Постанова
Іменем України
19 березня 2019 року
м. Київ
справа №382\1058\15-к
провадження № 51-2599 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
виправданих ОСОБА_6 , ОСОБА_7
розглядаючи у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Яготинського районного суду Київської області від 27 грудня 2016 року і ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого приватним підприємцем, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого: вироком Яготинського районного суду Київської області від 11 вересня 2013 року за ч. 1, ч. 2 ст. 204 КК із застосуванням ст. 70 КК до штрафу у сумі 51 000 грн,
визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, із вищою освітою, непрацюючого, не одруженого, уродженця м. Яготина Київської області, раніше не судимого,
визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК, ч. 2 ст. 365 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Яготинського районного суду Київської області від 27 грудня 2016 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину; ОСОБА_7 визнано невинним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК, ч. 2 ст. 365 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обвинувачувались у тому, що вони 27.04.2015 за попередньою змовою між собою та особою, щодо якої матеріали виділені в окреме провадження, з метою примусити потерпілого ОСОБА_8 написати грошову розписку про зобов язання повернути гроші в сумі 9300 грн ОСОБА_6 та надати відомості про осіб, які вкрали м`ясо з приміщенні скотобійні, що належить ОСОБА_6 , або визнати за собою вчинення такої крадіжки, катували ОСОБА_8 , тобто умисно заподіяли останньому сильного фізичного болю шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій. Крім того, ОСОБА_7 , займаючи посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Яготинського РВ ГУ МВС України в Київській області, тобто будучи працівником правоохоронного органу та представником влади не вжив передбачених законом заходів, спрямованих на припинення злочинних дій, а натомість погрожував ОСОБА_8 , чим сприяв вчиненню злочину.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального кодексу, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, ОСОБА_6 просить залишити скаргу прокурора без задоволення, судові рішення без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор частково підтримав касаційну скаргу прокурора та просив скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Виправдані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просили залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Мотиви Суду
Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційних скаргах, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що суть наведених у ній доводів зводиться до незгоди прокурора із встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження та повнотою судового розгляду, в якій він просить надати іншу оцінку доказам у справі, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Відповідно дост. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченихКПК .
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтвердженні доказами, дослідженимипід час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 КПК .
Згідно ч.1ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; в діяннях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Постановляючи по справі виправдувальний вирок у зв`язку з недоведеністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.127 КК, суд зазначив, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб вчинили катування, не надано. Також, не встановлено під час розгляду даного кримінального провадження і наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 365 КК України.
Прокурор, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій ставив питання про скасування виправдувального вироку, при цьому не заявляв клопотання про дослідження доказів.
На необхідність дотримання принципу безпосередності дослідження доказів при постановленні вироку судом апеляційної інстанції наголошував Верховний Суд України в своїй постанові від 21 січня 2016 року, в якій зазначає, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1статті 94 КПК, і сформувати повну та об`єктивну оцінку фактичних обставин конкретного кримінального провадження.
Рівність сторін перед судом є одним зі складників справедливого судового розгляду, що містить фундаментальне право на змагальність кримінального провадження, зокрема, про це зазначено ЄСПЛ у справі «Бельзюк проти Польщі». Тому, за відсутності клопотання про дослідження доказів апеляційний суд не вправі за своєю ініціативою досліджувати докази. Таке розуміння випливає з правових позицій ЄСПЛ, викладених у рішеннях у справах: від 13 січня 2005 року «Капо проти Бельгії», від 24 листопада 2000 року «Дактарас проти Литви», від 9 листопада 2006 року «Білуха проти України» про безсторонність суду за об`єктивним критерієм, а також про обов`язок несення тягаря доказування сторонами та обов`язок забезпечення рівності сторін (п. 61 рішення ЄСПЛ від 27 березня 2007 року у справі «Талат Тунч проти Туреччини»).
За змістом кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з`ясуванню при ухваленні судового рішення.
Також необхідно наголосити, що положення ч. 1 ст. 404 КПК ґрунтуються на принципі римського права tantum devolutum quatum appellatum («скільки скарги стільки рішення»). Тобто, на відміну від суду першої інстанції, апеляційний суд здійснює перегляд вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Тому повноваження суду апеляційної інстанції стосовно дослідження доказів визначаються переглядом кримінального провадження в межах вимог апеляційної скарги з урахуванням змісту ч. 2 ст. 404 КПК.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за сукупності таких чинників: 1) наявність відповідного клопотання учасників кримінального провадження; 2) обставини, встановлені під час кримінального провадження, судом першої інстанції досліджено не повністю або з порушеннями.
Також ч. 3 ст. 404 КПК передбачає право апеляційного суду дослідити докази, які не досліджувались судом першої інстанції, за двох умов: 1) наявність відповідного клопотання учасників кримінального провадження; 2) про дослідження цих доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або такі докази стали відомі після ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Отже, відсутність клопотання про дослідження доказів не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та передумов для здійснення судом свого права дослідити нові докази за наявності умов, встановлених ч. 3 ст. 404 КПК.
Враховуючи те, що ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні апеляційного суду, прокурор не заявляв клопотання про дослідження доказів, суд апеляційної інстанції був позбавлений процесуальної можливості скасувати виправдувальний вирок та постановити обвинувальний вирок.
Отже, зважаючи на те, що судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства права має ґрунтуватись, зокрема, на такому принципі, як диспозитивність, а згідно з ч. 1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК, апеляційний суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, був зобов`язаний створити необхідні рівні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
За таких обставин, враховуючи вищенаведену позицію прокурора та, як наслідок, відсутність процесуальної можливості скасувати виправдувальний вирок, підстав для скасування рішення апеляційного суду колегія не вбачає.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями434,436,438,441,442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Яготинського районного суду Київської області від 27 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
С у д д і:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
