ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року

Львів

№ 857/4398/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД" на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2019 року про відмову у відкритті провадження, постановлену суддею Мартиць О.І. у м. Тернополі, у справі № 500/692/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД" до Теребовлянської міської ради Тернопільської області про визнання незаконним та нечинним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2019 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД" звернувся до суду із позовом до відповідача - Теребовлянської міської ради Тернопільської області, у якому просив визнати незаконним та нечинним рішення від 28.04.2016 №358 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м.Теребовля, Теребовлянського району, Тернопільської області».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуване рішення безпосередньо стосується його прав як орендаря земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Порушення Теребовлянською міською радою вимог Закону України «Про засади державної регуляторної подітики у сфері господарської діяльності» щодо обов`язкового опублікування повідомлення про оприлюденення проекту виконання рішення «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м.Теребовля, Теребовлянського району, Тернопільської області» порушує такий принцип державної регуляторної політики як прозорість та врахування громадської думки і позбавляє фізичних та юридичних осіб права надати зауваження та пропозиції до проекту вказаного рішення як регуляторного акту.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення Теребовлянська міська рада не діяла як суб`єкт владних повноважень, оскільки після укладення між нею та товариством договору оренди землі від 25.03.2014 виникли приватноправові відносини, а тому вирішення даного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, даний спір з урахуванням суб`єктного складу відноситься до юрисдикції господарського суду.

Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції ст.19 КАС України та зазначає, що даний спір відповідає критеріям адміністративного і дослідженню підлягають виключно публічно-владні, управлінські рішення та дії відповідача, який в межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень, і не потебує оцінки приватноаправових відносин.

Вважає, що при вирішенні спірних правовідносин застосуванню підлягають особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень, визначені статтею 264 КАС України.

В судове засідання сторони не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. При цьому суд повинен перевірити належність справи до відповідної юрисдикції.

Закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <�…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції відповідного суду.

За правилом, встановленим ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

В розумінні п.1 та п.2 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Статтею 19 КАС України визначені справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з пунктом першим частини першої цієї статті встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Позивач у позовній заяві зазначає, що 25 березня 2014 року між Теребовлянською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фенікс ЛТД» (Орендар) укладено договір оренди землі загальною площею 0,5229 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 298064,17 грн. Згідно з п.9 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій сумі в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 29806,42 грн в рік, 2483,87 грн щомісячно.

На звернення позивача до Відділу у Теребовлянському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області за витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,5229 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , 171 , було надано витяг №199/0/204-19 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який сформований 31 січня 2019 року головним спеціалістом Відділу у Теребовлянчському районі Головного управління Держггеокадастру у Тернопрільській області Пашковським Г.П. Згідно з витягом середня (базова) вартість земель населеного пункту, грн/кв.м складає 122,90 грн.

У відповідь на запит ТзОВ «Фенікс ЛТД» від 07.02.2019 №07/02/19, Відділом у Теребовлянському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області листом від 13.02.2019 №39/114-19 надано інформацію, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,5229 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, підготовлений на основі технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Теребовля Теребовлянського району Тернопільської області, яка затверджена сесією Теребовлянської міської ради, рішення №358 від 28.04.2016.

Позивач вважає рішення «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м.Теребовля, Теребовлянського району, Тернопільської області» від 28 квітня 2016 року №358 незаконним, прийнятим з порушенням Теребовлянською міською радою вимог Закону України «Про засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо обов`язкового опублікування повідомлення про оприлюднення проекту виконання рішення, з порушенням такого принципу державної регуляторної політики як прозорість та врахування громадської думки, що позбавило фізичних і юридичних осіб права надати зауваження та пропозиції до проекту вказаного рішення як регуляторного акту.

Колегією суддів встановлено, що фактичним предметом даного спору є скасування рішення, на підставі якого позивачу розраховано середню (базову) вартість земельної ділянки з розрахунку грн/кв.м, що впливає на визначення орендної плати за землю позивачем як орендарем.

Наведе свідчить, що даний спір виник саме з правовідносин її учасників на підставі укладеного між ними договору оренди землі від 25.03.2014, а заявлення позивачем до суду вимог є реалізацією свого права на захист порушених інтересів в межах визначених договірних відносин.

Разом з тим, предмет спору не має ознак справи адміністративної юрисдикції.

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні не адміністративним, а цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року (справа №1917/1188/2012), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

За змістом п.1 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Частиною 2 ст.20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Предметом оскарження в даній справі є дії та рішення, які вчинялися (приймалися) відповідачем на основі юридичних фактів, які мали місце і стосовно яких згодом виник спір, що не містить характерних публічно-правових ознак правовідносин.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія приходить до висновку, що вирішення даного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів і має вирішуватися судом за правилами ГПК України.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Зі змісту законодавчих приписів ч.1 ст.19 КАС України слідує, що якщо законом встановлено інший порядок судового провадження у спорах юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

З наведених норм слідує, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.

Оскільки Теребовлянська міська рада Тернопільської області в межах спірних правовідносин не здійснювала владних управлінських функцій щодо позивача, в межах спірних правовідносин виступає орендодавцем, оскаржуване рішення має вплив на розмір орендної плати за земельну ділянку, надану позивачу як орендарю, відтак спірні правовідносини не є публічно-правовими та не підлягають врегулюванню в суді адміністративної юрисдикції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що предмет спору не має ознак справи адміністративної юрисдикції, ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом», та поділяє висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених ч.1 ст.170 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі № 500/692/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя

І. В. Глушко

судді

О. О. Большакова

В. Я. Макарик

Постанова складена в повному обсязі 27.05.2019.