Справа № 370/1288/15-ц
Головуючий у І інстанції Тандир О. В.
Провадження № 22-ц/780/2982/18
Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.
Категорія 9
26.07.2018
ПОСТАНОВА
Іменем України
26 липня 2018 року м.Київ
Апеляційний суд Київської області у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Голуб С.А.,
при секретарі Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_2, заінтересована особаі особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції УкраїниДуманська Аліна Леонідівна, на дії та постанову державного виконавця, -
в с т а н о в и в:
У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії і постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А.Л., яку мотивував тим, що 01 грудня 2015 року державним виконавцем винесенапостанова про відкриття виконавчого провадження № 49517898 на підставі виконавчого листа № 370/1288/15-ц, виданого 22 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки розміром 9,971 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Макарівської селищної ради Київської області, яка належить йому на праві власності.
Вказував, що постановою державного виконавця Думанської А.Л. від 10 травня 2017 року виконавчий документ про звернення стягнення на вказану земельну ділянку повернутий стягувачу ПАТ «Європейський газовий банк» за його заявою. В цей же день 10 травня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про стягнення із ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 6813515,56 грн. за виконавчим провадженням № 49517898.
Вважає, що постанова державного виконавця про стягнення з нього виконавчого зборує незаконною, оскільки рішення не виконане і іпотечне майно не реалізоване, а стягнення судового збору згідно ч.2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» можливе лише у розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута. У зв'язку із наведеним, просила визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України Думанської А.Л. неправомірними та скасувати постанову про стягнення з нього виконавчого збору від 10 травня 2017 року в розмірі 6813515,56 грн. Також просив визнати причини пропуску строку для звернення до суду з даною скаргою поважними та поновити даний строк.
Ухвалою Макарівського районого суду Київської області від 17 травня 2018 року ОСОБА_2 поновлено строк для оскарження, скарга задоволена, визнано дії державного виконавця Думанської А.Л. неправомірними, постанова державного виконавця від 10 травня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 6813515,56 грн.скасована.
Не погоджуючись із ухвалою, Департамент ДВС МЮ України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі,посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд не врахував положень ст.ст.37,40 Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного дня виносить постанову про стягнення виконавчого збору. Отже дії державного виконавця були правомірними.
Заявник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законну і обгрунтовану ухвалу і правомірно задоволив його скаргу, а доводи апеляційної скарги Департаменту ДВС МЮ України є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
Департамент ДВС МЮ України належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Представник заявниці адвокат ОСОБА_4 суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом установлено, що 01 грудня 2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України Думанською А.Л. відкрите виконавче провадження № 4951789874528 на підставі виконавчого листа № 370/1288/15-ц, виданого 22 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки розміром 9,971 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Макарівської селищної ради Київської області, яка належить ОСОБА_2, на користь ПАТ «Європейський газовий банк».
Постановою державного виконавця Думанської А.Л. від 10 травня 2017 року виконавчий документ про звернення стягнення на вказану земельну ділянку повернутий стягувачу ПАТ «Європейський газовий банк» за його заявою.
В цей же день 10 травня 2017року державним виконавцем винесена постанова про стягнення із ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 6813515,56 грн.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оскаржувана постанова державного виконавця від 10 травня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 6813515,56 грн.прийнята державним виконавцем неправомірно, з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, поскільки розглядаючи дану справу, суд допустив порушення правил юрисдикції загальних судів.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України побудови судоустрою в Україні за принципами територіальності та спеціалізації (ст.125), так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст.383 ЦПК України (в редакції на час подання скарги) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ст.15 ЦПК України (в редакції на час подання скарги) суди розглядають у порядку цивліьного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження».
За змістом п.5 ч.1 ст.3 вказаного Закону постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати виконавчого провадження або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Згідно положень ч.2 ст.74 вказаного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду.
Тобто, закон містить пряму вказівку на вид судочинства, у якому мають розглядатися справи щодо оскарження дійі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, а саме в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року при розгляді справи № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Такий же правовий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 307/1451/15-ц (провадження № 14-177цс18), де Велика Палата в останньому абзаці мотивувальної частини звернула увагу, що з набранням чинності ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» з 05 жовтня 2016 року категорія справ щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на те, що ОСОБА_2 оскаржує постанову державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, то розгляд даної справи має відбуватися в порядку адміністративного судочинства, з урахуванням приписів ст.287 КАС України.
Отже дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст.255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених ст.ст.19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
За положеннями п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, зокрема з порушенням правил юрисдикції загальних судів, що є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.259, 374, 377, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволити частково.
Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року скасувати, провадження у справі закрити.
Повідомити ОСОБА_2, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді:
