КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 2604/29397/12
провадження № 22-ц/824/6733/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.,
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання -Нечваль А.А.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1
заінтересовані особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний виконавець Корольов Михайло Андрійович, Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2
на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року у складі судді Арапіної Н.Є.
у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний виконавець Корольов Михайло Андрійович, Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, -
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в якій просив визнати виконавчий лист №2604/29397/12, виданий Дніпровським районним судом м. Києва 19 червня 2013 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованості за кредитним договором №0426/07/01-CL від 08 листопада 2007 року у розмірі 84 142,29 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 28 листопада 2012 року становило 672 549,32 грн. та пені у розмірі 3 306,66 грн., щодо боржника ОСОБА_1, таким, що не підлягає виконанню.
Одночасно заявником було заявлено вимогу про зупинення виконавчого провадження за виконавчим листом №2604/29397/12, виданим Дніпровським районним судом м. Києва 19 червня 2013 року, у задоволенні якої було відмовлено ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року.
В обґрунтування вимоги про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню,зазначав, що 08 листопада 2007 року між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №0426/07/01-CL, відповідно до умов якого банком було відкрито заявнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у сумі 70 000,00 доларів США. Того ж дня з метою забезпечення повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування ними та можливої неустойки було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, загальною площею 43,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 84 142,29 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 28 листопада 2012 року становило 672 549,32 грн., пеню у розмірі 79 555,61 грн. та судові витрати в сумі 3 219,00 грн. Однак, постановою Апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2013 року було зменшено розмір пені за прострочення сплати кредиту до 3 306,66 грн. Таким чином, на виконання рішення суду 19 червня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист №2604/29397/12.
У заяві вказував на те, що 22 січня 2018 року за договором №954-Ф про відступлення прав вимоги ПАТ «Банк Форум» відступив усі права за кредитним договором №0426/07/01-CL, договором іпотеки від 08 листопада 2007 року та всіма додатковими угодами до них на користь ОСОБА_2, що стало підставою для заміни стягувача на ОСОБА_2 у виконавчих провадженнях №51141805 та №40864753 по виконанню виконавчих листів №2604/29397/12, виданих Дніпровським районним судом м. Києва 19 червня 2013 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суми заборгованості.
Звертав увагу на те, що новий стягувач за кредитним договором ОСОБА_2 у порядку позасудового вирішення спору звернув стягнення на предмет іпотеки та 27 березня 2018 року зареєстрував за собою право власності на квартиру, що є предметом іпотеки. Згодом, а саме 10 вересня 2018 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу продав ОСОБА_6 вказану квартиру.
Проте, як зазначав заявник, 05 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернувся до приватного виконавця Корольова М.А. із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №2604/29397/12, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 19 червня 2013 року, та просив стягнути всю суму заборгованості за кредитним договором №0426/07/01-CL від 08 листопада 2007 року. Того ж дня приватний виконавець Корольов М.А. відкрив виконавче провадження ВП №57595482 з примусового виконання виконавчого листа №2604/29397/12 та наклав арешт на всі рахунки заявника в банках та на все майно.
Враховуючи вказане, вважає, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними, а тому виконавчий лист є таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року заяву задоволено повністю.
Не погоджуючись з указаною ухвалою, 14 березня 2019 року ОСОБА_2подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову про відмову у задоволенні заяви, оскільки вважає вказану ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд заяви, тому був позбавлений можливості прийняти участь у судовому засіданні та надати свої заперечення щодо суті заявлених вимог.
Зазначає, що висновок суду щодо достатності суми від реалізації предмета іпотеки для повного виконання рішення суду є необґрунтованим, оскільки зобов'язання за договором позики не припинилося в силу його невиконання, а вартості набутого позикодавцем у власність предмета іпотеки в сумі 396 324,73 грн. не вистачило для погашення боргу у повному обсязі.
Посилається на пункт 3.4.6 Договору Іпотеки від 08 листопада 2007 року, яким передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавця, якщо суми, вирученої від реалізації предмету іпотеки, буде не достатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя.
Враховуючи вказане, вважає, що оскільки повне погашення вимог кредитора не відбулося, тому відповідно до приписів ЦК України та Закону України «Про іпотеку» кредитор має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення повної суми заборгованості, а відтак, виконавчий лист підлягає виконанню.
12 квітня 2019 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від заінтересованої особи ОСОБА_4, в якій останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду не направили.
18 квітня 2019 року на адресу апеляційного суду надійшла відповідь ОСОБА_2 на відзив ОСОБА_4 на апеляційну скаргу, в якій ОСОБА_2, посилаючись на норми статті 533 ЦК України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також на постанову Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі №6-1063цс17, зазначає, що виконання рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року має здійснюватися у доларах США. Просив апеляційну скаргу задовольнити.
ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити її з вищевказаних підстав.
ОСОБА_1 у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, місцевий суд виходив з того, що зобов'язання ОСОБА_1, що випливають з судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, припинилися у повному обсязі у зв'язку з тим, що ОСОБА_2, набувши права власності на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізував його за 1 120 950,00 грн., що перевищує розмір заборгованості, яка підлягає стягненню на підставі виконавчого листа.
Проте, колегія не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так и частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так и часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин:
- помилковість видачі виконавчого листа;
- боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився;
- обов'язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Судом установлено, щорішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року позов Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором №0426/07/01-CL від 08 листопада 2007 року у розмірі 84 142 доларів США 29 центів, що згідно курсу НБУ станом на 28 листопада 2012 року становить 672 549 грн. 32 коп. та пеню у розмірі 79 555 грн. 61 коп. (а.с. 104-107, том 1).
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2013 року, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року в частині стягнення нарахованої пені за прострочення погашення заборгованості по кредиту змінено. Зменшено розмір пені за прострочення сплати кредиту за кредитним договором №0426/07/ 01-CL від 08 листопада 2007 року з 79 555,61 грн. до 3 306,66 грн. (а.с. 126-129, том 1).
16 червня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року (а.с.198-199, том 1).
Одночасно судом установлено, що відповідно до умов договору іпотеки, укладеного 08 листопада 2007 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Форум», ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 207-208, том 1).
Згідно копії протоколу електронних торгів від 21 грудня 2017 року ОСОБА_2 28 грудня 2017 року придбав на електронних торгах право вимоги за кредитним договором № 0426/07/01-СL від 08 листопада 2007 року за ціною 373 571,60 грн.
22 січня 2018 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_2 укладено договір №954-Ф про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2018 року замінено стягувача у виконавчих провадженнях по виконанню виконавчих листів № 2604/29397/12, виданих 19 червня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва, з Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на ОСОБА_2 (а.с. 169-170, том 1).
05 листопада 2018 року приватним виконавцем Корольовим Михайлом Андрійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57595482 з примусового виконання виконавчого листа 2604/29397/12, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 19 червня 2013 року (а.с. 239, том 1).
Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 27 березня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 08 листопада 2007 року та договору про відступлення права вимоги від 22 січня 2018 року (а.с. 224-228, том 1).
Відповідно до пунктів 5.2, 5.4 Договору Іпотеки у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим Договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового погашення заборгованості за основним зобов'язанням, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно пункту 6.3 указаного договору сторони дійшли згоди, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
У пункті 1.4 Договору іпотеки сторони визначили, що заставна вартість предмета іпотеки є договірною і погоджується сторонами в розмірі 396 324 грн.
За змістом пункту 5.7 іпотекодавець надає згоду іпотекодержателю на залишення ним предмета іпотеки за собою за початковою ціною, у випадку, якщо аукціон (прилюдні торги) оголошено таким, що не відбувся.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються: умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення; порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки; прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору.
Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання: боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя; боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (у тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов'язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки.
Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов'язанням: за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем); за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).
Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку», зокрема, встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо вартості іпотечного майна станом на час набуття стягувачем права власності на таке майно.
Таким чином, ОСОБА_2 звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору та набуто право власності на іпотечне майно.
Як було зазначено вище, за змістом норми статті 432 ЦПК України виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Разом з тим, за наявності судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що ним чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його обов'язок припинився, або його обов'язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України.
Посилання ОСОБА_1, як на підставу для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, на те, що 10 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_6 купила належну продавцю на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 за 1 120 950,00 грн., є безпідставними, з огляду на те, що ОСОБА_2 реалізовано вказану квартиру вже як його приватну власність, а не як предмет іпотеки, оскільки квартира АДРЕСА_1 втратила статус предмета іпотеки після набуття стягувачем права власності на неї.
Отже, ураховуючи відсутність у матеріалах справи інформації про вартість предмета іпотеки станом на час набуття стягувачем права власності на іпотечне майно, а також відсутність доказів припинення обов'язку боржника, встановленого судовим рішенням, колегія уважає передчасним та помилковим висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_2 отримав у повному обсязі суму коштів, яка стягнута судовим рішенням, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, який в подальшому було реалізовано за 1 120 950,00 грн., оскільки вартість предмета іпотеки перевищує розмір заборгованості, який підлягає стягненню на підставі виконавчого листа.
Таким чином, аргументи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованими.
Разом з тим, не заслуговують на увагу суду доводи ОСОБА_2 про те, що розгляд справи відбувся без його належного повідомлення про дату, час та місце розгляду даної справи, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення відповідно до вимог статті 376 ЦПК України з огляду на те, що зазначені апелянтом обставини спростовуються матеріалами справи, а саме, наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, з якого убачається, що повістка про виклик до суду у судове засідання, призначене на 27 лютого 2019 року, ОСОБА_2 отримано особисто 17 грудня 2018 року (а.с. 55, т. 2).
Так, згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положення статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.
У пілотному рішенні у справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 року Європейський суд, вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права («право на суд»), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їхньої справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухваленого будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова «судового розгляду» .
У справі «Soering vsUK» [5] Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.
Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є, зокрема, неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а місцевий суд помилково визнав виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, тому ухвала суду підлягає скасуванню, а у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню необхідно відмовити.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2- задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року - скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний виконавець КорольовМихайло Андрійович, Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 23 квітня 2019року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай
