ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2019 р.
Справа № 1840/3347/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, м. Суми, повний текст складено 06.11.18 року по справі № 1840/3347/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач , ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( надалі - Закон № 2262-XII).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після звільнення зі служби, ним було підготовлено та направлено пакет документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для призначення пенсії за вислугу років. Згідно витягу з наказу Державної установи "Шосткинська виправна колонія (№ 66)" Північно-Східного межрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 31.05.2018 р. № 64/ОС-18 вислуга років у позивача на день звільнення становить: у календарному обчисленні - 20 років 10 місяців 07 днів; у пільговому обчисленні - 27 років 02 місяці 10 днів.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року позовні вимоги задоволено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність судового рішення першої інстанції та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в підрозділах виконання покарань. Останнє місце роботи позивача перед звільненням зі служби - Державна установа "Шосткинська виправна колонія (№ 66)" Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.
Згідно витягу із наказу від 31.05.2018 р. № 64/ОС-18, вислуга років у позивача на день звільнення становить: - у календарному обчисленні: 20 років 10 місяців 07 днів; - у пільговому обчисленні: 27 років 02 місяці 10 днів (а.с. 8).
Після звільнення зі служби, позивачем підготовлено та направлено пакет документів до ГУ ПФУ в Сумській області для призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 17.08.2018 р. № 53 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 23 роки і більше, передбаченої п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що після надходження відповідних документів про призначення пенсії позивачу, відповідач зобов'язаний був призначити останньому пенсію за вислугу років, оскільки, позивач має 27 років 02 місяці 10 днів вислуги в пільговому обчисленні, у той час, як достатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону є вислуга 23 роки 6 місяців і більше.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року № 2712-IV ( надалі - Закону № 2712-IV), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Згідно з ч. ч. 3 та 4 ст. 23 Закону № 2712-IV встановлено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Відповідно до п. «а» ст. 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше.
Одночасно, ст. 17 Закону № 2262-XII визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 17 цього Закону до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Підпунктом «в» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 р. "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" встановлено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, передбачених пунктами 2 і 3 статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", - згідно з переліками військових частин, підрозділів і установ, затверджуваними відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Центральним управлінням Служби безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони.
Виходячи з наведеного, в Законі № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам, що звільнені зі служби з 01.102017 до 30.09.2018 при наявності 23 і більше календарних років вислуги, обчисленої на пільгових умовах. Вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 роки та 6 міс. календарних років та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Судом встановлено, що вислуга років позивача на день звільнення становить: - у календарному обчисленні: 20 років 10 місяців 07 днів; - у пільговому обчисленні: 27 років 02 місяці 10 днів (а.с. 8).
Враховуючи викладене, період служби, зарахований позивачу на пільгових умовах відповідно до положень Порядку № 393, в розумінні частини 2 статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може бути зарахований до календарної вислуги років.
Також колегія суддів зазначає, що в цьому випадку, для призначення пенсії за вислугу років не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 р. № 393, якою позивачу для призначення пенсії за вислугу років має зараховуватися пільговий стаж, оскільки, згідно з ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Приписи п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 суперечать приписам пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, застосуванню підлягає саме Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки, у відповідності до частини 3 статті 7 КАС України, він має вищу юридичну силу.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії діяв в межах повноважень та відповідно до чинного законодавства України.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець розмежовує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років".
При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії. В той же час, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22.11.2018 року у справі № 161/4876/17, від 31.01.2019р. у справі № 295/15121/16-а, які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом при застосуванні таких норм права.
Вказані приписи чинного законодавства суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом "а" ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.
Відповідно до вимог ч.1 , ч. 2 та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В межах спірних правовідносин відповідачем доведено правомірність прийняття рішення, яким відмовлено у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 23 роки і більше, передбаченої п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням того, що відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Враховуючи те, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року по справі № 1840/3347/18 прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року по справі № 1840/3347/18 - задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року по справі № 1840/3347/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя
(підпис)
Бартош Н.С.
Судді
(підпис) (підпис)
Григоров А.М. Подобайло З.Г.
Повний текст постанови виготовлений 22.04.2019 року
