Провадження № 2/487/817/19
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.05.2019 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді – Щербини С.В., за участю секретаря судового засідання – Ободенко І.О., позивача – ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу №487/8206/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, -
за участю: представника відповідача – Фігель С.І.
ВСТАНОВИВ:
05.12.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» (далі – ТОВ «Амальгама Люкс») про скасування наказу №389-к від 23.10.2018 року про звільнення її з посади економіста відділу збуту та поновлення на роботі на посаді економіста відділу збуту.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначила, що з 12.01.20009 року вона працювала на посаді економіста відділу збуту ТОВ «Амальгама Люкс». з 03.12.20015 ПО 07.10.2018 р.р. перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. . 26.09.2018 року ЛКК КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6» видана додідка про потребу її дочки ОСОБА_2 у домашньому догляді до ІНФОРМАЦІЯ_1 року. 04.10.2018 року вона подала свому безпосередньому керівника – керівника відділу збуту ОСОБА_3 для візування та подальшої передачі генеральному директору товариства Ярмощуку О.В. заяву про надання відпустки по догляду за дитиною яка потребує домашнього догляду та оригінал довідки ЛКК, оскільки керівник відділу збуту ОСОБА_3 та генеральний директор товариства були відсутні, подала вказані документи через працівників товариства. 09.10.2018 року ОСОБА_3 у телефонному режимі повідомила, що документи генеральним директором отримані, але у будь-якому випадку вона буде звільнена та запропонувала подати заяву про звільнення за власним бажанням. Також керівник відділу кадрів ОСОБА_4 запевнила, що строк дії її трудового договору закінчився. 02.11.2018 року вона отримала лист про розірвання трудового договору у звзку з її відсутністю на роботі з 08.10.2018 року без поважних причин. 15.11.2018 року вона отримала трудову книжку з записом про звільнення за прогул без поважних причин, в порушення норм чинного законодавства, без ознайомлення її із вказаним записом, з сумою належних їй виплат, з наказом №389-к від 23.0.2018 року про звільнення, вона була ознайомлена лише на вимогу. Наказ про звільнення виданий на підставі доповідної записки ОСОБА_3 та актів про не вихід на роботу з 08.10.2018 по 23.10.2018 р.р., з вказаними актами вона не була ознайомлена, пояснень не відбирали.
Ухвалою від 10.12.2018 року відкрите провадження у справі.
27.12.2018 року відповідач надав відзив на позов, просили в задовленні позову відмовити, у звязку з тим, що звільнення позиваач було здійснено відповідно до вимог чинного трудового законодавства, посилаючись на те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Амальгама Люкс» 12.01.2009 року було укладено строкий трудовий договір №ТД-83, додатковю угодою №1 від 07.12.2009 року дію строкового договору було продовжено до 29.12.2010 року. З 23.06.2010 року по 07.10.2018 року позивачу надавалися відпустки по догляду за дітьми, відповідно до наказу №348-к від 02.12.2015 року, відпустка по догляду за дитиною закінчувалась 07.10.2018 року , тому позивач повинна була стати до роботи 08.10.2018 року, проте в указаний день до роботи не приступила, про що керывництву стало выдомо ыз доповыдноъ записки начальника відділу збуту від 08.10.2018 року. Крім того, про відсутність позивача на роботі за періо з 08.10. по 23.10.2018 року були скадені акти. 18.10.2018 року на адресу відповідач поштою надійшов лист із завяою позивача, в якій було зазначено про нібито передачу нею заяви про продовженггя відпустки по догляду за дитиною та довідка ЛКК від 26.09.2018 року своєму керівнику , з вимогою надійслати на її адресу їй наказ про продовження відпустки. Із пояснювалних записок начальників відділу збуту та відділу кадрів було встановлено, що будь-яких заяв позивача про надання чи продовження їй відпустки, чи інших документів не надходило, не передавалось та не реєструвалось в якості кореспонденції. Наказом №389-к від 23.10.2018 року позивач було звільнено за прогули без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України та позивачу було направлено повідомлення про необхідність ознайомлення з документами про звільнення, отримання трудовї книжки та остаточного розрахунку. В подлкаьшому позивач ознайомилась з документами про звільнення, отримала трудову книжку та відмовилась отримати остаточний розрахунок.
19.02.2019 року позивач надала до суду відповідь на відзив в якому зазначиала, що за три дни до закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вона 04.10.2018 року через свого безпосереднього керівника ОСОБА_3 передала заяву про надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 6 роквіт та довідку ЛКК від 26.09.2018 року, оскльки усі попередні заяви про надання відпусток вона передавала саме у такий спосіб, будь-які інші процедури подання заяви їй не відомі та не повідомлялись іншими працівниками. При цому, у неї існують записи телефонних розмов з ОСОБА_5 , які підтверджують факт отримання нею 04.10.2018 року вказаний вище документів, що є допустимим доказаом. При цьому вона мала гарантоване право на отримання такої відпустки від повідно до ст.. 25 Закону Ураїни «Про відпустки».
21.03.2019 року відповідач надав до суду заперечення в яких зазначив, що для реалізації права на відпустку, передбаченого п. 6 ст. 179 КЗпП та ст.. 25 Закону України «Про відпустки», позивач повинна була повідомти відповідача про бажання отримати таку відпустку та надати відповідні документи на підтвердження такого права. Проте, до 08.10.2018 року або в цей же день, позивач жожних документів відповідачу не надала, у звязку з чим у відповідача не виникло обовязку у відчаї наказу про надання такої відпустки позивачу, посилання позиваач про передачу нею документів є надуманняисми і безпідставними, нічем не підтверджується . Тому оскільки позивач не вийшла на роботу 08.10.2018 року допустила прогул без поважних причин. Будь-які електроні докази з записом нібито розмов з працвниками відповідача зроблених таємно позивачем є неналежними та недопустимими доказами.
18.04.2019 року позивач надала до суду клопотання – пояснення щодо записів теоеонних розмов між нею та працівниками відповідача.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, підтвердила викладені обставини, просила про задоволення вимог.
В судовому засіданні представники відповідача позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного:
Наказом №389-к від 23.10.2018 року генерального директора ТОВ «Амальгама люкс» ОСОБА_1 було звільнено з посади економіста із збуту відділу збуту за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули 08.10. -12.10.2018 року, 16.10.-19.10.2018 року, 22.10.-23.10.2018 року без поважних причин, на піставі доповідної записки ОСОБА_3 від 08.10.2018 року, актів про невихід ОСОБА_1 на роботу з 08.10. -12.10.2018 року, 16.10.-19.10.2018 року, 22.10.-23.10.2018 року.
З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлена, про що свідчить її підпис.
Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки одне з таких заходів стягнення: 1). догана; 2). звільнення.
Перевіряючи обґрутованість позовних вимог щодо незаконності звільнення ОСОБА_1 суд встановив наступне:
Позивач ОСОБА_1 наказом №1-к від 12.01.2009 року прийнята до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама люкс» на посаду економіста із збуту, відповідно до строкового тудового договору №ТД-83 від 12.01.2009 року по 29.12.2009 року, згідно Додаткової угоди №1 дію строкового трудового договору №ТД-83 від 12.01.2009 року було продовжено до 29.12.2010 року.
На підставі наказів №157-к від 23.06.2010 року, №109-к від 30.04.2013 року, №348-к від 02.12.2015 року позивачу надавалися відпустки по догляду за дітьми. Відповідно до наказу №348-к від 02.12.2015 року у позивача відпустка по догляду за дитиною закінчувалась 07.10.2018 року та вона повинна була стати до роботи 08.10.2018 року.
Проте, 08.10.2018 року позивач до роботи не приступила, згідно доповідної записки начальника відділу збуту ОСОБА_3 від 08.10.2018 року, про що 08.10.2018 року було складено акт про невихід ОСОБА_1 на роботу. Також були складені акти про невихід ОСОБА_1 на роботу 09.10. -12.10.2018 року, 16.10.-19.10.2018 року, 22.10.-23.10.2018 року.
18.10.2018 року на адресу ТОВ «Амальгама люкс» на ім`я генерального директора ОСОБА_6 О.В. поштою надійшла заява ОСОБА_1 про направлення на її домашню адресу наказу про продовження їй відпустки по догляду за дитиною до досягненя нею шестирічного віку, із зазначенням, що заяву про продовження їй відпустки по догляду за дитиною, разом із довідкою ЛКК №12.11.9 від 26.09.2018 року, за зразком наданим працівниками відділу кадрів, вона передала свому безпосередньому керівнику – начальнику відділу збуту.
Відповідно до пояснювальних записок начальника відділу збуту ОСОБА_3 та начальнка відділу кадрів ОСОБА_4 від 18.10.2018 року, останні повідомили генерального директора ОСОБА_7 проте, що заяв чи інших документів від ОСОБА_1 до реєстрації не надавались та ними від неї не отримувались.
Згідно ч. 6 ст. 179 КЗпП України і п. 3 ст. 25 Закону "Про відпустки" у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку.
Відповідно до ч.1 ст. 181 КЗпП України відпустка без збереження заробітної плати (ч.3 і 6 ст. 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у ч.7 ст. 179 цьго Колексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу.
Отже, щоб скористатися своїм правом на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, працівник подає роботодавцеві заяву та довідку, встановленого зразку ЛКК про стан здоров`я дитини та у ній вона вказує дати початку і закінчення відпустки, які повинні вписуватися в період, указаний в медичному висновку про необхідність у домашньому догляді за дитиною.
Проте, в судовому за засіданні позивач визнала і не заперечувала, що вона заяву про продовження відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку і довідку встановленого зразку ЛКК, не подавала роботавцю, в особі керівника ТОВ «Амальгами люкс» генерального директора Ярмощук О.В., з наказом про продовження їй відпустки по догляду за дитиною не ознайомлювалась та не отримувала його, а самовільно продовжила відпустку по догляду за дитиною.
Згідно позиції, викладеної у рішенні №6-1412цс17 від 13.09.2017 року зазначено, що невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.
В судовому засіданні не знайшло свого підтвердження і посилання позивача на те, що вона подала заяву та довідку ЛКК начальнику відділу збуту ОСОБА_3 для візування та подальшої передачі генеральному директору товариства ОСОБА_7 , та вказані обставини заперечувала ОСОБА_3 у своєї пояснювальній записки від 18.10.2019 року на ім`я генерального директора ОСОБА_7 .
Крім того, суд критично оцінює посилання позивача на те, що іншої процедури подання заяв їй не відомо та не повідомлялась іншими працівниками, оскільки в товаристві, відповідно до Інструкції з діловодства, існує загально визначений порядок отримання вхідної кореспонденції та передачі її керівництву, на підтвердження чого в судовому засіданні оглянуто «Журнал вхідної кореспонденції».
Надані позивачем ауді записи телефонних розмов, суд вважає недопустимим доказом, оскільки не підтверджують, що розмова позивача відбувалась саме з ОСОБА_3 та позивач не попереджала особу, що здійснюється запис їхньої розмови.
Отже, ОСОБА_1 самовільно без погодження з відповідачем, в особі генерального директора товариства, не вийшла на роботу з 08.10.2018 року, тобто вчинила прогул, тому її звільнення по п.1 ч.4 ст. 40 КЗпП України є законним.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не довів ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, позовні вимоги про поновлення на роботі є необґрунтованими, і такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 76, 89, 263-265 ЦПК України , суд –
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі - відмовити.
Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.
Суддя: С.В. Щербина
Повний текст рішення складено 13.05.2019 року.