Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа № 556/1939/15-ц
провадження № 61-3420св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Курило В. П.,
учасники справи:
позивачі: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник позивачів- ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
представники відповідача:ОСОБА_6, ОСОБА_7,
третя особа - приватний нотаріус Володимирецького районного нотаріального округу Рівненської області ГузоватаНаталія Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_3, на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області
від 11 березня 2016 року в складі судді Іванків О. В. та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 17 травня 2016 року в складі колегії суддів: Шеремет А. М., Ковальчук Н. М., Собіни І. М.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Володимирецького районного нотаріального округу Рівненської області Гузовата Н. В., про визнання недійсним договорів дарування та скасування рішень державного реєстратора.
Позовна заява мотивована тим, що укладаючи 02 квітня 2014 року договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, а також договір дарування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку, площею 0,25 га за указаною адресою, посвідчені приватним нотаріусом Володимирецького районного нотаріального округу Рівненської області Гузоватою Н. В., зареєстровані у реєстрі № 491, № 492, ОСОБА_2 помилився щодо правової природи правочинів та не мав наміру безоплатно відчужувати указаний житловий будинок та земельну ділянку. Крім того, на час укладення оскаржуваного договору ОСОБА_2 не був власником цілого житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки 1/4 частини указаного будинку була успадкована ОСОБА_3 після смерті матері.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати недійсними договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та договір дарування земельної ділянки для будівництва та обслуговування указаного житлового будинку, площею 0,25 га, за цією ж адресою, укладені 02 квітня 2014 року, а також скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний будинок та земельну ділянку за обдарованим ОСОБА_10.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 березня 2016 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, укладений 02 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий № НОМЕР_1, укладений 02 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5.
Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, площею
0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована у
АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 за ОСОБА_5.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_2 не мав вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договору безоплатної передачі у власність ОСОБА_5 житлового будинку, разом із земельною ділянкою, який був його єдиним житлом, і що ОСОБА_2, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 17 травня 2016 року рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутні допустимі докази того, що ОСОБА_11, укладаючи 02 квітня 2014 року договір дарування, помилився щодо обставин, які мають істотне значення, у зв'язку із чим дійшов до переконання, що на момент укладення указаного договору усі його істотні умови було передбачено, з'ясовано та перевірено вільну волю дарувальника, який погодився з усіма істотними умовами договору. Укладений договір дарування житлового будинку, а також договір дарування земельної ділянки був добровільно підписаний сторонами, що свідчить про їхнє вільне волевиявлення на укладення договору дарування, їм було роз'яснено усі наслідки підписання такого договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2016 рокупредставник ОСОБА_11 - ОСОБА_12, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції в частині підстав задоволення позову, вважати позов задоволеним у тому числі і з підстав порушення оскаржуваними договорами спадкових прав ОСОБА_3, у іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2016 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року провадження у даній справі зупинено до залучення у справі правонаступника ОСОБА_2
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року залучено ОСОБА_3, як правонаступника ОСОБА_2, та поновлено провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року вказану цивільну справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та помилкового скасування рішення суду першої інстанції. заявник зазначав, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність помилки дарувальника, оскільки такий висновок ґрунтується лише на поясненнях нотаріуса про те, що вона роз'яснила суть договору та впевнилась у вільному волевиявленні дарувальника. ОСОБА_2 як особа похилого віку, яка за станом здоров'я потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувався на передачу житлового будинку, який був його єдиним житлом та земельної ділянки під указаним будинком, у власність відповідача лише за умови передачі цього майна після своєї смерті, а тому укладаючи спірні договори, він помилився щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним та відповідачем.
Крім того, суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов помилкового висновку про те, що позов підлягає задоволенню лише з підстав відсутності волі дарувальника, оскільки оскаржуваними договорами були порушені майнові права ОСОБА_3, а тому дійшов помилкового висновку про відхилення указаних доводів ОСОБА_3.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судове рішення є законним і обґрунтованим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що спірний житловий будинок з надвірними господарськими спорудами було побудовано у 1960 році подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_13, що був у їх спільній сумісній власності з рівними частками кожного з подружжя.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_13 померла, після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частини спірного житлового будинку із надвірними господарськими спорудами, яку прийняв чоловік померлої - ОСОБА_2
До укладення оспорюваного договору дарування на праві приватної власності ОСОБА_2 належав житловий будинок АДРЕСА_1, а також земельна ділянка за цією ж адресою, площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.
02 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договори дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатно передав у власність ОСОБА_5, а ОСОБА_5 прийняв у власність як дарунок житловий будинок АДРЕСА_1, а також земельну ділянку за цією ж адресою, площею 0,25 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. Указані договори посвідчені приватним нотаріусом Володимирецького районного нотаріального округу Рівненської області Гузоватою Н. В. і зареєстровані у реєстрі № 491 та № 492.
На момент укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_2 мав повних 84 роки, був ветераном війни, інвалідом ІІ групи та потребував постійного стороннього догляду.
Крім того, встановлено та під час розгляду судами попередніх інстанцій не оспорювалось сторонами, що ОСОБА_2 з часу укладення оскаржуваних договорів проживав у спірному житловому будинку, а також те, що ОСОБА_2, маючи намір залишити належне йому майно, у тому числі і житловий будинок із земельною ділянкою, після своєї смерті ОСОБА_5, складав на його ім'я заповіт.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада
2009 року № 9 роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України
від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, встановивши, що на час укладення спірних договорів ОСОБА_2 був людиною похилого віку, за станом здоров'я потребував стороннього догляду та ураховуючи те, що він погоджувався на передачу спірного майна у власність відповідача лише після своєї смерті про що ним було складено заповіт, який ним не було скасовано, укладаючи спірні договори, помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним та відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані договори дарування укладено у порушення статей 203, 717 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 не мав вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договорів безоплатної передачі у власність ОСОБА_5 житлового будинку, який був його єдиним житлом, а також земельної ділянки, яка має цільове призначення для будівництва та обслуговування указаного будинку.
Доводи касаційної скарги щодо порушення оскаржуваними договорами дарування майнових прав ОСОБА_3 є необґрунтованими, оскільки відсутні належні та допустимі докази прийняття ним спадщини, зокрема частини спірного житлового будинку та земельної ділянки, після смерті матері, а тому на час укладення договорів дарування спірне майно йому не належало на праві власності.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_12, правонаступником якого є ОСОБА_3, задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 17 травня 2016 року скасувати та рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 березня 2016 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.М. Коротун
В.П. Курило
