ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
25 березня 2019 року 14:47 № 826/11771/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - ОСОБА_1, від відповідача - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
За позовом
ОСОБА_3
до третя особа
Державне підприємство "Національні інформаційні системи" ОСОБА_4
про
скасування державної реєстрації
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національні інформаційні системи"
В позовній заяві позивач просить суд:
«Ухвалити рішення, яким скасувати державну реєстрацію заповіту, складеного від імені ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що мешкав за адресою: АДРЕСА_1, в Спадковому реєстрі за №58519320, із зазначенням дати посвідчення - 19.03.2015 року у Безуглівській сільській раді Згурівського району за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрованого 01.02.2016 року в 15:34 реєстратором Філії міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи».
Позовні вимоги мотивовано тим, що вищезазначений заповіт не посвідчувався сільською радою, оригінал та будь - яка копія даного заповіту відсутні, натомість, запис про державну реєстрацію унеможливлює отримання спадщини позивачем.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з посиланням на те, що належним відповідачем має бути сільська рада, оскільки відповідач не вчиняв дій з посвідчення заповіту.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, пояснень по суті спору від третьої особи не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 01.02.2016 року реєстратором Філії міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи» у Спадковому реєстрі за №58519320 було зареєстровано заповіт, складений ОСОБА_5, складений 19.03.2015 року у Безуглівській сільській раді Згурівського району за адресою: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_4.
Підставою для здійснення такої реєстрації була заява про державну реєстрацію заповіту від 28.01.2016р. №31, скріплену печаткою Безуглівської сільської ради та підписом секретаря сільської ради, з зазначенням про зберігання даного заповіту в Безуглівській сільській раді.
Як вбачається з матеріалів справи, Безуглівською сільською радою Згурівського району в листі №31 від 23.02.2016 року за підписом сільського голови ОСОБА_7 зазначено, що за 2015 рік заповіт від імені ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 сільська рада не складала та не посвідчувала.
У травні 2016 року ОСОБА_8 звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4; третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним заповіту, складеного 19.03.2015 року від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 та виключення із Спадкового реєстру відомостей про вказаний заповіт.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року у справі 757/23025/16ц, зміненим в мотивувальній частині рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_4; третя особа: ГУЮ у м. Києві про визнання заповіту недійсним - відмовлено
При цьому, дані судові рішення містять посилання на те, що, виходячи з роз'яснень п.п.7,8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Позивачем було направлено 29.05.2018 року лист до ДП «Національні інформаційні системи», в якому позивач просив скасувати реєстрацію вищезазначеного заповіту.
Відповідачем, листом від 14.06.2018р. № 2583/03.2-16 було відмовлено у задоволенні заяви позивача, з посиланням на те, що заяв про скасування від сільської ради не надходило.
Відповідно до п. 1.4 Положення про спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року N 1810/5, реєстратори вносять відомості до Спадкового реєстру інформацію про наявність або відсутність посвідчених заповітів, спадкових договорів, заведених спадкових справ та виданих свідоцтв про право на спадщину.
Відповідно до пункту 1.3.2 вищезазначеного Положення Державне підприємство "Національні інформаційні системи" та його регіональні філії є реєстраторами Спадкового реєстру щодо, зокрема, заповітів, посвідчених посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Суд зауважує, що, в даному випадку, відповідачем зареєстровано заповіт, обставина посвідчення якого спростовується Безуглівською сільською радою.
Отже, відповідачем порушено права позивача, оскільки внесенням запису про реєстрацію унеможливлено отримання спадщини позивачем.
При цьому, рішеннями Печерського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року, та Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року відмовлено в позові з тих підстав, що суди, за наслідками розгляду справи, встановили обставину відсутності його складання та посвідчення, з огляду на те, що заповіту жодною зі сторін надано не було.
Саме відсутність заповіту стала підставою для судових рішень про відмову у визнанні його недійсним.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, оскільки у справі 757/23025/16ц брали участь ОСОБА_8 та ОСОБА_4, які в даній справі є позивачем та третьою особою, то обставина відсутності посвідчення та складання заповіту є встановленою, у зв'язку з чим відповідач мав скасувати його державну реєстрацію.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).
Стосовно забезпечення ефективного судового захисту статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Суд зазначає, що, в даному випадку відповідач, як уповноважена Державою на виконання певних функцій, зокрема, ведення реєстру, установа, не забезпечила належного дотримання процедури перевірки отриманих заяв, внаслідок чого здійснено оспорювану реєстрацію.
При цьому, належним засобом захисту прав позивача суд вважає саме зобов'язання відповідача вчинити дії, оскільки скасування записів до компетенції суду не віднесено.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, у зв'язку з чим, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1.Позов ОСОБА_3 задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.
2. Зобов'язати Державне підприємство "Національні інформаційні системи" скасувати державну реєстрацію заповіту, складеного від імені ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1. в Спадковому реєстрі за №58519320, зареєстрованого 01.02.2016р.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 29.03.2019.
Суддя С.К. Каракашьян
