,9469 га, яка була отримана в результаті заміни сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДН №0224130.
Тому суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що правовідносини, що виникли між сторонами у зв’язку з укладанням договору міни земельними ділянками за своєю суттю не підпадають під правове регулювання Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», оскільки останній регулює обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які не можуть виступати об'єктом цивільних прав згідно чинного законодавства. На противагу цьому, співвідповідачі обміняли земельні ділянки, які зареєстровані відповідно до законодавства і виступають об'єктом цивільних прав.
Суд також прийняв до уваги ті обставини, що відповідачі уклали договір діючи добровільно та розуміючи значення своїх дій та виконали його. У разі задоволення позовних вимог і визнання договору недійсним при застосуванні двосторонньої реституції, тобто приведення осіб до первісного стану, кожна із осіб повинна буде повернути іншій все набуте за правочином. Фактично у ОСОБА_2 залишиться її земельна ділянка, яка їй непотрібна по причині великого розміру і неможливості її обробляти самостійно та вона буде зобов'язана повернути ТОВ «Агрофірма «Каравай» грошову доплату у розмірі 229 813,68грн., що ставить її у скрутні і несправедливі умови. У свою чергу ТОВ «Агрофірма «Каравай» отримає земельну ділянку маленького розміру, яку неможливо належним чином використовувати у виробництві продукції про причині її малого розміру, що знову призведе до збитків вказаної юридичної особи.
Згідно з ч.4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд обґрунтовано послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» від 22 травня 2018 року, яким було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції внаслідок того, що на заявників, як на фізичних осіб, було покладено тягар нездатності органів влади дотриматися встановлених ними самими цілей та кінцевих строків мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. З огляду на непереконливість підстав щодо вибору найбільш обмежувальної альтернативи з доступних органам влади, а не менш обмежувальних заходів, Суд визнав, що тягар, покладений на заявників, є надмірним. Суд також встановив, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників.
Тому доводи апеляційної скарги прокурора про те, що спірний договір укладено в період дії заборони відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що суперечить вимогам п.15 «Перехідних положень» Земельного Кодексу України є безпідставними.
Доводи скарги щодо неврахування судом правових висновків у постановах Верховного Суду України від 12.10.2016 року у справі №6-464цс16, від 05.11.2014 року у справі №6-172цс14, від 11.02.2015 року у справі №6-5цс15, у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 570/3834/16-ц, від 10.05.2018 року у справі №383/ 1146/15-ц не є підставою для скасування рішення, оскільки ці правові висновки зроблені до ухвалення Європейським судом з прав людини рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» від 22 травня 2018 року.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що рішення не набуло статусу остаточного не може бути підставою для скасування рішення, оскільки вказане рішення набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року.
Доводи скарги про те, що суд фактично зробив висновок щодо невідповідності Земельного Кодексу України вимогам Конституції України безпідставні, суд таких висновків не зробив, натомість, розглядаючи позов, заявлений прокурором в інтересах держави про визнання недійсним договору міни земельними ділянками, укладеного між відповідачами прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області 23 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Н.С. Краснощокова
Судді: В.С. Жданова
ОСОБА_8
Повний текст постанови виготовлено 26 жовтня 2018 року.
Суддя – доповідач: Н.С. Краснощокова
