ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 202/1452/18

Провадження № 14-559цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - БабенкоАртур Олександрович як слідчий слідчого відділу Індустріального відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - СВ Індустріального ВП Дніпропетровського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3

на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року у складі колегії суддів Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.

у справі за позовом ОСОБА_3 до Бабенка А.О. як слідчого СВ Індустріального ВП Дніпропетровського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області про витребування майна, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що вона є власником майна, а саме ігрових приставок: Sony PlayStation 4 CUH-1116A (P-27452252-B, S01-2488909-Q) з трьома іграми; Sony PlayStation 4 CUH-1116A (P-27452266-G, S01-5659921-N); Sony PlayStation 3 CECH-4312A (P-27446054-E, SO1-5630032-5); Sony PSP 3001 Black (AV 728959437); Sony PSP 2008 Black (HD0283940); Sony PSP 3001 Grey (HU 0570365); Sony PSP 3004 Black (AC 0418739); Sony PSP 2003 (YB 0984696); Sony PSP go BlackN 1004 (HC0345214); Sony PSP-1004 (номер відсутній); а також PlayStation камери для PS4 модель CUH-ZEY1; PSP АС адаптерів 2 шт.; PSP, компонент AV кабеля; PSP SiliconeCase; DualShock 4 CUH-ZCT1H Magma Red; DualShock 4 CUH-ZCT1H UrbanCamouflage; DualShock 4 CUH-ZCT1H Wave bluе; DualShock 4 CUH-ZCT1H black; DualShock 3; Стерео динаміком Sony MDR-Q99; PSконтролерами 3 шт.; дисків Blu-Ray для ігрових приставок Sony PlayStation4?11 шт, яке вона передала на реалізацію ОСОБА_5 у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1.

29 вересня 2015 року на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2015 року слідчим СВ Індустріального ВП Дніпропетровського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області БабенкомА.О. у приміщенні вказаного магазину в рамках кримінального провадження № 12015040660000907 проведено обшук, у ході якого слідчим вилучено, зокрема і перелічене майно, власником якого ОСОБА_3 вказує себе, накладено арешт на вилучене майно.

Зазначала, що вона зверталася з відповідними заявами та клопотаннями про повернення вилучених речей та звільнення їх з-під арешту до суду, органів прокуратури та слідчого, у задоволенні яких позивачці відмовлено на підставі того, що вона не є учасником кримінального провадження № 12015040660000907.

Посилаючись на статтю 41 Конституції України, ОСОБА_3 просила витребувати у відповідача належне їй майно.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі у порядку цивільного судочинства на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що повернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні відбувається за правилами, встановленими нормами чинного кримінально-процесуального законодавства, а не в порядку цивільного судочинства.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний та обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. ОСОБА_3 не позбавлена права звернутися з клопотанням про скасування арешту, накладеного на спірне майно, в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та постановити нову ухвалу, якою відкрити провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачка зверталася з відповідними заявами та клопотаннями про повернення вилучених речей та звільнення їх з-під арешту до суду, органів прокуратури та слідчого. У задоволенні цих заяв позивачці відмовлено на підставі того, що вона не учасником кримінального провадження № 12015040660000907.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди обмежили її право на звернення за захистом свого порушеного права власності в порядку цивільного судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скарго, а ухвалою від 22 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України.

Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Разом з тим при зверненні до практики ЄСПЛ (справа «Марченко М.В. проти України») у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; повинно йтися про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру, щоб спір був дійсним та серйозним і щоб предмет провадження напряму стосувався відповідного права цивільного характеру.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, звертаючись до суду з цим позовом, посилалася на те, що 29 вересня 2015 року на підставі ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 вересня 2015 року слідчим Бабенком А. О. проведені слідчі дії, за результатами яких вилучено та накладено арешт на майно, яке не знаходилося в переліку ухвали суду та не належало особам, відносно яких відкрито кримінальне провадження № 120105040660000907.

Зазначала, що вилучене майно належить їй на праві власності, а тому, на її думку, відповідачем порушено її право власності, за захистом якого з посиланням на статтю 41 Конституції України вона звернулася до суду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК України).

У частинах першій-третій статті 170 КПК України у редакції, чинній на час накладення арешту на майно позивачки, закріплено, що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову.

Частиною п'ятою статті 171 КПК України визначено, що клопотання про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно повинно бути негайно повернуто особі, у якої воно вилучено.

Згідно з частиною першою статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження ? судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно(частина друга статті 174 КПК України).

Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частини третя та четверта статті 174 КПК України).

Зазначені вимоги співпадають з положеннями частини четвертої статті 21 КПК України, згідно з якою здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час його здійснення порушуються права і свободи людини, гарантовані Конституцією і міжнародними договорами України, та статті 13 Конвенції, яка передбачає право особи на ефективний засіб правового захисту на національному рівні від порушень прав і свобод, гарантованих цією Конвенцією.

Тобто чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження. Разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, що судами відмовлено у відкритті провадження у справі в порядку кримінального судочинства обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки відповідно до фотокопії ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року у справі № 202/7502/15-к ОСОБА_3 відмовлено у відкритті провадження у справі про оскарження ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 вересня 2015 року про надання дозволу на обшук у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 40, 41), а не про скасування арешту майна відповідно до статті 174 КПК України.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у разі, якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17 (провадження № 14-119цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц (провадження № 14-366цс18) та від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц (провадження № 14-418цс18).

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у відкритті провадження у справі у порядку цивільного судочинства на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, оскаржувані судові рішення першої й апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 141, 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л.І. Рогач

О. С. Золотніков І.В. Саприкіна

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М. Лобойко