ПОСТАНОВА
Іменем України
10 липня 2019 року
Київ
справа №1840/3347/18
касаційне провадження №К/9901/14683/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 (головуючий суддя Бартош Н.С., судді: Григорова А.М., Подобайло З.Г.) у справі №1840/3347/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
03.09.2018 ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( надалі - Закон України № 2262-XII).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після звільнення зі служби ним було підготовлено та направлено пакет документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для призначення пенсії за вислугу років. Згідно витягу з наказу Державної установи "Шосткинська виправна колонія (№ 66)" Північно-Східного межрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 31.05.2018 № 64/ОС-18 вислуга років у позивача на день звільнення становить: у календарному обчисленні - 20 років 10 місяців 07 днів; у пільговому обчисленні - 27 років 02 місяці 10 днів.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 позовні вимоги задоволено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 у справі №1840/3347/18 -задоволено. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 -скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що законодавець розмежує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років". При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні, і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії. Водночас для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом № 2262-XII розмірі (23 календарних роки та 6 міс. і більше), а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні цим Законом не передбачено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, яка надійшла поштою 21.05.2019, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 та залишити в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2018.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови порушив норми матеріального права. Вважає, що норми Закону України № 2262-XII та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова Кабінету Міністрів України №393) не ставлять в залежність набуття права на пенсію за вислугу років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги. Крім того, нормами вказаних нормативно - правових актів не встановлено виключень з того, що роки вислуги в пільговому обрахуванні не можуть зараховуватись до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії, а впливають лише на її розмір. Суд апеляційної інстанції не врахував норму, яка міститься в ст.17-1 Закону України № 2262-XII, в якій зазначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Звертає увагу, що на даний час вже є достатня кількість рішень судів по аналогічним справам, як по першій інстанції, так і по апеляційній інстанції, якими задоволені позовні вимоги інших позивачів.
Ухвалою Верховного Суду від 29.05.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
21.06.2019 на адресу Верховного Суду надійшла адміністративна справа №1840/3347/18.
Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2019 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Переглядаючи оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що позивач проходив службу в підрозділах виконання покарань. Останнє місце роботи позивача перед звільненням зі служби - Державна установа "Шосткинська виправна колонія (№ 66)" Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.
Згідно витягу із наказу від 31.05.2018 № 64/ОС-18 вислуга років у позивача на день звільнення становить: у календарному обчисленні: 20 років 10 місяців 07 днів, у пільговому обчисленні: 27 років 02 місяці 10 днів.
Після звільнення зі служби позивачем підготовлено та направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області пакет документів для призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 17.08.2018 № 53 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 23 роки і більше, передбаченої п. "а" ст. 12 Закону України № 2262-XII.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що після надходження відповідних документів про призначення пенсії позивачу відповідач зобов`язаний був призначити останньому пенсію за вислугу років, оскільки позивач має 27 років 02 місяці 10 днів вислуги в пільговому обчисленні, у той час, як достатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону України № 2262-XII є вислуга 23 роки 6 місяців і більше.
Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції та відмовив в задоволені позову.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1,2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч.4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України від 23.06.2005 № 2712-IV "Про державну кримінально-виконавчу службу України" (надалі - Закону № 2712-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Згідно з ч. ч. 3 та 4 ст. 23 Закону № 2712-IV встановлено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Відповідно до п. «а» ст. 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року, і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;
Одночасно, ст. 17 Закону № 2262-XII визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 17 цього Закону до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Виходячи з наведеного, в Законі № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам, що звільнені зі служби з 01.10.2017 до 30.09.2018 при наявності 23 календарних роки та 6 місяців і більше, обчисленої на пільгових умовах. Вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних роки та 6 міс. і більше, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 22 січня 2019 року у справі №295/10742/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 295/6454/17, від 27.06.2019 у справі №806/1470/16.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на зазначений у касаційній скарзі перелік рішень суду першої та апеляційної інстанції, якими були задоволені позовні вимоги інших позивачів, оскільки ці рішення не переглядалися судом касаційної інстанції.
Таким чином, враховуючи приписи чинного законодавства, суд апеляційної інстанції у даній справі дійшов вірного висновку щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугу років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.
Згідно із ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Водночас, відповідно до даного Висновку згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, від різних правових положень, звичаїв, доктринальних принципів, а також ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно із п.1 ч.1 ст.349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.1 ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
І. В. Саприкіна
