СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" березня 2019 р. Справа № 917/1739/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І. , суддя Россолов В.В.
за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. 608 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Кульбако М.М., повний текст якого складено 07.02.2019 року, у справі
за позовом Кременчуцької міської ради, м. Кременчук,
до Фізичної особи - підприємця Трохимчук М.С., м. Кременчук,
про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИЛА:
Кременчуцька міська рада Полтавської області звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Трохимчук Марини Сергіївни про стягнення 174 014,95 грн. збитків, заподіяній територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що заява відповідача про застосування строків позовної давності підлягає задоволенню лише частково, тобто шкода за період с 21.10.2014 року по 26.09.2017 року у розмірі 34812,30 підлягає стягненню. Позивач вказує, що саме цю суму він міг би отримати у разі укладення між ним та відповідачем договору оренди.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
03.06.2005 згідно договору купівлі-продажу частини будівель та споруд промбази, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О.В., Фізична особа-підприємець Трохимчук Марина Сергіївна (відповідач) набула право власності на частину будівель та споруд промбази, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 14).
18.10.2005 між Кременчуцькою міською радою Полтавської області та ФОП Трохимчук Мариною Сергіївною було укладено договір оренди землі стосовно земельної ділянки загальною площею 0,1986 га, для експлуатації та обслуговування складських приміщень по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), строком до 01.09.2010. 02.12.2008 між сторонами укладено додаткову угоду до зазначеного договору оренди землі.
Відповідно договору купівлі-продажу частини будівель та споруд промбази, від 07.04.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О.В., фізична особа-підприємець Трохимчук Марина Сергіївна продала, а фізична особа-підприємець Лущ Микола Михайлович купив частину будівель та споруд промбази, розташованих по АДРЕСА_1, що в цілому складається з: складу літ. Б, площею 283,6 кв.м., складу літ. Б1, площею 133,4, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,1986 га, у власність покупця перейшло: приміщення №8 складу літ. Б1, площею 119,9 кв.м., приміщення № 3 складу літ. Б1, площею 13,5 кв.м, загальною площею 133,4.
26.02.2010 згідно договору купівлі-продажу частини будівель та споруд промбази шляхом викупу, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального, округу Полтавської області Ганночкою В.М., фізична особа-підприємець Трохимчук Марина Сергіївна продала, а фізична особа-підприємець Сучков Андрій Віталійович набув у власність частину будівель та споруд промбази, по АДРЕСА_1, що в цілому складається з складу літ. Б, загальною площею 283,6 кв.м. розташовану на земельній ділянці площею 0,1986 га (кадастровий номер НОМЕР_1), у власність покупця перейшло: приміщення 1-5 пл. 272,1 кв.м, приміщення 1-4 пл. 11,5 кв.м, загальною площею 283,6 кв.м.
31.08.2010 відповідачем було подано заяву на видачу рішення міської ради про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 28.12.2010 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці», фізичній особі-підприємцю Трохимчук Марині Сергіївні надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1366 га для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративно-складських приміщень по АДРЕСА_1.
11.09.2013 відповідачем було подано заяву про видачу рішення міської ради про надання згоди на поділ чи об'єднання земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 23.12.2015 «Про надання згоди на поділ (об'єднання) земельних ділянок в м. Кременчуці» ФОП Трохимчик М.С. надано згоду на поділ земельної ділянки по АДРЕСА_1, у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно. Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 31.05.2016 року «Про погодження технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок в м. Кременчуці», погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1986 кв.м. (кадастровий номер НОМЕР_1) для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази по АДРЕСА_1 на чотири земельні ділянки.
19.08.2016 відповідач звернувся до Кременчуцької міської ради Полтавської області з заявою про видачу рішення про передачу в оренду та передачу в постійне користування земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази по АДРЕСА_1 строком на 15 років.
Розглянувши вищезазначене звернення рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 27.09.2016 «Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці», ФОП Трохимчук Марині Сергіївні, передано за умов виконання п. 4.2 цього рішення, в оренду строком на 15 (п'ятнадцять) років земельну ділянку площею 1366 кв.м. (кадастровий номер 5310436500:12:002:0463) для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративно-складських приміщень по АДРЕСА_1.
Вищезазначеним рішенням встановлено плату за землю в розмірі 3% від грошової оцінки землі щорічно.
Також, п. 4.2. вищезазначеного рішення відповідача зобов'язано оформити право користування земельною ділянкою площею 1366 кв.м для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративно-складських приміщень по АДРЕСА_1.
Позивач стверджує, що відповідач так і не оформив в установленому законом порядку право користування земельною ділянкою. Так, у період з 01.09.2010 по 27.09.2016 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об'єкту нерухомого майна, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 29.05.2017 за №484 «Про затвердження акта комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1» затверджено акт комісії від 06.04.2017 по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою загальною площею 1486 кв.м по АДРЕСА_1, нанесених Трохимчук Мариною Сергіївною Кременчуцькій міській раді Полтавської області, у зв'язку з порушенням земельного законодавства за період з 01.09.2010 по 27.09.2016 у сумі 174 014,95 грн.
Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 23.06.2016 за №544 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 07.12.2007 №1229 «Про утворення комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства», внесено зміни до рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 07.12.2007 №1229 «Про утворення комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства» та затверджено склад комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства в новій редакції.
Відповідно до Положення основним завданням комісії є зокрема, відшкодування збитків заподіяних вилученням або тимчасовим заняттям земельних ділянок, що належать територіальній громаді міста.
Листом 09.06.2017 за вих. №01-50/1212 відповідачу було запропоновано добровільно відшкодувати Кременчуцькій міській раді Полтавської області визначені збитки за використання земельної ділянки з порушенням норм земельного законодавства, проте вказані збитки останнім сплачені не були, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з фізичної особи підприємця Трохимчук Марини Сергіївни збитків у розмірі 174 014,95 грн., які нараховані за період з 01.09.2010 по 27.09.2016, у зв'язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів на підставі статті 22 Цивільного кодексу України.
Однак, як стверджує позивач, відповідачем не відшкодовано завдані збитки, що і стало приводом для звернення до суду з даним позовом.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем у позовній заяві зазначені, зокрема, на положення статті 224 Господарського кодексу України, згідно з частиною 2 якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Також, позивач в обґрунтовує свої вимоги положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про те, що позивачем не доведено розмір заявлених у позові збитків, оскільки збитки нараховувались позивачем за умов, що площа спірної земельної ділянки становить 1486,00 га, в той час як з матеріалів справи вбачається, що відповідачем зайнято земельну ділянку площею 1366 кв.м.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що заява відповідача про застосування строків позовної давності підлягає задоволенню лише частково, тобто шкода за період с 21.10.2014 року по 26.09.2017 року у розмірі 34812,30 підлягає стягненню. Позивач вказує, що саме цю суму він міг би отримати у разі укладення між ним та відповідачем договору оренди.
Крім того, в апеляційній скарзі позивач посилається на положення статті 1212 Цивільного кодексу України та вказує, що відповідач належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, а тому позивач не отримав спірну суду грошових коштів за відсутності укладеного між сторонами договору.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до правовідносин у даній справі слід застосовувати приписи статті 22, глави 82 («Відшкодування шкоди») Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та глави 24 («Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам») ЗК України, тобто приписи, які регламентують деліктне зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, об'єктивної та суб'єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювача, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вини останнього). За відсутності хоча б одного з елементів цього складу цивільно-правова відповідальність не настає. Зокрема, особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що Великою Палатою Верховного Суду остаточно визначено та вказано на те, що у спорах щодо стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою без оформлення договору оренди, кошти повинні стягуватись з користувача земельної ділянки на підставі (в порядку) статті 1212 ЦК України.
Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, колегія суддів у даній справі враховую згадану вище правову позицію Верховного Суду, яка знайшла своє відображення у постанові від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17.
Так, Верховним Судом зазначено про те, що до моменту оформлення власником об'єктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці об'єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позовна заява не містить посилань позивача на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, а сам позивач неодноразово зазначає, що грошові кошти, вказані ним у позові є збитками у формі неодержаного доходу.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За викладеного, колегія суддів не розглядає посилання позивача в апеляційній скарзі на положення статті 1212 Цивільного кодексу України як на підставу позовних вимог, оскільки місцевим господарським судом розглядались позовні вимоги щодо стягнення збитків, а не стягнення коштів у зв'язку із їх збереженням без достатньої правової підстави.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що хоч апеляційна скарга і містить посилання позивача на положення статті 1212, якою врегульовані положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, за текстом апеляційної скарги позивач неодноразово вказує, що бездіяльністю відповідача йому завдано саме збитків.
За викладених обставин, враховуючи підстави позову, вказані позивачем у позовній заяві, фактичні обставини справи та вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги Кременчуцької міської рада Полтавської області про стягнення з Фізичної особи-підприємця Трохимчук Марини Сергіївни про стягнення 174 014,95 грн. збитків, заподіяній територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства задоволенню не підлягають.
Поряд з цим відповідачем було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.
Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Враховуючи рекомендації, викладені у п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, правила спливу позовної давності суд не застосовує, оскільки підстав для стягнення з відповідач на користь позивача заявленої суми збитків відсутні, що в свою чергу свідчить про те, що право та інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду - не порушені.
Щодо інших аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в постанові суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 01.04.2019
Головуючий суддя В.І. Сіверін
Суддя О.І. Терещенко
Суддя В.В. Россолов
