У Х В А Л А
19 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 643/17966/14-ц
Провадження № 14-203цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк», банк) до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки
за касаційною скаргою ПАТ «Укргазбанк» на рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С., та
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2014 року ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 грудня 2007 року Відкрите акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 25 грудня 2012 року.
09 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором банк, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір іпотеки № 16/08-Б, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1.
Позичальник узяті на себе зобов'язання не виконував з грудня 2008 року.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року зазначений договір іпотеки від 09 червня 2008 року № 16/08-Б визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року рішення суду першої інстанції від 11 вересня 2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.
У період чинності рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року власником квартири АДРЕСА_1 став відповідач ОСОБА_3 на підставі договору дарування.
У зв'язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог банк просив у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за вказаним кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка належить відповідачу на праві власності, шляхом надання ПАТ АБ «Укргазбанк» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу з початковою ціною 316 200,00 грн із наданням ПАТ АБ «Укргазбанк» повноважень продавця.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2017 року у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, тому позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково, рішення суду першої інстанції від 28 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено з інших підстав.
Апеляційний суд зробив висновки, що спірна квартира на час укладення договору іпотеки № 16/08-Б була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки, тому не має правових підстав вважати, що ця квартира стала самостійним предметом іпотеки. Той факт, що в Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відображено, що об'єктом обтяження є квартири, розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, не підтверджує набуття спірною квартирою статусу самостійного предмета іпотеки. Договір іпотеки, копія якого наявна у матеріалах справи, передбачає право банку звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки (пункт 6.1 договору іпотеки), та не містить процедури звернення стягнення на квартиру як складову частину предмета іпотеки.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірна квартира відчужена без дозволу банку, тому іпотекодержатель має право одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна. Законом встановлені підстави для припинення іпотеки, серед яких відсутня така підстава, як набуття права власності іншою особою.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 квітня 2019 року - передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 ЦПК України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Також підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, яким передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду не погодилася з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, зазначивши, що зі скасуванням незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек та дія договору іпотеки поширюється на нового власника цього майна, в тому числі на власника квартири в будинку, який в цілому є предметом іпотеки.
При цьому Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду вважала, що у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6?1193цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 643/9788/13-ц зроблено протилежний висновок. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 23 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV), Верховний Суд України зазначив, що суди, встановивши поширення норми статті 23 Закону № 898-IV на правовідносини сторін, не в повній мірі правильно застосували цю норму, оскільки не врахували положення частин третьої і четвертої статті 5 цього Закону та не звернули уваги на інші обставини, які мають суттєве значення для її правильного застосування, зокрема, щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Зокрема, суди не можуть звернути стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), не обґрунтувавши такого рішення та не встановивши, як співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю набутої відповідачем квартири.
На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, згідно з положеннями статті 23 Закону № 898-IV суди мають враховувати сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, а ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є саме застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно, як однієї з умов надання (отримання) кредиту.
У зв'язку з наведеним колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6?1193цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 643/9788/13-ц.
Разом з тим колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що Касаційний цивільний суд розглянув та перебуває на розгляді понад двадцять справ за позовом ПАТ «Укргазбанк» до різних осіб за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в яких в одній і тій самій категорії справ ухвалювалися рішення з різними правовими позиціями, а саме: справи № 643/11797/13-ц (провадження № 61-2906ск18), № 643/19761/13-ц (провадження № 61-5447зп18), № 643/5761/16-ц (провадження № 61-8278ск18), № 643/18751/14-ц (провадження № 61-8719ск18), № 643/21674/13-ц (провадження № 61-8520зп18), № 643/10533/13-ц (провадження № 61-12911ск18), № 643/12157/13-ц (провадження № 61-13581ск18), № 643/5572/16-ц (провадження № 61-14384ск18), № 643/13968/13-ц (провадження № 61-17927ск18), 643/4637/16-ц (провадження № 61-24708ск18), № 643/111/14-ц (провадження № 61-25203ск18), № 643/5575/16-ц (провадження № 61-36057св18), № 643/9788/13 (провадження № 61-35784ск18), № 643/14075/13-ц (провадження № 61-40980ск18), № 643/11626/13-ц (провадження № 61-6016зп18), № 643/19240/13 (провадження № 61-12942ск18), № 643/5757/16-ц (провадження № 61-1734ск19), № 643/10559/13-ц (провадження № 61-3081ск19), № 643/4636/16-ц (провадження № 61-5157ск19), № 643/5566/16-ц (провадження № 61-3403ск19), № 643/19763/13-ц (провадження № 61-4059ск19), № 643/113/14-ц (провадження № 61-627ск19).
Посилаючись на вказане, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовної практики у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» (заява №1365/07,24 квітня 2008 року, § 39), «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі,тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (заява № 20372/11, § 65)).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.
У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з викладеного, справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у порядку письмового провадження.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження на 19 червня 2019 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко
С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л.І. Рогач
Д. А. Гудима І.В. Саприкіна
В. І. Данішевська О.С. Ткачук
О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич
В. С. Князєв О.Г. Яновська
Л.М. Лобойко
