ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
21 травня 2019 року
Сєвєродонецьк
Справа № 360/1631/19
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Басової Н.М.
при секретарі судового засідання: Солошенка П.В.
за участю:
представника відповідача: Матусевича Р.М.,
за відсутністю позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
11.04.2019 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі – відповідач, ГУНП в Луганській області) про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії.
В позовній заяві позивач зазначив, що з 05.08.2001 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України (Біловодський РВ УМВС України в Луганській області). З 07.11.2015 по 03.10.2018 проходив службу в Національній поліції України (Біловодський ВП ГУНП в Луганській області).
Наказом начальника ГУНП України у Луганській області від 28.09.2018 № 456/ос його було звільнено з 03.10.2018 зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає 17 років 01 місяць 27 днів.
При цьому, у день звільнення виплата одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем не була проведена. Остаточний розрахунок при звільненні проведено відповідачем 30.10.2018, що підтверджується випискою по картковому рахунку від 03.04.2019.
Вважаючи, що дії чи бездіяльність відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні суперечать положенням Закону, тому за захистом порушених прав звернувся до суду.
З посиланням на норми Закону України «Про Національну поліцію», Постанови Кабінету Міністрів України N 988 від 11.11.2015 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Постанови Кабінету Міністрів України N 393 від 17.07.92 р. "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", статтей 116, 117 КЗпП, позивач просив суд:
- визнати неправомірними дії та бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не виплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.10.2018 по 29.10.2018 в сумі 09 249, 24 грн;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на його користь середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2018 по 29.10.2018 в сумі 9 249, 24 грн (а.с.3-6).
Відповідач позов не визнав, 26.04.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до постанови КМУ №393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям, надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» одноразова грошова допомога виплачується Національною поліцією за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання.
При цьому відповідач зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні, яка передбачена п.10 Постанови, не входить до складових грошового забезпечення, нараховується та сплачується відповідно умов встановлених Порядком затвердженим наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 року.
Статтею 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують численність працівників, військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ кошторисах. В свою чергу пунктом 7 Порядку зазначено, що грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Таким чином відповідач вважає, що одноразова грошова допомога при звільненні здійснюється на підставі Порядку але за рахунок додаткових асигнувань, які надаються Національною поліцією України з видатків передбачених у державному бюджеті на утримання Національної поліції, а відповідними кошторисами органів поліції не передбачаються. Виплата поліцейським одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби проводиться Національною поліцією України після звільнення особи зі служби та не входить до повноважень Головного управління Національної поліції в Луганській області. При цьому, на думку відповідача, діюче законодавство не містить приписів щодо обов`язкової сплати вказаної допомоги у день звільнення особи зі служби.
Умовою відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунку з працівником при звільненні є наявність вини власника або уповноваженого ним органу. В свою чергу повний розрахунок з вихідної допомоги при звільненні з ОСОБА_1 було проведено згідно списку № 286 від 29.10.2018 року платіжним дорученням №4912 від 29.10.2018 року.
Отже, одноразова грошова допомога при звільненні була нарахована та виплачена при надходженні фінансування за відповідний місяць.
На підставі викладеного, відповідач вважає, що ГУНП в Луганській області щодо нарахування та сплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 діяло виключно в межах передбачених діючим законодавством, а вимоги позивача не обґрунтовані та такі, що задоволенню не підлягають (а.с.24-27).
Судом по справі вчинені такі процесуальні дії.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.1-2).
Ухвалою суду від 07.05.2019 залишено відкритим клопотання представника відповідача Матусевича Руслана ОСОБА_2 про залишення без розгляду адміністративного позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.
Надано ОСОБА_1 строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин його пропуску та належних, допустимих та достовірних доказів поважності причин пропуску такого строку (а.с.46-47).
Ухвалою суду від 21.05.2019 задоволено заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії.
Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії.
У задоволенні клопотання представника відповідача Матусевича ОСОБА_3 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії без розгляду - відмовлено (а.с.75-77).
В судове засідання призначене на 21.05.2019 прибув представник відповідача.
Позивач в судове засідання не прибув, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, 13.05.2019 подав суду заяву про розгляд справи без участі, в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити (а.с.59,60).
Представник відповідача адміністративний позов не визнав, заперечував проти його задоволення, надав суду пояснення аналогічні викладеним у відзиві.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд встановив наступні фактичні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 05.08.2001 по 06.11.2015 перебував на службі в органах внутрішніх справ. З 07.11.2015 по 03.10.2018 перебував на службі в Національній поліції України.
Вказані обставини підтверджуються трудовою книжкою позивача серія НОМЕР_1 (а.с.15).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 29.09.2015 (а.с.9).
19.09.2018 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з лав Національної поліції України за власним бажанням. Того ж дня вказаний рапорт був зареєстрований в Біловодському ВП ГУНП (а.с.13).
Наказом ГУНП в Луганській області від 28.09.2018 №456 о/с ОСОБА_1 з 03.10.2018 звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.7 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.12,29).
03.10.2018 позивач отримав виписку з наказу про звільнення, трудову книжку та інші документи (а.с.30,31).
29.10.2018 відбулась виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 36113,03грн, що підтверджується платіжним дорученням №4912 від 29.10.2018 та зведеною відомістю для зарахування на картрахунки за жовтень 2018 року від 29.10.2018 (а.с.34,35).
Вказана сума поступила на картрахунок позивача 30.10.2018, що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с.10-11).
Зазначені обставини не заперечуються сторонами.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення сторін, суд виходить з такого.
Вимога звільненого працівника щодо виплати належних йому сум при звільненні є трудовим спором між цими учасниками правовідносин, а у розглядуваному випадку являється публічно-правовим спором пов`язаним із проходженням та звільненням з публічної служби.
Спірним питанням у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті одноразової грошової допомоги на підставі положень ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі – Закон № 580-VIII), систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону № 580-VIII до складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань.
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону № 580-VIII у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення.
Відповідно до частин 1-3 статті 14 Закону № 580-VIII структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Штатний розпис (штат) поліції затверджує керівник поліції. Кошторис поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
Згідно з частиною 2 статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції.
Відповідно до статті 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною 4 статті 9 цього Закону, виплата зазначеної в частинах 1 та 2 цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».
За пунктом 10 Порядку № 393, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 14 Порядку № 393 визначено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Міністерством транспорту та зв`язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року затверджений Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260),
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 15 розділу І Порядку передбачено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку № 260, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Разом з цим, Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Матеріали справи свідчать, що позивачу виплатили повністю одноразову грошову допомогу при звільненні не в день звільнення - 03.10.2018, а через 26 днів – 29.10.2018.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі 6-144ц13, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, оскільки рапорт на звільнення позивач подав ще 19.09.2018, а у день звільнення позивача – 03.10.2018 виплата одноразової грошової допомоги відповідачем не була проведена, то суд дійшов висновку про встановлення вини відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні.
Жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтвердили вчинення відповідачем дій направлених на своєчасний розрахунок з позивачем і виплату одноразової грошової допомоги у день звільнення ОСОБА_1 , ГУНП в Луганській області суду не надало.
Таким чином, відповідач допустив протиправні дії щодо несвоєчасної виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, чим порушив права позивача.
У зв`язку з цим суд вважає за необхідне, з метою захисту порушених прав позивача, вийти за межі заявлених позовних вимог на підставі частини другої статті 9 КАС України і визнати протиправними саме дії відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, а не дії та бездіяльність щодо невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, як просив позивач у позові.
Відновленням порушених прав позивача є стягнення з відповідача на користь позивача відповідно до ст.117 КЗпП України середнє грошове забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні.
Суд зазначає, що з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП, обов`язок виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тож, якщо позивача звільнено зі служби, тобто припинено трудові правовідносини, за наказом відповідача, то і обов`язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення в тому числі і одноразової допомоги при звільненні, як і наслідки за неналежне виконання цього обов`язку, теж покладено на нього.
Відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати вказаної допомоги при звільненні також не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вищевикладені обставини спростовує доводи відповідача про відсутність обов`язку у останнього щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
Відповідно до довідки-розрахунку суми середнього заробітку ОСОБА_1 , виданої ГУНП в Луганській області 24.04.2019 №434/111/22-2019, сума середньоденного грошового забезпечення позивача складає 364,86 грн (22256,64 грн / 61 добу).
Затримка за період з 03.10.2018 по 29.10.2018 складає 26 календарних днів.
Отже, грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2018 по 29.10.2018 складає 9486,36 грн.
Таким чином, сума, що підлягає стягненню, визначена судом самостійно.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог з корегуванням способу захисту порушених прав та визначенням суми, що підлягає стягненню.
Питання розподілу судових витрат не вирішується у зв`язку з їх відсутністю (позивач звільнений від сплати судового збору згідно статті 5 Закону України «Про судовий збір», а вимог про відшкодування інших судових витрат не заявляв).
Керуючись статтями 2,5,77,90,139,241-245, 255, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ: 40108845, місцезнаходження: 93406, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2018 по 29.10.2018 в сумі 9486 (дев`ять тисяч чотириста вісімдесят шість) гривень 36 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст повного судового рішення складено 24 травня 2019 року.
Суддя
Н.М. Басова
