ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 370/1288/15
Провадження № 14-612цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р. , Князєва В. С. , Лобойка Л. М. , Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Рогач Л. І. , Саприкіної І. В. , Ткачука О. С. , Уркевича В. Ю. , Яновської О. Г .,
учасники справи:
заявник ОСОБА_12 ,
заінтересовані особи: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департаменту ДВС МЮ України), державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮ України Думанська Аліна Леонідівна (далі - державний виконавець),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_12
на постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року в складі колегії суддів Савченка С. І., Верланова С. М., Голуб С. А.
у справі за скаргою ОСОБА_12 , заінтересовані особи: ВПВР Департаменту ДВС МЮ України, державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮ УкраїниДуманська А. Л., на дії та постанову державного виконавця, та
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст вимог скарги
У січні 2018 року ОСОБА_12 звернувся до суду зі скаргою, у якій зазначав, що 01 грудня 2015 року державним виконавцемприйнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 49517898 на підставі виконавчого листа № 370/1288/15-ц, виданого 22 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, прозвернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 9,971 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташованої на території Макарівської селищної ради Київської області, що належить ОСОБА_12 на праві власності.
Постановою державного виконавця від 10 травня 2017 року вказаний виконавчий документ повернуто стягувачу - Публічному акціонерному товариству «Європейський газовий банк» (далі - ПАТ «Європейський газовий банк») за його заявою. Цього ж дня державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_12 виконавчого збору у розмірі 6 813 515,56 грн за виконавчим провадженням № 49517898.
Позивач вважав, що постанова державного виконавця про стягнення з нього виконавчого зборує незаконною, оскільки рішення суду не виконане, а іпотечне майно не реалізоване, тому стягнення судового збору згідно із частиною другою статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) можливе лише в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута.
Просив визнати дії державного виконавця неправомірними та скасувати постанову від 10 травня 2017 року про стягнення з нього виконавчого збору у розмірі 6 813 515,56 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року скаргу задоволено. Постанову державного виконавця від 10 травня 2017 року ВП №49517879 про стягнення виконавчого збору скасовано.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу Департаменту ДВС МЮ України задоволено частково, ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_12 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що виконавче провадження, у межах якого прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору, відкрито на підставі виконавчого листа Макарівського районного суду Київської області, тому вказана постанова підлягає оскарженню через суд, який видав виконавчий документ, отже, вказаний спір повинен розглядатися за правилами цивільної юрисдикції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 12 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 грудня 2018року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Суди встановили, що на примусовому виконанні уВПВР Департаменту ДВС МЮ України(виконавче провадження № 49517898) перебуває виконавчий лист № 370/1288/15-ц, виданий 22 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 9,971 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташованої на території Макарівської селищної ради Київської області, що належить ОСОБА_12 на праві власності (т. 1, а. с. 136, 137).
Постановою державного виконавця від 10 травня 2017 року виконавчий лист № 370/1288/15-ц, виданий 22 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 9,971 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташованої на території Макарівської селищної ради Київської області, що належить ОСОБА_12 на праві власності, повернуто стягувачу - ПАТ «Європейський газовий банк» за його заявою (т. 1, а. с. 138, 139).
Постановою державного виконавця від 10 травня 2017 року стягнуто з ОСОБА_12 виконавчий збір у розмірі 6 813 515,56 грн (т. 1, а. с. 140).
Вважаючи постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору неправомірною, у січні 2018 року ОСОБА_12 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця та просив скасувати постанову про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
Оскільки ОСОБА_12 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця у січні 2018 року, а постанова винесена у травні 2017 року, то на спірні правовідносини поширюється саме Закон № 1404-VIII, згідно зі статтею 1 якоговиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18).
Разом з тим у скарзі на дії державного виконавця Попадин Р. С. зазначав, що звертався з аналогічним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, який 27 грудня 2017 року закрив провадження в адміністративній справі № 826/6773/17 з огляду на те, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства (т. 1, а. с. 132, 133).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 рокуу справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09).
У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії).
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи «судом, встановленим законом».
Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 238 КАС України, пункт 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначився з юрисдикційністю спору.
Підстав для висновків, що суд порушив правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду робить висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргуОСОБА_12 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
В . І. Данішевська І. В .
Саприкіна О. С . Золотніков О. С .
Ткачук О. Р . Кібенко В. Ю .
Уркевич В. С . Князєв О. Г. Яновська
Л. М. Лобойко
