АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Справа № 643/17966/14-ц Головуючий суддя І інстанції Горбунова Я. М.
Провадження № 22-ц/790/5471/17 Суддя доповідач Пилипчук Н.П.
Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого – судді: Пилипчук Н.П.,
суддів: Колтунової А.І., Кругової С.С.,
за участю секретаря: Плахотнікової І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2014 року ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26.12.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 2 644 000 доларів США на строк з 26.12.2007 року по 25.12.2012 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, виходячи із 25% річних.
ОСОБА_2 взяті зобов’язання не виконував з грудня 2008 року, тому рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.05.2010 року та рішенням апеляційного суду Харківської області від 07.07.2010 року на користь банку стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1 644 543,02 грн., 2 630 252,33 долари США, а також судові витрати у сумі 1 700 грн. та 120 грн.
У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 09.06.2008 року між позивачем з одного боку та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з іншого боку було укладено договір іпотеки, за умовами якого позивачу в іпотеку було передано нерухоме майно – житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422,9 кв.м., житловою площею 2285,60 кв.м. (в будинку розташовано 123 квартири), що знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Тимурівців, 31.
Зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_2 не виконав.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 09.06.2008 року визнано недійсним, а запис про іпотеку, виключений з реєстру іпотек.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04.04. 2012 року вищевказане рішення скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки не дійсним відмовлено.
У період чинності рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року власником квартири став відповідач ОСОБА_1О, відповідно до договору дарування, квартира АДРЕСА_1, літ «В-5» в м. Харкові.
Після уточнення позовних вимог позивач остаточно просив суд в рахунок заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем за зазначеним кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру, яка належить відповідачу на праві власності, шляхом надання ПАТ АБ «Укргазбанк» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу з початковою ціною 316200 грн. із наданням ПАТ АБ «Укргазбанк» повноважень продавця.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вказує, що судом невірно з’ясовані обставини, що мають значення для справи та висновки, викладені у рішення не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, зазначає, що договір іпотеки від 09.06.2008 року, укладений між банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є дійсним. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором. Також вказує на те, що спірна квартира була відчужена без дозволу банку.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що 26 грудня 2007 року між ПАТ «Укргазбанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 2644000 доларів США на строк з 26.12.2007 року по 25.12.2012 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, виходячи із 12,5% річних.
ОСОБА_2 взяті зобовязання не виконував з грудня 2008 року. Тому рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.05.2010 р. на користь банку стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1664543,02грн. та 2630252,33 дол. США, а також судові витрати у сумі 1700,00 грн. та 120,00 грн. Рішення суду на даний час не виконано.
Проценти за користування кредитними коштами та пеня продовжують нараховуватись, тому заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору станом на 20.10.2014 р. становить 4110744,02 дол. США та 51326865,44 грн.
У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком та іпотекодавцями ОСОБА_2, ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 16/08-Б від 09.06.2008 року.
Відповідно до п. 2.1.1. Договору предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5, загальною площею 6 422,9 кв. м, житловою площею 2 285,6 кв. м, (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що находиться за адресою: м. Харкові, вул. Тимурівців, буд. № 31, серед яких є спірна квартира.
Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, на відчуження нерухомого майна накладено заборону.
Пунктом 3.1.6 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання кредитного договору, якщо іпотеко держатель і наступник іпотекодавців не досягнуть згоди про інше.
Відповідно до п. 6.6. договору іпотеки №16/08-Б, у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Законі України "Про іпотеку". При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Заборгованість позичальника по кредитному договору вважається погашенною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки в повному обсязі. Іпотекодержатель, реалізувавши предмет іпотеки (в силу рішення суду або даного договору), має надіслати іпотекодавцям, (позичальнику, якщо він с відмінним від іпотекодавця), та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.
Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку».
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст. 3 Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.
Аналогічні положення містять договори кредиту та іпотеки, укладені між сторонами.
Отже, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення зобов'язань з боку боржника.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною першою ст. 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому
ст. 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.
Отже, аналіз положень ст. ст. 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду, та два позасудових: на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У справі, яка розглядається, у договорі іпотеки сторони визначили різні способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, на підставі рішення іпотекодержателя в порядку набуття права власності; передбачено також право іпотеко держателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Законі України "Про іпотеку".
Разом з тим обрання певного способу правового захисту, в тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ АБ «Укргазбанк» обрало судовий спосіб захисту порушених прав кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, та просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Закон визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі правила для здійснення реалізації предмета за рішенням суду, зокрема в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.
Отже помилковим є висновок суду першої інстанції про невідповідність обраного позивачем способу звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві умовам договору та вимогам закону.
Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 09 червня 2008 року визнано недійсним, виключено запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек, знято заборону на відчуження житлового будинку літ. В-5, розташованого: м. Харків, вул. Тимурівці, 31.
Відповідно до договору дарування, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 17.06.2011 року за реєстровим № 1310, квартира АДРЕСА_2 в літ. В-5 у м. Харкові належить на праві власності ОСОБА_1
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року зазначене вище заочне судове рішення було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмету іпотеки поновлено, реєстраційний номер 12489264, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек № 36009183 від 14.05.2012. Відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна також поновлено, реєстраційний номер 12488862, що підтверджено Витягом від 14.05.2012 № 36008860 .
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що строк дії кредитного договору визначено до 25 грудня 2012 року.
Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 ЦК України).
На час ухвалення рішення боржник не виконав основного зобов'язання.
Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року).
Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
За таких умов у разі скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису.
Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, якщо презумпцію правомірності договору не спростовано (а у випадку, що розглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) то всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Між тим, позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» не підлягають задоволенню з інших підстав.
Суд першої інстанції не звернув уваги на обставини, які мають суттєве значення для правильного застосування норми ст. 23 Закону України «Про іпотеку».
Так, відповідно до приписів ст. 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час укладення договору), частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом; іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
Позивач просив звернути стягнення на квартиру 113, що розташована в багатоквартирному будинку № 31 по вул. Тимурівців в м. Харкові, який є предметом іпотеки за договором №16/08-Б.
Спірна квартира обтяжена іпотекою, оскільки є складовою частиною багатоквартирного житлового будинку, який є предметом іпотеки.
Разом з тим, як зазначено вище, за договором №16/08-Б предметом іпотеки було визначено не окремі квартири, а будинок 31 загалом (який складається зі 123 квартир).
При цьому договором №16/08-Б було визначено вартість предмету іпотеки - житлового будинку в цілому в розмірі 17070000 гривень (п.2.2.договору іпотеки).
Як встановлено судом за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки було виключено квартири №№17, 29, 32, 36, 40, 50, 55-56, 58-59, 65-66, 68, 71, 84, 88-90, 92-93, 95, 104, 108, 114, розташованих у будинку 31, при цьому попередня вартість предмета іпотеки не змінювалась. Отже, така вартість визначена з тим розрахунком, що предмет іпотеки містить 123 квартири.
Відповідно до п.3.3.14 вказаного договору іпотеки, у разі проведення іпотекодавцями реконструкції, в результаті якої зміниться назва предмета іпотеки, функціональне призначення, загальна площа, правовстановлюючі документи на предмет іпотеки та інше, іпотекодавці зобов'язані повідомити про це іпотекодержателя в 5-денний строк з моменту проведення реконструкції та внести відповідні зміни до цього договору іпотеки, шляхом укладення з іпотекодержателем нотаріально посвідченого додаткового договору.
Даних про укладання такого додаткового договору матеріали справи не містять.
Не надано суду доказів і про існування будь-яких інших договорів, якими б вносилися відповідні зміни до договору іпотеки у зв'язку з виділенням окремих квартир у будинку 31 в натурі, і реєстрації права власності на них, як на окремі об'єкти нерухомості.
Отже, спірна квартира на час укладення договору №16/08-Б була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки, і наразі не має правових підстав вважати, що ця квартира стала самостійним предметом іпотеки.
Той факт, що в Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відображено, що об'єктом обтяження є квартири, розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 31, не підтверджує набуття спірною квартирою статусу самостійного предмету іпотеки, оскільки відповідні зміни до договору іпотеки сторонами договору не вносилися.
Договір іпотеки, копія якого наявна у матеріалах справи передбачає право банку звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки (п.6.1 договору іпотеки), та не містить процедури звернення стягнення на квартиру, як складову частину предмета іпотеки.
Таким чином, для вирішення спору та правильного застосування приписів ст.23 Закону України «Про іпотеку» необхідно встановити як співвідноситься предмет іпотеки з його частиною, та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю квартири, набутої відповідачами, про що чітко зазначено Верховним Судом України у Постанові від 5 жовтня 2016 року по справі №643/9788/13-ц, яка ухвалена при вирішенні справи щодо іншої квартири цього ж будинку за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 31.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 60 ЦПК).
Статтею 11 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства - суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, тягар доказування обґрунтованості своїх вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст.10 ЦПК України. Частина 3 ст.27 цього Кодексу проголошує, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Без наявності доказів, які б свідчили про те, що на момент передачі багатоквартирного будинку № 31 по вул. Тимурівців в м. Харкові в іпотеку він був введений в експлуатацію у встановленому законом порядку, та доказів, які б встановлювали співвідношення предмету іпотеки зі спірною квартирою, яка є його частиною та вартості предмета іпотеки (будинку) з вартістю спірної квартири, судова колегія позбавлена можливості правильно вирішити спір, оскільки в такому випадку рішення не буде відповідати положенням ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості і таким загальним принципам цивільного судочинства як розумність, добросовістність та справедливість.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити з інших, наведених вище підстав.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 309,313, п.1ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» - задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2017 року – скасувати, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити з інших підстав.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий – Н.П.Пилипчук
Судді – А.І. Колтунова
ОСОБА_5
