У Х В А Л А
18 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 227/1506/18
Провадження № 14-66 цс 19
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - ГудимиД.А.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С. , Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області (далі також - прокурор) в інтересах держави до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) «Агрофірма «Каравай» (далі разом - відповідачі), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Яна Валеріївна (далі також - нотаріус), Головне управління (далі - ГУ) Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання договору міни недійсним,
за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року і
в с т а н о в и л а:
27 квітня 2018 року прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом, в якому просив визнати недійсним договір міни земельної ділянки на земельну ділянку, укладений ОСОБА_3 з ТзОВ «Агрофірма «Каравай» 14 липня 2016 року (далі - договір міни) у період дії заборони на відчуження, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).
Позов мотивував такими обставинами:
- за умовами договору міни ОСОБА_3 передала у власність TзOB «Агрофірма «Каравай» належну їй на праві власності та розташовану на території Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області земельну ділянку з кадастровим номером 1422085000:01:000:0418, площею 8,0388 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а TзOB «Агрофірма «Каравай» передало у власність ОСОБА_3 належну йому на праві власності та розташовану на території Новоторецької сільської ради Добропільського району Донецької області земельну ділянку з кадастровим номером 1422086600:01:000:2520, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
- згідно з договором міни ОСОБА_3 отримала грошову доплату у сумі 229 813,68 грн до моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору;
- договір міни укладений з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу (далі - ЗК) України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, яким встановлений мораторій на відчуження, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв), та статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон), яка передбачає, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву;
- відповідно до висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, обміну підлягають земельні ділянки за схемою «пай на пай» лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону, а за умовами договору міни власники земельних ділянок передали у власність один одному належні їм ділянки, які не є земельними частками (паями) та складовими єдиного масиву.
23 липня 2018 року Добропільський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Мотивував рішення так:
- згідно з пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України дозволено, як виняток, обмін земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону;
- відповідачі обмінялися сформованими земельними ділянками, а тому на спірні правовідносини не поширюються приписи Закону; він регулює обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно до закону за власниками;
- укладений відповідачами правочин щодо міни земельних ділянок не є фіктивним чи удаваним у розумінні статей 234, 235 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, оскільки його умови виконані сторонами договору з дотриманням вимог чинного законодавства, а підстави для визнання його недійсним - відсутні;
- різними є фактичні обставини цієї справи та справи № 6-464цс16, у постанові від 12 жовтня 2016 року в якій Верховний Суд України сформулював висновок, на який звертає увагу прокурор;
- з огляду на висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зроблені у рішенні від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 та № 1075/16) (далі - рішення ЄСПЛ), втручання держави у право особи на мирне володіння майном (розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення) не є виправданим, а держава з часу введення в дію відповідного мораторію не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення.
23 жовтня 2018 року Донецький апеляційний суд прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін з огляду на таке:
- суд першої інстанцій обґрунтовано дійшов висновку про те, що правовідносини сторін у зв'язку з укладенням договору міни не регулюються Законом, бо останній регулює обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, які ще не зареєстровані за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об'єктом цивільних прав. Натомість, відповідачі обміняли земельні ділянки, які зареєстровані та є об'єктами цивільних прав;
- суд першої інстанції правильно взяв до уваги те, що відповідачі уклали договір, діючи добровільно та розуміючи значення їхніх дій, і виконали його умови;
- при застосуванні двосторонньої реституції у разі визнання договору міни недійсним у ОСОБА_3 залишиться її земельна ділянка, яка їй непотрібна через великий розмір і неможливість її обробляти самостійно, а крім того, ОСОБА_3 буде зобов'язана повернути ТзОВ «Агрофірма «Каравай» грошову доплату у сумі 229 813,68 грн, що поставить її у несправедливі умови. Натомість, ТзОВ «Агрофірма «Каравай» отримає земельну ділянку незначного розміру, яку неможливо належно використовувати у виробництві продукції;
- доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, який був застосований у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 570/3834/16-ц і від 10 травня 2018 року у справі № 383/1146/15-ц, щодо можливості обміну земельних ділянок лише за схемою «пай на пай» у випадку, передбаченому статтею 14 Закону, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вказаний висновок був сформульований до ухвалення рішення ЄСПЛ.
21 листопада 2018 року заступник прокурора Донецької області подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Мотивує скаргу так:
- земельні ділянки, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не можуть бути відчужені, оскільки згідно з підпунктом «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами;
- обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою «пай на пай» лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону, а у цій справі земельні ділянки, передані за договором міни, не є паями, оскільки вже виділені у натурі, оформлені державними актами на право власності на земельну ділянку та не є частинами єдиного масиву (виділені різним власникам і на території різних сільських рад); тому на об'єкти міни за договором міни розповсюджується мораторій щодо їх відчуження;
- договір міни укладений не для обміну земельними ділянками, а для того, щоби приховати реальний договір купівлі-продажу, оскільки у договір міни відповідачі включили умову про доплату;
- суди не врахували висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16 і застосований у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 570/3834/16-ц і від 10 травня 2018 року у справі № 383/1146/15-ц;
- рішення ЄСПЛ не може трактуватися як дозвіл на вільний обмін земельних ділянок, а є лише підставою для внесення змін до законодавства.
29 листопада 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження.
28 грудня 2018 року ТзОВ «Агрофірма «Каравай» подало відзив на касаційну скаргу. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскільки рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими з огляду на таке:
- відсутнє належне обґрунтування та доведення порушення інтересів держави з боку прокурора у цій справі, оскільки негативні наслідки від визнання правочину недійсним несуть приватні особи, а не держава;
- Закон не регулює міну земельних ділянок, право власності на які підтверджене відповідним державним актом, а лише міну земельних часток (паїв), права на які підтверджені сертифікатом;
- пункт 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України встановив заборону відчуження у будь-який спосіб більшості видів земель сільськогосподарського призначення, крім випадків спадкування, обміну та вилучення для суспільного використання, а оскільки сторони уклали договір міни виділених в натурі земельних ділянок, дія мораторію на такий договір міни не розповсюджується.
28 грудня 2018 року нотаріус також подала відзив на касаційну скаргу. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскільки рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими. Вважає правильним висновок судів про те, що договір міни укладений з урахуванням вимог пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, статей 715, 716 ЦК України та статей 79-1, 125, 126, 132 ЗК України.
10 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
23 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Обґрунтував ухвалу так:
- існує необхідність відступити від висновку щодо застосування пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, сформульованого Верховним Судом України у постановах від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, а також існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики;
- Верховний Суд України у наведених постановах вважав, що обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати у період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок і виданням їхнім власникам державних актів на право власності на земельні ділянки, а обміняними можуть бути земельні ділянки тільки за схемою «пай на пай» і лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону;
- суди першої й апеляційної інстанцій не погодились з вказаним висновком Верховного Суду України, вважаючи, що відповідачі обмінялися земельними ділянками, отриманими у власність як паї в обмін на сертифікати, тоді як у наведених справах, розглянутих Верховним Судом України, одна зі сторін договору міни отримала земельну ділянку у власність в інший спосіб; крім того, апеляційний суд не погодився з висновком Верховного Суду України, зазначивши, що він ухвалений до прийняття рішення ЄСПЛ;
- відповідно до вимог пункту 7 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України лише суд касаційної інстанції може відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України;
- обґрунтуванням для відступу від висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеного у постановах від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, є рішення ЄСПЛ, оскільки у ньому ЄСПЛ визнав, що запроваджений в Україні мораторій порушує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Конституцію України; на підставі рішення ЄСПЛ власники земельних ділянок (паїв) отримали право звертатися до судів України з позовними заявами про відшкодування шкоди, завданої забороною на відчуження, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв);
- наявність виключної правової проблеми обґрунтовується необхідністю зміни у контексті рішення ЄСПЛ висловленого Верховним Судом України підходу до визначеного пунктом 15 розділу Х «Прикінцеві положення» ЗК України мораторію на відчуження будь-яким способом земель сільськогосподарського призначення, зокрема на їх обмін; для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду могла би сформулювати позицію, відповідно до якої охочі продати землю мали би довести, що їх справа аналогічна фабулі справи, в якій ухвалене рішення ЄСПЛ, й отримати від суду дозвіл на відчуження земельних ділянок, зокрема, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України, та з огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема, і стосовно питань, які Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає виключною правовою проблемою, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
У касаційній скарзі заступник прокурора Донецької області також просить повідомити про дату, час і місце судового засідання прокуратуру Донецької області та Генеральну прокуратуру України, тобто просить розглядати касаційну скаргу у судовому засіданні.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Таким чином, розгляд цивільної справи у суді касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України. І лише у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Велика Палата Верховного Суду перевіряє в межах касаційної скарги у цій справі аргументи про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.
ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 [Конвенції] (статті 6-1), захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Axen v. Germany, заява № 8273/78, § 25).
Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Аксен проти Німеччини», § 28).
Крім того, ЄСПЛ визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino» проти Португалії» (Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду (рішення від 25 квітня 2002 року). У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права, а саме тлумачення норм Цивільного кодексу.
ЄСПЛ вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.
Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду створила учасникам процесу у справі № 227/1506/18 належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
З огляду на вказане, а також беручи до уваги те, що касаційна скарга розглядатиметься без повідомлення та виклику учасників справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у задоволенні клопотання заступника прокурора Донецької області про розгляд справи у судовому засіданні.
ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною п'ятою статті 403, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
у х в а л и л а :
1. Прийняти до розгляду справу за позовом першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Каравай», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Яна Валеріївна, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання договору міни недійсним, за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року.
2. Відмовити заступнику прокурора Донецької області у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні.
3. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 20 березня 2019 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
4. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.Рогач В.І.ДанішевськаІ.В.Саприкіна О.С.ЗолотніковО.М.Ситнік О.Р.КібенкоО.С.Ткачук В.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.Яновська
