ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Падій В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2019 року Справа № 620/3951/18
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
представника позивача Сирка Д.О.,
представника выдповыдача Труби А.В.,
розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Монофіламент» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
«Монофіламент»
до Головного управління Державної фіскальної служби
в Чернігівській області
про визнання протиправним та скасування
податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Монофіламент» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2018 р. № 00002981400.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не лише цільове призначення нежитлової будівлі, а й її фактичне використання як об`єкту промисловості є підставою для застосування пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, а також з того, що позивачем не здійснювалося фактичного використання наявних в нього будівель для здійснення промислової діяльності.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі, наполягаючи на тому, що наявні в нього будівлі за своїм цільовим призначенням є саме будівлями промисловості, належать промисловому підприємству і в період, за який проводилася перевірка, використовувалися у сфері хімічної промисловості, що повністю підтверджується наданими до суду першої інстанції доказами та, зокрема, експертним висновком, які судом не досліджені та проігноровані.
При цьому, апелянт звертає увагу суду на те, що дослідження спірних будівель податковим органом здійснювалося значно пізніше періоду діяльності, який перевірявся, та особами, які не є фахівцями в галузі промислового виробництва.
Крім того, апелянт в обґрунтування своєї правової позиції наводить висновки Верховного Суду, а також зазначає, що відповідачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували правомірність прийняття ним спірного податкового повідомлення-рішення.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповного встановлення обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 р. було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін та наголошує на безпідставності доводів апелянта, а також зазначає, що у 2018 році податковим органом проведено обстеження будівель на предмет встановлення факту їх використання позивачем протягом 2016-2017 рр. в його промисловій діяльності. При цьому, податковий орган робить висновок, що позивач займався комерційною, а не промисловою діяльністю і що вказані будівлі не використовуються в його промисловій діяльності з 2009 та з 2011 років.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Монофіламент» (далі - ТОВ «Монофіламент») є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні Державної фіскальної служби в Чернігівській області (далі - ГУ ДФС в Чернігівській області).
У 2013 році позивачем у ПАТ «Чернігівське Хімволокно» було придбано об`єкти нерухомого майна відповідно до договору купівлі-продажу частини нерухомого майна від 19.07.2013 р. та договору про внесення змін та доповнень до нього від 09.10.2013 р., посвідчених приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гостар Л.А. і зареєстрованих у реєстрі за №№779,1152.
У період з 22.06.2018 р. по 27.07.2018 р. працівниками ГУ ДФС у Чернігівській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Монофіламент» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 р. по 31.03.2018 р., за результатами якої складено акт від 03.08.2018 р. № 533/14/38137725.
У зазначеному акті перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем, зокрема, пп. 266.1.1 п. 266.1, пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266, ст. 44, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 3196748,86 грн., у тому числі за 2016 рік на суму 1284987,35 грн., за 2017 рік на суму 1481268,00 грн., за 1 квартал 2018 року на суму 430493,51 грн.
На підставі висновків акта перевірки від 03.08.2018 р. № 533/14/38137725 ГУ ДФС у Чернігівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.08.2018 р. № 00002981400, яким позивачу збільшено загальну суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на 3995936,08 грн., в тому числі за основним платежем 3196748,86 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 799187,22 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному досудовому порядку до ДФС України.
Рішенням ДФС України від 01.11.2018 р. № 35664/6/99-99-11-03-01-25 податкове повідомлення-рішення від 22.08.2018 р. № 00002981400 залишено без змін, а скаргу ТОВ «Монофіламент» - без задоволення.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 р. № 507 (далі - ДК 018-2000), Національним класифікатором України ДК 009:2010, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 р. № 530 (далі - ДК 009:2010).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 28.12.2014 р. № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» було запроваджено місцевий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1, пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
У пп.пп. 266.3.1 - 266.3.3 п. 266.3. ст. 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.
Підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.
Підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Згідно з пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, серед іншого, будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
У п. 5.3 ст. 5 ПК України закріплено, що інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 « Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Згідно з НК 009:2010 економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
У ст. 62 ГК України визначено, що підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
У ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, які використовуються ними для здійснення промислової діяльності, не є об`єктом оподаткування на підставі пп. 266.2.2 «є» п. 266.1 ст. 266 ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 803/950/18, висновок якого, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковим для врахування апеляційним судом при розгляді даної справи.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, ТОВ «Монофіламент» є промисловим підприємством, основним видом діяльності якого за КВЕД є виробництво штучних і синтетичних волокон /Т.1 а.с. 116 зі зворотного боку/.
У 2013 році позивачем у ПАТ «Чернігівське Хімволокно» було придбано об`єкти нерухомого майна відповідно до договору купівлі-продажу частини нерухомого майна від 19.07.2013 р. та договору про внесення змін та доповнень до нього від 09.10.2013 р.
У вказаних договорах та акті приймання-передачі за ними майна визначено його цільове призначення, з чого саме воно складається (які саме об`єкти нерухомості становлять предмет договору та передаються у власність позивачу) та вбачається, що таке майно є будівлями та спорудами саме промислової нерухомості.
Аналогічне цільове призначення таких будівель та споруд визначено у відповідних паспортах технічного стану /Т.1 а.с.233-241/ та вбачається з бухгалтерських довідок /Т.1 а.с.227-228, 230-231/.
08.02.2016 р. між позивачем як Виконавцем і ТОВ «Шаграй» як Замовником було укладено договір про виготовлення продукції з давальницької сировини, відповідно до умов якого позивачем взято зобов`язання з виготовлення з давальницької сировини Замовника (технічних ниток) готової продукції (багатокруточних ниток) /Т.1 а.с.73-76/.
01.03.2016 р. до вказаного договору Сторонами укладено додаткову угоду № 1, якою затверджено відповідні специфікації з визначенням чітких наменувань продукції, яку позивач має виготовити, одиниці її виміру, кількості, норми витрат сировини, вартості переробки з ПДВ та без ПДВ, а також тари, фізико-механічних показників тощо /Т.1 а.с.179-194/.
На підтвердження виконання позивачем робіт за вказаним договором сторонами складено акти виконання робіт та акти надання послуг з переробки, в яких встановлено конкретний вид виготовленої готової продукції (нитки поліамідної 230текс 3х3, нитки тех. 187Т на 4 паковки, нитки тех. 93,5 Т 10 тощо), кількість та ціну, зокрема з ПДВ /Т.1 а.с.77-104/.
08.02.2017 р. та 08.12.2017 р. аналогічні договори №№ 3/02-д, 3/12-д та додаткові угоди до них позивачем було укладено з ТОВ «ІНТЕР-ГТВ» /Т.1 а.с.105-107, 195-196/ та з ТОВ «Народицька стрічкоткацька фабрика» /Т.1 а.с.110-113, 197-199/.
У вказаних додаткових угодах до договорів з даними контрагентами Сторонами погоджено відповідні специфікації, з визначенням чітких наменувань продукції, яку позивач має виготовити, одиниці її виміру, кількості, норми витрат сировини, вартості переробки з ПДВ та без ПДВ, а також тари, фізико-механічних показників тощо.
Виконання позивачем послуг за договорами з ТОВ «ІНТЕР-ГТВ» і з ТОВ «Народицька стрічкоткацька фабрика» відображено в актах надання послуг з переробки, які також містять дані про продукцію, виготовлену шляхом переробки давальницької сировини (нитка круч для клинових ременів, нитка круч. анідної для клинових ременів, розділення на дві поковки поліпропіленової нитки) /Т.1 а.с. 108-109, 114/.
При цьому, матеріалами справи підтверджується наявність у ТОВ «Монофіламент» відповідного штату працівників для виконання робіт (надання послуг) з переробки давальницької сировини та виготовлення відповідної продукції за вищевказаними договорами саме у спірні періоди, за які проводилася податкова перевірка /Т.1 а.с. 130-161/.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що цільовим призначенням спірних об`єктів нерухомого майна, набутих позивачем у власність в 2013 році, є здійснення промислового виробництва, що відповідає основному виду діяльності позивача саме як промислового підприємства, а також сутності та змісту його діяльності, зокрема у 2016-2017 рр. та з січня по березень 2018 року, яка є саме промисловою діяльністю в розумінні ДК 009:2010.
Крім того, у сукупності із зазначеними обставинами справи та доказами, колегія суддів також приймає до уваги експертний висновок ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві» від 20.08.2018 р. щодо приналежності більшості будівель і споруд ТОВ «Монофіламент» до виробничих за класом 1251.3 - «будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», що належать до категорії 125 - «будівлі промисловості та склади, згідно з ДК БС 018-2000.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що приналежність будівлі до певного класу визначається на підставі документів, які підтверджують право власності суб`єкта, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК БС 018-2000.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 31.01.2018 р. по справі № 822/2624/16.
Отже, у даному випадку наявні достатні та необхідні підстави для застосування до позивача у спірному періоді положень пп. 266.2.2 «є» п. 266.1 ст. 266 ПК України.
При цьому, доводи відповідача про те, що у 2018 році податковим органом проведено обстеження будівель на предмет встановлення факту їх використання позивачем протягом 2016-2017 рр. у промисловій діяльності товариства, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, як було встановлено вище перевірка проводилася у червні - липні 2018 року за минулий період (2016-2017 рр., перші три місяці 2018 року) і яким чином посадовими особами контролюючого органу - ревізорами-інспекторами (які не є експертами та/або фахівцями у відповідній галузі) було, як вони стверджують, достаменно встановлено невикористання спірних об`єктів промисловості у фактичній промисловій діяльності позивача, з матеріалів справи не вбачається. Водночас, акти перевірки та обстежень від 25.07.2018 р., на які посилається відповідач, такими доказами не є, оскільки не містять жодних відомостей щодо проведення певного фахового (експертного) дослідження компетентними суб`єктами з відповідних технічних галузевих питань.
Разом з тим, у ч. 1 ст. 74 КАС України чітко визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Посилання податкового органу на наявність кримінального провадження стосовно службових осіб позивача та на протокол обшуку колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначені матеріали кримінального провадження містять лише відомості щодо констатації наявності у позивача певного майно і жодним чином не підтверджують факту його використання або не використання в його промисловій діяльності у попередні періоди. А сам лише факт наявності певного кримінального провадження у відношенні службових осіб позивача не може бути доказом вчинення ним порушення податкового законодавства, за яке відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення за відсутності відповідного вироку суду, який набрав законної сили.
Доводи відповідача про те, що позивач займався комерційною, а не промисловою діяльністю, не ґрунтуються на нормах законодавства, із системного аналізу яких, зокрема положень ПК, ГК, ДК, НК, вбачається, що дані поняття не є взаємовиключними та являються видами та підвидами господарської діяльності, яка може бути комерційною та одночасно за своїм цільовим призначенням промисловою.
Твердження податкового органу про те, що спірні будівлі не використовуються у промисловій діяльності позивача з 2009 та з 2011 років, взагалі є неприйнятними, оскільки такі будівлі були придбані позивачем лише у 2013 році, тож у 2009 та 2011 роках і не могли бути використані ним. Більш того, 2009, 2011 р. не входять до періоду, за який проводилася перевірка.
Наданий представником відповідача в судовому засіданні висновок експерта від 17.04.2019 р. № 1638/19-24 колегія суддів приймає до уваги, але зазначає з цього приводу наступне.
Так, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 90 КАС України жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як було встановлено вище, наданими позивачем до суду першої інстанції та наявними у справі доказами в їх сукупності підтверджується наявність достатніх правових підстав для застосування до нього у спірному періоді положень пп. 266.2.2 «є» п. 266.1 ст. 266 ПК України. Наданим відповідачем вищезазначеним висновком експерта зазначені обставини не спростовані.
Крім того, такий висновок складений з урахуванням судового рішення (стор. 25 висновку експерта), яке ані на час проведення відповідної експертизи, ані на теперішній час не набрало законної сили. Також у даному висновку надається тлумачення певних норм податкового законодавства, що є компетенцією суду при розгляді даної адміністративної справи. Судова колегія відзначає й те, що такий висновок складений без виїзду на місцевість, без обстеження відповідних будівель, а ґрунтується переважно на аналізі акта перевірки, складеного податковим органом.
З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем, який є суб`єктом владних повноважень, не доведено факту вчинення ТОВ «Монофіламент» правопорушення, за яке його було притягнуто до відповідальності.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16.
Крім того, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним
Судова колегія також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Отже, судом першої інстанції було неповно встановлено обставини даної справи, неправильно застосовано норми матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування.
Таким чином, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Монофіламент» підлягає задоволенню, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року - скасуванню, адміністративний позов - задоволенню.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судова колегія встановила, що відповідно до платіжного доручення від 27.11.2018 р. № 791 за подання позову у цій справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 59 939,05 грн. /Т.1 а.с.4/, відповідно до платіжного доручення від 29.03.2019 р. за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі: 89 908,59 грн.
При цьому, сплата судового збору у вказаних розмірах відповідає ставкам, встановленим Законом України «Про судовий збір» у відповідній редакції.
Отже, в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат в загальному розмірі: 59 939,05 грн. + 89 908,59 грн. = 149847,64 грн.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Монофіламент» - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року - скасувати.
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Монофіламент» до Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.08.2018 р. № 00002981400.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Монофіламент» (код ЄДРПОУ 38137725) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області судові витрати в розмірі 149 847,64 (сто сорок дев`ять тисяч вісімсот сорок сім гривень та шістдесят чотири копійки) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 22 травня 2019 року.
Головуючий суддя
Судді :
